Постанова

від 22.01.2020 по справі 522/10691/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2527/20

Номер справи місцевого суду: 522/10691/16-ц

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів Сегеди С.М., Гірняк Л.А.,

з участю секретаря Ткачука В.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2017 року, ухваленого під головуванням судді Чернявської Л.М., -

в с т а н о в и в:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк ) про захист прав споживача банківських послуг (а. с. 1-7, 55-61 т.1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 08 жовтня 2012 року між нею та ПАТ КБ ПриватБанк в особі Кримського регіонального управління було укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000729528027 Стандарт 12 місяців , згідно з яким вона внесла на депозитний рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 30 тис. доларів США на строк до 08 жовтня 2013 року зі сплатою процентів у розмірі 10 % річних. 09 жовтня 2013 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу№ SAMDN80000738406726 Стандарт , згідно з яким вона внесла на депозитний рахунок № НОМЕР_2 грошові кошти у розмірі 5 078,72 Євро на строк до 09 грудня 2014 року зі сплатою процентів у розмірі 5,5 % річних. Факт прийняття відповідачем грошових коштів за вказаним договорами підтверджується квитанціями від 08 жовтня 2012 року № 6 на суму 30 тис. доларів США та від 09 жовтня 2013 року на суму 5 078,72 Євро.

ОСОБА_1 зверталася до відповідача із заявою про розірвання вищевказаних договорів та повернення суми вкладів з нарахованими процентами і надання розрахунку процентів за договорами банківського вкладу, однак вклади їй не повернуто.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ КБ ПриватБанк на свою користь: грошові кошти в розмірі 45 978,45 доларів США за вкладом від 08 жовтня 2012 року № SAMDN25000729528027, 6 171,21 Євро - за вкладом від 09 жовтня 2013 року № SAMDN80000738406726, 38 108,34 грн - три проценти річних, 3 858,40 грн - витрати на правову допомогу, 8 тис. грн - витрати на сплату судового збору.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 18 липня 2017 року у складі судді Чернявської Л.М. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала належних доказів того, що вона виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за договорами банківських вкладів шляхом внесення коштів на відповідні рахунки та доказів наявності грошових коштів за депозитними договорам на рахунках.

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а. с. 110-117 т.1).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 з наступних підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із недоведеності позову.

Однак колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 5 постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року№ 260 Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території АРК та міста Севастополя - філії Кримське регіональне управління ПАТ КБ ПриватБанк .

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з пунктом 8 глави 2 Приймання банком готівки розділу ІІІ Касові операції банків з клієнтами Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку Українивід 14 серпня 2003 року № 337, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі -Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп вечірні чи післяопераційний час ), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а у банку - відповідний обов`язок. Із договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 у справі № 6-352цс16.

Тобто, вирішуючи питання щодо стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, судам необхідно встановити факт укладення відповідного договору, з`ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.

Згідно зі статтею 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України Про банки і банківську діяльність ).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що 08 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ Приватбанк було укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000729528027.

Відповідно до договору позивач передав, а відповідач прийняв на депозитний рахунок грошові кошти у сумі 30000 доларів США на умовах договору, строком по 08.10.2013 року (включно) та виплатою 10 % річних на суму вкладу.

09 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ Приватбанк було укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000738406726, відповідно до умов якого Банк отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 078,72 Євро та зарахував їх на депозитний рахунок № НОМЕР_2 , строком до 09.01.2014 року, з виплатою 5,5 % річних (а. с. 9).

Положеннями ч. 3ст. 12 ЦПК України та ч. 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, в судовому засіданні 15 травня 2018 року апеляційним судом досліджено оригінали договорів банківського вкладу від 08 жовтня 2012 року та від 09 жовтня 2013 року, а також оригінали квитанцій на суми 30 000 доларів США та 5 078,72 Євро відповідно.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд скасовуючи постанову апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2018 року, по даній цивільній справі, встановив, щопозивачем надані оригінали договорів банківського вкладу та квитанцій з усіма необхідними реквізитами, а тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про дотримання сторонами письмової форми договору та наявність між ними цивільних відносин, що виникли внаслідок укладення договорів банківського вкладу.

Таким чином, факту укладення договорів банківського вкладу та внесення коштів позивачем єдоведеним тавідповідає встановленим обставинами справи та вимогам матеріального права.

Доказів повернення вкладів банк суду не надав.

Тому, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач позбавлений можливості користуватися своїм майном - грошовими коштами, які Банк, в порушення вимог договорів, відмовляється повернути позивачу на його вимогу, що є підставою для стягнення вкладу у розмірі 30000 доларів США та 5078, 72 Євро.

Відповідно до п. 6 договору № SAMDN25000729528027 від 08.10.2012 року у випадку, якщо по закінченню строку виплати, клієнт не заявить банку відмову в продовженні строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, вказаний у договорі. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку (а.с. 8 т. 1).

У квітні 2016 року позивач зверталася до відповідача із заявою про відсутність наміру продовжувати строк дії договорів та повернення їй належних сум вкладів з нарахованими процентами за весь період, однак вказана заява була залишена без задоволення.

Тому строк дії договору депозитному договору № SAMDN25000729528027 від 08.10.2012 року у різні періоди складав: 1-й рік - з 08.10.12 року по 08.10.13 року, 2-й рік - з 09.10.13 року по 09.10.14 року, 3-й рік - з 10.10.14 року по 10.10.15 року. 4-й рік - з 11.10.2015 по 20.04.2016 року ( по день звернення з вимогою про повернення депозитних коштів).

Згідно розрахунку проценти за договором вкладу складають(3000 (за 1 рік)+ 3300 (за 2 рік)+ 3630 (за 3 рік)+ 2098,50 (за 4 рік)) 12 028,5 доларів США за період з 08.10.2012 року по дату закінчення строку вкладу 20.04.2016 року, а загалом сума вкладу з процентами становить 42 028, 50 доларів США.

