Постанова

від 28.11.2018 по справі 914/31/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 914/31/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Борис В.Ю.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2018 (головуючий суддя Матущак О.І., судді Гриців В.М., Кравчук Н.М.) та рішення Господарського суду Львівської області від 07.05.2018 (суддя Мазовіта А.Б.) у справі № 914/31/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

до Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Цитадель Карпати"

про визнання договору укладеним,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. В січні 2018 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" (далі - відповідач) про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником об'єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1. Враховуючи вимоги ст.275 Господарського кодексу України та Правила користування електричною енергією споживання електричної енергії, позивач звернувся до відповідача із заявою про укладення договору на постачання електричної енергії до вищезазначеного об'єкта. Проте, відповідач відмовив в укладенні договору, пославшись на наявність укладеного договору про постачання електроенергії з попереднім користувачем та заборгованості за поставлену йому електроенергію. Позивач, вважаючи таку відмову безпідставною, звернувся до суду із позовом про визнання укладеним з 27.12.2017 між сторонами договору про постачання електричної енергії на основі типового договору про постачання електричної енергії.

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.05.2018 у справі №914/31/18, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2018, позовні вимоги задоволено частково. Визнано укладеним з 27.12.2017 між ФОП ОСОБА_5 та ПрАТ "Львівобленерго" договір про постачання електричної енергії в редакції позивача, за винятком додатків до такого договору.

4. Рішення судів мотивовані тим, що власник майна має виключне право на укладення договору з постачальником електричної енергії, а дії відповідача не узгоджуються з приписами законодавства, яке регулює спірні відносини. Несплата попереднім користувачем майна - ТОВ "Цитадель Карпати" заборгованості за електроенергію не може бути підставою для відмови позивачу в укладенні нового договору на електропостачання, а є підставою для стягнення нарахованої суми заборгованості зі споживача в судовому порядку та подальшого вжиття заходів щодо примусового виконання рішення суду.

5. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.08.2011 між ПАТ "Львівобленерго", правонаступником якого є ПрАТ "Львівобленерго" (постачальник), та ТОВ "Цитадель Карпати" (споживач) було укладено договір №35362 про постачання електричної енергії, відповідно до умов якого постачання електричної енергії здійснювалося до об'єкта ТОВ "Цитадель Карпати", який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п. 9.5 договору з моменту припинення у споживача права власності або користування на об'єкти цей договір припиняє свою дію повністю.

6. Господарськими судами встановлено, що ТОВ "Цитадель Карпати" звернулося до Бориславського РЕМ з листом №01/12 від 22.12.2017 (отримано останнім 27.12.2017) про розірвання договору №35362 від 30.08.2011 у зв'язку із зміною власника об'єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 та припиненням господарської діяльності ТОВ "Цитадель Карпати" на даному об'єкті. Додатком до вказаного листа було долучено копію угоди про розірвання з 21.12.2017 договору оренди приміщення площею 3 079,1 кв.м за адресою АДРЕСА_1.

7. У відповідь на вказаний лист Бориславське відділення електропостачання ПрАТ "Львівобленерго" листом за №304-014 від 09.01.2018 повідомило ТОВ "Цитадель Карпати" про наявність у нього заборгованості перед постачальником та зазначило, що у разі звільнення займаного приміщення необхідно здійснити повну оплату усіх платежів.

8. За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_5 (позивач) є власником об'єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 3 079,1 кв.м, що підтверджується інформаційною довідкою №89134154 від 08.06.2017.

9. 22.12.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про укладення договору про постачання електричної енергії між ним та ПрАТ "Львівобленерго" по об'єкту за адресою АДРЕСА_1 (отримано 27.12.2017), до якої позивачем було долучено документи, які підтверджують його право власності на об'єкт нерухомого майна.

10. Не досягнувши згоди щодо укладення договору постачання електричної енергії, позивач звернувся з позовом до суду про визнання укладеним з 27.12.2017 між сторонами договору про постачання електричної енергії на основі типового договору про постачання електричної енергії у відповідній редакції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

12. Господарськими судами порушено п. 6.18 "Правил користування електричною енергією", які затверджені постановою НКРЕ від 31.06.1996.

13. Судами порушено ст.ст. 180, 187 ГК України, ст. 638 ЦК України, п.п. 5.5, 5.6 "Правил користування електричною енергією", ст. 86 ГПК України;

14. Апеляційним господарським судом порушено ст. 129, 244 ГПК України, не враховано правову позицію Верховного Суду, яка викладена в ухвалі від 18.06.2018.

Позиція учасників справи

15. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про необгрунтованість її доводів та наголошує на тому, що несплата попереднім користувачем майна заборгованості за електроенергією не може бути підставою для відмови позивачу в укладенні нового договору на електропостачання, а є підставою для стягнення нарахованої суми заборгованості в судовому порядку. Крім того, у відзиві позивач вказує, що в інший спосіб, ніж визнати укладеним договір електроенергії у типовій формі, захистити права позивача неможливо.

16. Третя особа не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу, наданим їй відповідно до положень ст. 295 ГПК України, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

17. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

18. Відповідно до приписів ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Частиною 6 цієї статті встановлено, що суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині 1 цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти, зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

19. Відповідно до частини 3 статті 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу , не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

20. Відповідно до частини 2 статті 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

21. За змістом частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

22. Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії), регулюють Правила користування електричною енергією , затверджених постановою НКРЕ 31 липня 1996 року № 28 , (далі - ПКЕЕ , у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

23. Згідно з п. 1.6 ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії укладається на основі типового договору (додаток 3) постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

24. Пунктами 5.1, 5.2 ПКЕЕ встановлено, що договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається; при укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору.

