Вирок

від 04.12.2018 по справі 645/618/16-к

ФРУНЗЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 645/618/16-к

Провадження № 1-кп/645/45/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретарі судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

представника потерпілого адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 12015220460002574 від 18.09.2015 року за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, що має середню освіту, працює автоелектриком ФОП « ОСОБА_8 », одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_7 , з 04.08.2015 року по 12.09.2015 року був офіційно працевлаштований сторожем ТОВ «Вікос-ЛТД» (код ЄДРПОУ 37346161.

23 серпня 2015 року, ОСОБА_7 , знаходячись на своєму робочому місці в ТОВ «Вікос-ЛТД» за адресою: м. Харків, вул. Єнакіївська, 15, де побачив козловий кран ККС-12,5, вирішивши заволодіти електричним щитком даного козлового крану. Реалізуючи свій раптово виниклий злочинний намір, враховуючий той факт, що була неділя, він один був на території даного підприємства, та за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_7 умисно, з корисливих мотивів, з метою збагачення, шляхом вільного доступу забрався за допомогою драбини на козловий кран ККС-12,5, демонтувавши деталі електричного щитку козлового крану, після чого розпорядився викраденим майном на власний розсуд, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на суму 10 020 грн., згідно висновку судово товарознавчої експертизи № 10234 від 21.12.2015 року.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчинені кримінального правопорушення, визнав, щиро каявся, та повідомив суду, що дійсно він офіційно був працевлаштований сторожем на ТОВ «Вікос-ЛТД». 23.08.2015 року він знаходився на своєму робочому місці сторожа ТОВ «Вікос-ЛТД», нікого крім нього на роботі не було, оскільки це був вихідний день. Скориставшись тим, що нікого не було він вирішив заволодіти деталями козлового крану ККС-12,5, який був на території даного підприємства. За допомогою драбини він забрався на козловий кран та демонтував деталі з вказаного електричного щитку, після чого розпорядився ними на власний розсуд.

Крім визнання обвинуваченим своєї вини, його вина підтверджується наступними, дослідженими судом доказами, а саме:

- показаннями потерпілого ОСОБА_5 , який в судовому засіданні повідомив, що в період з серпня по вересень 2015 року на підприємстві ТОВ «Вікос-ЛТД» офіційно працював сторожем ОСОБА_7 .. В серпні 2015 року на території підприємства ТОВ «Вікос-ЛТД» за адресою: м. Харків, вул. Єнакіївська, 15, знаходився козловий кран ККС-12,5. В неділю, 23.08.2015 року, на робочому місці ТОВ «Вікос-ЛТД» за адресою: м. Харків, вул. Єнакіївська, 15, був тільки ОСОБА_7 , який незаконно демонтував деталі з електричного щитку крану, розпорядившись ними на власний розсуд, спричинивши йому матеріальну шкоду;

- витягом з кримінального провадження № 12015220460002574 від 18.09.2015 року, відповідно до якого до Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області звернувся ОСОБА_5 із заявою про те, що 23.08.2015 року невстановлена особа, заходячись на території за адресою: м. Харків, вул. Єнакіївська, 15, здійснила крадіжку електротехнічного обладнання з козлового крану «ККС 12,5» (том 2 а.с. 1);

- змістом протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 18.09.2015 року від ОСОБА_5 , згідно якого в період часу з 01.08.2015 року по 17.08.2015 року, невідомі з території фірми ТОВ «Вікос-ЛТД» з крана ККС викрали електричне обладнання за адресом: м. Харків, вул. Єнакіївська, 15 (том 2 а.с. 5);

- фактичними даними, що містить протокол огляду місця події від 18.09.2015 року згідно якого місцем огляду є відкрита ділянка місцевості на якій розташований козловий кран ККС 12,5 (том 2 а.с. 6);

- паспортом крана (том 2 а.с. 9-19);

- змістом договору № 4 від 04.11.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_5 з однієї сторони, та ОСОБА_9 , з іншої сторони, уклали договір купівлі продажу крану козлового ККС 12,5 (том 2 а.с. 21,22);

- змістом договору оренди обладнання та актом приймання передачі, згідно якого ОСОБА_5 та ТОВ «Вікос-ЛТД» уклали даний договір оренди крану козлового ККС-12,5 (том 2 а.с. 23,24);

