Рішення

від 29.11.2018 по справі 0440/6017/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року Справа № 0440/6017/18 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В. при секретарі судового засідання - Сергієнко В.Ю., за участю: представника позивача - ОСОБА_1, представників відповідача - Старостенка В.М., Осташко О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації втрати частини грошових доходів та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

08.08.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 113 098,68 грн.;

- стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_4 компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 91 669,42 грн.

- стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач, зазначила, що вона оскаржувала в судовому порядку наказ про її звільнення, за результатом розгляду, якого позивача було поновлено на посаді, після чого позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, при цьому відповідач відмовився в добровільному порядку виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки це не було встановлено судовим рішенням. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсацію втрати частини грошових доходів та моральну шкоду.

14.08.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження з викликом (повідомленням) сторін та призначено судове засідання.

30.08.2018 року від представника відповідача надійшли заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

31.08.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

13.09.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого вказано, що оскільки судом при вирішенні справи про поновлення позивача на посаді не було вирішено питання щодо стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу та не допускалося до негайного виконання, таким чином у діях відповідача відсутні ознаки протиправності, у зв'язку з чим просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

17.09.2018 року від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача.

18.09.2018 року від представника відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без руху, у зв'язку з несплатою судового збору.

19.09.2018 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування додаткових доказів по справі.

19.09.2018 року у підготовчому судовому засіданні було вирішено відкласти розгляд клопотання позивача про витребування доказів, клопотання відповідача про залишення позову без руху та клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та оголошено перерву.

10.10.2018 року від представника відповідача надійшли заперечення щодо клопотання позивача про витребування доказів по справі.

11.10.2018 року сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду у судове засідання не з'явились, судом було вирішено відкласти розгляд клопотання позивача про витребування додаткових доказів, продовжити розгляд заяв про залишення позовної заяви без руху та залишення позовної заяви без розгляду в порядку письмового провадження та оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні.

12.10.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було залишено позовну заяву без руху.

12.10.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

30.10.2018 року від представника позивача надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору та заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

31.10.2018 року у підготовчому судовому засіданні представником відповідача було надано заперечення проти заявленого клопотання позивача щодо сплати судового збору, також ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та звільнено позивача від сплати судового збору.

31.10.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, задоволено клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду з даною позовною заявою.

Також, у підготовчому судовому засіданні було задоволено клопотання позивача та витребувано у відповідача додаткові докази, закрито підготовче провадження та вирішено перейти до розгляду справи по суті.

20.11.2018 року від представника відповідача надійшла заява з додатковими доказами по справі та вказано про відсутність можливості надати до суду певні документи.

21.11.2018 року у судовому засіданні було оголошено перерву у судовому засіданні, у зв'язку з необхідністю надання часу позивачу для ознайомлення з матеріалами справи.

28.11.2018 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі відповідно до яких відповідач заперечує всі доводи позивача наведені у позовній заяві.

29.11.2018 року через канцелярію суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог відповідно до якої позивач просить:

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38677971, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, в тому числі за час затримання виконання рішення суду, в сумі 646 801,12 грн. (шістсот сорок шість тисяч вісімсот одна грн. 12 коп.);

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38677971, 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) на мою користь компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у 91 669,42 (дев'яносто одну тисячу шістсот шістдесят дев'ять грн. 42 коп.) грн.;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38677971, 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) на мою користь моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн.

29.11.2018 року у судовому засіданні було повернуто заяву позивача про збільшення позовних вимог без прийняття до розгляду, у зв'язку з тим, що заяву подано після закінчення підготовчого засідання та без доказів її направлення іншим учасникам справи відповідно до статті 47 КАС України.

