Постанова

від 06.03.2019 по справі 920/551/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2019 р. Справа№ 920/551/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Зубець Л.П.

при секретарі Гуцал О.В.

за участю представників

від позивача: Руднєва О.М. - ордер серія КВ № 104416 від 25.01.2019р.

від відповідача: Білик Є.В. - дов. № 08 від 03.01.2019р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю Сумський обласний

діагностичний центр безпеки дорожнього руху

на рішення Господарського суду Сумської області від 12.12.2018 р.

у справі № 920/551/18 (суддя Спиридонова Н.О)

за позовом Державного підприємства Держреєстри України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сумський

обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху

про стягнення 36397,33 грн. на підставі договору про надання

інформаційно- технічних послуг з передачі інформації до Єдиного

реєстру для ведення автоматизованого облік тракторів, самохідних шасі,

самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і

меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів №

47/116/ЄР від 10.11.2014, укладеного між сторонами

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Держреєстри України звернулося до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю Сумський обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху 36397,33 грн. заборгованості за договором про надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів № 47/116/ЄР від 10.11.2014р., укладеного між сторонами, з яких: 28840,70 грн. основний борг, 7755,08 грн. інфляційні втрати, 1,55 грн. 3 % річних та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 1762,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він належним чином виконував свої зобов'язання адміністратора Єдиного реєстру та надавав відповідачеві інформаційно-технічні послуги з передачі інформації до Єдиного реєстру у відповідності до умов укладеного між сторонами договору, але відповідач не оплатив вартість наданих інформаційно-технічних послуг в повному обсязі та у встановлений договором строк, чим порушив умови договору, а також права і охоронювані законом інтереси позивача.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.12.2018р. у справі № 920/551/18 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху" на користь Державного підприємства "Держреєстри України" заборгованість в сумі 28840,70 грн., 3 % річних в сумі 1,55 грн., інфляційні втрати в сумі 7755,08 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Сумський обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 12.12.2018р. у справі № 920/551/18 і ухвалити нове рішення відповідно до якого в задоволенні вимог Державного підприємства Держреєстри України до Товариства з обмеженою відповідальністю Сумський обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху відмовити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2019р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сумський обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), судді: Зубець Л.П., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Сумський обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху на рішення Господарського суду Сумської області від 12.12.2018 р. та призначено справу № 920/551/18 до розгляду на 06.03.2019р.

04.02.2019р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення Господарського суду Сумської області від 12.12.2018р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив суд її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

10.11.2014р. між сторонами укладено договір № 47/116/СР про надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого є послуги із інформаційно-технічного забезпечення передачі інформації відповідача до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів (далі - Єдиний реєстр) шляхом підключення відповідача за його заявою до Єдиного реєстру.

Пунктом 3.1 договору визначено, що для підключення до Єдиного реєстру відповідач повинен заповнити в електронному вигляді заяву на підключення до Єдиного реєстру та надіслати її на електронну адресу позивача.

Пунктом 3.2 договору визначено, що позивач на підставі надісланої відповідачем електронної заявки протягом трьох робочих днів з моменту отримання електронної заяви виконує підключення до Єдиного реєстру, а саме:

- передає відповідачу програмне забезпечення та керівництво користувача, без організації каналу зв'язку, шляхом надання відповідачу посилання для завантаження та установки програмного забезпечення комп'ютерної програми;

- виконує налаштування профілю відповідача;

- надає відповідачу ідентифікатори та паролі для доступу до Єдиного реєстру.

На підставі заяви на підключення до Єдиного реєстру від 27 жовтня 2014 року відповідача підключено до Єдиного реєстру з метою подальшого надання інформаційно-технічних послуг в рамках укладеного між сторонами договору, надано відповідні логін та пароль для роботи з програмою AgroTech .

На підставі заяви № 156 від 27.10.2014р. про видачу логіну та паролю для роботи з програмою AgroTech , позивачем надано відповідачу посилання для завантаження та установки програмного забезпечення комп'ютерної програми (пункт 3.2 договору), а також логін та пароль для доступу до такої комп'ютерної програми AgroTech та можливістю користування нею.

