Постанова

від 04.12.2018 по справі 918/502/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року Справа № 918/502/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Солімчук І.М. - адвокат, представник за довіреністю від 26.11.2018р. №7/18

від відповідача: Лук'янчук С.М. - адвокат, представник згідно ордеру від 08.10.2018р.

серії РН-282 №017

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф", селище Чемерне, Сарненського району Рівненської області

на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 25.10.18р. суддею Бережнюк В.В. о 12:57 год. у м.Рівному, повний текст складено 29.10.18р.

у справі № 918/502/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна компанія "Еко-парк", село Чемер, Козелецького району Чернігівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф", селище Чемерне, Сарненського району Рівненської області

про стягнення коштів в сумі 697 817,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.10.2018р. у справі №918/502/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна компанія "Еко-парк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" про стягнення коштів в сумі 697817,83грн. - задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна компанія "Еко-парк" 531599,50грн. попередньо перерахованих коштів за непоставлений товар, 42510,00грн. компенсації транспортних послуг та 8611,64грн. судового збору.

Закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення 35000,00грн. попередньо перерахованих коштів.

Відмовлено в задоволенні позову в частині вимог про стягнення 88708,33грн.пені.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зауважує, що в прохальній частині позовної заяви (предмет позову) позивач просить стягнути основну заборгованість за договором поставки в розмірі 566599,50грн., пеню за прострочення поставки товару в розмірі 88708,33грн. та сплачену компенсацію транспортних послуг в розмірі 42510,00грн.;

- вважає, що подана представником позивача 25.09.2018р. заява, в якій останній просить вважати опискою викладені в прохальній частині позову вимоги та стягнути попередньо перераховані кошти чим змінює їх формулювання на інші, є наміром змінити предмет позову (позовні вимоги);

- стверджує, що фактично позивачем подана заява про зміну предмету позову, однак без додержання вимог ГПК України. Зазначає, що відповідно до ч.3 ст.46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Згідно ч.5 цієї ж статті, у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі. Вважає, що оскільки позивач не подав заяву про зміну предмету позову з доказами направлення копії такої заяви відповідачу у строк до закінчення підготовчого засідання, суд не повинен приймати таку заяву до розгляду;

- не погоджується з висновками суд першої інстанції, який зазначив наступне: "Судом досліджено текст поданої позовної заяви, з якого вбачається, що позивач по тексту позову суму коштів заявлених до стягнення 566 599,50грн. вказує саме як попередньо перераховані кошти за товар. Враховуючи викладене, вказівка у прохальній частині позову про те, що заявлена до стягнення сума є основною заборгованістю - судом розцінюється як технічна описка. Тому подана заява про виправлення описки у прохальній частині позовної заяви приймається судом". Вважає, що вказані висновки суду суперечать п.3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" 26.12.2011р. №18;

- покликається на те, що суд, встановивши при розгляді даної справи відсутність факту порушення відповідачем зобов'язання щодо поставки товару, адже строк поставки товару не настав, передчасно дійшов висновку про те що пред'явлення претензії відповідачу щодо повернення попередньої оплати є достатньої підставою для задоволення позову (не зважаючи на те, що докази надсилання/отримання відповідачем претензії в матеріалах справи відсутні;

- зазначає, що суд не врахував, що відсутність строку поставки товару є лише підставою для реалізації позивачем (покупцем) ст.633 ЦК України, яка відсилає до ст.530 ЦК України. Тобто, з метою виконання договірних відносин, Позивачу слід було надіслати вимогу відповідачу про необхідність виконання зобов'язання, згідно досягнутих домовленостей, а саме - поставки товару. І, виключно, після невиконання продавцем обов'язку щодо поставки товару у відповідний строк (порушення зобов'язання продавцем) покупець міг вимагати повернення попередньої оплати від продавця;

- вважає, що надсилання позивачем вимоги (претензії) щодо повернення попередньої оплати в даній конкретній справі не може породжувати обов'язку відповідача повернути кошти;

- вказує, що суд першої інстанції, в оспорюваному рішенні, обґрунтовуючи безпідставність позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій, встановив, що строк виконання зобов'язання відповідачем щодо поставки товару не настав, що відповідає поданим сторонами доказам (умовам договору, відсутністю підстав, вважати, що строк поставки товару настав - ст.530 ЦК України). Водночас, задовольняючи в частині позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що за приписами ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Констатує, що таким чином суд застосував норму матеріального права, яка не підлягає застосування до спірних правовідносин, адже відсутній факт порушення строку поставки товару. Зазначені обставини призвели до неправильного вирішення спору по суті та безпідставного задоволення частини позовних вимог.

- зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем вручена претензія, копія якої міститься в матеріалах справи відповідачу, за відсутності доказів її надсилання відповідачу. Зауважує, що на аркуші справи 37 міститься копія фіскального чека, зі змісту якого вбачається оплата послуг ПАТ "Укрпошта" за відправлення рекомендованого листа ТОВ "Сарниторф" на адресу 33013, Рівне. Вважає, що Вказаний чек не може слугувати доказом направлення претензії Відповідачу адже: 1) не містить переліку вкладень у лист; 2) адреса місцезнаходження відповідача згідно відомостей ЄДРЮОФОПтаГО Відповідач зареєстрований за адресою: 34524, Рівненська обл., Сарненський район, селище Чемерне, вул.Залізнична, буд.1-Б.. Відправлення невідомого змісту позивачем здійснене в м.Рівне, без зазначення конкретної адреси;

- додає, що у відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні представник відповідача наголошував на вказані вище обставини, однак суд залишив їх поза увагою і навів в рішення жодного спростування вказаним обставинам. Суд встановив, що відповідач отримав вказану вище претензію, однак не вказав обставин чому саме він дійшов такого висновку з посиланням на докази, які містяться в матеріалах справи;

- також посилається на те, що надаючи оцінку доказам та обставинам справи суд першої інстанції не врахував, окрім вищенаведеного, що вимога про повернення компенсації транспортних послуг в сумі 42 510,00грн. в претензії позивача, яка міститься в матеріалах справи відсутня.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.10.2018р. у справі №918/502/18 та призначено справу №918/502/18 до розгляду на 04.12.2018р. об 16:00год..

Представник скаржника в судовому засіданні 04.12.2018р. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення Господарського суду Рівненської області від 25.10.2018р. у справі №918/502/18 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача у письмовому відзиві від 29.11.2018р. №29/11-18 на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 04.12.2018р. заперечив проти її доводів, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення Господарського суду Рівненської області від 25.10.2018р. у справі №918/502/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 28.08.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрна компанія "Еко-парк" (покупець) було укладено договір поставки №17-01 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити торф верховий білоруський загальним об'ємом 2 200,00 м .куб. (надалі товар). Загальна партія товару буде постачатись та оплачуватись згідно конкретних замовлень покупця на кожну партію товару (а.с.19-20).

У відповідності до п.1.2 договору, загальна кількість конкретної партії товару, його асортимент, одиниці виміру та ціна одиниці виміру товару визначається сторонами у специфікаціях, що є додатками до цього договору (надалі специфікації).

Відповідно до п.2.1 договору, поставки товару здійснюються на підставі окремих замовлень покупця. Покупець передає постачальнику замовлення по факсу або електронній пошті, на підставі яких сторони узгоджують асортимент, кількість, ціну, вартість, дату оплати, термін поставки кожної партії товару та постачальник оформляє специфікацію на кожну партію товару з конкретно указаними термінами доставки товару.

У п.2.2. договору сторони встановили, що поставка узгодженої партії товару покупцю здійснюється після подачі покупцем транспортного засобу для завантаження товару, на підтвердження повноважень перевізника покупець до здійснення поставки зобов'язаний направити факсом або електронною поштою листа постачальнику із зазначенням державного реєстраційного номеру транспортного засобу, який буде подано під завантаження та прізвища, ім1я, по-батькові його водія.

