Постанова

від 04.11.2019 по справі 1340/3638/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/8446/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довгої О.І.,

судді Запотічного І.І.,

судді Кузьмича С.М.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року (головуючий суддя Мартинюк В.Я., м.Львів, письмове провадження ) у справі № 1340/3638/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Дулібська сільська рада Стрийського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

13 серпня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Дулібська сільська рада Стрийського району Львівської області, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета і підстав, просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, яке викладене у листі від 15 грудня 2017 року №Х-14363/0-8962/6-17;

- зобов`язати повторно розглянути питання щодо надання дозволу та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,99 га, що розташована за адресою Стрийський район, с.Дуліби, АДРЕСА_1 за межами населеного пункту с. Дуліби, південніше приблизно 110 м від земельної ділянки кадастровий номер 4625382000:02:000:0206 для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог позову позивач покликалась на те, що відповідач відмовив їй у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності з тих мотивів, що пропонована позивачем земельна ділянка відсутня у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації на території Львівської області у ІV кварталі 2017 року. Крім того, як на підставу для відмови у задоволенні заяви позивача, відповідач покликався на положення постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року за №413 Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, яке викладене у листі від 15 грудня 2017 року №Х-14363/0-8962/6-17; зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,99 га, що розташована за адресою Стрийський район, с.Дуліби АДРЕСА_2 за межами населеного пункту с. Дуліби, південніше приблизно 110 м. від земельної ділянки кадастровий номер 4625382000:02:000:0206 для ведення особистого селянського господарства та вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення і прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач фактично покликається на ті ж доводи, що були вказані ним у відзиві на позовну заяву. Так, зазначає, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, не входить до переліку земельних ділянок, що можливо передати у власність в межах норм безоплатної приватизації у ІV кварталі 2017 року. Окрім того, місце розташування земельної ділянки щодо якої звернувся позивач не відповідає вимогам нормативно-правових актів, оскільки стосовно саме цієї ділянки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року за №413 Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними вирішено не передавати її у власність громадян. Отже, апелянт вважає свою відмову у задоволенні заяви позивача правомірною.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання на розгляд справи не з`явились. Водночас, відсутність сторін у справі, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до норми ст.205 цього Кодексу.

Згідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін, зважаючи на наступне.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, ознайомившись із доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін, зважаючи на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 16 листопада 2017 року звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,99 га, що розташована за адресою АДРЕСА_3 за межами населеного пункту с.Дуліби, південніше приблизно на 110 м земельної ділянки кадастровий номер № 4625382000:02:000:0206 для ведення особистого селянського господарства.

15 грудня 2017 року Головне управління Держгеокадастру у Львівській області прийняло рішення за №Х-14363/0-8962/6-17, яким відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. У рішенні зазначалось, що на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Львівській області опубліковано інформацію про перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації на території Львівської області у ІV кварталі 2017 року. Пропонована позивачем до відведення земельна ділянка в даному переліку відсутня, а відтак вирішення даного питання по суті, стане можливим після внесення відображеної на картографічних матеріалах земельної ділянки, поданої у клопотанні, до переліку та розміщення її на сайті. Крім того, як на підставу відмови відповідач покликався на вимоги положень постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року за №413 Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними .

Не погодившись із відмовою відповідача позивач звернувся до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Згідно частини 1 статті 3 ЗК України (надалі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Як передбачено п. є-1 ч. 1 ст. 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених ЗК України.

Згідно пункту а частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частинами 1 та 2 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 статті 117 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з абзацом першим частини 3 статті 123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як вбачається зі змісту рішення відповідача №Х-14363/0-8962/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області покликається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року за №413 Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними , як на передбачену законом підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Пунктом 1 даної постанови Кабінету Міністрів України затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Метою Стратегії є створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави. Водночас, основними завданнями Стратегії є: впровадження засад стратегічного менеджменту в систему управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності; забезпечення оптимального використання земель, зокрема з урахуванням регіональних програм і планів розвитку територій, генеральних планів населених пунктів; підвищення рівня прозорості та публічності під час формування та реалізації державної земельної політики; підвищення рівня обізнаності населення, землевласників і землекористувачів щодо проблем деградації земель та сталого землекористування; запобігання деградаційним процесам ґрунтового покриву, підвищення рівня родючості ґрунтів; проведення рекультивації порушених земель.

Отже, на переконання суду, затверджена урядом Стратегія не регулює відносини, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами під час передачі у власність чи користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, вона є планом внутрішніх організаційних і розпорядчих заходів, а також напрямків та способів діяльності органів державної влади, які здійснюють управління у сфері земельних відносин, однак при цьому не передбачає встановлення загальнообов`язкових правил поведінки для учасників земельних відносин.. Більше того, зазначена постанова Уряду не містить посилань на норми Закону, на виконання яких вона прийнята, а тому така постанова не є нормативно-правовим актом, який прийнятий на виконання закону, що встановлює вимоги з приводу порядку надання у власність чи користування земельних ділянок. Відтак, невідповідність положенням вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України безпідставно трактується відповідачем як передбачена законом підстава (ч.7 ст.118 ЗК України) для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Також, суд звертає увагу на те, що дана постанова Кабінету Міністрів України встановлює додаткові обмеження щодо площ земельних ділянок, які пропонується передати безоплатно у власність, що в свою чергу також не відповідає вимогам вищенаведеної норми закону, яка встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу.

Поряд з цим, не підлягає врахуванню покликання відповідача на рішення Стрийської районної ради Львівської області від 21 березня 2019 року за №466. Цим рішенням затверджено проект землеустрою про встановлення (зміни) меж села Дуліби Дулібської сільської ради Стрийського району Львівської області та, відповідно, вбачається, що земельна ділянка, про виділення якої просить позивачка, знаходиться в межах с.Дуліби. Разом тим, на момент звернення ОСОБА_1 з клопотанням до відповідача, таке рішення не існувало.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, а тому суд позбавлений можливості зобов`язати відповідача прийняти рішення, що відносяться до його виключної компетенції.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з. ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи апеляційної скарги, на переконання колегії суддів, не спростовують висновків суду, та в повній мірі відповідають позиції відповідача, викладеній у відзиві до адміністративного позову, яка в цілому суперечить чинному законодавству та спростовується наявними у матеріалах справи доказами. Суд наголошує, що відповідач не надав жодних нових доказів на спростування висновків суду першої інстанції, та по суті не обґрунтував в чому, на його переконання, такі висновки є неправильними та невідповідними закону, а лиш повторно зазначив в апеляційній скарзі доводи, які досліджувались судом першої інстанції та ним відхилені.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв оскаржене рішення з додержанням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області і залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 1340/3638/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний С. М. Кузьмич Повне судове рішення складено 06 листопада 2019 року.