Рішення

від 05.12.2018 по справі 926/1356/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

05 грудня 2018 року Справа № 926/1356/18

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В. за участю секретаря судового засідання Чепишка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу №926/1356/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю малого колективного виробничо- комерційного підприємства "Кооператор", м. Чернівці

до відповідачів

1. Чернівецької міської ради;

2. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради;

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Чернівецька обласна профспілкова організація працівників споживчої кооперації

про визнання права власності

представники:

від позивача - адвокат ОСОБА_1, довіреність від 21.06.2018;

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився.

ОСОБА_2 виклад позицій сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю мале колективне виробничо-комерційне підприємство «Кооператор» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради та Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, в якому просить визнати за позивачем право власності на нежитлові приміщення літера «Б» : 1-4 - кабінет, площею 7,50 м2, 1-5 - службове, площею 2,20 м2, 1-6 - службове, площею 1,30 м2, 1-7 - санвузол, площею 1,30 м2, 1-8 - санвузол, площею 1,10 м2, 1-9 - коридор, площею 1,60 м2, 1-10 - коридор, площею 17,20 м2, 1-11 - санвузол, площею 2,10 м2, 1-12 - підсобка, площею 5,00 м2, 1-13 - кладова, площею 5,20 м2, 1-14 - магазин, площею 49,20 м2, 1-15 - кладова, площею 4,80 м2, 1-16 - коридор, площею 1,80 м2, 1-17 - коридор, площею 3,10 м2, які знаходяться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Головна, 82» .

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у 1997 році позивач придбав металевий павільйон по вул. Головній, 80 у м. Чернівці, а у 1998 році - приміщення магазину по вул. Головній, 82 у м. Чернівці. Так, протягом 1998-2000 років з метою покращення умов торгівлі позивачем без отримання дозвільних документів здійснено часткову заміну металічних стін придбаного металевого павільйону, внаслідок чого збудовано спірні приміщення як частину домоволодіння (магазину) по вул. Головна, 82 у м. Чернівці, що розташований на земельній ділянці територіальної громади м. Чернівці. У 2018 році позивач звернувся до відповідача-2 із заявою про прийняття в експлуатацію спірних приміщень, проте останній відмовив позивачу в прийнятті в експлуатацію самочинно переобладнаних приміщень у зв'язку з тим, що на даний час законодавством не передбачено механізму та умов прийняття самочинно збудованих об'єктів, окрім рішення суду. Поряд з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім судового збору в сумі 11880,66 грн, вартість послуг на підготовку позовної заяви в сумі 3119,34 грн.

Відповідач-1 подав відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує, оскільки, по-перше, самовільне переобладнання металевого павільйону із споруди полегшеної форми в капітальну споруду є порушенням засад містобудівної діяльності. По-друге, відповідач зазначає, що позивач просить визнати право власності на майно, що знаходиться на вул. Головній, 82 у м. Чернівці, в той час як адреса розташування металевого павільйону, який придбаний позивачем у 1997 році, вул. Головна, 80 у м. Чернівці. По-третє, відповідач заявляє про застосування строків позовної давності, оскільки самовільне переобладнання здійснено позивачем ще у 1998-2000 роках, а позов пред'явлений у 2018 році. У підсумку відповідач-1 просить суд прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства, а витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

У відповіді на відзив позивач повідомив, що металевий павільйон та майно, на яке він просить визнати право власності, фактично знаходиться на земельній ділянці площею 0,0303 га за адресою: вул. Головна, 82 у м. Чернівці, наданій позивачу відповідачем-1 на праві постійного користування. Також представником позивача надано пояснення про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки його слід рахувати з моменту прийняття відповідачем-2 відмови у реєстрації права власності на спірне майно.

Відповідач-1 своїм правом на подання заперечення не скористався. Разом з тим, 19.11.2018 представник відповідача-1 подав суду пояснення, в яких повідомив, що права Чернівецької міської ради при розгляді цього спору не порушуються, тому рада не заперечує проти позитивного рішення у справі, якщо судом буде встановлено наявність належних правових підстав для його прийняття.