Згідно п.п.2.3-2.4 договору, поставка здійснюється на умовах "FCA с.Чемерне Сарненського району Рівненської області", згідно правил Інкотермс в редакції 2010 року. Датою поставки вважається дата відвантаження товару зі складу постачальника згідно специфікації. Право власності на товар і всі ризики переходять до покупця на момент поставки.

Відповідно до п.4.1 договору, оплата товару покупцем здійснюється грошовими коштами на поточний банківський рахунок постачальника у розмірі 100% вартості товару згідно виставленого постачальником рахунку на протязі одного календарного дня з дати поставки (згідно п.2.4. даного договору).

У відповідності до п.5.2. договору, при простроченні поставки товару (за умови здійснення покупцем попередньої оплати та за умов, що покупець не має заборгованості по оплаті за попередні поставки), постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого/недопоставленого товару, - за кожен день прострочення.

Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017р.. Після підписання даного договору всі попередні домовленості (усні та письмові) щодо предмету цього договору, - втрачають силу (п.8.1 договору).

Договір поставки від 28.08.2017р. №17-01 підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

На виконання умов договору поставки від 28.08.2017р. №17-01, ТОВ "Сарниторф" 28.08.2017р. виставило рахунок на оплату №34 товару, який 28.08.2017р. та 01.09.2017р. ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" оплачено.

В подальшому, ТОВ "Сарниторф" поставило ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" обумовлений договором товар, про що свідчать підписані сторонами видаткові накладні №№42, 43, 44, 45, 46, 48 за вересень-жовтень 2017 року (а.с.21-30).

Також, 20.11.2017р. ТОВ "Сарниторф" виставлено ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" рахунок на оплату №39 на суму 728 160,00грн. за торф верховий білоруський, а також рахунок №40 від 24.11.2017р. на суму 42510,00грн. на компенсацію транспортних витрат (а.с.31-32).

Відповідно до платіжних доручень №282 від 20.11.2017р. на суму 728160,00грн., та платіжного доручення №285 від 24.11.2017р. на суму 42510,00грн. ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" перераховано на рахунок ТОВ "Сарниторф" кошти, згідно виставлених останнім рахунків як попередню оплату за торф, та компенсацію транспортних витрат (а.с.33-34).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Сарниторф" взяті на себе зобов'язання виконав не у повному обсязі та частково поставив торф. Зокрема, із замовлених 1600 м. куб. останнім поставлено 355 м.куб.

Водночас, на підтвердження часткової поставки ТОВ "Сарниторф" товару сторонами було підписано видаткові накладні №52 від 11.12.2017р. на суму 62618,40грн., №16 від 23.03.2018р. на суму 52984,80грн., №15 від 01.03.2018р. на суму 26 492,40грн., №7 від 21.02.2018р. на суму 28900,80грн., копії яких долучено до матеріалів справи (а.с.35, 38-40).

Таким чином, 1245м.куб. торфу ТОВ "Сарниторф" не поставлено та вартість непоставленого товару складає 566599,50грн..

16.02.2018р. ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" звернулося до ТОВ "Сарниторф" із претензією, про що свідчить копія фіскального чеку підприємства поштового зв'язку, у якій просив повернути кошти за непоставлений торф та сплатити пеню (а.с.36-37).

Однак, відповіді на вказану претензією ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" та 1245м.куб. торфу на суму 566599,50грн. також не отримано.

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрна компанія "Еко-парк" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" про стягнення коштів у сумі 697817,83грн., з яких 566599,50грн. - кошти, які були сплачені у якості попередньої оплати за торф, 88708,33грн. пеня, 42510,00грн. сплачена компенсація транспортних послуг (а.с.2-7).