Під час судового засідання 29.11.2018 року, представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, при цьому посилаючись на доводи наведенні у позовній заяві, та вказала про протиправність дій відповідача, щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представники відповідача заперечували проти позову, при цьому посилаючись на доводи наведені у відзиві на позовну заяву, письмові пояснення та вказали, що відповідачем було вчинено дії на підставі та у межах чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що в серпні 2012 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, у якому просила скасувати наказ № 47-0 від 31 січня 2012 року про її звільнення з посади начальника відділу організації роботи та моніторингу фінансових операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області, та поновити її на зазначеній посаді.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2012 року адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено повністю, скасовано наказ Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області №47-0 від 31.01.2012 року про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника відділу організації роботи та моніторингу фінансових операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області та поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника відділу організації роботи та моніторингу фінансових операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.03.2014 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2012 року залишено без змін. Вказане рішення набрало законної сили.

Також, позивач зверталась до адміністративного суду із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів у адміністративній справі №2а/0470/10404/12. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.10.2014 року заяву було задоволено, яку ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 року залишено без змін.

У вересні 2015 року ОСОБА_4 зверталась до суду із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання у справі № 2а/0470/10404/12. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року заяву ОСОБА_4 задоволено та поновлено строк пред'явлення виконавчого листа до виконання у справі № 2а/0470/10404/12. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2016 року ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року у справі № 2а/0470/10404/12 залишено без змін.

07.09.2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на судові рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ДФС про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.

У липні 2017 року ОСОБА_4 зверталась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання по справі № 2а/0470/10404/12 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (правонаступником якого являється Головне управління ДФС у Дніпропетровській області) про скасування наказу та поновлення на роботі. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2017 року вищевказану заяву задоволено. 06.12.2017 року ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2017 року у справі №2а/0470/10404/12 залишено без змін.

11.04.2018 року постановою Верховного Суду ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 року у справі № 2а/0470/10404/12 залишено без змін.

11.05.2018 року наказом №315-о ОСОБА_4 було поновлено на посаді начальника відділу організації роботи та моніторингу фінансових операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області.

14.06.2018 року позивач зверталась із заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

13.07.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було надано позивачу відповідь №4151/10/04-36-05-02-16 відповідно до якої відповідач відмовив у виплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з тим, що це не було встановлено судовим рішенням.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача, та вважає, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої, другої, четвертої, шостої статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (постанова Верховного Суду України від 28.10.2014).

На виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2012 року по справі №2а/0470/10404/12 позивача поновлено на посаді, як незаконно звільненого.

Разом з тим, у вказаній постанові не вирішено питання щодо виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.02.2012 року (наступний день після незаконного звільнення) по 09.10.2012 року (дата прийняття рішення у справі №2а/0470/10404/12).

За приписами частини першої статті 27 Закону України Про оплату праці , порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 № 21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно п. 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Сторонами не надано доказів підвищення посадового окладу по посаді на якій працював позивач до звільнення, при цьому відповідачем зазначено, що у зв'язку з реорганізацією органів державної податкової служби України, ДПІ у Дніпропетровській області та її функціональних структурних підрозділів, в період з 01.02.2012 року по посаді начальника відділу організації роботи та моніторингу фінансових операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ДПА у Дніпропетровській області не відбувалося.

Оскільки звільнення позивача відбулося з 01.02.2012 року, тому середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих за попередні два місяці роботи, а саме: за листопад та грудень 2011 року, при цьому згідно довідки Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №70296/10/04-36-05-02-16 від 19.11.2018 року позивач по 31.01.2012 року знаходилась у неоплачуваній відпустці по догляду за дитиною та не мала складових заробітної плати протягом останніх шести місяців перед звільненням.

Відповідно до довідки про середньоденний заробіток №41450/10/04-36-05-02-16 від 13.07.2018 року середньоденне грошове забезпечення позивача станом на день звільнення складає 72,36 грн., таким чином, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01.02.2012 року включно по 09.10.2012 року складає 12 445,92 грн. (172 робочих днів).

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення позивача на посаді за період з 10.10.2012 року по 11.05.2018 року, суд зазначає наступне.