- змістом заяви від 31.07.2015 року, згідно якої ОСОБА_7 просив прийняти його на посаду сторожа до ТОВ «Вікос-ЛТД» (том 2 а.с. 25);

- змістом наказу (розпорядження) № 11-К від 31.07.2015 року, відповідно до якого ОСОБА_7 прийнятий на роботу до ТОВ «Вікос-ЛТД» на посаду сторожа з 04.08.2015 року (том 2 а.с. 26);

- змістом табелю обліку використання робочого часу ТОВ «Вікос-ЛТД», згідно якого ОСОБА_7 був присутній на робочому місці 23.08.2015 року (том 2 а.с. 28);

- фактичними даними диску із відеозаписом з камер відеоспостереження за адресою: м. Харків, вул. Єнакіївська, 15, який був переглянутий у судовому засіданні (том 2 а.с. 32);

- змістом постанови про приєднання до кримінального провадження речових доказів від 15.10.2015 року диск із відеозаписом з камер відеоспостереження за адресою: м. Харків, вул. Єнакіївська, 15, від 23.08.2015 року (том 2 а.с. 33);

- змістом протоколу огляду місця події від 19.10.2015 року, згідно якого об`єктом огляду є ділянка місцевості за адресою: м. Харків, вул. Єнакіївська, 15. На території розташований козловий кран ККС-12,5. На даному крані виявлена відсутність електричного обладнання та фототаблицею до нього (том 2 а.с. 39-41);

- висновками судово-товарознавчої експертизи № 10234 від 21.12.2015 року, згідно з якими загальна ринкова вартість не наданого майна (нових комплектуючих внутрішнього обладнання електричного щиту управління крану козлового ККС 12), згідно наданих найменувань та кількості виробів, на розглянутий період оцінки 23.08.2015 року складала 10 020 грн. Ринкова вартість по кожному найменуванню виробів окремо, вказана в таблиці № 1 дослідницької частини висновку (том 2 а.с. 47-51);

- фактичними даними, що містить протокол проведення слідчого експерименту від 14.01.2016 року за участю ОСОБА_7 , в ході проведення якого останній вказав на козловий кран ККС -12,5, який знаходиться на території: м. Харків, вул. Єнакіївська, 15, з якого він 23.08.2015 року зняв електричне обладнання з електричного щитку та фототаблицею до нього, на яких зображений ОСОБА_7 , який вказує на козловий кран з якого він заволодів електротехнічним обладнанням. Також вказує на драбину крану за допомогою якої він заліз на кран для вчинення крадіжки електротехнічного обладнання з електричного щитку (том 2 а.с. 67-70).

Відповідно до вимогст. 94 КПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Досліджені і перевірені судом докази у справі, якими обґрунтовується винуватість ОСОБА_7 у вчиненому є узгодженими, співпадають між собою та сумніву у своїй належності та допустимості у суду не викликають.

Відповідно дост. 86 КПК Українидоказ є допустимим, якщо він отриманий в порядку, передбаченому цим Кодексом.Статтею 87 КПК Українивизначений вичерпний перелік підстав, за яких доказ може бути визнаний недопустимим. Достовірність та об`єктивність вищенаведених доказів у суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, відносні, допустимі та достатні, у зв`язку з чим суд вважає можливим прийняти вказані докази. У відповідності до вимог ст.ст. 85,86 КПК України, суд вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості.

Суд, виходячи з принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду доказів, передбаченихст. 22 КПК України, прийняв відмову сторони обвинувачення від допиту у судовому засіданні свідків обвинувачення ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ..

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами обвинувачення та захисту надано не було.

З огляду на викладене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 по факту крадіжки електричного щитку козлового крану ККС -12,5.

Відповідно до вимог ч. 3ст. 337 КПК Україниз метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

В судовому засіданні представник потерпілого, просив перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 191 КК України на відповідну частину ст. 185 КК України, зазначаючи, що діями ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_5 було спричинено крадіжку у великих розмірах.

Суд, частково погоджується з доводами представника потерпілого, в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 як таємне викрадення чужого майна.

Суд вважає за потрібне перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 1ст. 191 КК Українина ч. 1ст. 185 КК України, так як, на думку суду, він не є суб`єктом злочину передбаченогост. 191 КК України.