Обґрунтовуючи позовну заяву, з обмеженою відповідальністю "Аграрна компанія "Еко-парк" посилається на неналежне виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" умов договору поставки №17-01 від 28.08.2017р., а саме відповідач не здійснив поставку товару (торфу) на загальну суму 566599,50грн.. Тому позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 88708,33грн. Також, просить стягнути з відповідача 42510,00грн. сплачену компенсацію транспортних послуг, які як стверджує позивач - відповідачем не були надані.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13.08.2018р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №918/502/18, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, справу призначено до слухання в судовому засіданні на 03.09.2018р..

31.08.2018р. відповідачем подано клопотання, відповідно до змісту якого зазначає, що станом на даний час тривають перемовини між позивачем та відповідачем щодо можливого примирення, зокрема відповідачем сплачено частину суми заборгованості в сумі 20 000,00грн., що підтверджується відповідними платіжним дорученням №695 від 30.08.2018р. на суму 20000,00грн..

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03.09.2018р. підготовче засідання відкладено на 25.09.2018р..

25.09.2018р. позивачем подано до суду заяву, відповідно до якої останній зазначає, що у прохальній частині позовної заяви було здійснено описку. Відтак, позивач просить суд вважати вірними вимоги наступного змісту: "прошу стягнути попередньо перераховані кошти за непоставлений товар загальної вартості 566599,50грн., а також компенсацію транспортних послуг - 42510,00грн., та загальний розмір пені 88708,33грн." (а.с.69).

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Водночас, судом досліджено текст поданої позовної заяви, з якого вбачається, що позивач по тексту позову кошти заявлені до стягнення в сумі 566 599,50грн. вказує саме як попередньо перераховані кошти за товар.

За вказаних обаствин з врахуванням викладеного, вказівка у прохальній частині позову про те, що заявлена до стягнення сума є основною заборгованістю - судом розцінена як технічна описка.

Отже, подана позивачем заява про виправлення описки у прохальній частині позовної заяви прийнята судом.

25.09.2018р. ТОВ "Сарниторф" подано до Господарського суду Рівненської області клопотання про відкладення розгляду справи, відповідно до змісту якого відповідач зазначає, що станом на даний час тривають перемовини між позивачем та відповідачем щодо можливого примирення, зокрема відповідачем сплачено ще частину суми заборгованості в сумі 15000,00грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням №716 від 24.09.2018р. на суму 15000,00грн..

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.09.2018р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 17.10.2018р..

16.10.2018р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Зокрема зазначає, що договір поставки №17-01 від 28.08.2017р. не підписував директор ТОВ "Сарниторф". Разом з тим вказує, що позивачем подано заяву про виправлення описки, яка на думку відповідача фактично є заявою про зміну предмету позову. Також відповідач наголошує, що строк виконання зобов'язання щодо поставки товару у відносинах сторонами не встановлений, а відтак звернення до суду є передчасним. Щодо нарахування пені, вважає, що воно здійснено всупереч чинному законодавству та за відсутності прострочення боржника.

16.10.2018р. ТОВ "Сарниторф" подано до Господарського суду Рівненської області клопотання, згідно якого останнє просило призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, оскільки на його переконання договір поставки №17-01 від 28.08.2017р. підписано невідомою особою від імені директора ТзОВ "Сарниторф" (а.с.88-89).

Після відкриття провадження у справі №918/502/18 Господарським суду Рівненської області встановлено, що позивачем не надано: належних доказів відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів, а саме були відсутні докази направлення позову з додатками на юридичну адресу ТОВ "Сарниторф", а тому ухвалою Господарського суду Рівненської області від 17.10.2018р. позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний термін для подання суду доказів відправлення відповідачу копії позовної заяви з додатками - опис вкладень у лист, на юридичну адресу ТОВ "Сарниторф". У встановлений судом строк, 19.10.2018р. позивачем надано докази направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 22.10.2018 р. продовжено розгляд справи та призначено проведення судового засідання на 25.10.2018р. на 10:30 год..

В судовому засіданні Господарського суду Рівненської області 25.10.2018р. представник позивача підтримав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Відповідно до ст.99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

З врахуванням викладеного, суд зазначив про необгрунтованість поданого клопотання про призначення експертизи, оскільки у наданих 31.08.2018р. та 28.09.2018р. поясненнях відповідач неодноразово вказував, що між сторонами ведуться перемовини щодо можливого мирного вирішення спору. Також, відповідачем надано докази часткового повернення передоплати в сумі 35000,00грн.. Такі дії відповідача свідчать про фактичне прийняття до виконання ним договору поставки.

Отже, відповідач вчинив дії, які підтверджують схвалення та прийняття ним до виконання вказаного договору.

За вказаних обставин, враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку по те, що підстави для задоволення клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи відсутні, а тому судом ухвалено відмовити у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.10.2018р. у справі №918/502/18 позов задоволено частково (а.с.104-107).

Колегія суддів апеляційного господарського суду частково не погоджується з висновком суду першої інстанції, зокрема в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Визначаючи правову природу укладеного сторонами договору, встановлено, що такий має ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ч.1 ст.265 ГК України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ч. ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення містяться в ч.1 ст.265 ГК України, відповідно до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 ГК України).

Згідно зі ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до приписів ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2).

Статтею 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.693 ЦК України? якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як свідчать матеріали справи, 28.08.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрна компанія "Еко-парк" (покупець) було укладено договір поставки №17-01 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити торф верховий білоруський загальним об'ємом 2 200,00 м .куб. (надалі товар). Загальна партія товару буде постачатись та оплачуватись згідно конкретних замовлень покупця на кожну партію товару.

З матеріалів справи вбачається, що обома сторонами підтверджено прийняття договору поставки від 28.08.2017р. №17-01 до виконання, оскільки 28.08.2017р. відповідачем було виставлено рахунок на оплату №34, товару, який 28.08.2018р. та 01.09.2017р. позивачем оплачено та як наслідок його поставка відповідачем, про що свідчать підписані сторонами видаткові накладні №№ 42, 43, 44, 45, 46, 48 за вересень-жовтень 2017 року.

Таким чином, матеріалами справи стверджується, що обома сторонами прийнято договір поставки до виконання.

Надалі, 20.11.2017р. відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №39 на суму 728160,00грн. за торф верховий білоруський,а також рахунок №40 від 24.11.2017р. на суму 42510,00грн. на компенсацію транспортних витрат (а.с.31-32).

З наявних у матеріалах справи платіжних доручень №282 від 20.11.2017р. на суму 728160,00грн. та платіжного доручення №285 від 24.11.2017р. на суму 42 510,00грн. вбачається, що позивач перерахував на рахунок відповідача кошти, згідно виставлених відповідачем рахунків як попередню оплату за торф, та компенсацію транспортних витрат (а.с.33-34).

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що факт отримання таких коштів відповідач не заперечує та не спростовує.

Водночас, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов'язання виконав не у повному обсязі, а саме, на момент подання позовної заяви частково поставив торф, зокрема із замовлених 1600 м. куб. останнім поставлено 355 м.куб..

На обґрунтування вказаних поставок позивачем долучено до матеріалів справи копії підписаних обома сторонами видаткових накладних №52 від 11.12.2017р. на суму 62618,40грн., №16 від 23.03.2018р. на суму 52984,80грн., №15 від 01.03.2018р. на суму 26492,40грн., №7 від 21.02.2018р. на суму 28900,80грн. (а.с.35, 38-40).

Тобто, матеріали справи свідчать, що 1245 м. куб. торфу вартістю 566599,50грн. відповідачем не поставлено.

Водночас, ні позивач, а ні відповідач не надали суду документів, які б підтвердили фактичне надання відповідачем транспортних послуг на суму 42510,00грн., які позивач оплатив згідно платіжного доручення №285 від 24.11.2017р. на рахунок відповідача.

