Постанова

від 05.12.2018 по справі 522/10691/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 522/10691/16-ц

провадження № 61-40250св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк на постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Калараш А. А., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк , банк) про захист прав споживача банківських послуг. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 08 жовтня 2012 року між нею та ПАТ КБ ПриватБанк в особі Кримського регіонального управління було укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000729528027 Стандарт 12 місяців , згідно з яким вона внесла на депозитний рахунок № 26357615106799 грошові кошти у розмірі 30 тис. доларів США на строк до 08 жовтня 2013 року зі сплатою процентів у розмірі 10 % річних. 09 жовтня 2013 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000738406726 Стандарт , згідно з яким вона внесла на депозитний рахунок № 26356622166273 грошові кошти у розмірі 5 078,72 Євро на строк до 09 грудня 2014 року зі сплатою процентів у розмірі 5,5 % річних. Факт прийняття відповідачем грошових коштів за вказаним договорами підтверджується квитанціями від 08 жовтня 2012 року № 6 на суму 30 тис. доларів США та від 09 жовтня 2013 року на суму 5 078,72 Євро. Вона зверталася до відповідача із заявою про розірвання вищевказаних договорів та повернення суми вкладів з нарахованими процентами і надання розрахунку процентів за договорами банківського вкладу, однак вклади їй не повернуто. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ КБ ПриватБанк на свою користь: грошові кошти в розмірі 45 978,45 доларів США за вкладом від 08 жовтня 2012 року № SAMDN25000729528027, 6 171,21 Євро - за вкладом від 09 жовтня 2013 року № SAMDN80000738406726, 38 108,34 грн - три проценти річних, 3 858,40 грн - витрати на правову допомогу, 8 тис. грн - витрати на сплату судового збору.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 18 липня 2017 року у складі судді Чернявської Л. М. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала належних доказів того, що вона виконала належним чином взяті на себе зобов'язання за договорами банківських вкладів шляхом внесення коштів на відповідні рахунки та доказів наявності грошових коштів за депозитними договорам на рахунках.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з ПАТ КБ ПриватБанк на користь ОСОБА_1 суму вкладу з урахуванням процентів за договором банківського вкладу від 08 жовтня 2012 року № SAMDN25000729528027 у сумі 45 978,45 доларів США; суму вкладу з урахуванням процентів за договором банківського вкладу від 09 жовтня 2013 року № SAMDN80000738406726 у розмірі 6 171,21 Євро; три проценти річних у сумі 38 108,34 грн. В решті вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована безпідставністю висновку місцевого суду про те,що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту внесення коштів на відповідні рахунки. ОСОБА_1 надала для огляду апеляційному суду оригінали договорів банківського вкладу від 08 жовтня 2013 року та від 09 жовтня 2013 року, а також оригінали квитанцій на суми 30 тис. доларів США і 5 078,72 Євро. Встановивши відсутність доказів про оплату позивачем витрат на правову допомогу, апеляційний суд відмовив у стягненні цих судових витрат.

У липні 2018 року ПАТ КБ ПриватБанк подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2018 року в частині задоволених позовних вимог і в означеній частині направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду про доведеність позовних вимог, оскільки наявність у позивача оригіналів договорів та квитанцій про зарахування коштів на депозитні рахунки підтверджує лише факт укладання договорів банківського вкладу і не є належним доказом невиконання банком умов договорів щодо повернення коштів за вкладами після закінчення строку їх дії. Позивачем не доведено факт знаходження коштів на рахунках у банку. Судом не перевірено та не встановлено правильності нарахування процентів за договорами банківського вкладу, зокрема щодо процентних ставок, які діяли в період чинності договорів та після закінчення строків, на які вони були укладені. У рішенні не зазначено, за який період стягнено проценти за депозитними договорами і три проценти річних.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 22 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтями 263- 265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. В мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 5 постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя зобов'язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території АРК та міста Севастополя - філії Кримське регіональне управління ПАТ КБ ПриватБанк .

