Постанова

від 11.12.2018 по справі 906/646/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року Справа № 906/646/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Чуйко А.В. - адвокат, представник згідно договору про надання юридичних послуг

та правової (правничої) допомоги від 02.10.2018р.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного підприємства "Вікінг", м.Коростень Житомирської області

на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 22.10.18р. суддею Шніт А.В. о 11:46 год. у м.Житомирі, повний текст складено 31.10.18р.

у справі № 906/646/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТіДіСі-Дальнобой", м.Київ

до Приватного підприємства "Вікінг", м.Коростень Житомирської області

про відшкодування збитків на суму 3824014,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.10.2018р. у справі №906/646/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТіДіСі-Дальнобой" до Приватного підприємства "Вікінг" про відшкодування збитків на суму 3824014,16грн. - задоволено.

Стягнуто із Приватного підприємства "Вікінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТіДіСі-Дальнобой" 3824014,16грн. майнової шкоди та 57360,12грн. судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Приватне підприємство "Вікінг" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати повністю із залишенням позову без розгляду на підставі ст.226 ГПК України. Також, просить скасувати оскаржене рішення повністю та ухвалити нове, яким залишити позов без задоволення.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зауважує, що скаржник у апеляційній скарзі на рішення, також оскаржує ухвалу суду від 27.09.2018р.. Вважає це можливим, так як відмова суду у задоволенні заперечення від 27.08.2018р. щодо вирішення спору між сторонами у господарському суді, була викладена в ухвалі, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду;

- покликається на те, що судами першої та апеляційної інстанції за новим розглядом справи №906/1097/16 за участю тих самих сторін, встановлено, що третейська угода викладена сторонами за п.11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р. є дійсною, не втратила чинність і може бути виконана. Також, покликається на те, що рішення Господарського суду Житомирської області від 09.11.2017р. та постанова Рівненського апеляційного господарський суду від 22.01.2018р. у справі №906/1097/16 є преюдиціальними для суду за розглядом цієї справи;

- зауважує, що суд за змістом рішення, абз.3 лист 9, посилаючись на: Конституцію України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ГПК України, зазначив, "що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною". Далі за змістом: "Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при розгляді справи №906/1097/16 висловила свою позицію з цього приводу та у Постанові від 08.05.2018р. зазначила про відсутність підстави припинення провадження у справі відповідно до пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України в редакції до 15.12.2017р., оскільки Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду, у разі відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавство жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду, чим позивач правомірно скористався";

- вказує, що у запереченні скаржник жодним словом не обмовився, щодо відсутності у позивача права на звернення з позовом до господарського суду за наявністю укладеної між сторонами третейської угоди;

- додає, що позивач скористався своїм конституційним правом та подав позов до господарського суду. Відповідач, зі своєї сторони, скористався своїм процесуальнім правом відповідно ч.1, п.7, ст.226 ГПК України, та подав заперечення щодо розгляду спору між сторонами у господарському в суді;

- зазначає, що з 15.12.2017р. діючим є ГПК України у новій редакції. Висновок колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та РАС при розгляді справи №906/1097/16, наведений судом, про відсутність підстави припинення провадження з посиланням на п.5 ч.1 ст.80 ГПК України було зроблено за дією ГПК України у попередній редакції чинній до 15.12.2017р.. За діючою редакцією ГПК України, наявні обставини (звернення сторони третейської угоди з позовом до господарського суду та подання іншою стороною третейської угоди заперечення щодо розгляду спору у господарському суді) врегульовані окремою нормою, ч.1, п.7, ст.226, яка була відсутня у попередній редакції ГПК України;

- констатує, що суд, при розгляді заперечення відповідача щодо вирішення спору у господарському суді, повинен був керуватися відповідною нормою діючого/чинного процесуального закону. Вважає, що суд, відмовляючи у задоволенні заперечення, припустився порушення процесуального права, а тому рішення суду від 22.10.2018р. є незаконним;

- також звертає увагу суду на те, що позивач у позові просив стягнути з відповідача завдану майнову шкоду у розмірі залишкової вартості об'єкту оренди, що складає 3824014,16грн.. Обґрунтовуючи суму стягнення, позивач послався на рішення Господарського суду Житомирської обл. у справі №906/354/17 від 15.06.2017р.. Пунктом 2 резолютивній частині рішення суду у справі №906/354/17 визначено: "Приватному підприємству "Вікінг" (11500, Житомирська область, м. Коростень, Білокоровицьке шосе, 10, код ЄДРПОУ 31581361) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю " МСС" ТІ ДІ СІ - Дальнобой" (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі,5, кім. 312, код ЄДРПОУ 33212540) вантажні шини залишковою вартістю 3824014,16 грн., а саме: № Типорозмір, модель, торгова марка, серійний номер і далі за змістом наводиться перелік шин, усього 385 штук.". Крім того, вказує, що за змістом оскаржуваного рішення, абз.10 лист 3, суд зазначив: "Предметом даного позову є вимога про стягнення з відповідача 3824014,16грн. завданих збитків, що становить вартість неповернутого майна". Між сумою збитків, яку просив стягнути позивач, та майном, належним останньому, існує причинно-наслідковий зв'язок. Сума у 3824014,16грн. є залишковою вартістю 385 вантажних шин;

- обґрунтовує те, що 385 штук вантажних шин (отримані відповідачем за договором оренди) відняти 72 штуки (вилучені у відповідача та передані позивачу) залишається 286 штук. Копія ухвали Корольовського районного суду м.Житомира від 26.03.2018р. у справі №296/2395/18 та протоколу від 24.04.2018р. складеного слідчим СУ ГУ НП в Житомирської обл. Яскажук І.І. разом з клопотанням позивача долучені судом до матеріалів справи;

- зазначає, що залишкова вартість неповернутих позивачу 286 вантажних шин, є меншою ніж залишкова вартість 385 вантажних шин - 3824014,16грн., яку просив стягнути позивач з відповідача. Таким чином, зауважує, що задовольняючи позивні вимоги повністю, судом не прийнято до уваги факт зменшення кількості майна позивача у відповідача. Вказує, що суд зазначає, що накладення арешту на вантажні шини не могло бути перешкодою для повернення Приватним підприємством "Вікінг" вказаного майна позивачу в рамках вказаного досудового розслідування та на виконання рішення господарського суду;

- обґрунтовує, що рішення суду першої інстанції є неправосудним, так як не відповідає фундаментальним/базовим вимогам законодавства та було прийняте ним без врахування суттєвих обставинам у справі.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 29.11.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Вікінг" Житомирської області на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.10.2018р. у справі №906/646/18 та призначено справу №906/646/18 до розгляду на 11.12.2018р. об 15:00год..

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2018р. про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду на 11.12.2018р. об 15:00год. направлена на адресу Приватного підприємства "Вікінг", що відповідає адресі, вказаній у позовній заяві та апеляційній скарзі станом на день надсилання ухвали, а саме: 11500, Житомирська обл., м.Коростень, Білокоровицьке шосе, 10, про що свідчить долучений до матеріалів справи Реєстр на відправку рекомендованої кореспонденції від 30.11.2018р..

Відповідач - ПП "Вікінг" іншої адреси, ніж та, що вказана у позовній заяві та апеляційній скарзі, суду апеляційної інстанції не повідомляло.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ПП "Вікінг" за вказаною адресою: 11500, Житомирська обл., м.Коростень, Білокоровицьке шосе, 10 отримувало поштову кореспонденцію суду під час розгляду справи Господарським судом Житомирської області, про що свідчать відповідні Рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.53, 54, 111).

Згідно п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, керуючись приписами п.5 ч.6 ст.242 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2018р. була вручена відповідачу - ПП "Вікінг".

Також, вказана ухвала про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду була оприлюднена в електронній формі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який знаходиться у вільному доступі.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останнього.