Відповідач-2 надав суду лист, в якому вирішення спору по суті залишив на розсуд суду, просив врахувати всі наявні у справі матеріали та ухвалити рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

Третя особа у поясненнях повідомила суд, що 10.07.1997 нею передано у власність позивача приміщення металевого павільйону, яке було впритул розташоване до магазину по вул. Головній, 82 у м. Чернівці. На даний час приміщення, на які позивач просить визнати право власності, розташовані за адресою: вул. Головна, 82, м. Чернівці. Відтак третя особа не заперечує проти задоволення позову, оскільки вважає його задоволення доцільним та справедливим.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

А. Відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 13.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04.09.2018, запропоновано відповідачам надати відзив на позову, а позивачу - відповідь на них.

При цьому, господарський суд дійшов висновку, що справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження у зв'язку з відсутністю письмового клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного провадження.

Б. Підготовче провадження.

Ухвалами суду від 04.09.2018 та 17.09.2018 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 17.09.2018 та 02.10.2018 відповідно.

Натомість ухвалою суду від 02.10.2018 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Чернівецьку обласну профспілкову організацію працівників споживчої кооперації, продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 16.10.2018.

Після того, ухвалами суду від 16.10.2018 та 01.11.2018 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 01.11.2018 та 09.11.2018 відповідно.

09 листопада 2018 року суд закрив підготовче провадження у справі № 926/1356/18 та розпочав її розгляд по суті. Справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні 19.11.2018.

В. Розгляд справи по суті.

Учасники справи явку своїх представників у судове засідання 19.11.2018 не забезпечили. Відтак суд з метою забезпечення права учасників справи на участь їхнього представника у судовому засіданні вирішив відкласти розгляд справи по суті на 05.12.2018.

Відповідачі та третя особа явку своїх представників у судове засідання 05.12.2018 повторно не забезпечили.

При цьому, конверти з ухвалою суду від 19.11.2018 надсилались учасникам справи на їх адреси, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Так, представники відповідачів отримали ухвалу суду від 19.11.2018 - 21.11.2018, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).

Крім того, суд з'ясував, що конверту з ухвалою суду від 19.11.2018, який надсилався третій особі, відділенням поштового зв'язку присвоєно номер поштового відправлення 5800212187563 (копії фіскального чеку від 20.11.2018, списків згрупованих відправлень від 20.11.2018 № 14 та № 6148 долучені до матеріалів справи).

На сайті ПАТ Укрпошта містяться відомості про те, що поштове відправлення №5800212187563 невручене під час доставки 22.11.2018 через інші причини .

Інші адреси місцезнаходження третьої особи суду не відомі.

За приписами частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Таким чином, суд констатує, що відповідачі та третя особа належним чином повідомлені про дату, час та місце слухання справи відповідно до приписів статей 120, 242 ГПК України.

У світлі викладеного суд також зауважує, що відповідач-2 у листі від 17.06.2018 № 222/18-01/12 та третя особа у поясненнях від 11.10.2018 просили суд розглянути справи за відсутності їх представників.

Представник позивача не заперечував проти розгляду справи за відсутності представників відповідачів та третьої особи.

Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 202 ГПК України: «Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;» .

З огляду на викладене та той факт, що строк розгляду справи по суті закінчується, суд визнав за можливе здійснювати розгляд справи у судовому засіданні 05.12.2018 за відсутності представників відповідачів та третьої особи за наявними матеріалами.

Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, що ним зазначені у заявах по суті спору, просив суд позов задовольнити повністю та залишити судові витрати по сплаті судового збору та правничої допомоги за позивачем, оскільки вважає, що позов виник через позивача.

Пояснення відповідача-1 від 19.11.2018 в яких зазначається, що права Чернівецької міської ради при розгляді цього спору не порушуються, тому рада не заперечує проти позитивного рішення у справі, якщо судом буде встановлено наявність належних правових підстав для його прийняття, судом розцінюється, як визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч.1 та 4 ст. 191 ГПК України: Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. .

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

Заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив таке.