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з пунктом 8 глави 2 Приймання банком готівки розділу ІІІ Касові операції банків з клієнтами Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп вечірні чи післяопераційний час ), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а у банку - відповідний обов'язок. Із договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 у справі № 6-352цс16.

Тобто, вирішуючи питання щодо стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, судам необхідно встановити факт укладення відповідного договору, з'ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.

Згідно зі статтею 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України Про банки і банківську діяльність ).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Апеляційним судом встановлено, що 08 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ Приватбанк було укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000729528027 Стандарт 12 місяців , за яким банк отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 тис. доларів США та зарахував їх на депозитний рахунок № 26357615106799 строком до 08 жовтня 2013 року, з виплатою 10 % річних.

09 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ Приватбанк було укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000738406726 Стандарт , за яким банк отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 078,72 Євро та зарахував їх на депозитний рахунок № 26356622166273 строком до 09 січня 2014 року, з виплатою 5,5 % річних.

У квітні 2016 року позивач зверталася до відповідача із заявою про розірвання вищевказаних договорів банківського вкладу та повернення їй належних сум вкладів з нарахованими процентами за весь період, однак вказана заява була залишена без задоволення.

Згідно з розрахунком позивача заборгованість відповідача за договором від 08 жовтня 2012 року з урахуванням процентів становить 45 978,45 доларів США та, за договором від 09 жовтня 2013 року з урахуванням процентів - 6 171,21 Євро, 38 108,34 грн - три проценти річних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В судовому засіданні 15 травня 2018 року апеляційним судом досліджено оригінали договорів банківського вкладу від 08 жовтня 2012 року та від 09 жовтня 2013 року, а також оригінали квитанцій на суми 30 тис. доларів США та 5 078,72 Євро відповідно.

Встановивши, що позивачем надані оригінали договорів банківського вкладу та квитанцій з усіма необхідними реквізитами, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про дотримання сторонами письмової форми договору та наявність між ними цивільних відносин, що виникли внаслідок укладення договорів банківського вкладу.

Таким чином, висновок апеляційного суду про доведеність факту укладення договорів банківського вкладу та внесення коштів позивачем відповідає встановленим обставинами справи та вимогам матеріального права.

Доказів повернення вкладів банк суду не надав.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту укладення спірних договорів та невиконання банком їх умов щодо повернення коштів за вкладами після закінчення строку їх дії, є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено знаходження коштів на відповідних рахунках у банку, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не надано суду доказів про відсутність коштів, які розміщенні на відповідних рахунках, тобто не спростовано зазначених вище обставини.

Перевіряючи доводи скарги та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та трьох процентів річних, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу (частина друга статті 1070 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

В порушення вимог статей 264, 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов у частині стягнення процентів, не встановив період та розмір їх нарахування згідно з умовами договорів банківського вкладу, не вказав фактичний строк користування коштами і не з'ясував час та суми виплачених позивачу процентів, якщо таке мало місце. Крім того, суд не зробив жодних висновків щодо доводів позивача про продовження строків дії договорів і, відповідно, порядку та розміру нарахування процентів після закінчення таких строків.

Стягуючи з відповідача три проценти річних у розмірі 38 108,34 грн, апеляційний суд не встановив період, за який вказані кошти підлягають стягненню, а також норму матеріального права, якою врегульовані ці правовідносини.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені апеляційним судом, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, у зв'язку з чим не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржуване рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього суду.

Верховний Суд бере до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також завдань та основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частини перша, третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд для повного, всебічного та об'єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для її правильного вирішення.

Під час нового розгляду суду слід врахувати наведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази щодо розміру заборгованості за договорами банківського вкладу, з'ясувати період, за який можливе стягнення процентів, що передбачені договорами під час їх дії і після закінчення строків, на які вони були укладені, трьох процентів річних, перевірити наданий позивачем розрахунок на предмет його правильності та обґрунтованості, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик