Постанова

від 12.12.2018 по справі 906/289/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року Справа № 906/289/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Савченко Г.І. , суддя Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Левчук І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Житомирської міської ради на рішення господарського суду Житомирської області від 22.08.18р. у справі №906/289/18 (суддя Вельмакіна Т.М.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Кучера Романа Валерійовича

до Виконавчого комітету Житомирської міської ради

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Комунального Підприємства "Інспекція з благоустрою м. Житомира" Житомирської міської ради; 2) Управління Державної казначейської служби України у м.Житомирі Житомирської області; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Радомисль. Торгівельна компанія"

про стягнення 490874,00 грн.

за участі представників:

позивача: Кучер Р.В., паспорт НОМЕР_1 від 17.11.2011р.;

представник Вірьовкін О.І., ордер №057306 від 11.12.2018р.;

відповідач: не з"явився;

треті особи: не з"явилися;

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Житомирської області від 22.08.18р. у справі №906/289/18 задоволено позов Фізичної особи - підприємця Кучера Романа Валерійовича до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Комунального Підприємства "Інспекція з благоустрою м.Житомира" Житомирської міської ради; 2) Управління Державної казначейської служби України у м.Житомирі Житомирської області; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Радомисль. Торгівельна компанія", про стягнення 490874,00 грн.

Стягнуто з Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області на користь Фізичної особи - підприємця Кучера Романа Валерійовича 490874,00грн. майнової шкоди; 7363,11 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Виконавчий комітет Житомирської міської ради звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№497/18 від 25.10.2018р., арк.справи 176-180).

Виконавчий комітет Житомирської міської ради вважає, що господарським судом Житомирської області неправильно застосовано статті 22, 206, 208, 655 ЦК України, статті 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , внаслідок чого неправомірно визнано ФОП Кучера Р.В. власником спірного павільйону громадського харчування та відповідно стягнуто збитки на користь особи, права якої не порушені.

Звертає увагу, що ні Житомирським апеляційним адміністративним судом, ні виконавчим комітетом Житомирської міської ради не встановлювалась обставина приналежності павільйону громадського харчування ФОП Кучеру Р.В. Оскільки спірний павільйон громадського харчування площею 72 кв.м. був встановлений самовільно, тобто без паспорта прив'язки та навіть без жодної заяви позивача про отримання дозвільних документів на встановлення павільйону громадського харчування, документів про власника споруди у виконавчого комітету не було і не могло бути. Натомість при винесенні рішення про демонтаж тимчасових споруд міськвиконком керувався відомостями про особу, яка раніше встановлювала за цією адресою автотрейлер для торгівлі, який теж підлягав демонтажу.

Оскільки виконавчий комітет міської ради заперечує укладення ФОП Кучером Р.В договору купівлі-продажу павільйону громадського харчування, заперечує проведення розрахунків по ймовірному договору, заперечує обставину сплати позивачем за брезентовий намет Чернігівське 428000грн. (станом на 2006 рік 428000 грн. дорівнювали більше 85000 доларів США за даними сайту Мінфін), з метою з'ясування дійсного існування розрахунків між сторонами, суд за клопотанням представника виконавчого комітету міської ради зобов'язав ФОП Кучера Р.В. надати розрахункові або будь-які інші документи, що підтвердять оплату по ймовірному договору купівлі-продажу.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.07.2018р. зобов'язано ФОП Кучера Р.В. надати платіжні документи щодо провладних оплат на підставі накладної від 15.10.2006р. №24, книгу обліку діяльності ФОП за 2006р., податкових декларацій за 2006р., результатів податкової перевірки. Проте ФОП Кучером Р.В. жодних розрахункових документів, квитанцій, товарних чеків, або будь-яких інших доказів оплати по ймовірному договору купівлі-продажу не надано.

Оскільки з відомостей, які зазначені у накладній, неможливо достеменно встановити особу продавця павільйону громадського харчування, апелянт вважає, що накладна не відповідає вимогам до первинних бухгалтерських документів, встановлених Законом України від 16.07.1999р. №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Апелянт, посилаючись на положення статті 206, 208, 655 Цивільного кодексу України, статті 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та звітність , пункту 2.1 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , статті 77 та 79 ГПК України, зазначає, що накладна не є належним та достатнім доказом права власності позивача на павільйон громадського харчування.

Також вважає, що оскільки для встановлення розміру завданих збитків необхідне застосування спеціальних знань, а сторонами не надано висновку судової експертизи з вказаних питань, суд був зобов'язаний з власної ініціативи призначити судову експертизу, проте цього не зробив.

Скаржник стверджує, що висновки суду про демонтаж спірної споруди комунальним підприємством не ґрунтуються на матеріалах справи та є безпідставними. Враховуючи ту обставину, що ані виконавчим комітетом, ані комунальним підприємством демонтаж не здійснювався, відповідно майнова шкода ними не завдана.

На підставі викладеного апелянт просить суд скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 22.08.2018р. у справі №906/289/18 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Житомирської міської ради на рішення господарського суду Житомирської області від 22.08.18р. у справі №906/289/18 та призначено розгляд апеляційної скарги на 12 грудня 2018р. об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.

13.11.2018р. на адресу суду від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу (вх.№4280/18, арк.справи 203-205).

У відзиві позивач, зокрема, зазначає, що згідно ст.ст.1,9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність (в редакції яка діяла станом на 15.10.2006р.), накладна №24 від 15.10.2006р. є первинним документом зі всіма властивими ознаками купівлі-продажу та підтверджує здійснення господарської операції, відповідно до якої позивач набув у власність павільйон громадського харчування, площею 72 м.кв.

З приводу наполягання відповідача у застосуванні ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України (волевиявлення сторін правочину) зазначає, що з дати переходу у власність покупця вказаного об'єкту по теперішній час претензій чи спорів з приводу розрахунків з продавцем не існувало, тобто господарська операція визнається обома сторонами. Відповідач не є стороною даного правочину, тому не вправі діяти, як суб'єкт оскарження підстав переходу цього об'єкту у власність від продавця до покупця. Тому позивач вважає, що в рішенні суду першої інстанції обґрунтовано відхилено твердження відповідача щодо неналежності наданих позивачем доказів права власності на спірне майно, зокрема не укладення письмового договору купівлі-продажу, та неправильність оформлення накладної.

Позивач вважає, що суд першої інстанції при розв'язанні спору здійснював правосуддя на засадах рівності всіх учасників спору та керуючись принципом верховенства права, оцінював належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, згідно ст.86 ГПК України.

Також звертає увагу, що представники третьої особи - КП Інспекція з благоустрою м.Житомира Житомирської міської ради викликались на судові засідання, але ухилились від участі у справі та не надали суду оригінал акту від 19.02.2016р. і опис демонтованого майна.

Посилаючись на вищевикладені обставини і той факт, що КП Інспекція з благоустрою м.Житомира діяла на підставі незаконного рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради №117 від 19.02.2016р., апелянт вважає, що суд прийшов до обґрунтованого висновку, що визнання недійсним вказаного рішення є достатньою підставою для пред'явлення і задоволення позову про стягнення збитків, адже заподіяна позивачу шкода в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, незалежно від вини посадових осіб.

Позивач вважає, що деліктна відповідальність відповідача, яка призвела до завдання збитків позивачу, є доведеною.

Рішення суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим, тому просить суд апеляційної інстанції повністю відмовити відповідачу в задоволенні безпідставних вимог апеляційної скарги.

14.11.2018р. на адресу суду від Управління Державної казначейської служби України у м.Житомирі надійшли письмові пояснення по справі (вх.№4368/18, арк.справи 197-200).

Управління Державної казначейської служби України у м.Житомирі Житомирської області підтримує апеляційну скаргу виконавчого комітету Житомирської міської ради в повному обсязі та не погоджується з вищевказаним рішенням господарського суду Житомирської області, вважає дане рішення необ'єктивним, необґрунтованим і таким, що порушує вимоги чинного законодавства.

Посилаючись на положення ст.ст.207, 227-229 ГПК України, управління Казначейства просило задовольнити клопотання представника Виконавчого комітету Житомирської міської ради про зупинення провадження від 13.08.2018р. б/н по справі №906/289/18 в повному обсязі. Але суд відхилив дане клопотання, на думку управління, безпідставно.

Звертає увагу, що управління Казначейства, виконуючи свої повноваження не здійснювало будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало, фактичними даними на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи не володіє. Отже, законні підстави для вирішення питання про взаємовідносини між позивачем та управлінням Казначейства відсутні.

Стверджує, що управління Казначейства здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду, тобто є виконавцем в даному випадку та не має бути стороною у справі, як зазначає позивач.

На підставі викладеного просить суд скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 22.08.2018р. у справі №906/289/18 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ФОП Кучеру Роману Валерійовичу у повному обсязі.

12.12.2018р. на адресу суду від представника виконавчого комітету Житомирської ради надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з занятістю представника виконкому міської ради у розгляді справи №296/11663/18 у Корольовському районному суді.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст.216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч.2 ст.202 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

При цьому, апеляційним судом приймається до уваги те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, представник відповідача про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, тому він мав достатньо часу для подання суду додаткових пояснень або ж доказів по справі.

До того ж, пояснення представника відповідача викладені у апеляційній скарзі.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги, оскільки останнім не доведено, а судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали розгляд справи судом апеляційної інстанції, тому у клопотанні відмовляє.

У судове засідання суду апеляційної інстанції 12.12.2018р. також не з'явилися представники третіх осіб, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені у встановленому Законом порядку.

Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначених учасників справи.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 12.12.2018р. позивач та його представник заперечили доводи апеляційної скарги та надали пояснення в обґрунтування своєї позиції. Просили суд апеляційну скаргу Виконавчого комітету Житомирської міської ради залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 22.08.18р. у справі №906/289/18 без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

З накладної №24 від 15.10.2006р. (арк.справи 29) вбачається, що ФОП Кучер Р.В. отримав від ФОП Петрук М.В. Павільйон громадського харчування (вироблений з дерева) площею 72м.кв. 2006 р.в. за ціною 428000,00 грн.

У звіті №160212/02-М про проведення незалежної оцінки ринкової вартості павільйону громадського харчування, загальною площею 72,0 м.кв, за адресою: АДРЕСА_1, встановлено ринкову вартість об'єкта оцінки - 490874,00 грн. (арк.справи 30-44).

Рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 19.02.2017р. №117 Про демонтаж тимчасових споруд було вирішено: демонтувати самовільно розміщені тимчасові споруди, обладнання фізичної особи - підприємця Кучера Романа Валерійовича за адресою АДРЕСА_1 (фотоматеріал згідно з додатком). Управлінню комунального господарства міської ради: виступити головним розпорядником коштів із демонтажу тимчасових споруд, обладнання; демонтаж тимчасових споруд, обладнання виконати згідно з додатком. Рекомендувати Житомирському відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області забезпечити громадський порядок під час демонтажу тимчасових споруд (п.п.1,2,3 рішення).

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017р. у справі №296/5159/16-а визнано протиправними та скасовано п.п.1,2,3 рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 19.02.2017р. №117 Про демонтаж тимчасових споруд . Судом було встановлено, що демонтаж тимчасової споруди було проведено 19.02.2016р., тобто безпосередньо в день прийняття оскаржуваного рішення, а отже, при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено п.п.2.11 та 2.12 Порядку №63. Оскаржуване рішення відповідача в частині демонтажу тимчасової споруди є таким, що прийнято не на підставі, у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України, а тому є протиправним. Вказана постанова вступила в законну силу.

В матеріалах справи міститься електронний носій (СD - диск) з відеоматеріалом, з якого вбачається, що на виконання рішення Виконкому Житомирської міської ради №117 від 19.02.2016р., КП "Інспекція з благоустрою м.Житомира" було здійснено демонтаж спірного майна, а саме: павільйону громадського харчування. Демонтаж 19.02.2016р. та 20.02.2016р. в цілому було здійснено одним і тим же технічним засобом.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, пояснень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Як встановлено п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Згідно ч.1 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст.1166 Цивільного кодексу України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Стаття 1173 Цивільного кодексу України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Як було зазначено, Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017р. у справі №296/5159/16-а визнано протиправними та скасовано п.п.1,2,3 рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 19.02.2017р. №117 Про демонтаж тимчасових споруд . Судом було встановлено, що демонтаж тимчасової споруди було проведено 19.02.2016р., тобто безпосередньо в день прийняття оскаржуваного рішення, а отже, при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено п.п.2.11 та 2.12 порядку Порядку №63. Оскаржуване рішення відповідача в частині демонтажу тимчасової споруди є таким, що прийнято не на підставі, у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України, а тому є протиправним. Вказана постанова вступила в законну силу.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З наявного у матеріалах справи електронного носія (СD - диск) з відеоматеріалом, в сукупності з іншими матеріалами справи, вбачається, що саме на виконання рішення Виконкому Житомирської міської ради №117 від 19.02.2016р., КП "Інспекція з благоустрою м.Житомира" було здійснено демонтаж спірного майна, а саме - павільйону громадського харчування. Демонтаж 19.02.2016р. та 20.02.2016р. в цілому було здійснено одним і тим же технічним засобом. Вказані обставини крім цього підтверджуються поясненнями Комунального Підприємства "Інспекція з благоустрою м.Житомира" Житомирської міської ради щодо ідентифікації демонтованого майна, відповідно до опублікованих фотоматеріалів, викладених в додатку до рішення (арк.справи 80, 81), та поясненнями Товариства з обмеженою відповідальністю "Радомисль. Торгівельна компанія" (арк.справи 92).

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необгрунтованість твердження відповідача, що згідно рішення Виконкому Житомирської міської ради №117 від 19.02.2016р. не здійснювався демонтаж спірної споруди.

Згідно ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Колегія суддів погоджується з висновком, що з наявних в матеріалах справи документів, зокрема, накладної №24 від 15.10.2006р. (арк.справу 29, 136) в сукупності з іншими доказами, а саме - судовими рішеннями, підтверджено право власності позивача на спірне майно.

Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.

Згідно ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

При цьому, подані позивачем копії накладної є аналогічними за змістом, тобто відображають одну і ту ж бухгалтерську операцію, факт правомірності якої твердженнями відповідача не спростовано.

Одночасно, в матеріалах справи відсутні докази оспорення права власності чи претендування інших осіб на спірне майно ФОП Кучера Р.В.

До того ж, як було відмічено судом першої інстанції, сам відповідач у прийнятому ним рішенні №117 від 19.02.2016, керуючись доданими до нього фотоматеріалами, вказав на приналежність спірного майна саме ФОП Кучеру Р.В.

З огляду на викладене, судом першої інстанції вірно відхилено твердження відповідача щодо неналежності наданих позивачем доказів права власності на спірне майно, зокрема не укладення письмового договору купівлі - продажу, та неправильність оформлення накладної.

Колегія суддів погоджується з висновком про безпідставність заперечення відповідача щодо поданого позивачем звіту №160212/02-М (арк.справи 30-44), як доказу оцінки вартості тимчасової споруди, оскільки оцінку проведено у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому мета її проведення не може впливати на кінцевий результат.

Враховуючи відсутність об'єкту на момент розгляду справи, здійснення повторної оцінки вартості споруди може бути менш ефективною.

Згідно звіту №160212/02-М про проведення незалежної оцінки ринкової вартості павільйону громадського харчування загальною площею 72кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, вартість об'єкта оцінки становить 4900874,00 грн.

Щодо стосується тверджень, що виконавчим комітетом безпосередньо не вчинялися дії по демонтажу тимчасової споруди і вказані дії не визнано незаконними, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що Комунальним Підприємством "Інспекція з благоустрою м. Житомира" Житомирської міської ради було здійснено демонтаж споруд за адресою: АДРЕСА_1 за розпорядженням виконавчого комітету Житомирської міської ради.

КП "Інспекція з благоустрою м.Житомира" не приймає самостійно рішення щодо демонтажу тимчасових споруд, а керуються у своїх діях виключно розпорядженнями міської ради.

Рішення виконавчого комітету №117 від 19.02.2016р. було прийняте, зокрема, на підставі припису КП "Інспекція з благоустрою м.Житомира" від 15.02.2016р. №9/30.

Як встановлено Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018р. та підтверджено наданими до справи документами, при прийнятті вищевказаного рішення №117 було порушено п.2.11 та п.2.12 Порядку про демонтаж тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, побутового, соціально культурного чи іншого призначення та рекламних засобів, затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської ради від 03.02.2016р. №63. Факт негайного виконання рішення Виконавчого комітету позбавив позивача можливості усунути зазначені у приписі порушення. До того ж, як було встановлено під час розгляду справи, зазначений у рішенні №117 припис не має жодного відношення до демонтованого майна позивача. Припис по зазначеному майну взагалі не видавався, що свідчить про додаткові обставини в підтвердження порушення прав позивача скасованим рішенням Виконавчого комітету. Не залежно від факту законності розміщення спірної споруди, рішення відповідача та негайне виконання вказаного рішення порушили встановлене законом право власності позивача та призвело до завдання йому майнової шкоди, якої можливо було уникнути, за умов дотримання відповідачем приписів законодавства.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, враховуючи встановлені обставини та той факт, що КП "Інспекція з благоустрою м.Житомира" діяла на підставі рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради №117 від 19.02.2018р., визнання недійсним вказаного рішення є достатньою підставою для пред'явлення позову про стягнення збитків.

Як вбачається з пояснень третьої особи-3, під час здійснення демонтажу тимчасових споруд та обладнання, на вимогу останньої, представниками КП "Інспекція з благоустрою" було складено акт про демонтаж та складено перелік та опис демонтажного майна, яке належить ТОВ "Радомисль. Торгівельна компанія". У вказаному переліку та опису відсутня інформація про тимчасову споруду (об'єкт громадського харчування), яка належала позивачу. Іншого опису майна матеріали справи не містять.

Інших доказів наявності демонтованого майна позивача та передання його на зберігання відповідач не надав.

Згідно положень ч.2 ст.6 та ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди.

За приписами ч.2 ст.393 Цивільного кодексу України, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч.3 ст.22 Цивільного кодексу України, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.ст.74, 78, 86 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 490874,00 грн. збитків (майнової шкоди) правомірно задоволено як такі, що ґрунтуються на приписах чинного законодавства та доведені належними і допустимими доказами у справі.

Згідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду винесено у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Житомирської міської ради на рішення господарського суду Житомирської області від 22.08.18р. у справі №906/289/18 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 17.12.2018р.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Дужич С.П.