Постанова

від 10.12.2018 по справі 905/1776/17

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2018 р. Справа № 905/1776/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.,

за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №902 Д/1-42) на рішення Господарського суду Донецької області від 06.09.2017 у справі №905/1776/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІГО И С";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсістемс";

про стягнення 630 556, 90 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ТОВ "АМІГО И С" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ "Маркетсістемс" про стягнення 630 556, 90 грн, з яких: 538 896, 60 грн заборгованості, 39 870, 92 грн штрафу, 8 947, 15 грн 3% річних та 42 842, 33 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.09.2017 у справі №905/1776/17 (суддя Бойко І.А.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 538 896, 60 грн основного боргу, 8 947, 15 грн 3% річних та 42 831, 54 грн інфляційних втрат; у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 10,69 грн інфляційних втрат та 39 870, 92 грн штрафу - відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2017 у справі №905/1776/17 рішення місцевого господарського суду скасовано частково та прийнято нове, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 401 984, 46 грн основного боргу, 6 674, 04 грн 3% річних та 32 817, 62 грн інфляційних втрат; в іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 06.09.2017 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.06.18 у справі №905/1776/17 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІГО И С" задоволено частково, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2017 у справі № 905/1776/17 скасовано, справу № 905/1776/17 направлено на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 прийнято справу №922/2264/18 до провадження Східного апеляційного господарського суду та призначити її до розгляду на 10.12.2018 о 12:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.

У судове засідання, яке відбулось 10.12.2018, з'явився представник позивача. Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права , встановила таке.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "АМІГО И С" (постачальником) та ТОВ "Маркетсістемс" (покупцем) 01.09.2011 укладено договір поставки № 57-11, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах договору передати у власність покупцеві, а покупець - прийняти та оплатити товар в асортименті для реалізації його в дитячому торгово-розважальному центрі "Пластилін", що належить покупцеві.

Приписами статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що обов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог - згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 530 Цивільного кодексу України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За своєю правовою природою договір, укладений між позивачем та відповідачем, є договором поставки продукції.

Пунктами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 1.2. договору кількість, найменування, асортимент, номенклатура, комплект, комплектність і вартість товару обмовляється сторонами в кожному випадку в залежності від потреб покупця і можливостей продавця, відображаються в супровідних документах на товар та рахунку-фактурі.

За змістом п. 2.14 договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 01.09.2011покупець має право повернути постачальнику товари, які були поставлені останнім покупцеві, а постачальник зобов'язаний прийняти такі товари у разі, зокрема, якщо товар не користується попитом у споживачів і не реалізується протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту його прийняття покупцем за умови збереження упаковки товару, написів на етикетки і товарного вигляду.

Відповідно п. 2.9. договору право власності на товар переходить до покупця в момент передачі товару.