Відповідно до пункту 4.2.2 договору, оплата інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру має здійснюватися відповідачем на підставі виставленого позивачем рахунку протягом 10 (десяти) банківських днів.

Пунктом 10.1 договору визначено, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2014року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, а у відповідності до пункту 10.2 договору, договір є пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо сторони не виявили бажання припинити договір. Одна із сторін, яка виявила бажання не продовжувати дію договору на наступний рік, повинна повідомити про це іншу сторону не пізніше ніж за один календарний місяць, тобто до 1 грудня поточного року. У разі невиконання цієї умови, строк дії договору вважається продовжений на кожний наступний календарний рік.

22.01.2015р. позивач звернувся до відповідача з листом за вих. № 43 з вимогою погасити заборгованість, але при цьому не надіслав відповідачу рахунків на сплату такої заборгованості.

На зазначений лист відповідачем надіслано позивачеві відповідь № 4 від 26.01.2015р. в якій відповідач зазначив, що станом на 26.05.2015р. ним не було отримано жодних рахунків від позивача, тому з урахуванням пункту 4.2.2 договору та статті 530 Цивільного кодексу України, вважає строк по сплаті заборгованості таким, що не настав.

В даному листі відповідач не спростовував наявної заборгованості перед позивачем за надані інформаційно-технічні послуги за договором, однак вказував на те, що строки по сплаті такої заборгованості не є простроченими та такими, що настали.

В подальшому відповідач відмовлявся сплачувати заборгованість за послуги, які надавалися за договором, посилаючись вже на те, що розмір плати за надання послуг, передбачених договором, мав затверджуватися нормативно-правовим актом. Про вказану позицію свідчить лист відповідача за № 38 від 17.03.2015р. в якому відповідач запропонував внести зміни до договору шляхом укладання додаткової угоди № 1 від 17.03.2015р. та безпосередньо пункт 4.1 договору викласти у наступній редакції: за надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиною реєстру, передбачених пунктом 1.1 договору, плата відповідачем не справляється .

Вказана додаткова угода не була підписана обома сторонами, а отже є такою, що не набрала чинності відповідно до пункту 7.3 договору, статті 654 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України.

З листа Державної інспекції сільського господарства України № Б-33-9-1/166 від 11.02.2015р. вбачається, що законом не передбачено обов'язку уповноваженого на той час органу управління ДП Держреєстри України здійснювати затвердження розміру плати за надання послуг з передачі інформації до реєстру нормативно-правовим актом, а тому відповідно зазначений нормативно-правовий акт Мінагрополітики України не розроблявся.

На лист відповідача № 38 від 17.03.2015р. позивачем надіслано відповідь листом № 184 від 26.05.2015р. відповідно до якого позивачем наголошувалося на тому, що законодавством не передбачено надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру юридичним особам на безоплатній основі у зв'язку з чим позивачем відмовлено у підписанні наданої відповідачем вищевказаної додаткової угоди.

Позивач листом від 15.06.2016р. № 213 повторно звернувся до відповідача з вимогою щодо оплати наданих інформаційно-технічних послуг на підставі укладеного між сторонами договору в сумі 27088,82 грн. та надіслано акт взаєморозрахунків.

Відповідачем на лист позивача № 213 від 15.06.2016р. було надано відповідь за вих. № 142 від 05.07.2016р. в якому, з метою ухилення від сплати заборгованості відповідач, посилаючись на те, що формування та передача електронного документу продажу техніки до Єдиного реєстру здійснюється відповідачем, зазначив, що позивачем така послуга відповідачеві не надається.

У відповідь на лист відповідача № 142 від 05.07.2016р. позивачем у листі від 19.07.2016р. за № 254 було роз'яснено відповідачу поняття змісту послуг, що надавалися за укладеним між сторонами договором. Так, предметом договору є платні послуги з інформаційно-технічного забезпечення передачі інформації відповідача до Єдиного реєстру, що передбачає передачу адміністратором реєстру, в даному випадку позивачем, відповідачу програмного забезпечення та особистих паролів доступу до такого програмного забезпечення, використовуючи яке відповідач формує та передає до Єдиного реєстру відповідні документи в електронному вигляді.

