Рішення

від 12.12.2018 по справі 920/551/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.12.2018 Справа № 920/551/18 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 920/551/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Державного підприємства Держреєстри України (вул. Саксаганського, буд. 1, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код 32383020),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Сумський обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху (пров. Промисловий, буд. 4, смт. Степанівка, Сумський район, Сумська область, 42304, ідентифікаційний код 36325046),

про стягнення 36397,33 грн. на підставі договору про надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів № 47/116/ЄР від 10.11.2014, укладеного між сторонами,

представники сторін:

позивач - не з'явився,

відповідач - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

19.07.2018 позивач - Державне підприємство Держреєстри України звернулося до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Сумський обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху 36397,33 грн. заборгованості за договором про надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів № 47/116/ЄР від 10.11.2014, укладеного між сторонами, з яких: 28840,70 основний борг, 7755,08 грн. інфляційні втрати, 1,55 грн. 3 % річних та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 1762,00 грн.

До позовної заяви позивачем додано клопотання № 410 від 11.07.2018 про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 20.07.2018 відкрито провадження у справі № 920/551/18, задоволено клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного провадження та встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов із врахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України до 09.08.2018.

09.08.2018 від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Сумський обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху до суду надійшла заява № 60 від 08.08.8018 із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження у справі № 920/551/18, в якій відповідач зазначає, що з метою повного, всебічного, об'єктивного розгляду справи № 920/551/18 просить суд ухвалити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засідання.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 14.08.2018 у справі № 920/551/18 судом вирішено: розгляд зазначеної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; замінити засідання для розгляду справи по суті, призначене ухвалою господарського суду Сумської області від 20.07.2018 про відкриття провадження у справі № 920/551/18 на 14.08.2018 о 14 год. 20 хв., підготовчим засіданням.

Відповідач подав відзив № 59 від 08.08.2018 на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначає, що відповідач сам формує та передає до Єдиного реєстру встановлені Положенням про Єдиний реєстр для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.01.2013 за № 29, відомості у вигляді електронних документів. Відповідач вважає, що перекладання обов'язку фінансувати діяльність позивача з держателя реєстру на реєстраторів є неправомірним і суперечить суті правовідносин, встановлених договором про надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів № 47/116/ЄР від 10.11.2014, укладеному між сторонами, та вищезазначеному Положенню.

У відповіді на відзив вих. № 631 від 26.09.2018 позивач зазначає, що відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між сторонами договір про надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів № 47/116/ЄР від 10.11.2014 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був, доказів в підтвердження протилежного відповідачем не зазначено та суду не надано.

Також позивач зазначає, що висновки відповідача про те, що доступ до Реєстру в електронному вигляді та за допомогою спеціальної комп'ютерної програми йому має бути забезпечений на безоплатній основі, не відповідають дійсності, оскільки відповідно до пункту 1.3 Положення про Єдиний реєстр, реєстр ведеться з метою інформаційного забезпечення Державної інспекції сільського господарства та її територіальних органів для збору, накопичення та обробки певних відомостей, а не інших суб'єктів, включаючи реєстраторів, яким вважає себе відповідач. Із пункту 1.4 Положення, на який посилається відповідач у своєму відзиві, не вбачається безоплатність надання інформаційно-технічних послуг, що є предметом укладеного між сторонами договору, як надання доступу до реєстру саме реєстраторам на безоплатній основі. Згідно з наказом Держсільгоспінспеції України від 18.07.2013 адміністратором реєстру є позивач. Пункт 1.5 Положення визначає обов'язок позивача надавати реєстраторам доступ до реєстру, але не визначає та не зобов'язує позивача, як адміністратора реєстру, надавати доступ до реєстру саме на безоплатній основі. А тому висновок відповідача про перекладання обов'язку фінансувати діяльність позивача з держателя реєстру на реєстраторів, на думку позивача, є неправомірним, суб'єктивним та передчасним. Фактично відповідач мав можливість або передавати документи позивачу шляхом їх надсилання поштою/кур'єрською доставкою тощо або шляхом використання відповідного програмного забезпечення комп'ютерної програми AgroTech , що і вибрав відповідач, уклавши договір з позивачем, про що свідчить складена відповідачем заява № 156 від 27.10.2014 на отримання паролю та логіну для роботи із вказаною програмою. Факт отримання від позивача рахунків на оплату не заперечується відповідачем. Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За приписами частини другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, 12 листопада 2018 року господарський суд виніс ухвалу, якою закрив підготовче провадження у справі № 920/551/18 та призначив розгляд справи по суті на 05 грудня 2018 року з підстав передбачених статями 177, 185 Господарського процесуального кодексу України.

