Рішення

від 30.11.2018 по справі 160/8192/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2018 року Справа № 160/8192/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

за участі секретаря судового засідання Вербного Д.С.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Благодійної організації «Благодійне Товариство «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» м. Дніпро» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування Постанови про накладення штрафу № ДН1262/251/АВ/ТД-ФС/578 від 27.09.2018, визнання протиправним та скасування Припису про усунення виявлених порушень № ДН1262/251/АВ/П від 03.09.2018,-

ВСТАНОВИВ:

02.11.2018 Благодійна організація «Благодійне Товариство «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» м. Дніпро» (далі - Благодійна організація, позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу №ДН1262/251/АВ/ТД-ФС/578 від 27.09.2018 Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, якою на Благодійну організацію накладено штраф у розмірі 8153370,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати Припис про усунення виявлених порушень № ДН1262/251/АВ/П від 03.09.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що оскаржувані постанова і припис винесені на підставі необґрунтованих висновків контролюючого органу про порушення вимог трудового законодавства, яке полягало у відсутності трудового договору з найманими фізичними особами. Також зазначає, що жодного порушення законодавства про працю не допускав, всі штатні працівники допускалися до роботи тільки після укладення трудового договору в письмовій формі і видання відповідного наказу, проте специфіка діяльності позивача вимагала укладення цивільно-правових договорів із фізичними особами про надання послуг контрольованого супроводу клієнтів, які проходять або пройшли повний курс лікування від туберкульозу, що не суперечить чинному законодавству України. Примушування до укладення саме трудового договору є втручанням у діяльність суб'єкта господарювання, яка здійснюється у межах закону, що є порушенням одного з основних принципів державного нагляду (контролю). Позивач стверджує, що оскільки висновки відповідача, які зазначені в акті перевірки, зроблені без урахування всіх істотних обставин і всупереч положенням чинного законодавства України, прийняті постанова про накладення штрафних санкцій і припис є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 06.11.2018 відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, а також відстрочено Благодійній організації сплату судового збору до ухвалення рішення у справі № 160/8192/18.

Також, ухвалою суду від 06.11.2018 забезпечено позов шляхом зупинення дії Постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1262/251/АВ/ТД-ФС/578 від 27.09.2018 та заборони Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області пред'являти до виконання органам державної виконавчої служби в порядку, встановленому законом, або до інших органів, уповноважених здійснювати виконавчі дії, постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1262/251/АВ/ТД-ФС/578 від 27.09.2018 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/8192/18.

28.11.2018 до суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що оскаржувані постанова і припис є законними та обґрунтованими, оскільки фізичних осіб допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, що позбавляє працівників гарантованих державою прав на відпустку, додаткові соціальні відпустки, а також додаткові гарантії, що порушує вимоги ч.1 ст.21, ч.3 ст.24 КЗпП України. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позовну заяву з огляду на викладені в ній обставини.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити в задоволенні позовної заяви з огляду на викладені у відзиві обставини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини справи.

На підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 23.08.2018 №284 інспектором праці ОСОБА_4 в період з 23.08.2018 по 27.08.2018 року проведено інспекційне відвідування Благодійної організації.

27.08.2018 за результатами інспекційного відвідування складений ОСОБА_5 інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ДН1262/251/АВ, яким встановлено порушення 1 ст. 21, ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України.

На підставі ОСОБА_5 від 27.08.2018 №ДН1262/251/АВ видано припис про усунення виявлених порушень від 03.09.2018 №ДН1262/251/АВ/П, а також прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 27.09.2018 №ДН1262/251/АВ/ТД-ФС/578.

Не погоджуючись з виданим приписом про усунення виявлених порушень від 03.09.2018 № ДН1262/251/АВ/П і прийнятою постановою про накладення штрафу від 27.09.2018 № ДН1262/251/АВ/ТД-ФС/578, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В даному випадку Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон №877-V) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі - Порядок №295).

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (ст.3 Закону №877-V).