Умовами п. 3.4. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 01.09.2011) передбачено, що розрахунки за товар здійснюються за реалізований в торговій мережі покупця товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 7 календарних днів з моменту надання звіту про реалізацію товару.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов зазначеного договору позивач поставив відповідачу, а останній прийняв продукцію відповідно до видаткових накладних №КС15-004454/1 від 01.10.2015, №КС15-004455/1 від 01.10.2015, №КС15-004806/1 від 13.10.2015, №КС15-005201/1 від 28.10.2015, №КС15-005952/1 від 16.11.2015, №КС15-006185/1 від 21.11.2015, №КС15-006186/1 від 21.11.2015, №КС15-006187/1 від 21.11.2015, №КС15-006454/1 від 01.12.2015, №КС15-006478/1 від 01.12.2015, №КС15-006479/1 від 01.12.2015, №КС15-006481/1 від 01.12.2015, №КС15-006190/1 від 21.11.2015, №КС15-006189/1 від 21.11.2015, №КС15-005215/1 від 28.10.2015, №КС15-004434/1 від 30.09.2015, №КС15-004164/1 від 17.09.2015, №КС15-004039/1 від 10.09.2015, №КС15-003932/1 від 07.09.2015, №КС15-003335/1 від 10.08.2015, №КС15-003112/1 від 30.07.2015, №КС15-002846/1 від 14.07.2015, №КС15-002766/1 від 08.07.2015, №КС15-002760/1 від 08.07.2015, №КС15-002744/1 від 08.07.2015, №КС15-002696/1 від 06.07.2015, №КС15-002571/1 від 30.06.2015, №КС15-002570/1 від 30.06.2015, №КС15-002568/1 від 30.06.2015, №КС15-000361/1 від 04.02.2015, №КС14-002353/1 від 22.08.2014, №КС14-002352/1 від 22.08.2014, №КС14-002289/1 від 21.08.2014, №КС14-002138/1 від 13.08.2014, №КС14-002137/1 від 13.08.2014, №КС14-002025/1 від 05.08.2014, №КС14-002024/1 від 05.08.2014, №РН15-000252 від 15.01.2016, №РН15-000431 від 11.12.2015, №РН15-000669 від 17.12.2015, №РН15-000793 від 21.12.2015, №РН15-000795 від 21.12.2015, №РН16-000049 від 04.01.2016, №РН16-000365 від 21.01.2016, №РН16-000896 від 22.02.2016, довіреності: №6 від 02.01.2014, від 01.06.2016, №43 від 01.08.2016, №29 від 03.01.2017, на загальну суму 647 184, 74 грн.

Станом на 31.03.2017 відповідачем підтверджено наявність заборгованості у розмірі 234 709, 90 грн (Черкаси), у розмірі 86 91 грн (Макіївка), у розмірі 311 807, 84 грн (Маріуполь), у розмірі 37 476 грн (Луганськ), відповідно до підписаних сторонами та засвідчених печатками підприємств актів звірки взаєморозрахунків.

Відповідачем було здійснено часткову оплату за поставку товару у розмірі 108 288, 14 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах справи (Том 1, а.с. 30-37, 136- 154).

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати поставленого товару, позивачем на його адресу була відправлена претензія № 199 від 02.06.2017 з вимогою сплатити заборгованість, яка виконана не була, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з їх обґрунтованості та доведеності в частині стягнення 538 896, 60 грн основного боргу, 8 947, 15 грн 3% річних та 42 831, 54 грн інфляційних втрат. При цьому судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 10,69 грн інфляційних втрат та в частині стягнення 39 870, 92 грн штрафу.

Частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 401 984, 46 грн основного боргу, 6 674, 04 грн 3% річних та 32 817, 62 грн інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач надав докази кількості та вартості нереалізованого товару станом на 05.12.2017 в межах договору поставки № 57-11 від 01.09.2011 (повернення товару постачальнику № 4339 від 05.12.2017 на суму 63 194, 94 грн, № 942 від 05.12.2017 на суму 57 249, 12 грн, № 4249 від 05.12.2017 на суму 16 468, 08 грн, всього - 136 912, 14 грн). При цьому посилаючись на те, що отримавши від відповідача заяву-вимогу про повернення нереалізованого товару позивач зобов'язаний був забрати відповідний товар, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення заборгованості у розмірі 401 984, 46 грн з урахуванням повернення нереалізованого товару (538 896, 60 грн - 136 912, 14 грн). Враховуючи викладене судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, за результатами чого стягнуто з відповідача на користь позивача 6 674, 04 грн 3% річних та 32 817, 62 грн інфляційних втрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2018 у справі №905/1776/17 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІГО И С" задоволено частково, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2017 у справі № 905/1776/17 скасовано, справу № 905/1776/17 направлено на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.

В ході касаційного перегляду спору колегія суддів касаційної інстанції наголосила на передчасності висновку апеляційного господарського суду щодо зменшення стягнутої місцевим господарським судом суми заборгованості до 401 984, 46 грн з урахуванням повернення нереалізованого товару (538 896, 60 грн - 136 912, 14 грн).