05.12.2018 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв'язку з відрядженням судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

У зв'язку із закінченням відрядження та виходом на роботу 06.12.2018 судді Спиридонової Н.О., судом, ухвалою від 06.12.2018 у справі № 920/551/18, призначено розгляд зазначеної справи по суті на 12.12.2018 о 12 год. 20 хв.

Представники сторін в засідання суду не з'явилися, про час, дату та місце судового слухання справи повідомлені належним чином.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 165 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 12.12.2018 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

10.11.2014 між сторонами укладено договір № 47/116/СР про надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого є послуги із інформаційно-технічного забезпечення передачі інформації відповідача до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів (далі - Єдиний реєстр) шляхом підключення відповідача за його заявою до Єдиного реєстру.

Пунктом 3.1 договору визначено, що для підключення до Єдиного реєстру відповідач повинен заповнити в електронному вигляді заяву на підключення до Єдиного реєстру та надіслати її на електронну адресу позивача.

Пунктом 3.2 договору визначено, що позивач на підставі надісланої відповідачем електронної заявки протягом трьох робочих днів з моменту отримання електронної заяви виконує підключення до Єдиного реєстру, а саме:

- передає відповідачу програмне забезпечення та керівництво користувача, без організації каналу зв'язку, шляхом надання відповідачу посилання для завантаження та установки програмного забезпечення комп'ютерної програми;

- виконує налаштування профілю відповідача;

- надає відповідачу ідентифікатори та паролі для доступу до Єдиного реєстру.

На підставі заяви на підключення до Єдиного реєстру від 27 жовтня 2014 року відповідача підключено до Єдиного реєстру з метою подальшого надання інформаційно-технічних послуг в рамках укладеного між сторонами договору, надано відповідні логін та пароль для роботи з програмою AgroTech .

На підставі заяви № 156 від 27.10.2014 про видачу логіну та паролю для роботи з програмою AgroTech , позивачем надано відповідачу посилання для завантаження та установки програмного забезпечення комп'ютерної програми (пункт 3.2 договору), а також логін та пароль для доступу до такої комп'ютерної програми AgroTech та можливістю користування нею.

Відповідно до пункту 4.2.2 договору, оплата інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру має здійснюватися відповідачем на підставі виставленого позивачем рахунку протягом 10 (десяти) банківських днів.

Пунктом 10.1 договору визначено, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2014, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, а у відповідності до пункту 10.2 договору, договір є пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо сторони не виявили бажання припинити договір. Одна із сторін, яка виявила бажання не продовжувати дію договору на наступний рік, повинна повідомити про це іншу сторону не пізніше ніж за один календарний місяць, тобто до 1 грудня поточного року. У разі невиконання цієї умови, строк дії договору вважається продовжений на кожний наступний календарний рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він належним чином виконував свої зобов'язання адміністратора Єдиного реєстру та надавав відповідачеві інформаційно-технічні послуги з передачі інформації до Єдиного реєстру у відповідності до умов укладеного між сторонами договору, але відповідач не оплатив вартість наданих інформаційно-технічних послуг в повному обсязі та у встановлений договором строк, чим порушив умови договору, а також права і охоронювані законом інтереси позивача.

Як зазначає позивач, 22.01.2015 позивач звернувся до відповідача з листом за вих. № 43 з вимогою погасити заборгованість, але при цьому не надіслав відповідачу рахунків на сплату такої заборгованості.