Відповідно до п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема: Держпраці та її територіальних органів.

Інспекційні відвідування проводяться, зокрема за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року (пп.6 п.5 Порядку №295).

Згідно з п.п. 8, 9 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Відповідно до п.11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Вирішуючи питання щодо наявності порушення трудового законодавства з боку позивача, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, з правового аналізу зазначеної норми права випливає, що трудовий договір характеризується, зокрема, тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, виконують їх розпорядження, водночас щомісячно отримують заробітну плату, на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. В трудових договорах також визначається обов'язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов'язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність.

За змістом ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, суд зауважує, що договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.

Цивільно-правовий договір між фізичною та юридичною особою - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи або надання послуги (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці або певної послуги, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому за цивільно-правовим договором, укладеним між юридичною особою і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) певну індивідуально визначену роботу або надавати обумовлену умовами договору послугу. Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штатного розкладу підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результат, котрий визначають після закінчення роботи і оформлюють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

У разі порушення працівником обов'язків трудового договору його може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності (догана або звільнення). Крім того, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Відповідальність виконавця робіт, послуг за порушення цивільно-правового договору насамперед має встановлюватися самим договором або чинним законодавством України. У трудових відносинах такі види санкцій не допускаються.

Отже, за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам, укладається трудовий договір, за наявності ж ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, слід укладати цивільно-правовий договір.

Оскільки законодавство не містить обов'язкових приписів у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт або надання послуг, суд дійшов переконання, що сторони договору вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

Як встановлено судом під час розгляду справи, між Благодійною організацією (замовником) та 73 фізичними особами (виконавцями) укладено цивільно-правові договори. Сторони дотримались обов'язкової вимоги щодо письмової форми договору. Зазначені договори є типовими.

Предметом цих договорів є зобов'язання виконавця надати замовнику послуги в рамках проекту Впровадження заходів до розширення доступу та побудови життєздатної системи комплексних послуг з профілактики та лікування ВІЛ/СНІДу, орієнтованих на досягнення цілей 90-90-90, ТБ, догляду та підтримки для уразливих груп осіб, які знаходяться у місцях позбавлення волі та забезпечення безперервності послуг для ЛЖВ, які звільняються з УВП у м. Дніпро та Дніпропетровській області , і зобов'язання замовника в свою чергу прийняти та оплатити такі послуги на підставах та умовах, зазначених в договорі. Фактично за зазначеними договорами виконавці надавали замовнику послуги з контрольованого супроводу кожного клієнта (щоденна доставка препаратів), контрольованого супроводу клієнта, який пройшов повний курс лікування від туберкульозу, що підтверджується довідкою від лікаря, та контрольованого супроводу клієнта, який повністю одужав від туберкульозу та не потребує подальшого супроводу, що підтверджується довідкою від лікаря.

Пунктом 3.1 Цивільно-правового договору № 152-ТБ від 01.03.2018р., на який посилається в оскаржуваній постанові відповідач, передбачено, що обсяг, термін і місце виконання/надання послуги в кожному конкретному випадку визначається за погодженням сторін. В пункті 1.4 договору зазначено, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, а сам організовує процес надання послуг, орієнтуючись на потреби клієнтів та можливість ефективного надання послуг (в деяких договорах через технічну помилку в нумерації - п. 1.10). Пункт 3.3. договору передбачає, що після надання конкретного обсягу послуг Виконавець складає ОСОБА_5 прийому-передачі послуг , які сторони підписують у 5-денний строк.

Розділом 5 Договору встановлюється вартість наданих виконавцем послуг, яка визначається виходячи із вартості контрольованого супроводу 1 клієнта за 1 місяць. Оплата залежить від кількості клієнтів, виду супроводу, кількості календарних днів у місяці, протягом яких надавався супровід, тобто залежить від конкретного обсягу наданих послуг.

