ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2018 року
м. Київ
Справа № 904/6291/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,
представники учасників справи:
прокурора - Яговдік С.М.,
позивача - Бульдяк М.Р.,
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Східна" концерну "Військторгсервіс"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.08.2018
(головуючий суддя Кузнецова І.Л., судді Іванов О.Г., Широбокова Л.П.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2018
(суддя Петрова В.І.)
у справі №904/6291/17
за позовом заступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до 1. Концерну "Військторгсервіс" в особі Східної філії концерну "Військторгсервіс",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕРІ ЛТД"
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У травні 2017 року заступник військового прокурора Дніпропетровського гарнізону звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до Концерну "Військторгсервіс" в особі Новомосковської філії Концерну "Військторгсервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЕРІ ЛТД", в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив визнати недійсним договір про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг №01/2017/15 від 25.12.2016, який укладений між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Новомосковської філії Концерну "Військторгсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ШЕРІ ЛТД".
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проведеною прокурорською перевіркою встановлено те, що діяльність із надання послуг зберігання за договором, що оспорюється, не надавалась, тоді як ТОВ "ШЕРІ ЛТД" фактично використовувало приміщення, в якому воно здійснювало господарську діяльність. Відтак, позивач зазначив про те, що спірний договір є удаваним правочином, укладений для приховання іншого правочину, який вчинений між сторонами, а саме договору оренди нерухомого державного майна без дотримання визначених законодавством необхідних умов.
2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. 25.12.2016 Новомосковською філією концерну "Військоторгсервіс" (зберігачем) та ТОВ "Шері ЛТД" (поклажодавцем) укладено договір №01/2017/15, предметом якого є надання зберігачем послуг по зберіганню, а також прийому, розвантаженню, обліку, відвантаженню товарно-матеріальних цінностей, що належать поклажодавцю.
Підпунктом 2.1.1 договору встановлено, що зберігач зобов'язаний прийняти від поклажодавця товарно-матеріальні цінності на зберігання в кількості, одиницях виміру, вартості одиниці та загальної суми товарно-матеріальних цінностей відповідно до видаткових накладних покалажодавця та акта приймання-передачі, забезпечити їх облік та зберігання у цілісності та належному стані.
Відповідно до пп. 2.1.6 договору зберігач зобов'язаний надавати послуги по зберіганню відповідно до заявлених поклажодавцем і узгоджених зі зберігачем складських площ (з урахуванням технологічних і пожежних проходів) із розрахунку максимального використання площі.
Згідно з п. 3.1 договору поклажодавець зобов'язується оплатити зберігачу послуги в строки та на умовах, передбачених договором, за вартістю, визначеною у додатку №1.
В п. 3.3 договору сторонами узгоджено, що за послуги, які надаються зберігачем, поклажодавець проводить оплату згідно виставлених рахунків протягом трьох банківських днів.
Пунктом 3.9 визначено, що по завершенню обслуговування в кожному звітному місяці сторони підписують акти приймання-передачі наданих послуг станом на останній робочий день звітного періоду.
Згідно з п. 5.1 договір набуває чинності з 01.01.2017 і діє до 31.12.2017 включно.
2.2. В додатку №1 до договору сторони передбачили, що зберігання товарно-матеріальних цінностей здійснюється в приміщенні, яке знаходиться за адресою: 51270, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Черкаське, вул. Лісна, 5, та вартість послуг зберігання за 1 палето-місце в місяць, з податком на додану вартість, 40 грн.
2.3. 07.03.2017 прокурором військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону проведено огляд земельної ділянки за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Черкаське, вул. Лісна, 5, про що складено відповідний протокол.
Проведеним оглядом встановлена наявність одноповерхової будівлі загальною площею 367 кв.м, яка має назву "Велике Пузо". При вході до внутрішнього приміщення будівлі виявлено торгівельне обладнання, товарно-матеріальні цінності, персонал та покупці. У внутрішньому приміщенні розміщено мінімаркет, який здійснював активну торгівельну діяльність.
Прокурорською перевіркою встановлено, що діяльність із надання послуг зберігання, що є предметом вказаного договору зберігання, з боку Новомосковської філії Концерну "Військоторгсервіс" не здійснювалось, у свою чергу, ТОВ "Шері ЛТД" фактично користувалось приміщенням, в якому зберігалось його майно, мало вільний доступ до нього, а також здійснювало у приміщеннях господарську діяльність.
Протоколом огляду зафіксовано також, що за наслідками спілкування з персоналом мінімаркету отримано інформацію про його власника, яким є ОСОБА_5 ТОВ "ШЕРІ ЛТД", будівля використовується на підставі договору оренди майна №13 від 2003 року.
Виявленні при проведенні вказаного огляду факти, а також відсутність між сторонами правовідносин із зберігання майна, на думку прокурора, підтверджують удаваність договору про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг №01/2017/15, що стало підставою для звернення останнього з позовом про визнання цього договору недійсним.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. 22 лютого 2018 року рішенням Господарського суду Дніпропетровської області позов задоволено. Визнано недійсним договір про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг №01/2017/15 від 25.12.2016, який укладений між Концерном "Військоторгсервіс" в особі начальника Новомосковської філії Концерну "Військоторгсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ШЕРІ ЛТД". Здійснено розподіл судового збору.
3.2. 09 серпня 2018 року постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2018 залишено без змін.
3.3. Приймаючи рішення, господарські суди виходили з того, що вказаний вище договір є удаваним, оскільки при його укладенні реальне волевиявлення Концерну "Війсткоторгсервіс" було спрямоване на виникнення у ТОВ "Шері ЛТД" строкового оплатного права володіння та користування нежитловим приміщенням, а також з невідповідності договору вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
4.1. 31 серпня 2018 року Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Східна" концерну "Військторгсервіс" звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 і припинити провадження по справі.
4.1.1. На думку скаржника, договір, що оспорюється, був укладений відповідно до норм чинного законодавства, адже сторони погодилися з його умовами шляхом здійснення підпису, вважають його законним та таким, що не суперечить законодавству. Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Східна" концерну "Військторгсервіс" вважає, що договір узгоджується з приписами ст.ст. 526, 627, 628 ЦК України, ст. 193 ГК України.
4.1.2. У зв'язку з тим, що між відповідачами було досягнуто згоди про дострокове припинення договору, що підтверджується укладеною між сторонами додатковою угодою №1 від 29.09.2017, яка надана під час судового розгляду справи, суд повинен був закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі ст. 231 ГПК України.
4.1.3. Крім того, протокол огляду не міг бути визнаним судами як доказ та підтверджувати існування обставин, на які посилався прокурор як на підставу заявлених позовних вимог. Отже, вирішуючи справу по суті, суди першої та другої інстанцій не розглянули справу всебічно, повно та об'єктивно, чим порушили ст. 43 ГПК України.
4.2. 30 жовтня 2018 року військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
4.2.1. Прокурор зауважив на тому, що посилання відповідача на порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими; між господарюючими суб'єктами склалися не відносини зберігання, а відносини оренди нерухомого майна; при укладенні договору №01/2017/15 відповідачі відповідно до вимог ст.ст. 5, 9, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" мали б залучити Фонд державного майна України, оскільки фактично у користування надавалося нерухоме майно державної форми власності, однак зазначені вимоги закону було проігноровано з метою уникнути передбаченої законом процедури укладення таких договорів у зв'язку з чим укладено удаваний договір зберігання; протокол огляду місця події від 07.03.2017 у даному випадку є лише формою фіксації юридично-значимих фактів, що обґрунтовують вимоги позовної заяви, тобто прокурор відповідно до вимог ст.ст. 73, 74 ГПК України довів доказами ті обставини, на які він посилався у позові, тоді як відповідачі не надали суду жодного доказу на спростування обставин, які викладені прокурором.
4.5. Склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 12.11.2018, який міститься у матеріалах справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Щодо суті касаційної скарги
5.2.1. Спір по справі стосується визнання недійсним укладеного між відповідачами договору як такого, що є удаваним.
5.2.2. Статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.
Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У свою чергу, частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
5.2.3. Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 944 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажедавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.