Відповідно до п. 7 № SAMDN80000738406726 від 09 жовтня 2013 року, якщо по закінченню 3 місяців не буде заявлено банку про бажання повернення своїх коштів, строк вкладу автоматично продовжується терміном на 3 місяця (а.с. 9 т. 1).

Строк дії договору депозитному договору № SAMDN80000738406726 від 09 жовтня 2013 рокуу різні періоди складав: з 09.10.13 року по 09.01.14 року, з 10.01.14 року по 10.04.14 року, з 11.04.14 року по 11.07.14 року, з 12.07.2014 по 12.10.2014 року, 13.10.2014 - 13.01.2015 року, 14.01.2015 року - 14.04.2015 року, 15.04.2015- 15.07.2015 року, 16.07.2015 року - 16.10.2015 року, 17.10.2015 по 17.01.2016 року, 18.01.2016 року по 20.04.2016 року ( по день звернення з вимогою про повернення депозитних коштів).

Згідно розрахунку проценти за договором вкладу складають 619, 52 євро (71.17+72.16+73.18+74.20+76.30+77.37+78.45+79.55+80.67+79.8) за період з 09.10.2013 року по дату закінчення строку вкладу 20.04.2015 року, а загалом сума вкладу з процентами становить 5698,24 євро.

Окрім того, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення 3% річних від простроченої суми, з огляду на таке.

Проценти, визначені ст. 1061, ст. 1070 ЦК України, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність відповідно дост. 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку, зокрема у вигляді сплати трьох процентів річних від простроченої суми. Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених ст. 1061, ст. 1070 ЦК України, і процентів, що стягуються у відповідності до ст. 625 ЦК України, а також відсутність в чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів заст. 1061, ст. 1070 ЦК України та сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України, є правомірним (за умов, що такі вимоги заявлені позивачем).

Таке розуміння наведених норм відповідає висновкам Верховного Суду України про їх застосування, викладеним у постановах № 6-39цс13 від 29 травня 2013 року, № 6-140цс13 від 25 грудня 2013 року, № 6-247цс14 від 28 січня 2015 року.

Обчислення процентів проводиться за формулою: сума вкладу*відсоткова ставка: (365 та 93) днів в рік*кількість днів, за які обчислюються проценти.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов`язання за рахунок іншої.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Заходи відповідальності за порушення грошового зобов`язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (аналогічна позиція виражена в Постановах ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 р. у справі № 6-59цс13).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 встановлюється спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки. Зважаючи на те, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання не є неустойкою, положення про скорочену позовну давність в один рік стосується лише вимог про стягнення неустойки і не регулюють стягнення боргу з урахуванням відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України. Відповідно до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК України, і процентів, що стягуються у відповідності до ст. 625 ЦК України, а також відсутність в чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК України та іншими статтями, та відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України, є правомірним.

Оскільки ПАТ КБ Приват Банк не було виконано грошове зобов`язання по виплаті суми вкладів позивачі, в силу положень ст.625 ЦК України, позивач має право на стягнення трьох процентів річних від простроченої суми.

Отже 3% річних за користування грошовими коштами за період з 20.04.2016 року по 27.03.2017 року (день звернення з уточненими позовними вимогами)-342 дні на суму боргу 42028,50 доларів США ( 1228, 91 за курсом на день винесення постанови суду - за офіційним курсом на 22.01.2020 року - 24.25 гривен) дорівнює у гривневому еквіваленті 29801,06 грн., та за користування грошовими коштами за період з 20.04.2016 року по 27.03.2017 року (день звернення з уточненими позовними вимогами) - 342 днів на суму боргу 5698,24(130.92 євроза курсом на день винесення постанови суду - за офіційним курсом на 22.01.2020 року - 26.96 гривен) дорівнює у гривневому еквіваленті 3529,60 грн., а всього 33 330 гривен 66 копійок.

Що стосується судових витрат по справі слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що адвокат Колесников К.Г. надавав ОСОБА_1 правову допомогу в суді першої інстанції, що вбачається із договору № 21/01 від 21.01.2016 року та розрахунку погодинної вартості послуг з надання правової допомоги від 06.06.2016 року на загальну суму 3 858,40 гривень (а. с. 122-126). Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 сплачувалися кошти у розмірі 3 858,40 гривень адвокату Колесникову К.Г.

У зв`язку із чим, судова колегія не вбачає правових підстав для стягнення судових витрат в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем при зверненні до суду із уточненим позовом було сплачено судовий збір у розмірі 8 000,00 гривень та сплачено судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 8 800,00 гривень, що у загальному розмірі складає 16 800,00 гривень (а. с. 54, 117а).

Згідно п.п. 1, 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився з правовою природою спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2017 року підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2017 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про захист прав споживача банківських послуг - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк , місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ: 14360570, на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , суму вкладу з урахуванням відсотків за Договором банківського вкладу № SAMDN25000729528027 від 08.10.2012 року у сумі 42028,50 (сорок дві тисячі двадцять вісім п`ятдесят центів) доларів США; суму вкладу з урахуванням відсотків за Договором банківського вкладу № SAMDN80000738406726 від 09.10.2013 року у розмірі 5698,24 (п`ять тисяч шістсот дев`яносто вісім Євро двадцять чотири євроценту) Євро.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк , місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ: 14360570, на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) 3 % річних у сумі 33 330 (тридцять три тисячі триста тридцять) гривень 60 копійок.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк , місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ: 14360570, судовий збір у загальному розмірі 16 800,00 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 січня 2020 року.

Головуючий

Судді