Постанова

від 12.12.2018 по справі 523/17692/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/6724/18

Номер справи місцевого суду: 523/17692/17

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

за участю секретаря Ковязіної А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_2, зацікавлені особи: Четверта Одеська державна нотаріальна контора, Одеська міська рада про встановлення факту, що має юридичне значення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року (суддя Аліна С.С.),

встановив:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_2 року; визнати ОСОБА_2 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Заяву обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, з яким заявниця ОСОБА_2 до дня його смерті була пов'язана спільним побутом, мала взаємні права та обов'язки, оскільки перебувала у фактичних шлюбних відносинах без державної реєстрації шлюбу з червня 1996 року до часу його смерті.

В період з 14 листопада 1987 року до 05 червня 1996 року вона перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується довідкою ВРАЦС Ленінського районного управління юстиції м. Одеси №139/03-75 від 26 вересня 2002 року.

Через сімейну сварку, 05 червня 1996 року шлюб із ОСОБА_4 та заявницею ОСОБА_2 було розірвано, проте через кілька днів вони помирилися з ним та продовжували жити однією сім'єю у фактичних шлюбних відносинах без державної реєстрації шлюбу до дня його смерті.

Разом з ОСОБА_4 вони спільно проживали та вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет та несли спільні витрати, спільно харчувалися, спільно купували майно для спільного користування, спільно облаштовували квартиру, за спільні кошти придбавали необхідні будівельні матеріали, меблі та предмети домашнього побуту. Спільними коштами та зусиллями проводили поточні ремонти у належній їм квартирі.

Заявниця ОСОБА_2 вказує про те, що у них були взаємні, відверті, добрі та довірчі відносини, тому в реєстрації шлюбу у них не було необхідності. Вони несли разом з ОСОБА_4 взаємні права та обов'язки по відношенню друг до друга.

За час проживання з померлим ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловік і дружина, вони 30 вересня 2002 року здійснили приватизацію відомчої квартири (совхоз ім. Кірова) отриманої померлими батьками заявниця ОСОБА_2, в якій вона виросла та мешкає, за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку було розподілено між ними в рівних частках, а саме по 1/2 частці, що підтверджується свідоцтвом про право власності.

Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно: 1/4 частка квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в якій мешкає заявниця ОСОБА_2

На день відкриття спадщини інших спадкоємців за законом чи заповітом немає.

Заявниця ОСОБА_2 вказує про те, що, відповідно до ст. 1264 ЦК України вона прийняла фактично спадкове майно, а саме: 1/4 частку квартири, яка розташована за адресом: АДРЕСА_1, оскільки проживала з померлим ОСОБА_4 з 1987 року і до моменту його смерті однією сім'єю та вели спільне господарство, здійснювала його поховання та 1/2 частка вказаної квартири належить її на праві приватної власності.

26.04.2017 року нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Кулаковою Л.М. заведено спадкову справу №60573983 після померлого ОСОБА_4, за заявою ОСОБА_2 про отримання спадщини.

Постановою державного нотаріусу Четвертої одеської державної нотаріальної контори Кулаковою Л.М. №2169/02-31 від 26.04.2017 року заявниця ОСОБА_2 відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину на усе рухоме та нерухоме майно, яке належало її чоловіку ОСОБА_4, померлому у ІНФОРМАЦІЯ_2 року, у зв'язку з тим, що до нотаріальної контори не надано документи, які підтверджують факт родинних стосунків з спадкодавцем.

В зв'язку з чим ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаною заявою.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції посилався на те, що заявницею не було надано суду належних і допустимих доказів, обґрунтовуючих вимоги поданої заяви.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_2 через представника - ОСОБА_3

В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення заяви.

Основними доводами апеляційної скарги є посилання на те, що ОСОБА_2 на момент звернення до суду не була обізнана про перебування ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 в період з 06.06.1996 по 12.08.1997 року.

Також, посилаючись на витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб/про розірвання шлюбу № НОМЕР_4; НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3, з яких вбачається, що ОСОБА_2 та її колишній чоловік ОСОБА_4 з 01.01.2004 року по день смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 року у зареєстрованому шлюбі не перебували, вважає відмову суду першої інстанції у задоволенні заяви необґрунтованою.

