Постанова

від 10.12.2018 по справі 824/1063/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/1063/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Боднарюк О.В.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

10 грудня 2018 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Совгири Д. І. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства "Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу" на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року (м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства "Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу" до Міністерства юстиції України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Національні інформаційні системи України" про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В :

Комунальне підприємство "Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу", звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 3268/5 від 19.10.2018 року "Про тимчасове блокування доступу державних реєстраторів Комунального підприємства" "Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу" до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- зобов'язати Державне підприємство "Національні інформаційні системи" Міністерства юстиції України розблокувати доступ державних реєстраторів - Комунального підприємства "Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу" до державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- стягнути на користь позивача судові витрати.

01.11.2018 року позивачем до суду першої інстанції подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу № 3268/5 від 19.10.2018 року "Про тимчасове блокування доступу державних реєстраторів комунального підприємства" КМ "Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу" до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року відмовлено в забезпеченні адміністративного позову.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування клопотання позивач зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову в даній справі призведе до негативних наслідків як для позивача, так і для осіб, які звернулись із заявами про вчинення реєстраційних дій, внаслідок фактичної неможливості розпоряджатись своїм майном, завершити процедуру реєстрації шляхом звернення до іншого суб'єкта реєстрації прав.

Позивач звертав увагу суду першої інстанції на те, що у разі задоволення позову та скасування наказу Міністерства юстиції України № 3268/5 від 19.10.2018 року захист прав, свобод та інтересів стане неможливим так як наказ вже буде виконано, що унеможливить відновлення порушених прав.

Зокрема, на думку позивача спірний наказ порушує гарантоване Конституцією України право на працю, оскільки трудова діяльність державних реєстраторів Комунального підприємства "Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу" пов'язана з доступом до Державного реєстру речових прав, а тому, у випадку не зупинення дії вказаного наказу позивач буде позбавлений можливості здійснювати свою діяльність, що завдасть непоправної шкоди, в тому числі матеріального характеру.

Спірним наказом позивача фактично позбавлено можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності. При цьому, у державного реєстратора є зобов'язання перед державою у вигляді сплати податків незважаючи на фактичне зупинення його діяльності.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в наведених обґрунтуваннях заявника та в матеріалах справи відсутні об'єктивні докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або ж існує імовірність неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів в подальшому без вжиття таких заходів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.

Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.

Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Таким чином, заходи забезпечення позову не мають дискримінаційного характеру стосовно жодної із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.

Згідно частини першої, другої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Із викладених норм видно, що законодавець визначив підстави для постановлення ухвали про забезпечення позову у справі, зокрема, такими є:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

- наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності;

- наявні ознаки очевидного порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

У пункті 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" № 2 від 06.03.2008 р. надано роз'яснення, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, які б свідчили про наявність зазначених вище підстав для забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Із аналізу вищенаведеного вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів для забезпечення позову є обґрунтована заява сторони в тому рахунку - із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та неможливість в подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи.

З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що в клопотанні про забезпечення позову представником позивача не надано доказів (наприклад, акт камеральної перевірки), які б дали можливість суду встановити наявність чи відсутність обставин, які б вказували на очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення.

Зупинення дії оскаржуваного наказу полягає в тому, що на час дії цього заходу забезпечення позову положення цього акта не застосовуються до правовідносин. Зупинений акт де-юре вважається не існуючим.

Із аналізу наведених норм випливає, що забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.

Водночас, у даному випадку, вирішення питання про забезпечення позову може трактуватись, як передчасне вирішення спірних правовідносин, в той час, коли суд не має можливості оглянути докази, які стали підставою для прийняття спірного рішення.

Колегія суддів зазначає, що сама лише незгода позивача із рішеннями суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про їх скасування ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Окрім того, апелянтом не обґрунтовано неможливості в подальшому без зупинення дії наказу, відновити свої права чи права третіх осіб.

При цьому, оскаржуваний наказ є рішенням суб'єкта владних повноважень тимчасового характеру, зокрема, термін блокування становить 3-4 місяці. В разі прийняття рішення про зупинення дії оскаржуваного наказу, суд фактично продовжує службові відносини між позивачем та роботодавцем (суб'єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов'язків тощо.

Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення, за відсутності в тому числі відповідних доказів, які б свідчили про очевидну протиправність рішення відповідача.

Посилання апелянта на те, що передача справ повинна прописуватись в наказі Міністерства юстиції України про блокування доступу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки законодавством чітко вбачається, що здійснення вказаної дії відбувається після прийняття рішення про тимчасове блокування, а не в самому тексті вказаного рішення.

Враховуючи вищевикладене, в матеріалах справи відсутні об'єктивні докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або ж існування неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів в подальшому без вжиття таких заходів.

Отже, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Комунального підприємства "Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу" залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 13 грудня 2018 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Совгира Д. І. Боровицький О. А.