Відповідно до диспозиції вказаної статті не може відповідати за привласнення та розтрату майна особа, яка мала лише право доступу до майна за родом своєї діяльності. ОСОБА_7 працював сторожем в ТОВ «Вікос-ЛТД» і хоча з ним і було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, суд не приймає його до уваги, так як вказана посада не значиться в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва затвердженого постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24 (зі змінами та доповненнями, внесенимипостановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПСвід 14 вересня 1981 року № 259/16-59).

Крім того, необхідно зауважити, що диспозиція статті 191 КК України передбачає привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірено особі чи перебувало у його віданні.

Привласнення це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як власник. Невиконання вимоги про повернення майна в зазначений час свідчить про закінчений злочин. Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром у подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб.

Розтрата це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачання майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам, тощо).

Привласнення, як окремий спосіб розкрадання характерне тим, що винна особа правомірно володіє певним майном і воно перебуває в її віданні, але вона протизаконно звертає це майно у свою власність, розпоряджається чи користується ним як своїм власним. Суб`єктом привласнення може бути лише особа, якій майно було передано у підзвіт,і воназобов`язанау будь-якийчас датиповний звітщодо кількостіта якостіцього майна(грошей). За відсутності цих ознак дії особи не можна кваліфікувати за ст. 191 КК як привласнення чи розтрата.

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у разі, коли його предметом виступає майно,яке буловвірене винномучи булов йоговіданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов`язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням. Правомочністю можуть наділятися особи, яким власник майна відповідно до закону передає певні повноваження щодо розпорядження, управління, доставки чи зберігання майна. Така правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правових угод підряду, найму, оренди, комісії, прокату, перевезення, зберігання. Звернення на свою користь чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо цього майна, а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна, повинно кваліфікуватися як крадіжка. Викрадення чужого майна, вчинене особою, яка була наділена щодо нього певною правомочністю, але у даному випадку нею не користувалася, не утворює склад злочину, передбачений ст. 191 КК України.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи (том 2 а.с. 27) 04.08.2015 року між ТОВ «Вікос-ЛТД» та ОСОБА_7 укладено договір про повну матеріальну відповідальність, згідно якого працівник, який займає посаду сторожа, приймає на себе повну матеріальну відповідальність та матеріальні кошти, зберігання ввірених йому підприємством матеріальних цінностей, у зв`язку з чим зобов`язується: дбайливо ставиться до переданих йому на зберігання та інших цілей матеріальних цінностей підприємства та приймати заходи для попередження збитків; своєчасно повідомляти адміністрацію про всі обставини, які загрожують забезпечення зберіганню ввірених йому матеріальних цінностей; вести облік, складати та надавати в встановленому порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та залишок ввірених йому матеріальних цінностей. Даний договір підписаний ТОВ «Віктос-ЛТД» та ОСОБА_7 (том 2 а.с. 27).

Проте, матеріали кримінального провадженні не містять доказів, що козловий кран ККС-12,5 був ввірений ОСОБА_7 або перебував у його віданні на законній підставі.

Згідно примітки до ст. 185 КК України у статях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. У статтях 185-191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Проте, згідно висновків судово-товарознавчої експертизи № 10234 від 21.12.2015 року, загальна ринкова вартість не представленого майна (нових комплектуючих внутрішнього обладнання електричного щиту управління крану козлового ККС12), згідно наданих найменувань та кількості виробів станом на 23.08.2015 року становить 10 020 грн..

З урахуванням зазначеного, дії ОСОБА_7 необхідно перекваліфікувати з ч. 1 ст. 191 КК України на ч. 1 ст. 185 КК України,як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

Вину обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, суд вважає доведеною.

Згідно положеньст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків

Відповідно дост. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.Суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_7 , передбачена ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_7 встановлено, що він працює, раніше не судимий, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває, одружений (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 ), має на утриманні доньку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво серія НОМЕР_2 ) та сина ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 ).

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 23.01.2014 р. поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (його права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості та достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який в своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно дост. 65 КК України, пункту 1Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року „Про практику призначення судами кримінального покаранняз послідуючими її змінами, суд призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Судом, враховуються вимоги ч. 2ст. 61 Конституції Українипро те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, також що при призначенні покарання має бути застосований принцип гуманізації відповідальності з врахуванням засад закріплених уКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно зіст. 9 Конституції Українитаст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», керуючись вимогамист. 65 КК України, а саме: враховується ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного, який раніше не судимий, обставину, визнану судом такою, що пом`якшує покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, негативне ставлення ОСОБА_7 до вчиненого, а також вимогист. 50 КК України, згідно з якою метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, призначити покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 і попередження вчинення нових злочинів. Крім того, призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановленихст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.