З пояснень представника позивача встановлено, що оплата проводилась саме по факту наданих конкретних послуг за актами приймання-передачі наданих послуг, а не за сам процес виконання трудових обов'язків протягом трудового дня. На підтвердження вказаного факту позивачем до кожного з 73 цивільно-правових договорів надано ОСОБА_5 приймання-передачі наданих послуг, де чітко зазначається обсяг наданих протягом місяця послуг, а також вартість цих послуг із зазначенням суми сплаченого податку на доходи фізичних осіб 18%, відрахування до державних фондів (військовий збір 1,5%) , єдиний соціальний внесок до Пенсійного фонду України в сумі 22%. Із аналізу ОСОБА_5 приймання-передачі послуг видно, що обсяг наданих послуг є різним для кожної фізичної особи і в кожний період часу. Так, відповідно до ОСОБА_5 приймання-передачі послуг згідно Договору № 207-ТБ від 01.03.2018р., складеному 31.03.2018, загальна вартість наданих виконавцем ОСОБА_6 послуг у березні 2018 року становить 8364,00 грн., а вартість наданих цим же виконавцем послуг у квітні 2018 року склала 11040,00 грн. (ОСОБА_5 приймання-передачі послуг згідно Договору № 207-ТБ від 01.03.2018, складений 30.04.2018). До кожного ОСОБА_5 приймання-передачі додається звіт надавача послуг, в якому зазначається перелік всіх наданих протягом місяця послуг. ОСОБА_5 приймання-передачі наданих послуг фіксує факт надання послуг та є підставою для здійснення оплати наданих послуг за цивільно-правовими угодами.

Розділом 6 договору встановлюється відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. За систематичне порушення умов договору передбачається застосування штрафних санкцій. З аналізу наданих актів приймання-передачі наданих послуг (наприклад, ОСОБА_5 приймання-передачі наданих послуг до Договору № 141-ТБ від 01.03.2018 за березень, ОСОБА_5 приймання-передачі наданих послуг до Договору № 138-ТБ від 01.03.2018 за березень, ОСОБА_5 приймання-передачі наданих послуг до Договору № 139-ТБ від 01.03.2018 за березень) видно, що до фізичних осіб, які неналежно виконували умови договору, застосувалися штрафні санкції, зменшувалася сума винагороди.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що зазначені цивільно-правові договори не містять ознаки трудового договору. Виконавець сам, на власний розсуд визначає обсяг послуг, який він надає Замовнику, період часу, на протязі якого він ці послуги надає, сам організовує свій робочий час і процес надання послуг виходячи із власних інтересів, потреб клієнтів, зайнятості за основним місцем роботи, інших факторів. За надані Замовнику послуги Виконавець отримує плату, яка залежить від обсягу наданих послуг і не має систематичного характеру. Крім того, передбачена умовами договорів відповідальність сторін за його невиконання або неналежне виконання і застосування штрафних санкцій свідчить саме про цивільно-правову природу зазначених договорів.

Факт надання фізичними особами послуг саме на підставі цивільно-правової угоди підтверджується і наданою позивачем офіційною бухгалтерською звітністю про суми нарахованої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на ЗДСС до органів доходів і зборів за березень і квітень 2018 року, з якої вбачається що Позивач виплачував виконавцям послуг не заробітну плату, а саме винагороду згідно умов договорів. Так, в таблиці 1 (додаток до звітності) Нарахування єдиного внеску (звіт за 03 місяць 2018 року) в п.1.2: Сума винагород за договорами цивільно-правового характеру зазначена сума 505333,13 грн., окремо в п.1.1. зазначена сума нарахованої заробітної плати працівників за трудовим договором. В таблиці 6 (додаток до звітності) Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам - ця форма передбачає відображення одним списком як працівників, так і осіб, що отримають винагороду за ЦПД, адже податкове навантаження в обох випадках однакове. Так, штатні працівники відображені в додатку за нумерацією 1-6 із зазначенням коду категорії застрахованої особи 1, а особи, що отримують плату за цивільно-правовими договорами - під номерами 7-134 із зазначенням коду категорії застрахованої особи 26 - що згідно із Таблицею відповідності кодів категорій застрахованих осіб та кодів бази нарахування і розмірів ставок єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 441 від 11.04.2016; із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів України № 813 від 07.09.2016, розшифровується як: Фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзаці другому пункту 1 частини першої статті 4 Закону, чи у фізичних осіб - підприємців або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, за цивільно-правовими договорами (крім фізичних осіб - підприємців, якщо виконувані ними роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), або коротка назва: особи, які працюють за угодами ЦПХ.