Частиною 1 статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
5.2.4. Господарськими судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували здійснення відповідачами дій, направлених на виконання умов саме договору зберігання (видаткові накладні, з зазначеними в них одиницями виміру, вартістю товарно-матеріальних цінностей, що передані на зберігання, акти приймання-передачі наданих послуг, рахунки по оплаті послуг, що надаються зберігачем, тощо).
Отже, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність під час укладення договору про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг №01/2017/15 від 25.12.2016 намірів у сторін на встановлення правовідносин зі зберігання.
Оскільки волевиявлення відповідача-1 у даному випадку було спрямовано на виникнення у відповідача-2 строкового оплатного права володіння та користування нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Черкаське, вул. Лісна, 5, господарськими судами з урахуванням норм чинного законодавства, а саме ч. 1 ст. 235, ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 936, ст. 944 ЦК України, ст. 283 ГК України, зроблено правильний висновок про те, що договір, який оспорюється, є удаваним правочином. Тобто за своєю правовою природою спірний договір є договором оренди.
5.2.5. Відповідно до частини другої статті 235 ЦК України в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Отже, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору найму (оренди) комунального майна, врегульовані положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
5.2.6. Згідно з ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендодавцями майна, яке перебуває у державній власності, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації); а також підприємства, установи та організації щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Відповідно до ст. 9 зазначеного закону фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. Орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди. Порядок проведення конкурсу визначається: Кабінетом Міністрів України ? для об'єктів, що перебувають у державній власності.
Частинами 1, 2 ст. 19 України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.
5.2.7. Отже, спірний договір, який за своєю правовою природою є договором оренди, укладений відповідачами всупереч вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Отже, договір про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг №01/2017/15 від 25.12.2016 укладено між відповідачами як удаваний правочин, без додержання загальних вимог щодо дійсності правочину, який сторони мали на увазі (частини 1, 2, 5 статті 203 ЦК України), це є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України.
5.2.8. При цьому доводи касаційної скарги про те, що протокол огляду не міг бути визнаним судами як доказ та підтверджувати існування обставин, на які посилався прокурор як на підставу заявлених позовних вимог колегією суддів відхиляються, оскільки суд касаційної інстанції в силу положення частини 2 статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Крім того, як слушно зауважено прокурором у відзиві на касаційну скаргу, протокол огляду місця події від 07.03.2017 у даному випадку є лише формою фіксації юридично-значимих фактів, що обґрунтовують вимоги позовної заяви, тобто прокурор відповідно до вимог ст.ст. 73, 74 ГПК України доводив відповідними доказами ті обставини, на які він посилався у позові, яким суди відповідно до вимог 86 ГПК України надає відповідну оцінку.
5.2.9. Щодо аргументу скаржника про те, що між відповідачами було достроково припинено договір, що підтверджується укладеною між сторонами додатковою угодою №1 від 29.09.2017, а тому суд повинен був закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі ст. 231 ГПК України, то у цьому зв'язку Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
В даному випадку предметом спору є визнання недійсним договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору не може розцінюватися як підстава для закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України).
Отже, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано розглянули позов прокурора про недійсність договору, незважаючи на те, що ця угода припинена за домовленістю сторін.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог обґрунтованим. При цьому, доводи відповідача висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а в деяких питаннях фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги ст. 300 ГПК України.
6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються, - без змін.
7. Судові витрати
7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Східна" концерну "Військторгсервіс" без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Східна" концерну "Військторгсервіс" залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2018 у справі №904/6291/17 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. Ткач
Судді О. Баранець
Л. Стратієнко
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 05.12.2018 |
Оприлюднено | 18.12.2018 |
Номер документу | 78586121 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Ткач І.В.
Господарське
Дніпропетровський апеляційний господарський суд
Кузнецова Ірина Леонідівна
Господарське
Дніпропетровський апеляційний господарський суд
Кузнецова Ірина Леонідівна
Господарське
Дніпропетровський апеляційний господарський суд
Кузнецова Ірина Леонідівна
Господарське
Дніпропетровський апеляційний господарський суд
Кузнецова Ірина Леонідівна
Господарське
Дніпропетровський апеляційний господарський суд
Кузнецова Ірина Леонідівна
Господарське
Дніпропетровський апеляційний господарський суд
Кузнецова Ірина Леонідівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні