Рішення

від 05.12.2018 по справі 926/1616/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

05 грудня 2018 року Справа № 926/1616/18

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В. за участю секретаря судового засідання Чепишка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні спрощеного позовного провадження справу

№ 926/1616/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ново Буд", м. Чернівці

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд К.В.А", м. Хотин Чернівецької області

про стягнення заборгованості за договором перевезення вантажу в сумі 40391,71 грн

представники:

від позивача - адвокати Дронь В.А., Михайлецький І.І.;

від відповідача - не з'явився;

І. Стислий виклад позицій сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ново Буд" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд К.В.А" про стягнення 40391,71 грн заборгованості за договором перевезення вантажу від 15.10.2015, у тому числі 15000,00 грн основного боргу, 13211,95 грн пені, 1248,00 грн 3% річних, 5074,00 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач перерахував відповідачу передоплату в сумі 15000,00 грн за послуги з перевезення вантажу, проте останній такі послуги не надав, попередню оплату не повернув, внаслідок чого заборгував позивачу суму основного боргу. Водночас за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період з 31.12.2015 по 08.10.2018. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача, поряд із судовим збором, 4095,57 грн витрат на правову допомогу.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

А. Відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 31.10.2018, запропоновано сторонам надати заяви по суті справи, а також встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, суд вирішив розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження з огляду на те, що предметом спору є стягнення 40391,71 грн заборгованості за договором перевезення вантажу, що становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (176200,00 грн. - станом на 2018 рік), а тому у розумінні статей 12, 247 Господарського процесуального кодексу України дана справа є малозначною.

Відповідач не подав суду заяву із запереченнями проти розгляду справи № 926/1616/18 в порядку спрощеного позовного провадження.

Б. Розгляд справи по суті.

У судове засідання 31.10.2018 сторони явку своїх представників не забезпечили, тому суд, сприяючи сторонам у реалізації ними процесуальних прав, постановив ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 14.11.2018.

Надалі ухвалою суду від 14.11.2018 відкладено розгляд справи по суті на 05.12.2018 на підставі поданого представником позивача клопотання.

Разом з тим, відповідач явку свого представника у судове засідання 05.12.2018 вчергове не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.

Поряд з цим, ухвали суду від 11.10.2018, 31.10.2018 та 14.11.2018 надсилались відповідачу за його юридичною та фізичною адресами, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та отримувались представником останнього. Так, конверти з ухвалою суду від 14.11.2018 отримано представником відповідача 26.11.2018 як за юридичною, так і за фізичною адресою місцезнаходження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (містяться у матеріалах справи).

Про інші адреси місцезнаходження відповідача суду не відомо.

Таким чином, суд констатує, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи відповідно до приписів статей 120, 242 ГПК України.

Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 202 ГПК України: "Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;".

У цій площині суд зазначає, що згідно із пунктами 1-3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою.

Більше того, застосовуючи на підставі частини другої статті 3 ГПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, суд зауважує, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Проте відповідач, явка представника якого визнавалась судом обов'язковою, втретє не забезпечує явку свого представника у судове засідання, що свідчить про затягування розгляду справи та зловживання процесуальними правами.

Представники позивача не заперечували проти розгляду справи за відсутності представника відповідача.

З огляду на викладене та той факт, що строк розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження закінчується, суд визнав за можливе здійснювати розгляд справи у судовому засіданні 05.12.2018 за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами.

Присутні у судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

У процесі дослідження матеріалів справи представник позивача звернувся до суду із усним клопотанням про оголошення перерви для подання додаткових доказів. Суд вирішив надати можливість представнику позивача надати додаткові докази та оголосив перерву до 12:30 05.12.2018.

Після продовження розгляду справи представник позивача звернувся до суду із усним клопотанням про долучення до матеріалів справи копії рахунку відповідача від 16.10.2015 № 1. Ознайомившись із поданим документом, суд постановив долучити його матеріалів справи, оскільки такий наявний у відповідача та має істотне значення для всебічного та повного з'ясування обставин справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

Заслухавши пояснення представників позивача, з'ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив таке.