Представник позивача у письмовому відзиві від 06.12.2018р. №0612/1 на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 11.12.2018р. заперечив проти її доводів, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення Господарського суду Житомирської області від 22.10.2018р. у справі №906/646/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 01.12.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа Сервісних станцій "ТІДІСІ - Дальнобой" (орендодавець) та Приватним підприємством "Вікінг" (орендар) укладено договір оренди №940/2015 (далі - договір), у відповідності до якого орендодавець передає орендарю шини для вантажних автотранспортних засобів орендаря (далі - об'єкт оренди) на певний строк (далі - термін оренди) та за певну плату (далі - орендна плата), а орендар приймає об'єкт оренди в тимчасове володіння і користування для здійснення власної господарської діяльності (п.1.1 договору) (а.с.61-68).

Об'єкт оренди на весь термін оренди залишається власністю орендодавця (п.1.2 договору).

У зв'язку з невиконанням умов договору оренди відповідачем, договір оренди розірвано з 01.09.2016р..

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.06.2017р. у справі №906/354/17 за позовом ТОВ "Мережа сервісних станцій "ТіДіСі-Дальнобой" до ПП "Вікінг" про зобов'язання повернення орендованого майна та стягнення коштів, позов задоволено частково, ухвалено Приватному підприємству "Вікінг" повернути ТОВ "Мережа сервісних станцій "ТіДіСі-Дальнобой" вантажні шини залишковою вартістю 3 824 014,16грн, відмовлено в стягненні 252769грн. (а.с.20-31).

На виконання вказаного рішення Господарського суду Житомирської області видано відповідний наказ №906/354/17 від 06.07.2017р..

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є участь тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.

Також, вищевказані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у справі де брали участь ті ж самі особи, що і у даній справі, а тому вони не доводяться знову у даній справі.

06.07.2018р. ТОВ "Мережа сервісних станцій "ТіДіСі-Дальнобой" направлено на адресу ПП "Вікінг" претензію-вимогу №0607/1 від 06.07.2018р. про відшкодування збитків у розмірі 3824014,16грн. у семиденний строк з моменту отримання претензії (а.с.15-19), однак вказана вимога залишена останнім без відповіді та задоволення.

Крім того, ТОВ "Мережа сервісних станцій "ТіДіСі-Дальнобой" зазначає, що Коростенським міськрайонним відділом ДВС ГТУЮ у Житомирській області за заявою позивача 27.09.2017р. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №54791756 на виконання наказу Господарського суду Житомирської області №906/354/17 від 06.07.2017р..

Згідно акту державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області Чернеги В.О. при примусовому виконанні наказу господарського суду №906/354/17 від 06.07.2017р. встановлено, що станом на 12.07.2018р. майна, яке підлягає поверненню згідно наказу не виявлено, за юридичною адресою місцезнаходження боржника вказане майно також відсутнє, боржник за місцем реєстрації фактично не знаходиться (а.с.13).

У відповідності до постанови про закінчення виконавчого провадження №54791756 від 14.07.2018р. якою встановлено, що рішення не може бути виконано без участі боржника, а також керуючись п.11 ч.1 ст.ст.39, 40 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження закінчено (а.с.14).

Отже, ПП "Вікінг" не виконано рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/354/17 від 15.06.2017р. та не повернуто орендоване майно - вантажні шини залишковою вартістю 3 824 014,16грн..

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТіДіСі-Дальнобой" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного підприємства "Вікінг" про відшкодування майнової шкоди (матеріальних збитків) у розмірі залишкової вартості об'єкта оренди, що складає 3 824 014,16грн. (а.с.4-9).

Обґрунтовуючи позовну заяву, ТОВ "Мережа сервісних станцій "ТіДіСі-Дальнобой" посилається на те, що ПП "Вікінг" не повернув позивачу майно, передане у користування згідно договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р. та не виконав рішення Господарського суду Житомирської області №906/354/17 від 15.06.2017р., чим спричинив позивачу збитки. В якості правових підстав позову позивач зазначає ст.ст.22, 526, 530, 610, 611, 629, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст.224, 225 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06.08.2018р. відкрито провадження у справі №906/646/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

09.08.2018р. до Господарського суду Житомирської області від позивача надійшла заява №0308/4 від 03.08.2018 про забезпечення позову, згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" просить суд накласти арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству "Вікінг" в межах суми позовних вимог - 3824014,16грн; заборонити Приватному підприємству "Вікінг" вчиняти дії, спрямовані на відчуження та обтяження рухомого майна.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13.08.2018 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" №0308/4 від 03.08.2018р. про забезпечення позову задоволено частково; постановлено накласти арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству "Вікінг" в межах суми позовних вимог - 3824014,16грн; в задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 27.09.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу №906/646/18 до судового розгляду по суті на 22.10.2018р..

11.10.2018 відповідачем подано до Господарського суду Житомирської області зауваження, згідно яких відповідач утримується від участі у судових засіданнях та подання будь-яких заяв та клопотань окрім заперечення та зауваження, оскільки вважає, що третейська угода, викладена сторонами у п.11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р. є дійсною, не втратила чинність і може бути виконана (а.с.109-110).

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.10.2018р. у справі №906/646/18 позов задоволено (а.с.114-118).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Конституційне право на судовий захист передбачає, як невід'ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.), господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не виконано рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/354/17 від 15.06.2017р. та не повернуто орендоване майно - вантажні шини залишковою вартістю 3 824 014,16грн., що стало підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування майнової шкоди у розмірі 3 824 014,16грн..

Отже, предметом даного позову є вимога про стягнення з відповідача 3 824 014,16грн. завданих збитків, що становить вартість неповернутого майна.

Водночас предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського суду України, у даному випадку це - відшкодування збитків як позадоговірний спосіб захисту.

За приписами ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У постанові Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" та роз'ясненнях президії Вищого арбітражного суду України №02-5/215 від 01.04.1994р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" вказано, що шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

В силу ст.22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У ст..224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Слід зазначити, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Водночас, Законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір, що узгоджується з позицією Верховного суду України, яка викладена у постанові від 03.12.2014р. по справі №6-183цс14.

Таким чином, зважаючи на предмет позову - стягнення збитків на підставі ст.1166 ЦК України, у предмет доказування входить наявність елементів складу правопорушення, проте насамперед слід з'ясувати сам факт завдання позивачу шкоди, завдання такої шкоди саме відповідачем та розмір збитків, надалі встановленню та співставленню підлягають інші елементи складу правопорушення як підстави для відшкодування збитків.

З матеріалів справи вбачається, що на обґрунтування позовної вимоги ТОВ "Мережа сервісних станцій "ТіДіСі-Дальнобой" посилається на встановлені рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.06.2017р. у справі №906/354/17 факти, а саме: підтвердження передачі об'єкту оренди відповідачу, залишкову вартість майна, яка становить 3 824 014,16грн, та те, що об'єкт оренди знаходиться у відповідача. Також, позивач зазначає, що невиконання рішення відбулося з вини відповідача, тому ПП "Вікінг" своєю бездіяльністю завдало майнової шкоди позивачу на суму вартості неповернутого майна і повинно нести відповідальність за ст.1166 ЦК України, з огляду на наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправну поведінку у вигляді умисного невиконання рішення суду, що набрало законної сили; майнова шкода завдана позивачу внаслідок невиконання рішення суду; причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та майновою шкодою позивача; вина відповідача у вигляді порушення ст.129-1 Конституції України, ст.326 ГПК України щодо обов'язковості до виконання судових рішень на усій території України; в обґрунтування розміру збитків позивач вказує те, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.06.2017р. зобов'язано ПП "Вікінг" повернути ТОВ "МСС "ТіДіСі-Дальнобой" вантажні шини залишковою вартістю 3824014,16грн. Отже, розмір збитків дорівнює залишковій вартості неповернутого майна.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1 ст.760 ЦК України).

