Постанова

від 22.03.2019 по справі 906/289/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 906/289/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Житомирської міської ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018

(головуючий - Саврій В.А., судді Савченко Г.І., Дужич С.П.)

та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.08.2018

(суддя Вельмакіна Т.М.)

у справі №906/289/18

за позовом Фізичної особи - підприємця Кучера Романа Валерійовича

до Виконавчого комітету Житомирської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Комунального Підприємства "Інспекція з благоустрою м. Житомира" Житомирської міської ради, 2) Управління Державної казначейської служби України у м.Житомирі Житомирської області, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Радомисль. Торгівельна компанія"

про стягнення 490 874,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2018 року Фізична особа - підприємець Кучер Роман Валерійович (далі - ФОП Кучер Р.В.) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про стягнення 490 874,00 грн завданої шкоди внаслідок незаконного демонтажу торговельного павільйону, що є власністю позивача.

1.2. Правовими підставами позову вказано ч.2 ст.6 ат та ч.2 ст.19 Конституції України, ст.ст.22, 316, 317, 386, 1166, 1175, 1192 ЦК України, ст.ст. 20, 23 ГК України, ст.ст. 74, 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 19 лютого 2016 року Виконавчим комітетом Житомирської міської ради прийнято рішення №117 про демонтаж тимчасових споруд, згідно з яким вирішено, зокрема: 1. демонтувати самовільно розміщені тимчасові споруди, обладнання ФОП Кучера Р.В., розташовані за адресою бульвар Старий, 15 (фотоматеріал згідно з додатком); 2. Управлінню комунального господарства міської ради: 2.1 виступити головним розпорядником коштів із демонтажу тимчасових споруд, обладнання; 2.2. демонтаж тимчасових споруд, обладнання виконати згідно з додатком; 3. рекомендувати Житомирському відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області забезпечити громадський порядок під час демонтажу тимчасових споруд; 4. внести зміни в додаток до рішення міськвиконкому від 03.02.2016 №6 "Про затвердження Порядку демонтажу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення та рекламних засобів" та пункт 2.11 викласти у наступній редакції: "Власник (користувач) самовільно розміщених ТС чи РЗ упродовж одного календарного дня з дня внесення припису зобов'язаний здійснити демонтаж ТС чи РЗ за власний рахунок".

Того ж дня, на виконання вказаного рішення Комунальним підприємством "Інспекція з благоустрою м. Житомира" Житомирської міської ради було здійснено демонтаж зазначених у п.1 рішення тимчасових споруд та обладнання, що не заперечувалося представниками відповідача та третьої особи-1.

2.2. У червні 2016 року ФОП Кучер Р.В. звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №117 "Про демонтаж тимчасових споруд" від 19.02.2016.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 08.06.2017 у справі №296/5159/16-а у задоволені позову ФОП Кучера Р.В. відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 у справі №296/5159/16-а скасовано постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 08.06.2017 і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ФОП Кучера Р.В. А саме, постановлено визнати протиправними та скасувати п. 1, 2, З рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 19.02.2017 №117 "Про демонтаж тимчасових споруд".

2.3. 20 листопада 2017 року позивач направив відповідачу заяву з вимогою проінформувати про місце та стан зберігання належного йому майна, яке демонтовано і вилучено, для огляду зазначених споруд і визначення обсягу збитків.

Зокрема, просив надати копії фотоматеріалів разом з актом здійснення демонтажу та інформацію про те, чи залучалися суб'єкти господарювання для демонтажу зазначених споруд, та інформацію щодо уповноважених осіб, яким передано на зберігання демонтоване майно. Вимоги заяви позивача відповідач не виконав, що і стало підставою для виникнення спору у цій справі.

2.4. У позовній заяві позивач зазначив, що демонтований павільйон є його власністю, оскільки придбаний ним відповідно до накладної №24 від 15.10.2006. Розрахунок майнової шкоди у розмірі 490 874,00 грн визначено відповідно до звіту №160212/02-М про проведення незалежної оцінки ринкової вартості павільйону громадського харчування загальною площею 72 кв.м., розташованого за адресою: м. Житомир, Старий Бульвар, 15, складеного 12.02.2016 Житомирською товарною аграрно-промисловою біржею.

3. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.08.2018 задоволено позов ФОП Кучера Р.В. у повному обсязі.

Стягнуто з Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області 490 874,00 грн майнової шкоди та 7363,11 грн судового збору.

3.2. Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3.3. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили таке.

3.3.1. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 у справі №296/5159/16-а визнано протиправними та скасовано п.п.1,2,3 рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 19.02.2017 №117 "Про демонтаж тимчасових споруд".