Безпосередньо Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду визначив, що апеляційний господарський суд, посилаючись на надані відповідачем документи як на такі, що підтверджують повернення товару постачальнику - №4339 від 05.12.2017 на суму 63 194, 94 грн, № 942 від 05.12.2017 на суму 57 249, 12 грн, № 4249 від 05.12.2017 на суму 16 468, 08 грн (всього - 136 912, 14 грн) не врахував та не перевірив, чи відповідають вони вимогам, які ставляться законодавством до первинних документів для підтвердження здійснення відповідної операції, як передчасності висновку про існування у позивача зобов'язання забрати відповідний товар та вирохувати його вартість з загального розміру заборгованості.

Вказані обставини слугували підставами для проведення нового розгляду справи на стадії апеляційного провадження.

Згідно ч. 5 статті 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Здійснюючи апеляційний перегляд рішення суду в частині встановлення дійсного розміру основної заборгованості відповідача, враховуючи вказівки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 20.06.2018 колегія суддів враховує таке.

Відповідно до п. 2.14 договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 01.09.2011 покупець має право повернути постачальнику товари, які були поставлені останнім покупцеві, а постачальник зобов'язаний прийняти такі товари у разі, зокрема, якщо товар не користується попитом у споживачів і не реалізується протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту його прийняття покупцем за умови збереження упаковки товару, написів на етикетки і товарного вигляду.

Аналіз наведених норм матеріального права у сукупності з умовами договору від 01.09.2011 № 57-11 дає підстави для висновку, що нереалізація товару протягом 90 днів з моменту його прийняття покупцем та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові, тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 911/4620/15).

У даному випадку, за твердженням відповідача, частина отриманого від позивача товару була нереалізована з боку покупця, що в силу дії пункту 2.14 договору, дає право останньому на її повернення, а відтак і не проведення оплати в цій частині. У зв'язку з чим апелянт просить зменшити суму основного боргу, а відтак і суму 3 % річних та інфляційних втрат, на 136912,14 грн вартості нереалізованого товару.

В той же час в якості доказів кількості та вартості нереалізованого товару в межах договору поставки №57-11 від 01.09.2011 останнім надано лише заяву вимогу від 07.08.2017 (Том 4, а.с.65-72), заяву про повернення товару постачальнику №4339 від 05.12.2017 на суму разом з ПДВ 63194,94 грн, №942 від 05.12.2017 на суму 57249,12, №4249 від 05.12.2017 на суму 16468, 08 грн (Том 4, а.с.140-147).

Вказані заяви являють собою письмове звернення відповідача до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІГО И С" з зазначенням групи товару у відповідній кількості та вартості як нереалізованої, та з вимогою про необхідність її вивезення постачальником. Заява вимога від 07.08.2017 (Том 4, а. с. 65-72) підписана представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсістемс"; заява про повернення товару постачальнику №4339 від 05.12.2017 на суму разом з ПДВ 63194,94, №942 від 05.12.2017 на суму 57249,12, №4249 від 05.12.2017 на суму 16468, 08 грн (Том 4, а.с.140-147) містить печатку Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсістемс".

Слід зазначити, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні унормовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно з ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції.

За визначенням ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до приписів п.п. 2.1, 2.2., 2.4 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи (для надання їм юридичної сили і доказовості) повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, за своєю правовою природою первинні документи посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Колегія суддів звертає увагу, що надана відповідачем інформація щодо кількості та вартості нереалізованої продукції у заявах про повернення товару постачальнику не підтведжується стороною жодною первинною документацією Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсістемс". Так, відповідачем не надано:

-як бухгалтерську документацію (товарні звіти, облікові регістри, баланси, виписки) з приводу кількості реалізованої продукції за договором поставки, на підставі якої можна встановити фактичну різницю (нереалізовану продукцію) поставленої та реалізованої продукції за відповідним договором, так і первинну документацію (дані з використанням контрольно касового апарату)

- журналу-ордеру з обліку товару (як форми регістрів бухгалтерського обліку та відображення суми кредитових і дебетових оборотів) з зазначенням саме даного виду продукції як існуючого "товару на підприємстві".