Суд критично відноситься до посилань відповідача, що позивач не подавала відповідної заяви про звернення постанови до негайного виконання щодо поновлення на посаді у відносинах публічної служби, у зв'язку з чим на думку відповідача судове рішення не виконувалось правомірно.

Згідно з ч. 5 ст. 235 Кодексу законів про працю України, прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Згідно ст. 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей працівник має право на отримання суми середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вказана сума середнього заробітку не являється заробітною платою працівника, а є грошовою компенсацією працівнику в зв'язку із несвоєчасним виконанням власником або уповноваженим ним органом рішення про поновлення працівника на роботі.

Судом встановлено, що постанова суду від 09.10.2012 року по справі №2а/0470/10404/12 підлягала негайному виконанню в частині поновлення позивача на посаді, при цьому незважаючи на негайне виконання, фактичне поновлення позивача на роботі відбулося 11.05.2018 року згідно наказу №315-о, тобто період затримки виконання судового рішення з 10.10.2012 року (наступний день після винесення рішення по справі №2а/0470/10404/12) по 11.05.2018 року (фактичне поновлення позивача на роботі).

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з невиконанням судового рішення про поновлення позивача на посаді за період з 10.10.2012 року по 11.05.2018 року.

Враховуючи, що середньоденне грошове забезпечення позивача станом на день звільнення складає 72,36 грн., таким чином, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, у зв'язку з невиконанням судового рішення позивача за період з 10.10.2012 року включно по 11.05.2018 року складає 101 231,64 грн. (1399 робочих днів).

Щодо стягнення компенсації втрати частини грошових доходів з врахуванням індексу зростання цін, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у сумі 91 669,42 грн., у зв'язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати, розрахунок таких інфляційних втрат (збитків від інфляції) позивачем проведено за період з лютого 2012 року по квітень 2018 року включно, тобто з часу звільнення позивача з посади по час фактичного поновлення на посаді.

Згідно статті 34 Закону України Про оплату праці , компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно ст.2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Пункт 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, також вказує на обов'язкову характеристику грошових виплат, які підлягають компенсації - вони не повинні мати разового характеру.

Як зазначалось судом вище, що середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі не являється заробітною платою працівника, а є грошовою компенсацією працівнику в зв'язку із несвоєчасним виконанням власником або уповноваженим ним органом рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Виплата за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі та за час вимушеного прогулу має разовий характер, а тому не підлягає індексації в порядку, що визначений законодавством для індексації грошових доходів населення.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати частини грошових доходів з врахуванням індексу зростання цін.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 25 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п'ятої ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно - правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно - правовий спір.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також матеріальної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно пункту 3 Постанови Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 р. за № 4, моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з абзацом 2 пункту 5 Постанови Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 р. за № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом не встановлено заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки із наявних в матеріалах справи таких доказів не вбачається, також позивачем не доведено в чому вона полягає, не доведено причинного зв'язку між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача.

Крім цього, суд вважає необґрунтованою також суму, яку позивач оцінив у моральну шкоду в розмірі 25 000,00 грн., оскільки розмір моральної шкоди встановлений до внутрішнього переконання особи не може бути обґрунтованим та належним фактом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог в частині про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Суд зазначає, ухвалою суду від 31.10.2018 року позивач була звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 №3674-VI.

Таким чином, сторонами не надано доказів понесення судових витрат, у зв'язку з чим судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_4 (49000, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію втрати частини грошових доходів та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.02.2012 року по 09.10.2012 року у сумі 12 445,92 грн. (дванадцять тисяч чотириста сорок п'ять гривень дев'яносто дві копійки) без урахування податків та зборів.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу, у зв'язку з невиконанням рішення суду за період з 10.10.2012 року по 11.05.2018 року у сумі 101 231,64 грн. (сто одна тисяча двісті тридцять одна гривні шістдесят чотири копійки) без урахування податків та зборів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 1591,92 грн. (одна тисяча п'ятсот дев'яносто одна гривня дев'яносто дві копійки).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 10.12.2018 року.

Суддя М.В. Дєєв