Постанова

від 17.12.2018 по справі 910/17999/17

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року м. ОдесаСправа № 910/17999/17 м. Одеса, просп. Шевченка, 29 .

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колоколова С.І.

суддів: Принцевської Н.М., Богацької Н.С.

секретар судового засідання: Полінецька В.С.

за участю представників сторін:

від прокуратури - не з'явився

від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 - ОСОБА_8., посвідчення адвоката України НОМЕР_2 від 25.09.2003р.; ордер серія ОД № 326094, дата видачі : 27.11.18;

від Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області - Чумакова Я.В., довіреність № 16-08/952-2607, дата видачі : 23.04.18;

від Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області - Поліщук М.О., довіреність № 202/9/15-32-10-06-43, дата видачі : 12.07.18;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.04.2018 року, повний текст складено 16.04.2018 року, м. Одеса, суддя Погребна К.Ф.

у справі № 910/17999/17

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7

до відповідачів:

- Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області

- Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області

- Прокуратури Одеської області

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь"

про відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 305 306,24 грн.

В судовому засіданні 17.12.2018 року згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Учасники судового процесу про час, дату розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

Встановив:

17.10.2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 звернулась до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Державної казначейської служби України, Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області, Прокуратури Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь", в якій просило суд стягнути з держави шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 252883 грн. 89 коп. відшкодування завданої майнової шкоди, а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь" 52422 грн. 35 коп. відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб позивачу були завдані збитки на загальну суму у розмірі 305306,24 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2017 року порушено провадження у справі № 910/17999/17 та призначено її розгляд на 03.11.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2017 року було виключено Державну казначейську службу України зі складу відповідачів у справі № 910/17999/17, залучено до участі у справі іншого відповідача - Головне управління казначейської служби України в Одеській області. Справу № 910/17999/17 за позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 до Головного управління ДФС в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь", Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення 305306,24 грн., направлено справу за підсудністю до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської від 06.12.2017 року справу № 910/17999/17 прийнято до провадження та призначено її до розгляду.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.04.2018 року у справі №910/17999/17 (суддя Погребна К.Ф.) позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь" - задоволено повністю, стягнуто з Держави України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 252883 грн. 89коп. завданої майнової шкоди, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейлер-Південь" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 52 422 грн. 35 коп. завданої майнової шкоди, а також відшкодовано позивачу за рахунок відповідачів судові витрати.

Рішення суду мотивовано тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується завдання позивачем майнової шкоди, у зв'язку з незаконними діями посадових осіб державних органів.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області звернулось з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05.04.2018 року у справі № 910/17999/17 та прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування судового рішення, з наступних підстав:

- під час прийняття оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було взято до уваги положення ст. 43 Бюджетного кодексу України, а саме, що Державна казначейська служба України здійснює казначейське обслуговування Державного бюджетного України;

- місцевий господарський суд ототожнює органи Казначейства з державою, Державним бюджетом України та з особою, яка спричинила шкоду і на думку суду Державна казначейська служба України повинна відповідати за дії органів досудового розслідування, що суперечить нормам чинного законодавства України, а тому стягнення з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України матеріальної шкоди у розмірі 252 833,89 грн. призведе до нецільового використання бюджетних коштів;

- Законом України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - не розповсюджується на відшкодування шкоди суб'єктом, якого є фізична особа-підприємець.

13.09.2018 року від представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що Господарський суд Одеської області правомірно обґрунтовано та законно стягнув з Держави, шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України завдану позивачу шкоду.

У зв'язку з ліквідацією Одеського апеляційного господарського суду матеріали справи №910/17999/17 було передано до Південно-західного апеляційного господарського суду за Актом від 03.10.2018 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2018 року прийнято справу № 910/17999/17 колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Колоколова С.І., суддів Принцевської Н.М., Богацької Н.С. до свого провадження та призначено розгляд апеляційної скарги.

Представники прокуратури та ТОВ "Трейлер-Південь" судове засідання 17.12.2018 року не з'явились, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги були належним чином повідомлені, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу за їх відсутності.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 14.01.2008 року ОСОБА_7 була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності. 15.01.2008 року суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_7 взята на облік як платник податків у державній податковій інспекції (далі - ДПІ) Малиновського м. Одеси. 14.02.2008 року - видано свідоцтво платника податку на додану вартість. Основним видом діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7. є оптова торгівля м'ясними продуктами.

Співробітниками ДПІ у Малиновському районі м. Одеси з 30.09.2010 року по 24.11.2010 року було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_7. за період з 01.07.2009 року по 31.06.2010 року. За результатами перевірки складено акт від 29.11.2010 року №8650/17-128/НОМЕР_1, яким встановлено порушення суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_7 п. 19.1. ст. 19 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб , ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян та ст.ст. 3, 4, 6, 7 Закону України Про податок на додану вартість , що виразилося у неналежному обліку доходів і витрат по формі № 10, а саме в неповному відображенні обсягу доходів та витрат, які безпосередньо пов'язані з одержанням доходу, в результаті чого були занижені податок з доходів фізичних осіб на суму 1396319,12 грн. та податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2373712,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси були прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.12.2010 року №0074221701/0, яким за порушення ст.ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян визначено суму податкового зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_7. з податку з доходів фізичних осіб у сумі 1396319,12 грн., та №0074231701/0, яким за порушення п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3, п.4.1. ст.4, п.п.6.1.1. п.6.1. ст.6, п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України Про податок на додану вартість визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_7. з податку на додану вартість у сумі 3560568,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 2373712,00 грн. та за фінансовими санкціями у сумі 1186856,00 грн.

10.01.2011 року ОСОБА_7 оскаржила ці повідомлення-рішення до Одеського окружного адміністративного суду, шляхом подання адміністративного позову до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, в якому просила визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 23.12.2010 року №0074221701/0, яким позивачу нараховано 1396319,12 грн. зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та №0074231701/0 про донарахування 3560568 грн. податку на додану вартість, в тому числі 1186856,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.08.2011 року позов задоволено частково, зменшено зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 2161 грн., з податку на додану вартість - на 1059,00 грн. та штрафних (фінансових санкцій) - 529,50 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.08.2011 року було скасовано, позов ОСОБА_7. задоволено повністю, визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення рішення ДПІ в Малиновському районі м. Одеси від 23.12.2010 року №0074221701/0, від 23.12.2010 року №0074231701/0.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.11.2013 року постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 року - залишено без змін.

Незважаючи на те, що ОСОБА_7 оскаржила податкові повідомлення-рішення до суду, 11.03.2011 року слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_7. за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України, в якій вказано, що ОСОБА_7, з метою ухилення від сплати податку з доходів фізичних осіб, в порушення п.11.10 ст.22 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб , а також в порушення ст.ст. 9, 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян в період з 2 кварталу 2009 року по 2 квартал 2010 року не відобразила в повному обсязі вартість реалізованої м'ясної продукції, в результаті чого не нарахувала та не перерахувала у бюджет держави податок з доходів фізичних осіб у сумі 1396319,12 грн. Окрім цього ОСОБА_7, в порушення п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3, п.4.1. ст.4, п.п.6.1.1. п.6.1. ст.6, п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України Про податок на додану вартість , з метою ухилення від сплати податків, занизила податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2482343,00 грн., не нарахувала їх та не сплатила цього податку до бюджету держави.

17.03.2011 року на підставі подання слідчого Мех В.А., постановою Малиновського районного суду м. Одеси накладено арешт на грошові кошти суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_7., які знаходяться або можуть надійти на рахунки, відкриті в Одеській обласній філії АКБ УСБ (МФО 328016).

Слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. на підставі постанови Малиновського районного суду від 17.03.2011 року про проведення обшуку, провів обшук в офісному приміщенні та в приміщеннях складу, які використовувались ОСОБА_7 для провадження підприємницької діяльності, що вбачається з протоколу обшуку від 18.03.2011 року.

В результаті обшуку у позивача була вилучена м'ясна продукція, яка за рішенням слідчого була перевантажена на автомобільний транспорт та передана на зберігання Товариства з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь .

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь (як зберігачем) та слідчим відділом податкової міліції ДПА в Одеській області (як поклажодавцем) було укладено договір зберігання від 18.03.2011 року №11/3-18, за яким зберігач зобов'язаний отримати товари зі складу поклажодавця, зберігати товари (проводити навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортування та інші складські роботи, здійснювати посередницькі послуги, пов'язані з передачею та зберіганням товарів) поклажодавця, та повернути їх останньому у схоронності.