Зазначені обставини є преюдиціальними для цієї справи відповідно до приписів ч.4 ст.75 ГПК України.

3.3.2. Дослідивши наявний у справі електронний носій (СD - диск) з відеоматеріалом, у сукупності з іншими матеріалами справи, суди встановили, що саме на виконання рішення Виконкому Житомирської міської ради №117 від 19.02.2016 КП "Інспекція з благоустрою м.Житомира" було здійснено демонтаж спірного майна, яким є павільйон громадського харчування. Демонтаж проводився 19.02.2016 та 20.02.2016 одним і тим самим технічним засобом.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями Комунального підприємства "Інспекція з благоустрою м.Житомира" Житомирської міської ради щодо ідентифікації демонтованого майна, відповідно до опублікованих фотоматеріалів, викладених в додатку до рішення, та поясненнями Товариства з обмеженою відповідальністю "Радомисль. Торгівельна компанія".

Таким чином, суди відхилили доводи відповідача, про те, що згідно з рішення Виконкому Житомирської міської ради №117 від 19.02.2016 не здійснювався демонтаж спірної споруди.

3.3.3. Суди відхилили також доводи відповідача про відсутність документів, які б підтверджували, що майно є власністю позивача. Так, за висновком судів, право власності позивача на павільйон, що був демонтований, підтверджується наявною у справі накладною №24 від 15.10.2006 в сукупності з іншими доказами, зокрема, судовими рішеннями. Крім того, як зазначили суди попередніх інстанцій, у матеріалах справи відсутні докази оспорення права власності чи претендування інших осіб на спірне майно ФОП Кучера Р.В. До того ж, суд першої інстанції звернув увагу, що сам відповідач у прийнятому ним рішенні №117 від 19.02.2016 про демонтаж тимчасової споруди, керуючись доданими до нього фотоматеріалами, вказував на приналежність спірного майна саме ФОП Кучеру Р.В.

3.3.4. Суди визнали безпідставними заперечення відповідача щодо поданого позивачем звіту №160212/02-М як доказу оцінки вартості тимчасової споруди. За висновком судів, звіт оцінки є належним доказом у справі.

3.4. За обставин, зазначених вище, суди дійшли висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 490 874,00 грн збитків (майнової шкоди) підлягають задоволенню як такі, що ґрунтуються на приписах чинного законодавства та доведені належними і допустимими доказами у справі.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними постановою та рішенням, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати, у задоволенні позову ФОП Кучеру Р.В. відмовити повністю.

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник посилається на те, що визнавши власником демонтованого павільйону ФОП Кучера Р.В., суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 22, 205, 206, 208, 655 ЦК України, статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Позивач не є власником спірного майна, у зв'язку з чим збитки стягнуто на користь особи, права якої не порушені.

У зазначеному аспекті скаржник звертає увагу на те, що суди не встановили обставин приналежності павільйону громадського харчування ФОП Кучеру Р.В. При цьому, скаржник наголошує, що спірний павільйон громадського харчування площею 72 кв.м. був встановлений самовільно, без паспорта прив'язки та без жодної заяви позивача про отримання дозвільних документів на встановлення павільйону громадського харчування, документів про власника споруди у виконавчого комітету не було і не могло бути. Під час винесення рішення про демонтаж тимчасових споруд міськвиконком керувався відомостями про особу, яка раніше встановлювала за цією адресою автотрейлер для торгівлі, який теж підлягав демонтажу. ФОП Кучер Р.В. жодних розрахункових документів, квитанцій, товарних чеків, або будь-яких інших доказів оплати по ймовірному договору купівлі-продажу, як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції не надав.

Виконавчий комітет Житомирської міської ради вважає, то договір купівлі-продажу між позивачем та ФОП Петрук М.В не укладався, а накладна не є розрахунковим документом. З накладної, наданої позивачем, неможливо достеменно встановити особу продавця павільйону громадського харчування. Таким чином, скаржник вважає, що накладна не відповідає вимогам до первинних документів, встановлених Законом України від 16.07.1999 №996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". У наданій позивачем накладній вказуються лише прізвище та ініціали ймовірного продавця павільйону - ФОП Петрук М.В. На усне запитання представника виконавчого комітету, позивач не зміг повідомити ні ім'я та по-батькові продавця, ні вказати його ідентифікаційний код. Встановити, хто є продавцем павільйону, не можливо.

4.3. Скаржник також стверджує, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням ст. 1192 ЦК України та з порушенням ст.99 ГПК України, оскільки у матеріалах справи не існує доказів реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи судом. Аналізуючи розділ 1 наданого позивачем звіту, скаржник стверджує, що він є достатнім для використання його лише при страхуванні павільйону громадського харчування.

