Постанова

від 10.12.2018 по справі 1340/3638/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/2873/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Судової-Хомюк Н.М., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду (головуючий суддя Мартинюк В.Я., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до головного управління Держгеокадастру у Львівській області в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, яке викладене у листі від 15 грудня 2017 року №Х-14363/0-8962/6-17; зобов'язати повторно розглянути питання щодо надання дозволу та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,99 га, що розташована за адресою Стрийський район, с.Дуліби, об'їзна дорога за межами населеного пункту с. Дуліби, південніше приблизно 110 м. від земельної ділянки кад.НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_1

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року адміністративний позов залишено без розгляду, з підстав передбачених ч. 3 ст. 123 КАС України.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2018.

В апеляційній скарзі зазначає, що згідно п.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Апелянт зазначає, що слово повинна означає, що у позивача мав бути обов'язок, а не тільки можливість дізнатися про порушене право. У цьому випадку позивач не мала жодного обов'язку звертатися до відповідача чи він надіслав відповідь на її заяву. Більше того, законодавством не передбачено такого обов'язку для заявника. Таким чином позивач дізналася про порушення свого права тільки в червні 2018, а обов'язку дізнатися про це порушення раніше законом не було передбачено.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 16.11.2017 звернулась до головного управління Держгеокадастру у Львівській області із заявою про надання дозволу розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,99 га, що розташована за адресою Стрийський район, с.Дуліби, об'їзна дорога за межами населеного пункту с. Дуліби, південніше приблизно 110 м. від земельної ділянки кад. НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства. Відповідач листом від 15.12.2017 року №Х-14363/0-8962/6-17 відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що абзацом першим ч.2 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тому, суд вважав, що про порушення свої прав позивач повинна була дізнатись після спливу місячного строку з дня її звернення до відповідача, оскільки позивач звернулась до відповідача з відповідним клопотанням 16.11.2017, яке надійшло на адресу відповідача 21.11.2017, то в разі неотримання жодного рішення по спливу місячного строку у неї виникло право звернутись до суду за захистом своїх прав.

При цьому, суд зазначив, що в силу закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджується належними доказами.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, вважав причини пропуску строку звернення до суду, на які посилається позивач у своїй заяві, є неповажними, оскільки неповідомлення сином про отримання відповіді відповідача жодним чином не впливає на обізнаність позивача, з урахуванням визначених законодавцем строків розгляду заяви, з порушенням її прав.

Проте суд апеляційної інстанції з такими доводами суду першої інстанції не погоджується.

Суд першої інстанції, залишивши позов без розгляду, позбавив позивача можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив його право на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 р.).

У Рішеннях у справі МірагальЕсколано та інші проти Іспанії від 13 січня 2000 року та у справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це слід вважати як порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У Рішенні у справі Белле проти Франції від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (Рішення у справі Мельник проти України від 28 березня 2006 року).

Суд має перевірити дотримання вимог Конвенції, переконатись що право доступу до суду не було обмежено таким чином, що нанівець зводиться вся його суть, також, обмеження доступі до суду не буде відповідати ч. 1 ст. 6, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Рішення у справі Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини від 12 липня 2001 року).

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази про отримання ОСОБА_1 листа відповідача від 15.12.2017 № Х-14363/0-8962/6-17, то суд апеляційної інстанції вважає, передчасним висновок суду першої інстанції про пропуск строку звернення до суду позивачем для захисту свої прав.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалу суду першої інстанції у справі слід скасувати, бо така прийнята з порушенням норм процесуального права, а справу направити до цього ж суду для продовження її розгляду.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 320, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 1340/3638/18 скасувати, справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Н.М. Судова-Хомюк

Т.І. Шинкар

Повний текст складено 13.12.2018