18.03.2011 року слідчим Скрипським Р.В. на підставі постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 17.03.2011 року проведено обшук в житловому будинку за місцем проживання матері позивача ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2.

20.03.2011 року слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. та директор Товариства з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь підписали накладну №20-03 за якою слідчий передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь прийняло м'ясну продукцію згідно з переліком, а також було підписано акт опису, оцінки та передачі майна (м'ясної продукції).

З протоколу від 20.03.2011 року про затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину, вбачається, що слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. о 20 год. 30 хв. затримав ОСОБА_7 за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.

21.03.2011 року заступником начальника оперативно-розшукового відділення ВПМ ДПІ в Малиновському районі м. Одеси на підставі постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 17.03.2011 року проведено обшук в квартирі за зареєстрованим місцем проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до протоколу виїмки від 24.03.2011 року слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. провів виїмку в ОСОБА_7. первинних бухгалтерських документів на м'ясну продукцію..

ОСОБА_7 сплатила на рахунок отримувача ГУ ДКУ в Одеській області 2373712,00 грн. податку на додану вартість та 1396319,12 грн. податку з доходів фізичних осіб, що підтверджується квитанціями від 24.03.2011 року №5279446 та №5279633. Відповідно до квитанцій від 24.03.2011р. ОСОБА_7 сплатила 23737,12 грн. та 13963,19 грн. комісії за послуги банку.

24.03.2011 року після сплати ОСОБА_7. грошових коштів, останній було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Постановою від 24.03.2011 року слідчий Мех В.А. прийняла рішення про повернення ОСОБА_7. вилученої м'ясної продукції.

25.03.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь виставило суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_7. рахунок на оплату послуг зі зберігання в розмірі 183508,17 грн.

28.03.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь надало суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_7. рахунок-фактуру №1/03 на оплату послуг зі зберігання, транспортування, експедирування в розмірі 210889,44 грн., які ОСОБА_7 оплатила згідно квитанції від 31.03.2011 року 4822.205.1.

За проведення даного розрахунку ОСОБА_7, згідно з квитанцією 4822.205.2 від сплатила на користь банку 2108,89 грн. комісійної винагороди.

За актом №1/03 здачі-приймання робіт (надання послуг) Товариство з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь передало, а суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_7 прийняла послуги зі зберігання, транспортування, навантажувально-розвантажувальні роботи, експедирування за договором від 18.03.2011 року №11/3-18 на суму 210889,44 (з ПДВ).

01.04.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Істейт Інвест (виконавцем) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_7 (замовником) було укладено договір про надання навантажувально-розвантажувальних послуг №041ПР, за яким виконавець прийняв на себе обов'язки з надання для замовника навантажувально-розвантажувальних послуг, які оплачує замовник.

02.04.2011 року ОСОБА_7 подала скаргу, адресовану прокурору Одеської області, прокурору Малиновського району м. Одеси, начальнику УМВС України в Одеській області, начальнику слідчого відділу ПМ ДПА в Одеській області, в якій скаржилася на те, що з 24.03.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь не віддає їй товар, а також вимагало сплатити послуги цього підприємства та укласти договір з Товариством з обмеженою відповідальністю Істейт Інвест на навантажувально-розвантажувальні послуги. В цій заяві позивач також вказала про виявлену недостачу товару під час його перерахунку на складі Товариства з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь .

04.04.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю Істейт Інвест виставило позивачу на оплату рахунок-фактуру №СФ-0000238 на суму 13200 грн. за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт.

05.04.2011 року ОСОБА_7 оплатила вказаний рахунок-фактуру повністю (квитанція від 05.04.2011 року №2208). Додатково нею було сплачено 132 грн. за оплату комісії за послуги банку (квитанція від 05.04.2011 року).

05.04.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю Істейт Інвест надало суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_7. на оплату наступний рахунок-фактуру №СФ-0000239 на суму 6 080грн. за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, який ОСОБА_7 оплатила в той же день, та додатково сплатила ще 60,80 грн. комісійної винагороди банку (квитанція від 05.04.2011року 4479.78.1).

06.04.2011р. ТОВ Істейт Інвест надало суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_7. на оплату рахунок-фактуру №СФ-0000249 на суму 1480 грн. за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, який ОСОБА_7 оплатила в той же день, що підтверджується квитанцією 4479.114.3 від 06.04.2011р.

Відповідно до рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь від 06.04.2011 року №2/04 та квитанції банку від 06.04.2011 року 4479.114.1. ОСОБА_7 сплатила на користь цього підприємства 10973,16 грн. в якості оплати послуг зі зберігання.

14.04.2011 року ОСОБА_7 звернулася до слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. з заявою, в якій вказала на те, що отримавши від Товариства з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь вилучену у неї раніше м'ясну продукцію, була виявлена недостача цієї продукції на загальну суму 52422,35 грн.

Проте, будь-яких заходів реагування на нестачу товару з боку органу досудового розслідування вжито не було, товар на суму 52422,35 , ОСОБА_7 повернутий не був.

27.05.2011 року слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. виніс постанову про притягнення ОСОБА_7. в якості обвинуваченої за скоєння злочину, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.

17.01.2013 року, у зв'язку з набранням чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №3201317000000084 про скоєння ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.

20.02.2013 року слідчий повідомив ОСОБА_7 про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.

26.03.2013 року слідчий повідомив ОСОБА_7 про завершення досудового розслідування.

30.04.2013 року старшим прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції прокуратури Одеської області Швець Р.В. затверджено складений старшим слідчим з ОВС СУ ДПС в Одеській області Мех В.А. обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 17.01.2013року, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №3201317000000084, стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_7. про умисне ухилення від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету грошових коштів в особливо великому розмірі, в якому вказано про вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.

14.01.2014 року Малиновським районним судом м. Одеси ухвалено вирок, яким ОСОБА_7 за пред'явленим обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України визнано невинуватою та по суду виправдано у зв'язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

13.03.2014 року апеляційним судом Одеської області винесено ухвалу, якою вказаний вирок від 14.01.2014 року залишено без змін.

Позивач зазначає, що під час незаконного кримінального провадження ОСОБА_7. було завдано майнову шкоди, яка виразилася у сплачених витратах та у вартості недоотриманого товару, загальному розмірі 343230,75 грн.

У зв'язку з цим 02.04.2015 року ОСОБА_7 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до держави Україна, в особі Державної казначейської служби України Головного управління державної фіскальної служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішення діями органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури на підставі ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України та Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду . У позові ОСОБА_7 просила суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь 343230,75 грн. на відшкодування завданої майнової шкоди та 500 000грн. в рахунок компенсації завданої моральної шкоди.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2016 року у справі №521/5306/15-ц позовні вимоги ОСОБА_7. задоволено частково, стягнуто на її користь 252883,89 грн. майнової шкоди та 150000 грн. моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28.07.2016 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2016 року в частині відмови у стягненні 37700,31 грн. та 225 грн. скасовано, та в цій частині позов задоволено.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2016 року у частині вирішення позову ОСОБА_7. про стягнення 210889,44 грн., сплачених за зберігання товару; стягнення 2108,09 грн. комісії банка; стягнення 20952,80 грн., сплачених за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт; стягнення 10973,16 грн. за послуги зберігання вилученого товару; стягнення 7959,60 грн., сплачених за проведення експертизи, а також рішення суду в частині відмови у позові про стягнення 52422,35 грн. вартості недоотриманого товару на загальну суму 305305,44 грн. - скасовано.

Відмовлено ОСОБА_7. у позові щодо стягнення грошових коштів, сплачених за зберігання товару, за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, витрат сплату комісійної винагороди банка і за проведення експертизи, вартості недоотримано товару на суму 305305,44 грн. з посиланням на те, що дані витрати були понесені ОСОБА_7 не як фізичною особою, а як суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою.

В частині стягнення 150 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, рішення суду, першої інстанції змінено, та стягнуто 70 000 грн. в цій частині.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 30.08.2017 року рішення апеляційного суду Одеської області від 28.07.2016 року залишено без змін.