Відтак, станом на час звернення позивача з позовом до суду матеріалами справи підтверджується отримання відповідачем 566599,50грн. попередньої оплати за товар, та отримання 42510,00грн. компенсації транспортних послуг. Докази поставки торфу на цю суму та надання відповідних оплачених транспортних послуг у матеріалах справи відсутні.

При цьому, після відкриття провадження у справі №918/502/18, 31.08.2018р. та 25.09.2018р. ТОВ "Сарниторф" надано Господарському суду Рівненської області докази сплати на розрахунковий рахунок позивача 20000,00грн. згідно платіжного доручення №695 від 30.08.2018р., та 15000,00грн. згідно платіжного доручення №716 від 24.09.2018р..

У вказаних платіжних документах на перерахування вказаних сум, в графі "призначення платежу" вказано: повернення передоплати за торф.

За вказаних обставин, 35000,00грн. попередньої оплати за торф ТОВ "Сарниторф" повернуто ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" у процесі розгляду даної справи.

Таким чином станом на 25.10.2018р. відсутній предмет спору у цій частині позовних вимог.

За приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У відповідності до ч.3 ст.231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Отже, враховуючи наведене вище та зважаючи на відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення 35000,00грн. провадження у справі №918/502/18 у цій частині підлягає закриттю.

Таким чином, неповернутими зі сторони ТОВ "Сарниторф" залишилися кошти у розмірі 531599,50грн., також відсутні докази надання відповідачем транспортних послуг на оплачену позивачем суму 42510,00грн..

Суд враховано, що за правилами ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Водночас, ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" користуючись правом, яке йому надано зазначеною правовою нормою, звертався до відповідача із претензією, у якій висловив прохання повернути попередньо оплачені кошти за торф, у зв'язку із його недопоставкою в обсягах, які були попередньо оплачені.

Як свідчать матеріали спарви, 16.02.2018р. ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" звернулося до ТОВ "Сарниторф" із претензією, про що свідчить копія фіскального чеку Українського державного підприємства поштового звязку "Украпошта", у якій просив повернути кошти за непоставлений торф та сплатити пеню (а.с.36-37).

Зокрема, позивачем у вказаній претензії зазначено адреси ТОВ "Сарниторф", а саме: юридична адреса - 34524, Рівненська області, Сарненський район, с.Чемерне та поштова адреса - 33013, місто Рівне, вул.Кавказька, 9, офіс 205.

Також, як свідчить укладений між ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" та ТОВ "Сарниторф" договір поставки від 28.08.2017р. №17-01 у розділі 9. Юридичні адреси та банківські реквізити в графі постачальник ТОВ "Сарниторф" зазначені адреси: юридична адреса - 34524, Рівненська області, Сарненський район, с.Чемерне та поштова адреса - 33013, місто Рівне, вул.Кавказька, 9, офіс 205.

Як вбачається з наданої ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" копії фіскального чеку Українського державного підприємства поштового звязку "Украпошта" про направлення на адресу ТОВ "Сарниторф" вказаної вище претензії, остання направлялась рекомендованим листом, трек-номер поштового відправлення є 0209107851603.

Згідно п.4 ч.1 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України "Про національного оператора поштового зв'язку" від 10.01.2002р. №10-р виконання функцій національного оператора поштового зв'язку покладено на Публічне акціонерне товариство "Укрпошта".

Отже, Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" є розпорядником інформації щодо універсальних послуг поштового зв'язку (стосовно умов постачання товарів, послуг та цін на них).

Таким чином цілком правомірним є використання інформації, отриманої з офіційного сайта цього підприємства.

Відповідно до п.2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270, (далі - Правила) рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "M", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.

Також у п.21 Правил зазначено, що адресат внутрішнього поштового відправлення (посилки, листа чи бандеролі з оголошеною цінністю), поштового переказу повідомляється про надходження адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу за телефоном, номер якого зазначається відправником на поштовому відправленні, бланку поштового переказу, або за відповідним повідомленням.