Таке покарання за глибоким переконанням суду буде обґрунтованим і необхідним для виправлення обвинуваченогота попередження вчинення ниміншихзлочинів.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 заявив клопотання про застосування до нього п. «в»ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», в зв`язку з тим, що він має на утриманні доньку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав не позбавлений.

Прокурор в судовому засіданні вважав наявними правові підстави для застосування закону про амністію до обвинуваченого ОСОБА_7 .

Потерпілий ОСОБА_5 та його представник адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечували проти заявленого клопотання.

Як встановленост. 85 КК України, на підставі закону про амністію засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.

Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання (ч. 2ст. 86 КК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні», амністією є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили; амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положеньКонституції України,Кримінального кодексу Українита цьогоЗакону.

Статтею 3 вказаного Законувстановлено, що встановивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акту амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

07 вересня 2017 року набрав чинностіЗакон України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року № 1810-VІІ. Дія цьогоЗаконупоширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.

Відповідно дост. 10 Закону України «Про амністію у 2016 році»питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їх захисників чи законних представників.

Відповідно до п. «в»ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року, який набрав чинності07 вересня 2017 року, звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно дост. 12 КК України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно дост. 12 КК України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких з зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили: підлягають особи, які на момент вчинення злочину не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Як вбачається з свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З відповіді Департаменту праці та соціальної політики Управління служб у справах дітей, вбачається, що ОСОБА_7 не позбавлений батьківських прав відносно доньки ОСОБА_12 ..

Кримінальне правопорушення вчинене 23 серпня 2015 року, тобто до дня набрання чинностіЗакону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року.

Обмежень, передбаченихст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні»таст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», у відношенні ОСОБА_7 судом не встановлено, амністія до нього раніше не застосовувалась.

За таких обставин суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_7 поширюється діяЗакону України «Про амністію у 2016 році», а тому він підлягає звільненню від відбування покарання.

Що стосується цивільного позову ОСОБА_5 , суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до позовних вимог, потерпілий просив стягнути на його користь на відшкодування матеріальної шкоди 110 621 грн. 10 коп., на відшкодування моральної шкоди 50000 грн..

Згідно частин 1-3статті 23 ЦК України: особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом п. 5Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен при вирішенні суперечок про його цивільні права і обов`язки має право на справедливий і відкритий розгляд в перебігу розумного терміну судом, встановленим законом. При цьому застосовується практика Європейського суду з прав людини в національному судочинстві, як інструмент функціонування Конвенції, яка є частиною національного законодавства.

Згідно частини 1статті 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення і т. ін.), враховує стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті та інші обставини, зокрема те, що злочин вчинено з необережності.

Необхідно зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 242 КПК України експертиза призначається для визначення розміру шкоди немайнового характеру.

Згідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихцим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними єдокази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи(ч.1ст.79ЦПК України).

Доказування, та як, слідство рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

В свою чергу, згідно ізст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборіі застосуваннінорми правадо спірнихправовідносин судвраховує висновкищодо застосуваннявідповідних нормправа,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди на суму 10 020 грн., в межах її доведеності в судовому засіданні, моральна шкода, в судовому засіданні не доведена, а тому задоволенню не підлягає.

Міра запобіжного заходу до ОСОБА_7 не застосовувалась.

Долю речових доказів суд вирішує в порядкуст.100 КПК України.

Судові витрати за проведення судових експертиз згідно ч. 3 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого.

Керуючись ст. ст.368-371,373,374,376, КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_7 визнати винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

Звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного за даним вироком покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Цивільний позов ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної шкоди 10 020 (десять тисяч двадцять) гривень.

В решті вимог за позовом відмовити.

Речовий доказ диск із відеозаписом з камер відеоспостережень за адресою: м. Харків, вул. Єнакіївська, 15 за 23.08.2015 року, після набрання вироком законної сили залишити в матеріалах справи.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави в особі Харківського науково дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса судові витрати за проведення судово-товарознавчої експертизи № 10234 від 21.12.2015 року по кримінальному провадженню № 12015220460002574 від 18.09.2015 року в сумі 369 грн..

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1