15 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд К.В.А (далі - перевізник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ново Буд (далі - замовник, позивач) укладено договір перевезення вантажу (далі - договір перевезення), відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання надати послуги транспорту по перевозці 300 тон сипучих матеріалів.

За приписами пункту 2.2.1 договору перевезення позивач зобов'язується надавати відповідачу замовлення на перевезення вантажів до початку виконання перевезення.

Водночас пунктом 2.2.6 договору перевезення передбачено, що замовник зобов'язується здійснювати своєчасні розрахунки з перевізником за виконане перевезення вантажів. Оплачувати додаткові платежі, невраховані при погодженні вартості перевезення, необхідність яких, виникла на шляху слідування вантажу, якщо вони підтверджені відповідними квитанціями та їх необхідність документально обґрунтована.

Розрахунки між замовником і перевізником здійснюються шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника на підставі виставлених рахунків або підписаного акту виконаних робіт в день отримання вантажу (пункт 3.1 договору перевезення).

У пункті 3.2 договору перевезення сторонами узгоджено, що вартість перевезення вантажу погоджується і фіксується в актах виконаних робіт, які є невід'ємно частиною договору.

Відповідно до пункту 3.3 договору перевезення позивач може перерахувати відповідачу 50% попередньої оплати.

Даний договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2015. Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомила іншу сторону про бажання розірвати договір, то термін його дії буде автоматично продовжуватися на кожен наступний рік (пункт 7.1 договір перевезення).

Даний договір може бути розірвано достроково, зокрема, при систематичному невиконанні однією з сторін зобов'язань за даним договором. Дострокове розірвання оформлюється додатковою угодою. При незгоді однією із сторін про дострокове розірвання, спір розглядається згідно чинного законодавства України (пункт 7.2 договору перевезення).

Як убачається із рахунку відповідача від 16.10.2015 № 1, перевізник виставив замовнику до оплати 15000,00 грн у якості авансу на перевезення матеріалу згідно договору № 2 від 15.10.2015.

Позивач перерахував відповідачу за транспортні послуги згідно рахунку № 1 від 16.10.2015 без ПДВ - 15000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 16.10.2015 № 53.

08 жовтня 2018 року позивач звернувся до відповідача із претензією № 08/10, в повідомив відповідача, що ним не виконано зобов'язання за договором перевезення та не надано послуги транспорту, а тому вимагав від нього сплати 345314,14 грн боргу, з яких 15000 грн - основна заборгованість, 13211,95 - пеня, 1248 грн - 3 % річних та 5074 грн - інфляційні втрати.

Сторонами не надано, а в матеріалах справи відсутні докази надання позивачем відповідачу замовлення на перевезення вантажів, а також складання між сторонами будь-яких актів виконаних робіт або транспортної накладної. Зазначені обставини не спростовувались представниками позивача під час дослідження матеріалів справи.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази розірвання або визнання договору від перевезення від 15.10.2015 недійсним.

ІV. Зміст спірних правовідносин між сторонами.

Встановивши фактичні обставини, суд дійшов висновку, що спір у даній справі є майновим та зумовлений невиконанням відповідачем обов'язку із перевезення вантажу та неповерненням авансового платежу.

V. Норми права, які застосовує суд.

Відносини, пов'язані з перевезенням вантажів та поверненням передоплати, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Так, зокрема, статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами положень статті 909 ЦК України та статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (частина друга статті 306 ГК України).

За змістом статті 311 ГК України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

У статті 530 ЦК України зазначено, що: Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Аналогічно приписами статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 615, пункт 1 частини першої статті 611 ЦК України).

Згідно з частиною першої статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

VІ. Оцінка та висновки суду.

Дослідивши зміст договору перевезення від 15.10.2015, укладений між сторонами, суд встановив, що даний договір є укладеним, оскільки між сторонами існувала домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Крім того, договір перевезення є чинним на момент ухвалення цього рішення, оскільки ні позивач, ні відповідач не надали суду доказів звернення до іншої сторони з повідомленням про його розірвання у порядку, передбаченому пунктом 7.1 договору перевезення.

А. Щодо стягнення 15000 грн попередньої оплати.