Відповідно до п.6 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.526 ЦК України, положення якої кореспондуються зі ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, що 01.12.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа Сервісних станцій "ТІДІСІ - Дальнобой" (орендодавець) та Приватним підприємством "Вікінг" (орендар) укладено договір оренди №940/2015 (далі - договір), у відповідності до якого орендодавець передає орендарю шини для вантажних автотранспортних засобів орендаря (далі - об'єкт оренди) на певний строк (далі - термін оренди) та за певну плату (далі - орендна плата), а орендар приймає об'єкт оренди в тимчасове володіння і користування для здійснення власної господарської діяльності (п.1.1 договору).

Як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.06.2017р. у справі №906/354/17 позов ТОВ "Мережа сервісних станцій "ТіДіСі-Дальнобой" до ПП "Вікінг" задоволено, ухвалено приватному підприємству "Вікінг" повернути ТОВ "Мережа сервісних станцій "ТіДіСі-Дальнобой" вантажні шини залишковою вартістю 3 824 014,16грн. (а.с.20-31).

Статтею 129 Конституції України визначено обов'язковість судового рішення визначено однією із основних засад судочинства.

Статтею115 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.), встановлено, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 18 ГПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017р.) передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст.326 ГПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017р.), судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00), від 27.07.2004р. по справі "Ромашов проти України" (заява №67534/01), від 19.03.1997р. "Горнсбі проти Греції" зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії ст.6 Конвенції.

Правові висновки про те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як складову частину судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якій йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу, містяться також у рішеннях Європейського суду у справах "Бурдов проти Росії", "Горнсбі проти Греції".

У рішенні Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.2011р. міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", рішення Європейського суду від 15.10.2009р.).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012р. №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З наведених приписів Конституції України, рішень Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України вбачається безумовне право кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Порядок виконання судових рішень регулюється Законом України "Про виконавче провадження", положення якого передбачають виконання судового рішення як у добровільній, так і у примусовій формі.

За приписами п.11 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч.3 ст.63 цього Закону.

Відповідно до ч.3 ст.63 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не виконано рішення Господарського суду Житомирської області від 15.06.2017р. у справі №906/354/17 ані у добровільному, ані у примусовому порядку, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 14.07.2018 ВП №54791756, винесена на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.14).

Водночас, позивач мав законні сподівання на належне виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення майна.

При цьому, обставини щодо розміру вартості неповернутого майна встановлені рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.06.2017р. у справі №906/354/17, яке набрало законної сили та відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України не потребують доказування, отже визначений позивачем розмір збитків, що дорівнює залишковій вартості вантажних шин, які підлягали поверненню, є правильним.

Отже, на підставі встановлених обставин, правової оцінки наявних у справі доказів та враховуючи судове рішення у справі №906/354/17 за участю тих же сторін судом з достовірністю встановлено факт завдання позивачу шкоди внаслідок невиконання судового рішення у цій справі, завдання такої шкоди саме відповідачем та дійсний розмір збитків.

Слід врахувати, що протиправна поведінка відповідача має бути направлена на невиконання рішення суду, порушення права позивача, встановленого (породженого) рішенням суду і знаходитись у причинно-наслідковому зв'язку із завданою майновою шкодою.

Крім того, у вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судам слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому (п.9 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994р.).

Матеріали справи містять додану відповідачем копія ухвали (витягу) Корольовського районного суду м.Житомира у справі №296/8311/17 від 23.10.2017р., згідно якої встановлено, що у провадженні СУ ГУНП в Житомирській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017060060001600 від 06.09.2017р. за ознаками вчинення працівниками ПП "Вікінг" кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Також, у вказаній ухвалі суду зазначено, що шини вантажних автомобілів залишковою вартістю 3 824 014,16грн. в кількості 358 шт. були встановлені на інші транспортні засоби (ніж ті, що вказані у договорі оренди), які перебувають у фактичному володінні ПП "Вікінг", що продовжує їх використовувати без належних на те правових підстав та не вчиняє жодних дій щодо їх повернення чи відшкодування їх вартості, що призводить до псування та зниження вартості зазначеного майна. Згідно вказаної ухвали Корольовського районного суду м.Житомира накладено арешт на шини вантажних автомобілів загальною вартістю 3 824 014,16грн. у кількості 358шт. (а.с.58-60).