На зазначений лист відповідачем надіслано позивачеві відповідь № 4 від 26.01.2015, в якій відповідач зазначив, що станом на 26.05.2015 ним не було отримано жодних рахунків від позивача, тому з урахуванням пункту 4.2.2 договору та статті 530 Цивільного кодексу України, вважає строк по сплаті заборгованості таким, що не настав.

Отже, фактично в даному листі відповідач не спростовував наявної заборгованості перед позивачем за надані інформаційно-технічні послуги за договором, однак вказував на те, що строки по сплаті такої заборгованості не є простроченими та такими, що настали.

В подальшому відповідач відмовлявся сплачувати заборгованість за послуги, які надавалися за договором, посилаючись вже на те, що розмір плати за надання послуг, передбачених договором, мав затверджуватися нормативно-правовим актом. Про вказану позицію свідчить лист відповідача за № 38 від 17.03.2015, в якому відповідач запропонував внести зміни до договору шляхом укладання додаткової угоди № 1 від 17.03.2015 та безпосередньо пункт 4.1 договору викласти у наступній редакції: за надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиною реєстру, передбачених пунктом 1.1 договору, плата відповідачем не справляється .

Вказана додаткова угода не була підписана обома сторонами, а отже є такою, що не набрала чинності відповідно до пункту 7.3 договору, статті 654 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України.

З листа Державної інспекції сільського господарства України № Б-33-9-1/166 від 11.02.2015 (а.с. 33) вбачається, що законом не передбачено обов'язку уповноваженого на той час органу управління ДП Держреєстри України здійснювати затвердження розміру плати за надання послуг з передачі інформації до реєстру нормативно-правовим актом, а тому відповідно зазначений нормативно-правовий акт Мінагрополітики України не розроблявся.

На лист відповідача № 38 від 17.03.2015 позивачем надіслано відповідь листом № 184 від 26.05.2015, відповідно до якого позивачем наголошувалося на тому, що законодавством не передбачено надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру юридичним особам на безоплатній основі у зв'язку з чим позивачем відмовлено у підписанні наданої відповідачем вищевказаної додаткової угоди.

Листом від 15.06.2016 № 213 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою щодо оплати наданих інформаційно-технічних послуг на підставі укладеного між сторонами договору в сумі 27088,82 грн. та надіслано акт взаєморозрахунків.

На лист позивача № 213 від 15.06.2016 відповідачем надано відповідь за вих. № 142 від 05.07.2016, в якому, з метою ухилення від сплати заборгованості відповідач, посилаючись на те, що формування та передача електронного документу продажу техніки до Єдиного реєстру здійснюється відповідачем, зазначив, що позивачем така послуга відповідачеві не надається.

У відповідь на лист відповідача № 142 від 05.07.2016 позивачем у листі від 19.07.2016 за № 254 було роз'яснено відповідачу поняття змісту послуг, що надавалися за укладеним між сторонами договором. Так, предметом договору є платні послуги з інформаційно-технічного забезпечення передачі інформації відповідача до Єдиного реєстру, що передбачає передачу адміністратором реєстру, в даному випадку позивачем, відповідачу програмного забезпечення та особистих паролів доступу до такого програмного забезпечення, використовуючи яке відповідач формує та передає до Єдиного реєстру відповідні документи в електронному вигляді.

Отже фактично, відповідач мав можливість або передавати документи позивачу в документарному вигляді шляхом їх надіслання поштою/кур'єрською доставкою тощо на адресу позивача або шляхом використання відповідного програмного забезпечення комп'ютерної програми (пункти 1.1.1, 1.1.2 та 1.1.3 договору) AgroTech , що і обрав в даному випадку відповідач, про що також свідчить добровільно складена ним заява № 156 від 27.10.2014 на отримання паролю та логіну для роботи із вказаною програмою.