25. Згідно з п. 5.3 ПКЕЕ постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний надати на розгляд проект договору про постачання електричної енергії протягом 7 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю до 150 кВт та протягом 14 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю 150 кВт та більше від дати прийняття від споживача документів, зазначених у пункті 5.4 цих Правил.

26. Пунктом 5.4 ПКЕЕ визначено, що для укладення договору про постачання електричної енергії, договору про технічне забезпечення електропостачання або договору про спільне використання технологічних електричних мереж споживача заявник має надати відповідній організації передбачені цим пунктом документи. Ініціатором укладення відповідного договору може бути будь-яка із сторін такого договору.

27. Відповідно до п. 6.18 ПКЕЕ у разі звільнення займаного приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний повідомити постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договору, і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно.

З новим споживачем укладаються договори відповідно до вимог законодавства України, зокрема цих Правил та нормативно-технічних документів після розірвання договорів із споживачем, який звільняє приміщення.

28. Встановивши обставини припинення дії договору №35362 від 30.08.2011 з 21.12.2017 на підставі п. 9.5 договору, а також встановивши, що позивач є власником об'єкта нерухомого майна загальною площею 3 079,1 кв.м за адресою АДРЕСА_1, який звернувся до відповідача з заявою про укладення договору, господарські суди дійшли висновку, що відмова відповідача у здійсненні дій щодо укладення договору про постачання електричної енергії з посиланням на існуючий договір з попереднім власником не ґрунтується на вимогах закону. При цьому, несплата попереднім користувачем майна заборгованості за електроенергію не може бути підставою для відмови позивачу в укладенні нового договору на електропостачання, а є підставою для стягнення нарахованої суми заборгованості зі споживача в судовому порядку та подальшого вжиття заходів щодо примусового виконання рішення суду.

29. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми законодавства про необхідність укладення договору про енергопостачання у письмовій формі, з огляду на приписи Господарського кодексу України,Закону України "Про ринок електричної енергії" , ПКЕЕ та виходячи з наданої ним оцінки обставинам справи щодо права власника об'єкта нерухомості на укладення договору з постачальником електричної енергії.

30. Відповідно до положень ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

31. В п. 9.5 договору про постачання електричної енергії №35362 постачальник та споживач (ТОВ "Цитадель Карпати") узгодили момент припинення договору, який збігається з моментом припинення у споживача права користування об'єктом. Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на порушення приписів п. 6.18 ПКЕЕ є безпідставними, оскільки сторонами договору № 35362 обумовлено момент припинення договору, та такий пункт договору не суперечить положенням ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України. .

32. Доводи касаційної скарги, викладені в п. 13 даної постанови колегією суддів відхиляються , як необгрунтовані, з огляду на таке.

33. В силу положень ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

34. Колегія суддів зазначає, що типова форма договору енергопостачання затверджується компетентним органом та відповідач зобов'язаний нею постійно користуватись для укладення всіх договорів енергопостачання. При цьому, відповідач не позбавлений можливості врегулювання решти умов договору енергопостачання шляхом укладення між сторонами відповідних додаткових угод, оскільки предметом спору в даній справі було укладення договору на енергопостачання відповідно до типового договору, як спосіб захисту майнового права позивача на отримання від відповідача послуг енергопостачання у передбаченому законодавством порядку. Водночас, сторони зобов'язані врегулювати усі істотні умови даного виду договору шляхом переговорів та укладення додаткових угод, а за відсутності згоди - в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №906/316/17.

35. Стосовно доводів касаційної скарги, викладених в п. 14 даної постанови, та які стосуються порушення апеляційним господарським судом ст. 129, 244 ГПК України, не враховання правової позицію Верховного Суду, яка викладена в ухвалі від 18.06.2018, колегія суддів зазначає таке.

36. Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2018 у даній справі відмовлено Приватному акціонерному товариству "Львівобленерго" у задоволенні заяви про винесення додаткового судового рішення у справі № 914/31/18. Дана заява обґрунтована тим, що у зв'язку з задоволенням касаційної скарги та скасуванням оскаржуваних судових рішень у справі № 914/31/18 та відмови позивачу у задоволенні його заяви про забезпечення позову, витрати відповідача-скаржника, понесені ним на сплату судового збору у розмірі 1762 грн за подання апеляційної скарги та 1762 грн судового збору за подання касаційної скарги на оскаржувані судові рішення, підлягають стягненню з позивача.

Мотивуючи дану ухвалу, касаційний суд вказав, що розподіл судового збору здійснюється між сторонами спору відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України в залежності від результатів розгляду справи по суті. Господарським процесуальним кодексом України не передбачено розподілу судових витрат за результатами апеляційного чи касаційного перегляду ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

37. Водночас, вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд, керуючись приписами ст. 129 ГПК України вказав, що судові витрати необхідно покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини, тобто, вирішив питання розподілу судових витрат.

38. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про відсутність повноважень суду першої інстанції щодо здійснення розподілу судових витрат замість Верховного Суду після прийняття нового рішення за результатами касаційного перегляду, наведеного вище не врахував, однак, враховуючи положення ч. 2 ст. 309 ГПК України, відповідно до яких не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, наведене не може бути підставою для скасування судового рішення.

39. Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарських судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують встановленого судами.

40. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

41. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів, то Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів.

42. У зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" - залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.05.2018 у справі №914/31/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.