Враховуючи вище викладене слід зазначити, що накладення арешту на вантажні шини не могло бути перешкодою для повернення Приватним підприємством "Вікінг" вказаного майна позивачу в рамках вказаного досудового розслідування та на виконання рішення Господарського суду Житомирської області.

Водночас, всупереч наявності рішення суду, яке набрало законної сили, та досудового розслідування відповідач не вчиняв жодних дій, що свідчили про наміри повернути належне позивачу майно, зворотнього відповідачем не спростовано.

Тобто, відповідачем не надано до суду жодного належного доказу на підтвердження вжиття заходів щодо повернення майна позивачу та відсутності своєї вини у завданні збитків позивачеві.

При цьому, покликання відповідача у апеляційній скарзі на те, що задовольняючи позивні вимоги повністю, судом не прийнято до уваги факт зменшення кількості майна позивача у відповідача, зокрема до 286 штук (385 штук вантажних шин (отримані відповідачем за договором оренди) відняти 72 штуки (вилучені у відповідача та передані позивачу на відповідальне зберігання) залишається 286 штук) згідно ухвали Корольовського районного суду м.Житомира від 26.03.2018р. у справі №296/2395/18 та протоколу від 24.04.2018р. складеного слідчим СУ ГУ НП в Житомирської обл. Яскажук І.І., які разом з клопотанням позивача долучені судом до матеріалів справи, до уваги колегії не береться, оскільки вказане судове рішення та протокол слідчого не спростовують виконання Господарського суду Житомирської області від 15.06.2017р. у справі №906/354/17, яке набрало законної сили, а лише свідчать про розслідування кримінальної справи та вчинення судом та слідчим відповідних процесуальних дій.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, наведені приписи законодавства покладають на особу обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

Крім того, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки. Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача шкоди є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Майнова шкода є пов'язаною з порушенням суб'єктивного права (ст.1166 ЦК України) та із протиправними діями відповідача.

Згідно ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується саме особою, яка її завдала.

Отже, за вказаних обставин, судом установлено, що поведінка ПП "Вікінг" була направлена на свідоме невиконання рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.06.2017р. у справі №906/354/17 і є протиправною та порушує суб'єктивне матеріальне право позивача, встановлене таким рішенням.

Крім того, належних доказів, які б свідчили про те, що зазначене рішення не могло бути фактично виконане в момент пред'явлення виданого на його підставі наказу від 06.07.2017р. матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Стосовно покликань відповідача на третейського застереження у договорі та посилання щодо вирішення спору між сторонами у господарському суді, слід зазначити наступне.

За приписами п.7 ч.1 ст.226 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Положеннями ст.124 Конституції України, статей 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч.1 ст.16 ЦК України, ч.4 ст.4 ГПК України в редакції з 15.12.2017р., встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Відповідно до статей 2, 5, 8, 12, 14 Закону України "Про третейські суди", передача спору на розгляд третейського суду є визначеним законом правом відповідних юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом, а угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Отже, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору. Відтак, у сторін договору існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до третейського суду. При цьому, обмеження права на звернення до господарського суду не допускається.

У рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008р. у справі №1-3/2008 (№1-рп/2008) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визначено, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27.02.1980р.).

У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України, згідно ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, погоджуючи за власним волевиявленням (добровільно) умови договору, укладення якого та умови якого, як зазначено вище, передбачені та не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується із обов'язковістю їх виконання в силу норм статей 525, 526 ЦК України.

Враховуючи вище викладене слід дійти висновку, що Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду, у разі відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавство жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду, чим позивач правомірно скористався.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 22.10.2018р. у справі №906/646/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вікінг" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вікінг", м.Коростень Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 22.10.2018р. у справі №906/646/18 - без змін.

2. Справу №906/646/18 повернути до Господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "17" грудня 2018 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.