Суд також зазначає, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Проте відповідачем не надано доказів, що будь-хто із 73 фізичних осіб, з якими укладено цивільно-правові договори, звертався до Благодійної організації з заявою про укладення трудового договору, про прийняття на роботу. Судом встановлено, що позивачем не видавався наказ про прийняття їх на роботу, не робилися записи в трудовій книжці, в штатному розкладі відсутні відповідні посади у кількості 73 одиниць, зазначені особи не мали закріпленого за ними робочого місця, їм не виплачувалася заробітні плата, вони не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, винагорода за цивільно-правовими договорами виплачувалася фізичним особам, з якими ці договори укладені, на їх особисті (не зарплатні) банківські картки.

Суд зауважує, що у разі надання послуг не на підставі трудового договору, а відповідно до договору про надання послуг (цивільно-правового договору), трудові відносини не виникають.

З аналізу наданих позивачем цивільно-правових договорів, укладених між Благодійною організацією і фізичними особами, а також особливостей діяльності позивача вбачається, що надання послуг з контрольованого супроводу клієнтів, що є предметом цивільно-правових договорів, залежить від кількості звернень пацієнтів та підписаних угод між пацієнтами, лікарями та фізичними особами, що можуть надати ці послуги Для надання цих послуг неможливо встановити чітко визначений розпорядок дня, план та графік роботи - тобто послуги надаються не систематично. Суд робить висновок, що враховуючи особливості діяльності Благодійної організації, саме укладення цивільно-правових договорів про надання послуг є єдиним можливим способом реалізації проектів позивача.

Суд не приймає, як належний доказ, твердження відповідача про те, що фізичні особи, з якими укладено цивільно-правові договори, виконували роботу не на свій власний розсуд, а під керівництвом посадових осіб позивача, які мають право давати вказівки щодо проведення робіт. Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу. Отже, за самим визначенням надання послуги передбачає наявність певного завдання, вказівок з боку замовника цієї послуги, інакше неможливо виконати умови договору і надати послугу, якої потребує замовник.

Крім того, з матеріалів справи видно, що передбачені зазначеними вище цивільно-правовими договорами послуги надаються в рамках виконання умов Угоди про надання гранту 004-GF-18 за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією (п.2.1.договорів) Грантовою угодою передбачено певний стандарт та вимоги щодо якості послуг, що надаються, у зв'язку з чим фізичним особам, з якими укладалися цивільно-правові договори про надання послуг, роз'яснювалися вимоги Глобального фонду (грантодавця) до стандарту якості послуг, у тому числі роз'яснювалися розмір оплати за ту чи іншу надану послугу та інші умови договору.

Доводи відповідача про те, що жоден пункт укладених між позивачем і фізичними особами цивільно-правових договорів не містить обсяг виконуваної роботи, спростовуються наданими позивачем для оцінки зазначеними вище цивільно-правовими договорами, якими передбачено, що обсяг, термін і місце виконання послуги в кожному конкретному випадку визначається за погодженням Сторін. Крім того, кількісні і якісні показники наданих послуг фіксуються в ОСОБА_5 приймання-передачі, з яких видно, що обсяг наданих послуг різний навіть протягом однакового періоду їх надання у одного й того ж виконавця в залежності від місяця. Крім того, оплата послуг прив'язується саме до конкретного обсягу наданих послуг, що підтверджує п. 5.3. Договору, який містить погоджені розцінки за надану послугу у вимірі на одну одиницю.

Посилання відповідача на інформацію, яка розміщена на сайті БО «Всеукраинская сеть ЛЖВ» за адресою network.org.ua/ru щодо наявності додаткових пільг і гарантій для працівників не приймається судом, оскільки з наданих позивачем договору про надання послуг щодо хостингу сайта network.org.ua № 01082017001 від 01.08.2017 та акту прийому передачі виконаних робіт від 13.06.2017 видно, що дана Інтернет сторінка стосується діяльності іншої юридичної особи - Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» . Таким чином, ця інформація жодним чином не стосується господарської діяльності позивача.

Враховуючи предмет та умови укладених цивільно-правових договорів та поняття трудового договору, аргументи відповідача про трудовий характер відносин між Благодійною організацією та 73 фізичними особами не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.

Таким чином, аналіз зазначених вище фактів свідчить про те, що волевиявлення сторін було направлено саме на укладення цивільно-правових договорів про надання послуг, а не трудового договору, і характер правовідносин, що мали місце між сторонами договору, відповідають змісту цих договорів, внаслідок чого Постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1262/251/АВ/ТД-ФС/578 від 27.09.2018 є протиправною і підлягає скасуванню.

Стосовно протиправності Припису про усунення виявлених порушень №ДН1262/251/АВ/П від 03.09.2018 (надалі - Припис) суд зазначає наступне.

Укладення трудового договору передбачає волевиявлення двох сторін - працівника і роботодавця. Разом з тим, суду не надано доказів того, що фізичні особи, з якими укладено цивільно-правові договори, зверталися до позивача з заявами про укладення з ними трудового договору. Отже, зазначений Припис взагалі неможливо виконати.

Таким чином, висновки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про порушення Благодійною організацією вимог ч. 1 ст.21, ч.1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України є помилковими, а тому виданий на підставі цих висновків припис про усунення виявлених порушень № ДН1262/251/АВ/П від 03.09.2018 і прийнята постанова про накладення штрафу уповноваженими особами від 27.09.2018 № ДН1262/251/АВ/ТД-ФС/578 є необґрунтованими і такими, що прийняті без врахування всіх істотних обставин.

Судом також встановлено, що позивач є неприбутковою благодійною організацією, яка існує за рахунок коштів Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, міжнародного благодійного фонду Відродження , USAID, Благодійної організації ОСОБА_7 Пінчук та інших донорів і грантів. Відповідно до п.2.1. Статуту Благодійної організації головною метою діяльності позивача є здійснення та підтримка благодійної діяльності в інтересах суспільства, через надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів, які визначаються у благодійних програмах, у всіх сферах благодійної діяльності, а також розвиток і підтримка українського суспільства у сфері впровадження комплексних благодійних проектів в Україні.

Метою діяльності Позивача є поліпшення якості життя людей, які живуть з ВІЛ, для надання їм психологічної, соціальної, консультативної, юридичної допомоги та забезпечення доступності лікарських препаратів та діагностики для людей, що живуть з ВІЛ, а також хворих на туберкульоз у м. Дніпро та Дніпропетровській області.

Позивач реалізує проекти, направлені на профілактику ВІЛ серед підлітків у школах та технікумах м. Дніпро, супровід хворих на ВІЛ/СНІД, контрольований супровід хворих на туберкульоз на 16 територіях області, тестування на ВІЛ, вірусні гепатити.

На даний час позивач надає послуги близько 4000 особам, що відносяться до найменш захищених верств населення.

Накладення штрафу в сумі 8153370,00 грн. є надмірним тягарем та призведе до зупинення діяльності Позивача і залишить без допомоги найуразливіші групи населення, що спричинить зростання захворюваності на СНІД, туберкульоз і вірусний гепатит в м. Дніпрі і Дніпропетровській області, значно погіршить епідеміологічне становище всього регіону.