Оскільки для встановлення розміру завданих збитків необхідне застосування спеціальних знань, а сторонами не надано висновку судової експертизи з вказаних питань, на думку скаржника, суд з урахуванням приписів ст.269 ГПК України був зобов'язаний з власної ініціативи призначити судову експертизу, проте так цього і не зробив.

4.4. Скаржник вважає невмотивованим посилання судів попередніх інстанцій на відео від 20.02.2016, яке за їх висновками підтверджує вчинення демонтажу Комунальним підприємством "Інспекція з благоустрою м.Житомира", оскільки зазначене підприємство здійснило демонтаж виключно майна ТОВ "Радомисль", яке не є учасником у цій справі.

4.5. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів та вимог скаржника та просить повністю відмовити відповідачу у її задоволенні. Доводи та аргументи позивача в цілому ґрунтуються на висновках, здійснених судами попередніх інстанцій у судових рішеннях, що оскаржуються.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст. 300 ГПК України).

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується відшкодування майнової шкоди, завданої позивачу, внаслідок незаконного демонтажу належного йому торговельного павільйону.

5.2.2. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальним правилом, закріпленим у ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Статті 1173, 1174, 1175 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади (органів місцевого самоврядування) та їх посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади (місцевого самоврядування) наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення шкоди.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади (органу місцевого самоврядування) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

5.2.3. Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права, з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

5.2.4. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у справі, діючи в межах визначеної законом компетенції, оцінили подану позивачем накладну №24 від 15.10.2006, наявний у справі електронний носій (СD - диск) з відеоматеріалом про демонтаж спірного майна та звіт №160212/02-М про проведення незалежної оцінки ринкової вартості павільйону громадського харчування, загальною площею 72 кв.м., розташованого за адресою: м. Житомир, Старий Бульвар, 15, дійшовши висновку про належність та допустимість цих доказів.

Суди надали оцінку поясненням Комунального підприємства "Інспекція з благоустрою м.Житомира" Житомирської міської ради щодо ідентифікації демонтованого майна та поясненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Радомисль. Торгівельна компанія".

Суди дослідили також і рішення Виконкому Житомирської міської ради №117 від 19.02.2016 з доданими до нього фотоматеріалами, у якому відповідач вказував на приналежність спірного майна саме ФОП Кучеру Р.В., а також встановлені у постанові Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 у справі №296/5159/16-а факти, які є преюдиціальними для розгляду цієї справи.

По суті всі доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, про які йшлося у п. 4.2-4.4 цієї постанови, ґрунтуються виключно на неналежності доказів, наявних у справі, що як стверджує скаржник, виключає можливість задоволення позову ФОП Кучера Р.В., оскільки його права не порушені.

По-перше, такі доводи не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції з огляду на межі розгляду справи у суді касаційної інстанції, про що зазначено у п. 5.1 постанови. По-друге, матеріали справи не містять документів, які б спростовували встановлені судами обставини на підставі оцінки зазначених вище доказів.

5.2.5. Доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у зв'язку із помилковою, на думку скаржника, оцінкою доказів також є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування судових рішень, що оскаржуються.

5.2.6. Частиною 2 ст. 6 та ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди.

Встановивши, що власником демонтованого відповідачем майна є ФОП Кучер Р.В., що рішення, на підставі якого відповідач демонтував спірне майно, визнано незаконним та скасоване у судовому порядку, що майно відповідачем не повернуте, а місце його знаходження невідоме, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі.

Як вже зазначено вище, наявний у справі звіт про проведення оцінки ринкової вартості майна позивача визнано судами належним та допустимим доказом у справі. Суди встановили, що оцінку проведено відповідно до вимог чинного законодавства. Мета проведення оцінки не може впливати на її кінцевий результат. Жодних інших документів, які б підтверджували безпідставність здійснених у звіті висновків, матеріали справи не містять. Твердження скаржника про обов'язок суду призначити судову експертизу у справі є помилковим та не ґрунтується на нормах права. Переконливим у зазначеному аспекті є твердження апеляційного господарського суду про те, що зважаючи на відсутність об'єкта дослідження на момент розгляду справи у суді, здійснення повторної оцінки вартості споруди може бути неефективним.

5.2.7. Таким чином, належних доводів, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, скаржником у касаційній скарзі не наведено. Суд вважає, що звертаючись з касаційною скаргою, відповідач не довів неправильне застосування судами норм права як необхідної передумови для скасування судових рішень, що оскаржуються.

6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.2. З огляду на зазначене вище у розділі 5 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються, - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Виконавчого комітету Житомирської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.08.2018 у справі №906/289/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.Ткач

Судді Г. Вронська

Л.Стратієнко