Пункт 92 Правил втановлює, що підлягають доставці додому: рекомендовані поштові картки, листи, секограми, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів;

У п.94 Правил визначено, що порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам визначається на підставі договору, що укладається юридичною особою з оператором поштового зв'язку за місцем обслуговування.

Прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об'єкта поштового зв'язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.

У разі вручення рекомендованих поштових відправлень, рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про надходження поштових відправлень з використанням абонентської поштової скриньки згідно з укладеним договором датою вручення вважається дата їх вкладення до скриньки.

Відправлення "EMS", адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим на одержання пошти, у приміщенні адресата.

За правилами п.99 Порядку, рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Також, у п.101 Правил зазначено, що у разі коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу, тощо

Як вбачається з витягу з офіціної Інтернет сторінки "Укрпошта" (https://ukrposhta.ua/) з вкладки "відстежити" трек-номер поштового відправлення є 0209107851603, поштове відправлення з вказаним номером було відправлено з відділення поштового зв'язку 16.02.2018р. о 17:13год. м.Київ індекс 02091 та прибуло до поштового відділення в місце призначення 19.02.2018р. о 10:40год. м.Рівне індекс 33013. Водночас у графі операція зазначається "відправлення у точці видачі/доставки"(а.с.125).

Таком чином, враховуючи вищевикладене, з моменту надходження до поштового відділення 16.02.2018р. рекомендованого листа з претензією позивача у відповідача виник обов'язок його отримати, і, відповідно, на підставі приписів ст.ст.693, 530 ЦК України, виникло зобов'язання виконати претензію ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" та повернути кошти, які були сплачені у якості попередньої оплати за торф в сумі 531599,50грн..

Однак, вказану вимогу відповідач не виконав, докази такого виконання в матеріалах справи відсутні.

Відтак, враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком суду першої інстанцій, що позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрна компанія "Еко-парк" 531599,50грн. коштів, які були сплачені у якості попередньої оплати за торф, не спростовані відповідачем, а відтак такими, що підлягають до задоволення в цій частині.

Також, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача компенсації транспортних послуг з огляду на відсутність надання відповідачем таких транспортних послуг на оплачену позивачем суму 42510,00грн..

Водночас, слід звернути увагу на те, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушенного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.2 ст.5 ГПК України)

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

В абз.7 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

При цьому, як встановлено судом, майно, що є предметом даного спору, зокрема прерахованими згідно рахунку на оплату №40 від 24.11.2017р. компенсації транспортних послуг в сумі 42510,00грн., зберігається у відповідача без достатньої правової підстави, зворотнього останнім не спростовано.

Так, згідно ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом положень ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Отже, враховуючи обставини справи та наведені приписи чинного законодавства, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності, а також наявність збереження майна, а саме - грошових коштів в сумі 42510,00грн., без достатньої правової підстави, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, вимога позивача про стягнення з відповідача 42510,00грн. коштів, які були попередньо сплачені як компенсація транспортних послуг, є законними та обґрунтованими, не спростованими відповідачем, а відтак такими що підлягають до задоволення в цій частині.

Розглядаючи вимогу позивача про стягненн з відповідача 88708,33грн. пені, слід зазначити наступне.

За приписами ст.ст.546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст.3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами п.5.2 договору поставки від 28.08.2017р. №17-01, при простроченні поставки товару (за умови здійснення покупцем попередньої оплати та за умов, що покупець не має заборгованості по оплаті за попередні поставки), постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого/недопоставленого товару, - за кожен день прострочення.

Згідно п.2.1 договору договір поставки від 28.08.2017р. №17-01, поставки товару здійснюються на підставі окремих замовлень покупця. Покупець передає постачальнику замовлення по факсу або електронній пошті, на підставі яких сторони узгоджують асортимент, кількість, ціну, вартість, дату оплати, термін поставки кожної партії товару та постачальник оформляє специфікацію на кожну партію товару з конкретно указаними термінами доставки товару.

Таким чином, з аналізу умов вказаного договору поставки вбачається, що строки поставки (момент виникнення обов'язку власне поставки товару) встановлюються в окремих замовленнях та узгоджуються сторонами в кожному конкретному випадку окремо, як це визначено п.2.1 договору. Проте вказаних замовлень чи інших документів, які містять відомості щодо конкретних дат та термінів поставки торфу - ні позивач, ні відповідач суду не надали.

Водночас, позивач зазначає, що кінцевий термін поставки товару встановлений 31.12.2017р., але будь-яких доказів, на підтвердження своєї позиції стосовно того, що саме ця дата згідно умов договору була кінцевою - позивач суду не надав.

Як вказувалося вище, позивачем 16.02.2018р. направлено відповідачу претензію про повернення коштів.

Як роз'яснено в п.1.7. постанови Пленуму Вищого госопдарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. №14, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Однак, у матеріалах справи відсутні відомості щодо дати отримання претензії відповідачем, чи дати оформлення підприємством зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення.

Водночас, як вже було встановлено вище, з моменту надходження до поштового відділення 16.02.2018р. рекомендованого листа з претензією позивача у відповідача виникло зобов'язання його отримати, а отже й виконати претензію ТОВ "Аграрна компанія "Еко-парк" та повернути кошти, які були сплачені у якості попередньої оплати за торф в сумі 531 599,50 грн..

Таким чином, враховуючи правила ч.2 ст.530 ЦК України про те, що боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства, 27.02.2018р. у позивача виникло право згідно п.5.2 договору поставки від 28.08.2017р. №17-01 нарахування відповідачеві пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого/недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Провівши розрахунок пені, нарахованої від вартості непоставленого/недопоставленого товару за кожен день прострочення згідно договору поставки від 28.08.2017р. №17-01, в період з 27.02.2018р. по 11.06.2018р. на суму 566599,50грн., колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача 55324,95грн.грн. пені нарахованої за період з 27.02.2018р. по 11.06.2018р..

При цьому, судом апеляційної інстанції не береться до уваги покликання позивача у детальному розрахункупені за договором поставки від 28.08.2017р. №17-01 (додаток до позову) на видаткові наладні №7 від 21.02.2017р., №15 від 01.03.2017р., №16 від 23.03.2017р. та розрахунок пені по ним, оскільки вказані накладні не охоплюється укладеним між сторонами договором поставки від 28.08.2017р. №17-01.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Згідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" слід залишити без задоволення, в свою чергу, керуючись п.3 ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, рішення Господарського суду Рівненської області від 25.10.2018р. у справі №918/502/18 слід скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені, прийнявши в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволити частково, а в решті рішення слід залишити без змін.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф", селище Чемерне, Сарненського району Рівненської області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 25.10.2018р. у справі №918/502/18 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволити частково.

В решті рішення залишити без змін.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції

"Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарниторф" (34524, Рівненська обл., Сарненський район, селище Чемерне, вул. Залізнична, будинок 1-Б, код ЄДРПОУ 35717382) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна компанія "Еко-парк (17036, Чернігівська обл., Козелецький район, село Чемер, вул.Дружби, будинок 76, код ЄДРПОУ 40142687) 531599грн. 50коп. попередньо перерахованих коштів за непоставлений товар, 42510грн. 00коп. компенсації транспортних послуг, 55324грн. 95коп. пені та 9441грн. 52коп. судового збору за подання позовної заяви.

Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення 35000грн. 00коп. попередньо перерахованих коштів .

В решті позову відмовити.".

3. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Рівненської області.

4. Справу №918/502/18 повернути до Господарського суду Рівненської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "07" грудня 2018 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.