Звернувшись до суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 зазначає, що у зв'язку з неправомірними рішеннями та діями, вчиненими щодо неї органами досудового розслідування і прокуратури та які виразилися у незаконному застосуванні запобіжних заходів, незаконному затриманні, незаконному накладенні арештів, незаконному притягненні до кримінальної відповідальності, їй було завдано майнової шкоди, на відшкодування якої направлений відповідний позов, а саме: позивач просить суд стягнути з держави України завдану йому майнову шкоду на загальну суму 252883,89грн., яка складається з 221862,60грн. витрат на оплату Товариству з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь послуг із зберігання, транспортування, експедирування; 2108,89 комісії за послуги банку; 20952,80грн. витрат сплачених Товариству з обмеженою відповідальністю Істейт Інвест за навантажувально-розвантажувальні роботи; 7959,60 грн. витрат які повивач поніс в зв'язку з оплатою комісійної судово-економічної експертиза.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та вважає, що доводи і вимоги скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Приписами ст. 56 Конституції України гарантовано право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 Цивільного кодексу України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї ст. - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення заподіяної шкоди.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Частиною 7 ст. 1176 Цивільного кодексу України визначено, що порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Виправдувальним вироком Малиновського районного суду міста Одеси від 14.01.2014 року, встановлено, що вина ОСОБА_7. у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.212 Кримінального кодексу України, не підтверджувалася ні на стадії досудового розслідування, ні під час судового розгляду.

Малиновським районним судом міста Одеси також було встановлено відсутність в діях ОСОБА_7. складу зазначеного злочину, оскільки дій направлених на умисне ухилення від сплати податків і зборів вона не вчиняла.

У цьому вироку суд зазначив, що контролюючий орган (ДПІ у Малиновському районі м. Одеси) самостійно визначив суму податкового зобов'язання ОСОБА_7. без документального обґрунтування та без дотримання Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами .

Постановляючи виправдувальний вирок за обвинуваченням ОСОБА_7. Малиновський районний суд м. Одеси зазначив, що судом встановлено, що викладені у вироку обставини (щодо відсутності у діях ОСОБА_7. складу злочину) були відомі слідчому та прокурору під час складання обвинувального акту. Однак ні слідчий, ні прокурор не приділили достатньої уваги вказаним обставинам, та не надали відповідної правової оцінки вказаним фактам та непорушним доказам.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Одеської області у своїй ухвалі від 13.03.2014 року зазначила, що докази обвинувачення ОСОБА_7. є недопустимими, оскільки зібрані з порушенням норм кримінального процесуального законодавства.

Як у вироку від 14.01.2014 року, так і в ухвалі від 13.03.2014 року, суди зазначили, що органи досудового розслідування зобов'язані були взяти до уваги та надати належну правову оцінку постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 року, предметом дослідження якої були ті ж самі дії ОСОБА_7.

Враховуючи наведене, всі рішення, дії, бездіяльність органу досудового розслідування, від імені якого їх вчинювала слідчий Мех В.А. у кримінальному провадженні відносно позивача, були незаконними, тому є підстави для застосування відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади.

Відповідно до ч. 4 ст. 168 Кримінального процесуального кодексу України після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 27 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України від 19.11.2012 року №1104 схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з п.п. 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно.

Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна (п. 2 ч. 1 ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України).

Сплата позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь 221862,60 грн. на оплату послуг зі зберігання, транспортування, експедирування відбулася з порушенням вимог свободи договору та є вимушеним платежем, здійсненим з метою повернення свого товару, а тому є майновою шкодою, завданою позивачу.

При цьому судова колегія погоджується з позивачем стосовно того, що орган, який здійснював досудове слідство, в особі слідчого, прийнявши рішення про вилучення товару у позивача та передачу його на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь , знайшовши перед цим зберігача та уклавши з ним договір зберігання, організувавши фактичне вивезення товару, не здійснив всіх необхідних та достатніх дій, щоб повернути вилучений товар ОСОБА_7.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідності до виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь рахунку-фактури від 28.03.2011 року 31.03.2011 року позивач сплатив 210 889,44 грн. за послуги зберігання, транспортування, експедирування, та 2 108,89 грн. комісійної винагороди банкові, про що свідчать квитанції від 31.03.2011 року 205.1 та №4822.205.2.