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до письмової довідки Відділу реєстрації актів громадянського стану Ленінського районного управління юстиції №139/03-75 від 26.09.2002 року, 14 листопада 1987 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2) (а.с.27).

05 червня 1996 року, Другим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, актовий запис №109 (а.с.77-78).

07 червня 1996 року ОСОБА_4, при житті зареєстрував другий шлюб, з ОСОБА_6, відповідно до актового запису №125 від 07.06.1996 року, який зроблений Другим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції (а.с.83-84).

12 серпня 1997 року, Першим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, актовий запис №438 (а.с.79-80).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5, яке видано відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Одеського міського управління юстиції від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, актовий запис № 3820, вбачається про те, що ОСОБА_4 помер в ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с.19).

Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, яке видано 30.09.2002 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради (а.с.20-22).

Відповідно до рахунків, які містяться в матеріалах справи, заявниця ОСОБА_2 несла витрати, пов'язані з похованням ОСОБА_4 (а.с.29-31).

Згідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі №47550846 від 26.04.2017 року, Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №390/2017 від 26.04.2017 року після померлого в ІНФОРМАЦІЯ_2 року, ОСОБА_4 (а.с.75).

Постановою державного нотаріуса Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Кулаковою Л.М. №2169/02-31 від 26.04.2017 року, заявниці ОСОБА_2 відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину на усе рухоме та нерухоме майно, яке належало її чоловіку ОСОБА_4, померлому у ІНФОРМАЦІЯ_2 року, у зв'язку з тим, що до нотаріальної контори не надано документи, які підтверджують факт родинних стосунків з спадкодавцем (а.с.74).

Згідно п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Чинний до 01 січня 2004 року Кодекс про шлюб та сім'ю в Україні не містив норми, яка б регламентувала спільну сумісну власність на майно чоловіка та жінки, що проживають однією сім'єю.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного суду, що містяться в постанові від 31 березня 1995 року Про судову практику в правах про встановлення фактів, що мають юридичне значення встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п. 5 ст. 273 ЦПК України (в редакції 1963 року) може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі безвісти на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах РАЦС. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Цивільний процесуальний кодекс в редакції 2004 року, п. 5 ст. 256 якого передбачено розгляд судом справ про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, вступив в законну силу лише з 01 вересня 2005 року.

Таким чином, немає законних підстав для встановлення факту перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах з 01 січня 2004 року по 01 вересня 2005 року.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження зокрема справи про визнання спадщини відумерлою (ст. 293 ЦПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, у порядку окремого провадження можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення.

Отже необхідні наступні умови, за наявності яких можливим є звернення до суду для встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме: факт, який потребує встановлення, має породжувати юридичні наслідки, тобто від нього повинні залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб; встановлення відповідного факту не пов'язано з наявністю спору про право; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення такого факту, або заявник не має можливості одержати (відновити) загублений (знищений) документ, який посвідчує необхідний факт; встановлення факту потрібно заявникові для конкретної мети.

Згідно із ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позовна загальних підставах.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, обґрунтовуючих вимоги поданої заяви.

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення від 31.03.1995 року роз'яснено, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний провести підготовчі дії, передбачені ст.143 ЦПК, зокрема, з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_2 на момент звернення до суду не була обізнана про перебування ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 в період з 06.06.1996 по 12.08.1997 року правового значення не мають, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції,встановлення факту перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах суд набув можливості з набрання законної сили ЦПК України редакції 2004 року з 01 вересня 2005 року.

Посилання апелянта на витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб/про розірвання шлюбу № НОМЕР_4; НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3, з яких вбачається, що ОСОБА_2 та її колишній чоловік ОСОБА_4 з 01.01.2004 року по день смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 року у зареєстрованому шлюбі не перебували, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні, до апеляційної скарги також не надані.

Інші докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи представника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст Постанови складено 13 грудня 2018 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

Ю.І.Кравець