26 березня 1997 року між представництвом Фонду державного майна України в м. Чернівці (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Кооператор (покупець) укладено договір купівлі-продажу приміщення № 329, який 26.03.1997 посвідчений державним реєстратором Першої Чернівецької державної нотаріальної контори ОСОБА_3

Відповідно до умов зазначеного договору купівлі-продажу продавець з моменту нотаріального посвідчення цього договору продавець передав, а покупець отримав у власність приміщення магазину Соки-води , площею 100,10 кв. м, яке знаходиться в м. Чернівці, вул. Головна, 82, займає частину будинку (цегла) літ. А, становить 19/100 ідеальну часту й складається з: у підвалі приміщення 3-2 - 6,7 кв. м; приміщення 3-3 - 14,9 кв. м; приміщення 3-4 - 16,3 кв. м; приміщення 3-5 - 18,4 кв. м; приміщення 3-6 - 17,9 кв. м; приміщення 3-7 - 5,0 кв .м; приміщення 3-8 - 0,9 кв. м; на першому поверсі приміщення 3-1 - 20,0 кв. м (пункти 1.1 та 1.2).

Постановою правління Чернівецької обласної спілки споживчих товариств від 30.05.1997 вирішено дозволити Чернівецькому міськкоопторгу продаж павільйону від магазину № 18 Урожай по вул. Головній, 80 та технологічного обладнання.

На виконання даної постанови 09.07.1997 між Чернівецьким міськоопторг (продавець) та Обкомом профспілки працівників споживчої кооперації (покупець) укладено договір купівлі-продажу технологічного обладнання та павільйону, за яким продавець продав, а покупець купив павільйон та технологічне обладнання.

Наступного дня, 10.07.1997, згідно із актом прийому-передачі обком профспілки передав у власність ТОВ Кооператор , зокрема, металевий павільйон біля маг.18 по вул. Головній, 80.

24 лютого 1998 року між департаментом економіки Чернівецької міської ради (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю малого колективного виробничо-комерційного підприємства Кооператор (покупець) укладено договір купівлі-проваджу приміщення № 12, який посвідчений 24.02.1998 державним нотаріусом Третьої Чернівецької державної нотаріальної контори ОСОБА_4

За цим договором купівлі-продажу, з моменту нотаріального посвідчення цього договору продавець передав, а покупець отримав у власність приміщення магазину, яке знаходиться в м. Чернівці по вул. Головна, 82, площею 81,20 м. кв, яке займає частину домоволодіння літ. Б, становить 13/100 ідеальну часту, складається з: торгового залу 1-1 - 57,10 м. кв; підсобного приміщення 1-2 - 18,70 м. кв, кабінету 1-3 - 5,40 м. кв (пункти 1.1 та 1.2).

У матеріалах справи міститься інвентаризаційна справа на домоволодіння № 82 по вул. Головній у м. Чернівці на 1 поверх, литера Б, яке 28.07.1998 зареєстроване Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації.

02 квітня 1999 року Товариству з обмеженою відповідальністю мале колективне виробничо-комерційне підприємство Кооператор на підставі рішення виконкому Чернівецької міської ради народних депутатів від 06.11.1998 № 523/15 видано Державний акт серії І-ЧВ № 001171 на право постійного користування землею площею 0,0303 га по вул. Головна, 82 у м. Чернівці для обслуговування магазину.

Зміни в землекористуванні до зазначеного державного акту не вносились, докази протилежного у матеріалах справи відсутні та учасниками справи не доведені.

27 лютого 2018 року на замовлення позивача ОСОБА_5 особою-підприємцем ОСОБА_6 (кваліфікаційний сертифікат серія АЕ № 002001) виготовлено технічний паспорт на нежитлові приміщення по вул. Головна, 82 у м. Чернівці, а саме поверх І, літ. Б, який включає в себе, серед іншого, спірні приміщення.

Крім того, на підставі зазначених вище договорів купівлі-продажу, інвентаризаційної справи, технічного паспорту та державного акту на право постійного користування експертом ОСОБА_6 (копія кваліфікаційного сертифіката відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов'язаних зі створенням об'єкта архітектури - експерта (інженера) з технічного обстеження серії АЕ № 001774, виданого 04.03.2013 Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлового-комунального господарства України міститься у матеріалах справи) проведено технічне обстеження, за результатами якого встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації нежитлової будівлі в м. Чернівці по вул. Головна, в будинку під номером 82.