Суд встановив, що оскільки діяльність позивача фінансується за рахунок Глобального фонду, то Благодійна організація вимушена додержуватися рекомендацій Глобального фонду щодо організації роботи і управління грантом. Так, в Додатку ІІ - Проблемні питання щодо управління грантом до Управлінського листа щодо періодичного звіту про прогрес за Грантовою угодою № UKR-C-AUN від 07.12.2015 зазначені вимоги щодо укладання саме цивільно-правових угод із надавачами послуг за проектами.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з п. 53 Рішення ЄСПЛ у справі Суханов та Ільченко проти України від 26.09.2014, першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Легітимною метою вважається національна та громадська безпека, запобігання злочинам або заворушенням, забезпечення економічного добробуту, захист здоров'я і моралі, прав і свобод інших осіб, захист репутації, запобігання розголошення конференційної інформації, підтримка авторитету та безсторонності суду, контроль за користуванням майном відповідно до суспільних інтересів, забезпечення сплати податків, чи інших зборів або штрафів.

Згідно з п. 47,49 Рішення ЄСПЛ у справі "Україна-Тюмень" проти України (Ukraine-Tyumen v. Ukraine) від 22 листопада 2007 року, заява 22603/02, стаття 1 Першого протоколу (994_535) містить три чітких норми: "перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми не є окремими, а є пов'язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі.

Судом встановлено, що сума оплати за надані послуги за більшістю договорів перевищує розмір мінімальної заробітної плати. З матеріалів справи видно, що із кожної виплаченої суми Позивач сплачував податки - податок на доходи фізичних осіб 18%, відрахування до державних фондів (військовий збір 1,5%), єдиний соціальний внесок до Пенсійного фонду України в сумі 22%. Отже, метою укладення цивільно-правових договорів було не ухилення від сплати податків або єдиного соціального внеску, а саме досягнення певного результату, передбаченого цими договорами, тобто отримання послуги на визначених договорами умовах. Обсяг наданих послуг, а відповідно й оплата, є різними протягом однакового періоду їх надання (календарний місяць) у одного й того ж виконавця в залежності від місяця - що спростовує системність надання послуг та наявність ознак трудових відносин. Із 73 осіб, що працювали за цивільно-правовими договорами, 47 осіб офіційно працевлаштовані в іншому місці за основним місцем роботи, 3 особи є пенсіонерами.

Оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення Держпраці (постанова і припис) порушують права, свободи і інтереси позивача, оскільки впливають на майновий стан Благодійної організації; розмір такого покарання не відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав та основоположних свобод людини та порушує принцип мирного володіння майном.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що припис про усунення виявлених порушень від 03.09.2018 №ДН1262/251/АВ/П та постанова про накладення штрафу уповноваженими особами від 27.09.2018 № ДН1262/251/АВ/ТД-ФС/578 прийняті Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області протиправно, а відтак підлягають скасуванню.

Також, суд відповідно до вимог статті 139 КАС України, стягує з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України судові витрати з оплати судового збору у розмірі 120538,55 грн.

Керуючись ст. ст. 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Благодійної організації "Благодійне Товариство "Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД" м. Дніпро" (вул. Робоча, 24а, блок 7, м. Дніпро, 49006, код ЄДРПОУ 37899317) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (вул. Казакова, 3, м. Дніпро, 49107, код ЄДРПОУ 39788766) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №ДН1262/251/АВ/ТД-ФС/578 від 27.09.2018, визнання протиправним та скасування Припису про усунення виявлених порушень №ДН1262/251/АВ/П від 03.09.2018 - задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1262/251/АВ/ТД-ФС/578 від 27.09.2018.

Визнати протиправним та скасувати Припис про усунення виявлених порушень №ДН1262/251/АВ/П від 03.09.2018.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (р/р отримувача №31210206784008 УДКСУ у Чечелівському районі м.Дніпра, код ЄДРПОУ 37989253 банк отримувача ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код класифікації доходів бюджету 22030101) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 120538,55 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 07 грудня 2018 року.

Суддя ОСОБА_8