Отже фактично, відповідач мав можливість або передавати документи позивачу в документарному вигляді шляхом їх надіслання поштою/кур'єрською доставкою тощо на адресу позивача або шляхом використання відповідного програмного забезпечення комп'ютерної програми (пункти 1.1.1, 1.1.2 та 1.1.3 договору) AgroTech , що і обрав в даному випадку відповідач, про що також свідчить добровільно складена ним заява № 156 від 27.10.2014р. на отримання паролю та логіну для роботи із вказаною програмою.

Немаючі доказів передачі відповідачу рахунків, позивач звернувся до відповідача з вимогою оплатити заборгованість з листом за вих. № 221 від 27.04.2018р. до якого було додано рахунок на загальну суму заборгованості у розмірі 28840,70 грн.

Вказана вимога позивача не була задоволена відповідачем, про що свідчить лист відповідача № 44 від 15.05.2018р.

В даному випадку позивач, як адміністратор Єдиного реєстру, зобов'язаний надавати фізичним і юридичним особам послуги, які передбачені законом, а також має право, на договірних засадах, надавати зазначеним особам інші послуги.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 3 статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у-зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Згідно статті 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Відповідно статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про падання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначає, що у разі, коли договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, договір про надання послуг є складним зобов'язанням, що складається з двох, органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Беручі до уваги зазначене, правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов'язанням та, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 3 та 5 статті 180 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою договору та повинна бути погоджена сторонами. Аналогічні положення щодо укладання договорів відображені і в частині першій статті 638 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відтак, якщо контрагент погодився із запропонованими умовами договору та виконує їх, договір вважається укладеним.

Позивач, як самостійний суб'єкт господарювання уповноважений пропонувати умови договору, у тому числі щодо вартості послуг.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що він є реєстратором реєстру, як суб'єкт господарювання, що здійснює оптову та роздрібну торгівлю і оформлення відповідних документів на реалізацію машин та інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери в частині внесення відомостей про видачу та використання відповідних документів на реалізацію майна та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, і не потребує сторонньої допомоги для виконання покладених Положенням про Єдиний реєстр для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.01.2013р. за № 29, обов'язків, за умови отримання від адміністратора Єдиного реєстру доступу до реєстру. Сам формує та передає до Єдиного реєстру у встановленій Положенням про Єдиний реєстр для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.01.2013р. за № 29 (далі - Положення), відомості у вигляді електронних документів.

Відповідно до пункту 1.4 Положення визначає, що держателем реєстру є Державна інспекція сільського господарства України (далі - держатель реєстру), яка забезпечує його ведення, фінансує витрати, пов'язані із створенням, технічною підтримкою, обслуговуванням програмного забезпечення реєстру, веденням реєстру, та використовують інші функції, передбачені цим Положенням.

Із зазначеного пункту Положення не вбачається безоплатність надання інформаційно-технічних послуг, що є предметом укладеного між сторонами договору, як і надання доступу до Єдиного реєстру саме реєстраторам на безоплатній основі.

Згідно з наказом Держсільгоспінспеції України від 18.07.2013р. адміністратором реєстру є позивач.

Пунктом 1.5 Положення визначено обов'язок позивача надавати реєстраторам доступ до реєстру, але не визначає та не зобов'язує позивача, як адміністратора реєстру, надавати доступ до реєстру саме на безоплатній основі. А тому, висновок відповідача про перекладання обов'язку фінансувати діяльність позивача з держателя реєстру на реєстраторів, на думку позивача, є неправомірним, суб'єктивним та передчасним.