02 липня 2018 відповідач-2 листом № 18-01/9-327 повідомив позивача, що станом на цей час механізму та умов прийняття в експлуатацію об'єктів, збудованих самочинно, чинним законодавством України не передбачено та роз'яснено, що відповідно до абзацу першого пункту 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації.

Як убачається з висновку № 18076 експертного оціночно-будівельного дослідження, складеного 27.06.2018 судовим експертом ОСОБА_6, ринкова вартість майна, на яке позивач просить визнати право власності у межах даної справи, визначена за порівняльним підходом станом на дату оцінки 26.06.2018 становить 792044 грн.

У листі від 21.09.2018 № 24 третя особа повідомила представника позивача, що виходом на місце та співставленням даних інвентаризаційної справи встановлено, що зазначене в Акті прийому-передачі від 10.07.1997 року місце розташування металевого павільйону - вул. Головна, 80, після видачі 06.11.1998 Державного акту серії І-ЧВ № 001171 на право постійного користування землею площею 0,0303 по вул. Головній, 82 у м. Чернівці, на сьогоднішній день фактично відповідає адресі - вул. Головна, 82.

Висновком № 18107 експертного земельно-технічного дослідження, складеного 17.10.2018 судовим експертом ОСОБА_6 за заявою позивача, встановлено, що цегляні стіни нежитлових приміщень по вул. Головній, 82 в м. Чернівці, якими замінено металеві стіни павільйону, не виходять за межі земельної ділянки площею 0,0303 га, яка знаходиться по вул. головній, 82, в м. Чернівці, наданої в постійне користування позивачу згідно Державного акту серії І-ЧВ № 001171 від 06.11.1998.

Суд дослідив, що судовим експертом допущено описку в даті видачі Державного акту серії І-ЧВ № 001171, оскільки, як слідує з додатків до висновку № 18107 та його мотивувальної частини, експертом досліджувався саме Державний акт серії І-ЧВ № 001171 на право постійного користування землею площею 0,0303 га по вул. Головна, 82 у м. Чернівці, виданий 02.04.1999, у той же час 06.11.1998 Виконком Чернівецької міської ради прийняв рішення про надання позивачу в постійне користування вказаної земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи, що спірне майно збудовано протягом 1998-2000 років.

При цьому, учасниками справи не доведено, а у матеріалах справи відсутні судові рішення про знесення самочинно збудованих приміщень, на які позивач просить визнати право власності у межах цього спору.

ІV. Оцінка та висновки суду.

А. Зміст спірних правовідносин між сторонами.

Встановивши фактичні обставини, суд дійшов висновку, що спір у даній справі пов'язаний з визнанням за позивачем права власності на самочинно збудоване майно, яке здійснено ним без відповідного документа, що дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада м. Чернівців.

Б. Щодо позовних вимог до відповідача-2.

Пред'являючи вимоги до відповідча-2, позивач виходив з того, компетентним органом з розгляду питання щодо прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва на території міста Чернівці є Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, до якої звертався позивач з приводу приймання в експлуатацію спірних приміщень. При цьому, саме відповідь відповідача-2 надала відповідь про неможливість об'єктів в експлуатацію, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Разом з тим, суд зауважує, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За приписами частини першої статті 45 ГПК України: Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Таким чином, суд констатує, що господарським судам підсудні справи у спорах про право власності, сторонами яких є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці).

Натомість відповідно до пункту 1.1 Положення про Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради відповідач-2 є виконавчим органом Чернівецької міської ради, підзвітна та підконтрольна міській раді, підпорядковується її виконавчому комітету і міському голові та діє на правах відділу в структурі виконавчих органів Чернівецької міської ради.

Крім того, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про те, що відповідач-2 набув статус юридичної особи, що не заперечується учасниками справи, у тому числі позивачем.

За пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України: Господарський суд закриває провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства;

Відтак суд вирішив закрити провадження у справі в частині позовних вимог до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради.