Отже, надані стороною заяви звернення не містять даних щодо кількості нереалізованої продукції за договором поставки, підтверджених як первинною документацією, так і бухгалтерською документацією підприємства, а також не підписані особою, уповноваженою на складання даного виду бухгалтерської документації.

У зв'язку з цим колегія суддів констатує про ненадання Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркетсістемс" жодного належного доказу на підтвердження нереалізації товару в загальній сумі 136912,14 грн, як підстави зменшення загальної суми заборгованості у відповідному розміру, що свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги, та правомірність висновків суду першої інстанції в частині стягнення суми основного боргу в повному заявленому позивачем обсязі.

Одночасно колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про стягнення з відовідача 8 947, 15 грн 3% річних та 42 831, 54 грн інфляційних втрат.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних за період з 01.01.2017 по 21.07.2017 у розмірі 8947,15 грн, дійшла висновку, що останній є арифметично правильним, обрані періоди прострочення відповідають фактичним обставинам справи, а тому їх стягнення є законним та обґрунтованим.

Поряд з цим, при перевірці правильності розрахунку суми інфляційних втрат за період з 01.01.2017 по 30.06.2017, колегія суддів встановила завищення розміру інфляційних втрат в сумі 10,69 грн. У зв'язку з чим колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про правомірність стягнення 42831,54 грн інфляційних втрат.

Одночасно колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у стягненні штрафу за період з 01.01.2017 по 21.07.2017 у розмірі 39870,92 грн, відповідно п.5.3. Договору.

Відповідно до ст.ст. 216 218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.п. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно п.5.3. Договору (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей від 01.09.2011), в разі порушення термінів оплати, опеределения даним Договором, Покупець сплачує штраф у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день.

Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" запроваджено антитерористичну операцію на території України.

Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" визначений період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. На час розгляду справи антитерористична операція триває.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14.04.2014 з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

У відповідності до ч. 5. ст. 11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у 10-денний строк з дня опублікування вказаного Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 13.04.2014р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, у період з 14.04.2014 до її закінчення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014 був затверджений перелік населених пунктів, до якого включено м. Донецьк та м.Луганськ, де проводить свою господарську діяльність відповідач, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

05.11.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято нове розпорядження № 1079-р, яким зупинено дію розпорядження КМУ від 30.10.2014 №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015р. у справі №826/18327/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" до Кабінету Міністрів України визнано нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014р. "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України" від 30.10.2014р. №1053-р". Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015р. постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.01.2015р. у зазначеній адміністративній справі залишена без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України К/800/19383/15 від 28.07.2015р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, на дату винесення рішення дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р зупинена на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014, однак вона не скасована і не визнана незаконною.

Одночасно, відповідно до ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.

Керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 №33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення", відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014.

Розпорядженням КМУ України від 07.11.2014 №1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. До переліку пунктів, на території в яких органі влади тимчасово не здійснюють свої повноваження увійшло місто Донецьк.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та Законами України. Закріплене в ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" право суб'єкта господарювання, який проводив та/або проводить свою господарську діяльність на території, де проводилась або проводиться антитерористична операція не може бути ілюзорним та носити декларативний характер. У розумінні положень ст. 58 Конституції України приписи ст. 2 означеного закону відносно заборони нарахування пені з 14.04.2014 року мають ретроспективну дію для розглядуваних правовідносин та не містять жодних вилучень щодо їх незастосування.

На підставі вищевикладеного, враховуючи приписи Закону України "Про боротьбу з тероризмом", прийнятий на його виконання та виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" наказ керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 №33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення", Розпорядження КМУ України від 07.11.2014р. №1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення", а також усвідомлюючи загальновідомий факт місцезнаходження відповідача в зоні активних бойових дій, колегія суддів застосовує до правовідносин між позивачем та відповідачем ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та відмовляє в задоволені вимог щодо стягнення пені (штрафу), нарахованої в період проведення антитерористичної операції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції встановлені фактичні обставини справи на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам та їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсістемс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 06.09.2017 у справі № 905/1776/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 11.12.2018.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя П.В. Тихий