Немаючі доказів передачі відповідачу рахунків, позивач звернувся до відповідача з вимогою оплатити заборгованість з листом за вих. № 221 від 27.04.2018, до якого було додано рахунок на загальну суму заборгованості у розмірі 28840,70 грн.

Проте, вказана вимога позивача не була задоволена відповідачем, про що свідчить лист відповідача № 44 від 15.05.2018.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В даному випадку позивач, як адміністратор Єдиного реєстру, зобов'язаний надавати фізичним і юридичним особам послуги, які передбачені законом, а також має право, на договірних засадах, надавати зазначеним особам інші послуги.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Статтею 179 Господарського кодексу України визначено загальні умови укладання договорів, то породжують господарські зобов'язання. Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Частина четверта статті 179 Господарського кодексу України визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно частини третьої статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у-зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Згідно статті 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Відповідно статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про падання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частина перша статті 903 Цивільного кодексу України визначає, що у разі, коли договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, договір про надання послуг є складним зобов'язанням, що складається з двох, органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Беручі до уваги зазначене, правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов'язанням та, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Частина перша статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини третьої та п'ятої статті 180 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою договору та повинна бути погоджена сторонами. Аналогічні положення щодо укладання договорів відображені і в частині першій статті 638 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відтак, якщо контрагент погодився із запропонованими умовами договору та виконує їх, договір вважається укладеним.

Позивач, як самостійний суб'єкт господарювання уповноважений пропонувати умови договору, у тому числі щодо вартості послуг.

Наведеної практики дотримується Верховний Суд у постанові від 30.03.2018 у справі № 918/344/17.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що він є реєстратором реєстру, як суб'єкт господарювання, що здійснює оптову та роздрібну торгівлю і оформлення відповідних документів на реалізацію машин та інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери в частині внесення відомостей про видачу та використання відповідних документів на реалізацію майна та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, і не потребує сторонньої допомоги для виконання покладених Положенням про Єдиний реєстр для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.01.2013 за № 29, обов'язків, за умови отримання від адміністратора Єдиного реєстру доступу до реєстру.

Також відповідач зазначає, що сам формує та передає до Єдиного реєстру у встановленій Положенням про Єдиний реєстр для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.01.2013 за № 29 (далі - Положення), відомості у вигляді електронних документів.

На зазначені твердження відповідача суд вважає необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1.4 Положення визначає, що держателем реєстру є Державна інспекція сільського господарства України (далі - держатель реєстру), яка забезпечує його ведення, фінансує витрати, пов'язані із створенням, технічною підтримкою, обслуговуванням програмного забезпечення реєстру, веденням реєстру, та використовують інші функції, передбачені цим Положенням.

Із зазначеного пункту Положення не вбачається безоплатність надання інформаційно-технічних послуг, що є предметом укладеного між сторонами договору, як і надання доступу до Єдиного реєстру саме реєстраторам на безоплатній основі.

Згідно з наказом Держсільгоспінспеції України від 18.07.2013 адміністратором реєстру є позивач.

Пунктом 1.5 Положення визначено обов'язок позивача надавати реєстраторам доступ до реєстру, але не визначає та не зобов'язує позивача, як адміністратора реєстру, надавати доступ до реєстру саме на безоплатній основі. А тому висновок відповідача про перекладання обов'язку фінансувати діяльність позивача з держателя реєстру на реєстраторів, на думку позивача, є неправомірним, суб'єктивним та передчасним.

Фактично відповідач мав можливість або передавати документи позивачу шляхом їх надсилання поштою/кур'єрською доставкою тощо або шляхом використання відповідного програмного забезпечення комп'ютерної програми AgroTech , що і обрав відповідач, уклавши договір з позивачем, про що свідчить складена відповідачем заява № 156 від 27.10.2014 на отримання паролю та логіну для роботи із вказаною програмою. Факт отримання від позивача рахунків на оплату не заперечується відповідачем.