При цьому, враховуючи, що має місце спір про право цивільне, суд на виконання частини другої статті 231 ГПК України роз'яснює позивачеві, що спір у цій частині віднесений до юрисдикції загальних судів.

В. Стосовно вимог до відповідача-1.

Натомість, як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, територіальна громада м. Чернівці в особі відповідача-1 є власником земельної ділянки площею 0,0303 по вул. Головній, 82 у м. Чернівці.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема шляхом визнання права.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Згідно положень статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов'язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Також за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованого Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною першою статті 328 ЦК України унормовано: Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За приписами частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, нормами статті 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Водночас відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У той же час частиною четвертою вказаної статті ЦК України визначено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Таким чином, окрім передбачених частиною першою статті 376 умов для визнання будівництва самочинним, Цивільний кодекс України під самочинним будівництвом розуміє також здійснення будівництва на земельній ділянці, що не належить особі, яка здійснила таке будівництво.

У силу частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Зазначене положення є загальним правилом, з якого, однак, існують винятки. Зокрема, частиною третьою статті 376 ЦК України унормовано, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

У пункті 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) (далі - постанова ВССУ) роз'яснено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК).

Крім того, згідно із пунктом 14 постанови ВССУ на підставі частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина 3 статті 375 Цивільного кодексу України).

Також пунктом 16 постанови ВССУ позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.

Як слідує із вищевикладеного, відповідач-1 у 1999 році надав позивачу в постійне користування земельну ділянку площею 0,0303 га по вул. Головна, 82 під уже збудований магазин, якому присвоєно № 82 на вул. Головній, а також металевий павільйон, якому присвоєно № 80 по вул. Головній у м. Чернівці.

У 2000 році позивач завершив реконструкцію металевого павільйону, внаслідок якої збудовано спірні приміщення як частину магазину (літ. Б) по вул. Головна, 82 (придбаного позивачем за договором купівлі-продажу від 24.02.1998 № 12).

Позивач підтверджує відсутність у нього будь-яких дозвільних документів на проведення такої реконструкції та будівництво нерухомого майна.

Таким чином, суд констатує, що реконструкція металевого павільйону фактично є добудовою магазину (літ. Б) по вул. Головній, 82, приміщення, на які позивач просить визнати право власності, оскільки металеві стінки замінені на цегляні стіни, що випливає із інвентарної справи та звіту про проведення технічного обстеження №20/03-2018 ТО від 27.02.2018 р.

У 2018 році позивач звернувся до відповідача-2 з метою прийняття в експлуатацію спірних приміщень, попередньо отримавши висновок про можливість надійної та безпечної експлуатації як спірних приміщень, так всієї нежитлової будівлі в м. Чернівці по вул. Головна, 82.

Натоміть відповідач-2, який є компетентним органом у сфері прийняття в експлуатацію будівель та споруд, (та є структурним підрозділом Чернівецької міської ради) відмовив позивачу не через невідповідність неможливість приміщень надійній та безпечній експлуатації, а у зв'язку із відсутністю установленої законодавством процедури прийняття в експлуатацію самочинно збудованих об'єктів.

Учасниками справи не заперечується відповідність самочинно збудованого об'єкту критеріям надійної та безпечної експлуатації, що підтверджується також звітом про проведення технічного обстеження №20/03-2018 ТО від 27.02.2018 р.

Крім того, відповідач-1, як орган уповноважений територіальною громадою м. Чернівці на розпорядження землями комунальної власності, не заперечує проти задоволення позову та визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво.

У той же час спірне майно, на яке не позивач просить визнати право власності, розташоване в межах земельної ділянки площею 0,0303 га, наданої позивачу в постійне користування, що не спростовано відповідачами, та підтверджується висновком експертного земельно-технічного дослідження №18107 від 17.10.2018.