Фактично відповідач мав можливість або передавати документи позивачу шляхом їх надсилання поштою/кур'єрською доставкою тощо або шляхом використання відповідного програмного забезпечення комп'ютерної програми AgroTech , що і обрав відповідач, уклавши договір з позивачем, про що свідчить складена відповідачем заява № 156 від 27.10.2014р. на отримання паролю та логіну для роботи із вказаною програмою. Факт отримання від позивача рахунків на оплату не заперечується відповідачем.

Відповідачем не заперечується, що формування та передача відомостей до Єдиного реєстру здійснюється ним як реєстратором реєстру власними силами за допомогою програмного забезпечення та визнає, що від позивача як адміністратора реєстру відповідач отримав ідентифікатори, паролі для доступу до Єдиного реєстру, визнаючи тим самим фактичне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним між ними договором.

Відповідно до статті 144 Господарського кодексу України, Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між сторонами договір про надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів № 47/116/ЄР від 10.11.2014р. недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був, доказів в підтвердження протилежного відповідачем не зазначено та суду не надано.

Правомірність позивача в договірному порядку визначати вартість послуг ґрунтується на закріпленому у статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України принципу свободи договору та, виходячи з того, що ні законом, ні актом Кабінету Міністрів України, ні окремим центральним органом виконавчої влади не встановлений тариф (ціна) за інформаційно-технічне забезпечення передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів.

Вв даному випадку ціни на надання вищевказаних послуг не є державно регульованими. Саме на додержання вимог статей 179, 180, 189, 190 Господарського кодексу України та статей 632, 901, 903 Цивільного кодексу України, відповідний розмір плати за надання обумовлених договором послуг сторонами було визначено у пункті 4.2 договору, відповідно до якого оплата послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру визначається у залежності від кількості вчинених за допомогою комп'ютерної програми операцій із розрахунку:

- 24,96 грн., в тому числі ПДВ 4,16 грн., за колену операцію з формування та передачі до Єдиного реєстру електронного документу продажу техніки;

- 10,44 грн., в тому числі ПДВ 1,74 грн., за кожну операцію з формування та передачі до Єдиного реєстру електронного документу висновку про ідентифікацію номерів агрегатів техніки.

Облік вчинених за звітний період за допомогою комп'ютерної програми операцій здійснює позивач та до 10 числа місяця, наступного за звітним, надає відповідачу відомості про кількість таких операцій.

Відповідно до наданої позивачем відомості про кількість здійснених за допомогою комп'ютерної програми операцій та наведеного у позовній заяві розрахунку, загальна вартість таких операцій складає 28840,70 грн.

Про реальність здійснених відповідачем в рамках договору операцій свідчить витяг з Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, який додано позивачем до позовної заяви.

Факт отримання відповідачем від позивача рахунків на оплату відповідачем не заперечується. При цьому зазначення в рахунках коментаря, що рахунок за послуги з формування та передачі електронного документу цілком відповідають змісту та зобов'язанням сторін, визначених у договорі в цілому та безпосередньо в пункті 4.2 укладеного між сторонами договору.

Але, в порушення умов укладеного договору, відповідач надані позивачем послуги з інформаційно-технічного обслуговування не оплатив, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 28840,70 грн.

Встановивши факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати наданих послуг за договором про надання інформаційно-технічних послуг з передачі інформації до Єдиного реєстру для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів № 47/116/ЄР від 10.11.2014р. суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача вартості інформаційно-технічних послуг, наданих в період з листопада 2014 року по липень 2016 року, в сумі 28840,70 грн. є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача на його користь 3 % річних в сумі 1,55 грн. та інфляційні втрати в сумі 7755,08 грн., нараховані за період з 11.08.2016 по 14.06.2018.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів важчає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 1,55 грн. та інфляційних втрат в сумі 7755,08 грн. за період з 11.08.2016 по 14.06.2018.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Державного підприємства Держреєстри України підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Сумської області від 12.12.2018р. у справі № 920/551/18 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сумський обласний діагностичний центр безпеки дорожнього руху залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 12.12.2018р. у справі № 920/551/18 - без змін .

2. Матеріали справи № 920/551/18 повернути до Господарського суду Сумської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Н.Ф. Калатай

Л.П. Зубець