Договором перевезення не передбачено строку виконання відповідачем зобов'язання по наданню послуг транспорту (перевезення вантажів). При цьому, суд звертає увагу, що у претензії від 08.10.2018 № 08/10 позивач не вказує які саме послуги транспорту та в які строки відповідач мав виконати. Також позивачем не надано суду доказів наявності та надання відповідачу або ухилення останнього від отримання замовлення на перевезення вантажів, хоча обов'язок по його наданню перевізнику покладений саме на замовника (пункт 2.2.1 договору перевезення). Також у матеріалах справи відсутні докази звернення до відповідача з вимогою виконати умови договору перевезення та надати послуги транспорту.

Натомість за умовами договору перевезення перерахування перевізнику попередньої оплати не зумовлює виникнення у останнього обов'язку приступити до виконання зобов'язання по перевезенню вантажів та не встановлює строк виконання такого зобов'язання.

Крім того, договором перевезення не передбачений порядок повернення попередньої оплати, а тому слід керуватись положеннями частини другої статті 530 ЦК України.

Аналізуючи спірні відносини, суд констатує, що обов'язок відповідача негайно повернути попередню оплату не випливає із договору перевезення або актів цивільного законодавства, тому відповідач повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як зазначено вище, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення попередньої оплати у сумі 15000 грн - 08.10.2018, що підтверджується описом вкладення та накладною від 08.10.2018, які надіслані на фізичну та юридичну адреси місцезнаходження відповідача (номери поштового відправлення 5801302650021 та 5801302650030).

Із сайту ПАТ Укрпошта суду стало відомо, що представник відповідача отримав зазначену претензію 12.10.2018.

Отже, з урахуванням частини другої статті 530 ЦК України у позивача виникло право вимагати від відповідача повернення попередньої оплати у сумі 15000 грн починаючи з 20.10.2018.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України: Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Разом з тим, судом розглядаються позовні вимоги (в тому числі чи порушене право позивача) станом на момент звернення до суду із позовом, у даній справі - 09.10.2018.

Із зазначеного слідує, що станом день подання позову позивач не був наділений правом вимагати у відповідача повернення попередньої оплати у сумі 15000 грн, а тому його право не підлягає захисту судом, а у позові в цій частині слід відмовити.

Б. З приводу стягнення пені.

Позивач нарахував відповідачу за період з 31.12.2015 по 08.10.2018 пеню у розмірі 13211,95 грн.

Враховуючи, що ця вимога є похідною від вимоги про стягнення передоплати, то у її задоволенні також слід відмовити.

Водночас, якщо б суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача 15000 грн передоплати, то з відповідача однаково не підлягає стягнення пеня з огляду на таке.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) - частина четверта статті 231 ГК України.

Частиною першою статті 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із статтею 547 та пунктом 1 частини другої статті 551 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань : Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. .

В свою чергу ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення передоплати у вигляді неустойки (пені, штрафу), розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Таким чином, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання зобов'язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Більше того, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за неотримані послуги.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 3-357гс15.

В. Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Позивач також нарахував відповідачу 1248,00 грн 3% річних та 5074,00 грн інфляційних втрат за період з 31.12.2018 по 08.10.2018.

Зазначені вимоги є похідними від вимоги про стягнення передоплати, тому у їх задоволенні також слід відмовити.

VІ. Розподіл судових витрат.

Як зазначено вище, позивач просить стягнути з відповідача, поряд із судовим збором, 4095,57 грн витрат на правову допомогу.

У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати слід залишити за позивачем відповідно до частини першої статті 129 ГПК України.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 08.10.2018, видатковий касовий ордер від 08.10.2018 та акт наданих послуг від 09.10.2018.

Проте видатковий касовий ордер від 08.10.2018 не може слугувати належним доказом на підтвердження здійснення позивачем витрат у сумі 4095,57 грн, оскільки підтверджує факт оплати адвокату за надані послуги за договором про надання правової допомоги від 05.10.2018, у той час як суду надано договір про надання правової допомоги від 08.10.2018.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 20, 129, 194, 196, 219, 222, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 10 грудня 2018 року.

Суддя І.В. Марущак