Таким чином з огляду на те, що:

1) позивач здійснив самовільне будівництво на земельній ділянці, наданій йому в користування під уже збудоване майно;

2) власник земельної ділянки не заперечує проти визнання за позивачем права власності;

3) самочинне будівництво проведено з дотриманням стандартів, які дозволяють їх надійну та безпечну експлуатацію,

4) позивач звертався до компетентного органу з метою введення в експлуатацію самочинно зведеного об'єкту, однак отримав відмову через відсутність законодавчого регулювання таких відносин;

5) самочинне будівництво не порушує права інших осіб, доказів протилежного учасниками справи не надано та такі відсутні у матеріалах справи;

6) у матеріалах справи відсутні рішення уповноважених посадових осіб або суду, якими ухвалено знести самочинно збудовані позивачем приміщення, що є предметом цього спору,

Суд зазначає, що у даній справі встановлено наявність передбачених законом умов, за яких право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та спрямовані на відновлення його невизнаного права.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача-1 про те, що переобладнання металевого павільйону в капітальну спору є порушенням вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , оскільки самочинне будівництво, як стверджує в тому числі і сам відповідач-1, проведено протягом 1998-2000 років, у той час як названий закон набув чинності 12.03.2011 (газета Голос України , випуск № 45) та не має зворотної сили у часі.

Г. Позовна давність.

Поряд з цим, не заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 у відзиві на позов заявив про застосування наслідків спливу строків позовної давності у зв'язку з тим, що позивач здійснив будівництво ще у 1998-2000 роках, а звернувся до суду лише у 2018 році.

У свою чергу представник позивача заперечує проти цього з огляду на те, що строк позовної давності має рахуватись з моменту отримання позивачем відмови відповідача-2 у прийнятті в експлуатацію спірних приміщень.

На підставі викладеного суд зауважує, що за загальним правилом особа, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а відповідне порушення є таким, що триває в часі. Відтак позовна давність на правовий інститут самочинного будівництва (в тому числі вимоги про проведення перебудови самочинно збудованого чи такого, що будується, об'єкту або про його знесення, на вимоги про визнання права власності на таке майно) не поширюється, оскільки не може вважатися пропущеною незалежно від тривалості часу, який минув після початку чи закінчення будівництва.

Отже, позов у частині вимог до відповідача-1 слід задовольнити повністю та визнати за позивачем право власності на самочинно збудовані приміщення.

V. Розподіл судових витрат.

Як зазначено вище, позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідачів витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 11880,66 грн, та вартість послуг на підготовку позовної заяви в сумі 3119,34 грн. Однак у ході судового засідання 05.12.2018 представник позивача відмовився від заявлених вимог у цій частині з огляду на те, що спір виник з вини позивача.

Частиною першою статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 129 ГПК України у випадку задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Разом з тим, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев'ята статті 129 ГПК України).

Враховуючи, що позивач без будь-яких дозвільних документів здійснив реконструкцію метолового павільйону на об'єкт нерухомого майна, чим порушив законодавчо встановлений порядок будівництва будівель та споруд, суд вирішив залишити за позивачем витрати зі сплати судового збору та витрати на послуги з підготовки позовної заяви.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 20, 129, 194, 196, 219, 222, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В :

1. У частині позовних вимог до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради провадження у справі закрити.

2. У частині позовних вимог до Чернівецької міської ради позов задовольнити.

3. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю малого колективного виробничо-комерційного підприємства "Кооператор" (58000, м. Чернівці, вул. Ізюмська, 10, код 14267391) право власності на нежитлові приміщення літера «Б» : 1-4 - кабінет, площею 7,50 м2, 1-5 - службове, площею 2,20 м2, 1-6 - службове, площею 1,30 м2, 1-7 - санвузол, площею 1,30 м2, 1-8 - санвузол, площею 1,10 м2, 1-9 - коридор, площею 1,60 м2, 1-10 - коридор, площею 17,20 м2, 1-11 - санвузол, площею 2,10 м2, 1-12 - підсобка, площею 5,00 м2, 1-13 - кладова, площею 5,20 м2, 1-14 - магазин, площею 49,20 м2, 1-15 - кладова, площею 4,80 м2, 1-16 - коридор, площею 1,80 м2, 1-17 - коридор, площею 3,10 м2, які знаходяться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Головна, 82.

4. Судові витрати залишити за позивачем.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 14 грудня 2018 року.

Суддя І.В. Марущак