У своєму відзиві відповідач підтверджує, що формування та передача відомостей до Єдиного реєстру здійснюється ним як реєстратором реєстру власними силами за допомогою програмного забезпечення та визнає, що від позивача як адміністратора реєстру відповідач отримав ідентифікатори, паролі для доступу до Єдиного реєстру, визнаючи тим самим фактичне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним між ними договором.

Відповідно до статті 144 Господарського кодексу України, Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між сторонами договір про надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів № 47/116/ЄР від 10.11.2014 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був, доказів в підтвердження протилежного відповідачем не зазначено та суду не надано.

Правомірність позивача в договірному порядку визначати вартість послуг ґрунтується на закріпленому у статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України принципу свободи договору та, виходячи з того, що ні законом, ні актом Кабінету Міністрів України, ні окремим центральним органом виконавчої влади не встановлений тариф (ціна) за інформаційно-технічне забезпечення передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів.

Слід зазначити, що в даному випадку ціни на надання вищевказаних послуг не є державно регульованими. Саме на додержання вимог статей 179, 180, 189, 190 Господарського кодексу України та статей 632, 901, 903 Цивільного кодексу України, відповідний розмір плати за надання обумовлених договором послуг сторонами було визначено у пункті 4.2 договору, відповідно до якого оплата послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру визначається у залежності від кількості вчинених за допомогою комп'ютерної програми операцій із розрахунку:

- 24,96 грн., в тому числі ПДВ 4,16 грн., за колену операцію з формування та передачі до Єдиного реєстру електронного документу продажу техніки;

- 10,44 грн., в тому числі ПДВ 1,74 грн., за кожну операцію з формування та передачі до Єдиного реєстру електронного документу висновку про ідентифікацію номерів агрегатів техніки.

Облік вчинених за звітний період за допомогою комп'ютерної програми операцій здійснює позивач та до 10 числа місяця, наступного за звітним, надає відповідачу відомості про кількість таких операцій.

Відповідно до наданої позивачем відомості про кількість здійснених за допомогою комп'ютерної програми операцій та наведеного у позовній заяві розрахунку, загальна вартість таких операцій складає 28840,70 грн.

Про реальність здійснених відповідачем в рамках договору операцій свідчить витяг з Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, який додано позивачем до позовної заяви.

Факт отримання відповідачем від позивача рахунків на оплату відповідачем не заперечується. При цьому зазначення в рахунках коментаря, що рахунок за послуги з формування та передачі електронного документу цілком відповідають змісту та зобов'язанням сторін, визначених у договорі вцілому та безпосередньо в пункті 4.2 укладеного між сторонами договору.

Але, в порушення умов укладеного договору та, ігноруючи неодноразові вимоги позивача сплатити заборгованість, в порушення статей 11, 526, 530, 629, 901 та 903 Цивільного кодексу України, відповідач надані позивачем послуги з інформаційно-технічного обслуговування не оплатив, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем станом на день подачі позову складає 28840,70 грн.

Встановивши факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати наданих послуг за договором про надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів № 47/116/ЄР від 10.11.2014, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача вартості інформаційно-технічних послуг, наданих в період з листопада 2014 року по липень 2016 року, в сумі 28840,70 грн. є обґрунтованою і підлягає задоволенню на підставі статей 525, 526, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України.

За несвоєчасну оплату наданих послуг, позивач вимагає стягнути з відповідача на його користь 3 % річних в сумі 1,55 грн. та інфляційні втрати в сумі 7755,08 грн., нараховані за період з 11.08.2016 по 14.06.2018.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 1,55 грн. та інфляційних втрат в сумі 7755,08 грн. за період з 11.08.2016 по 14.06.2018 є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 1762,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сумський обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху (пров. Промисловий, буд. 4, смт. Степанівка, Сумський район, Сумська область, 42304, ідентифікаційний код 36325046) на користь Державного підприємства Держреєстри України (вул. Саксаганського, буд. 1, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код 32383020) заборгованість в сумі 28840,70 грн., 3 % річних в сумі 1,55 грн., інфляційні втрати в сумі 7755,08 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13 грудня 2018 року.

Суддя Н.О. Спиридонова