Згідно із рахунком Товариства з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь від 06.04.2011 року №2/04 та квитанції банку від 06.04.2011 року 4479.114.1. ОСОБА_7 сплатила на користь цього підприємства 10973,16 грн. в якості оплати послуг зі зберігання.

Таким чином позивачем було сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь 221862,60 грн. за послуги зберігання.

При цьому, між вказаною діяльністю органу, який здійснював досудове слідство, в особі слідчого, та сплатою позивачем 221862,60 грн. є причинно-наслідковий зв'язок, оскільки єдиною можливістю для позивача отримати назад вилучений у неї товар, була оплата послуг Товариства з обмеженою Трейлер-Південь .

24.03.2011 року слідчий з ОВС СВ ПМ в Одеській області Мех В.А. прийняла постанову про повернення ОСОБА_7. вилученої час обшуку м'ясної продукції, що була передана на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь .

З матеріалів справи вбачається, що після того, як вилучений товар був переданий на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь , позивачем було укладено договір з Товариством з обмеженою відповідальністю Істейт Інвест про надання навантажувально-розвантажувальних послуг від 01.04.2011 року №041ПР, за умовами якого дане підприємство взяло на себе обов'язок надати ОСОБА_7. навантажувально-розвантажувальні послуги, а остання зобов'язалась оплатити їх.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що даний договір мав похідний характер по відношенню до підписаного між слідчим відділом податкової міліції ДПА в Одеській області з Товариством з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь договору від 18.03.2011 року№11/3-18, оскільки був укладений на виконання робіт з навантаження та передання вилученого товару позивача від Товариства з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь .

На виконання умов договору від 18.03.2011 року№11/3-18 позивачем було оплачено послуги Товариству з обмеженою відповідальністю Істейт Інвест у сумі 20760,00 грн., що підтверджується належними доказами по справі. Позивач також додатково сплатив ще 60,80 грн. комісійної винагороди банку за квитанцією від 05.04.2011року 4479.78.1.

Тобто, договір між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Істейт Інвест та оплата грошових коштів за ним, а також оплата позивачем послуг Товариству з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь пов'язані між собою єдиною метою фактичним поверненням позивачем свого товару.

Виходячи з цього, судова колегія погоджується з судом першої інстанції стосовно того, що оплата послуг Товариству з обмеженою відповідальністю Істейт Інвест згідно договору від 01.04.2011 року №041ПР в розмірі 20760,00 грн. також є майновою шкодою, завданою позивачу, яка, як і оплата послуг Товариства з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь , підлягає відшкодуванню державою, оскільки метою цих оплат є відновлення права власності позивача на вилучене майно, яке було порушене таким вилученням.

ОСОБА_7 також сплатила 2108,89 грн. комісії за послуги банку за розрахунки з Товариством з обмеженою Трейлер-Південь , що підтверджено належними доказами по справі. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає такі витрати необхідною та вимушеною оплатою, без якої неможливо було б розрахуватися з Товариством з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь та Товариством з обмеженою відповідальністю Істейт Інвест , а отже отримати назад своє майно. Тому, дані витрати є шкодою, завданою позивачу, яка підлягає відшкодуванню державою, оскільки головною та першочерговою причиною їх понесення є неправомірні дії слідчого з вилучення товару у позивача та передання його на зберігання третій особі.

Позивач, отримавши від Товариства з обмеженою відповідальністю Трейлер Південь свій товар, виявив нестачу товару на загальну суму 52422,35 грн., які також просить відшкодувати суд у позовній заяві.

З матеріалів справи вбачається, що 14.04.2011 року позивач звертався до слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області Мех В.А. з заявою, в якій вказано на нестачу повернутого товару на казану суму та просила вжити заходів до винних в цьому осіб.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що товар був переданий на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь слідчим з ОВС СВ ДПА в Одеській області Мех В.А. на підставі договору зберігання від 18.03.2011 року №11/3-18, укладеного між слідчим відділом податкової міліції ДПА в Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь , факт передання майна підтверджується актом опису, оцінки та передачі майна дати та накладною від 20.03.2011 року №20-03.

За нормами цивільного законодавства Товариство з обмеженою відповідальністю Трейлер-Південь зобов'язане було повернути товар, в кількості та стані, передбаченими актом опису, оцінки та передачі майна без дати накладною від 20.03.2011 року№20-03, проте таких дій не вчинило, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Щодо заявлених позивачем витрат у сумі 7959,60 грн. за проведення комісійної судово-економічної експертизи, судова колегія зазначає наступне.

ОСОБА_7 просить відшкодувати їй 7 959,60 грн., які вона сплатила 25.03.2013 року за проведення комісійної судово-економічної експертизи.

Зазначена експертиза була проведена в межах кримінального провадження і була покладена в основу вироку від 14.01.2014 року та ухвали суду апеляційної інстанції від 13.03.2014 року, якою, зокрема, не підтверджено наявність у ОСОБА_7. заборгованості перед державою з податків та обов'язкових платежів, були використані судом під час ухвалення 14.01.2014 року виправдувального вироку.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сплачені ОСОБА_7 грошові кошти за проведення експертизи є шкодою, яка підлягає відшкодуванню державою, оскільки у даному випадку причиною (підставою) для понесення витрат на проведення експертизи стало безпідставне порушення стосовно ОСОБА_7. кримінальної справи та незаконне обвинувачення її в ухиленні від сплати податків, що потягло за собою необхідність проведення експертизи та оплати її вартості з метою захисту від безпідставного обвинувачення.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про відшкодування їй 7959,60 грн., завданої шкоди.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги.

Доводи наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, розглянуті і відхилені посилання Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на те, що не передбачено покладення відповідальності на органи казначейства, виходячи з такого.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 року у справі №1-36/2001, за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 32 Закону України Про Державний бюджет України на 2000 рік та ст. 25 Закону України Про Державний бюджет України на 2001 рік (справа про відшкодування шкоди державою), також визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Як встановлено ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Також, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожна людина, права і свободи якої викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

Право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном передбачено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 9 розділу VI "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань; відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Казначейство України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Відповідно до п. 47 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом та здійснення витрат бюджету.

У ч. 1 ст. 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05.06.2012 року № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845.

Безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання казначейством та його територіальними управліннями рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів (п. 2 зазначеного Порядку).

Пунктом 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, передбачено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Згідно з п. 38 цього Порядку для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з п. 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

За змістом п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215 Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

У відповідності до пп. 3 п. 4 цього Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Таким чином, враховуючи, що за правилами Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування і управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Казначейства

Відповідно до п. 9 Положення про державну казначейську службу України. Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215, Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Виходячи з викладеного, Господарський суд м. Києва, передаючи справу за територіальною підсудністю, вірно вказав, що відповідачем у справі про стягнення з Державного бюджету України шкоди, завданої органом державної влади, повинен бути саме орган Казначейства, за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду, а не Державна казначейська служба України, тому доводи апеляційної скарги про те, що списання вищевказаних сум має здійснюватись з рахунків Головного управління ДФС в Одеській області не відповідає дійсності.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують встановленого судами.

Згідно п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників управлінням виконуються рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, на підставі виконавчих документів, у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)).

Тобто, з вищенаведеного слід дійти висновку, що стягувачі надають до казначейства виконавчі документи, на підставі яких здійснюється стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; контролю за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями; ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку; здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

Статтею 112 Бюджетного кодексу України визначено повноваження Державної казначейської служби України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства, зокрема встановлено, що Державна казначейська служба України здійснює ведення бухгалтерського обліку всіх надходжень і витрат державного бюджету та місцевих бюджетів, складанням та поданням фінансової і бюджетної звітності.

Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, що встановлено ст. 22 Бюджетного кодексу України.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України визначено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду суперечить приписам ст. 43 Бюджетного кодексу України не відповідають дійсності.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 05.04.2018 року у справі №910/17999/17 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області - без задоволення.

Відповідно до п. "в" ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги) за приписами ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника, оскільки доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275,276, 282

Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 05.04.2018 року у справі №910/17999/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної з дня її прийняття та підлягає оскарженню в порядку та строки передбачені ст.ст.287-288 ГПК України.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Н.М. Принцевська

Суддя Н.С. Богацька