Постанова

від 29.11.2018 по справі 761/540/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №761/540/17

Апеляційне провадження №22-ц/824/3115/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2018 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Симоненко І.В.,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства Платинум Банк на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - публічне акціонерне товариство Платинум Банк про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на майно,

В С Т А Н О В И В:

31 грудня 2016 року ОСОБА_1 направив до суду вищевказану позовну заяву, яку обґрунтовував наступним:

16 серпня 1986 року позивач одружився, від цього шлюбу з відповідачем у них народились діти: син 1987 року народження та донька 1995 року народження. У 1998 році шлюб було розірвано, але з серпня 1998 року вони відновили подружні стосунки та продовжили проживати разом однією сім'єю. З цього часу, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та спільно вирішували питання їх витрат та надходжень. За час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу вони у 2005 році за спільно накопичені кошти придбали власне житло - квартиру АДРЕСА_1. Право власності на квартиру за їх спільним рішенням було зареєстровано за відповідачем. Після здачі будинку в експлуатацію у 2006 році вони з дітьми переїхали туди і з цього часу постійно там проживають. На даний час відповідач заперечує факт спільного проживання без реєстрації шлюбу і відмовляється визнавати право власності на позивачем на ? частину квартири, в зв'язку з чим позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та майнових інтересів. Просив встановити факт постійного проживання його з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 16 вересня 1998 року, визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_2, визнати в порядку поділу майна подружжя за позивачем право власності на ? частину спірної квартири.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 вересня 2018 даний позов задоволений частково, встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з січня 2006 року по 05 вересня 2018 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПАТ Платинум Банк подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а висновки суду не відповідають реальним обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що 25 червня 2008 року між ЗАТ Міжнародний Іпотечний Банк , правонаступником якого є ПАТ Платинум Банк , та ОСОБА_2, ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит, відповідно до умов якого позичальникам було надано грошові кошти у сумі 150 000 доларів США. В якості забезпечення виконання кредитного договору між сторонами 25.06.2008 року укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого передана в іпотеку спірна квартира АДРЕСА_2. На момент укладання вказаних договорів у спірній квартирі були зареєстровані тільки ОСОБА_2 (відповідач) та ОСОБА_4 (син). Тобто станом на червень 2008 року сторони фактично проживали та були зареєстровані за різними адресами. Вважає, що даний позов поданий лише з однієї мети - уникнення відповідальності перед банком за невиконання своїх обов'язків за кредитним договором, а отже доводи позовної заяви є надуманими, перекрученими та не відповідають дійсності. В зв'язку з наведеним просив рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.09.2018 року в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу скасувати, в іншій частині рішення залишити без змін.

Позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу, вважає доводи апелянта безпідставними та необґрунтованими, а заявлені апеляційні вимоги явно надуманими.

Відповідач надіслав пояснення щодо доводів апеляційної скарги, в яких вважає апеляційну скаргу безпідставною. Крім того подав клопотання про долучення до матеріалів справи заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 05.06.2008 року, які на його думку спростовують доводи апеляційної скарги і які не були подані до суду першої інстанції, оскільки таке питання не порушувалося в суді третьою особою. При цьому оригінал такої заяви є у апелянта, оскільки міститься в матеріалах кредитної справи, однак свідомо не афішується останнім.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

На підтвердження своїх вимог стосовно проживання однією сім'єю з відповідачем позивачем було представлено ряд доказів, які були ретельно досліджені та детально оцінені судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого суд прийшов до висновку про доведеність вказаного факту за період з січня 2006 року по 05 вересня 2018 рік. З такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи їх виваженими та обґрунтованими.

Фактично свою позицію апелянт ґрунтував на тому, що на час укладення іпотечного договору йому не було відомо про спільне проживання сторін, оскільки вони мали різне місце реєстрації. Також банком було надано нотаріальну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно того, що жодна дитина до 18 років не має права власності або користування спірною квартирою. Вказане з точки зору банку свідчить саме про відсутність проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказаний період однією сім'єю.

Колегія суддів критично ставиться до такої позиції апелянта. По-перше, сам факт відібрання банком заяв від обох сторін по справі спростовує твердження апелянта про відсутність інформації щодо фактичного спільного життя сторін однією сім'єю, оскільки на той час вони в шлюбі не перебували, відтак така інформація потрібна була лише стосовно фактично існуючою, однак не оформленої юридично сім'ї. По-друге, як вбачається з представлених сторонами заяв на отримання кредиту, як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 в поданих до банку заявах на отримання кредиту вказували, що фактично проживають в одній квартирі, а саме АДРЕСА_3. Також про факт проживання позивача однією сім'єю з ОСОБА_2 прямо вказано в нотаріально посвідченій та поданій до банку заяві ОСОБА_1, в якій він надає згоду на укладення відповідачем із ЗАТ Міжнародний Іпотечний Банк договорів кредиту, іпотеки квартири, відкриття рахунку, а також укладення договорів страхування майна.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи. При вирішенні справи суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов до правильного висновку по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Платинум Банк залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: Д.О. Таргоній

К.П.Приходько