Рішення

від 10.12.2018 по справі 471/592/17-ц

АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 471/592/17-ц

2/467/29/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2018 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретарів судового засідання Похитун М.В., Андросової А.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Братського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на земельні ділянки,-

ВСТАНОВИВ :

Вимоги позивача та доводи на їх обґрунтування

Позивач ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з позовом до Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області та ОСОБА_4, в обґрунтування якого посилався на те, що 23 серпня 2013 року померла його троюрідна сестра ОСОБА_6.

12 серпня 2015 року, він, як спадкоємець п'ятої черги за законом, звернувся до приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6, а 26 серпня 2015 року нотаріус отримала згоду спадкоємця ОСОБА_7 на включення його до кола спадкоємців, оскільки він пропустив строк прийняття спадщини.

В позовній заяві вказує, що нотаріус надала йому роз'яснення про те, що ним пропущено строк прийняття спадщини, у зв'язку із чим вона не може зареєструвати його заяву, оскільки в спадковій справі наявні дві зареєстрованих заяви про прийняття спадщини від спадкоємців за заповітом.

При цьому, як зазначає позивач, нотаріусу було відомо, про видані нею 07 липня 2015 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_4, про що його з невідомих йому причин повідомлено не було.

Крім того, позивач посилався на те, що рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2015 року було встановлено факт, що він є братом ОСОБА_6 третього ступня споріднення, а як наслідок, і її спадкоємцем п'ятої черги за законом.

Проте, ОСОБА_4, дізнавшись про це рішення, оскаржила його, і ухвалою ВССУ від 05 квітня 2017 року його заява про встановлення факту родинних відносин була залишена без розгляду на підставі ч.6 ст. 235 ЦПК України.

В ході розгляду судами вказаних справ, як зазначає позивач, стало відомо, що 18 серпня 2009 року ОСОБА_6 склала заповіт на належну їй земельну ділянку площею 8,22 га на ім'я ОСОБА_4, який був посвідчений приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_8 ОСОБА_3 13 серпня 2013 року ОСОБА_6 склала новий заповіт, яким заповіла ту ж саму земельну ділянку ОСОБА_7, але рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 09 квітня 2015 року його визнано нікчемним, як наслідок, відповідно до ч.3 ст. 1254 ЦК України, втратив свою дію та чинність і заповіт ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_4, і в подальшому не відновлювався, оскільки його недійсність не пов'язана з обставинами, визначеними ст.ст. 225 та 231 ЦК України.

Таким чином, як слідує із позовної заяви, ні ОСОБА_7, ні ОСОБА_4 не є спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом, а тому не можуть бути власниками майна, яке входить до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_6

Але приватний нотаріус ОСОБА_5, достовірно знаючи про рішення Апеляційного суду Миколаївської області, яким визнано заповіт ОСОБА_6 від 13 серпня 2013 року нікчемним, всупереч всім нормам чинного законодавства, 07 липня 2015 року видала на ім'я ОСОБА_4 два свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належні спадкодавцю земельні ділянки площею 7,9239 га та площею 0,2961 га, які розташовані на території Сергівської сільської ради Братського району Миколаївської області, чим грубо порушила його права, як спадкоємця за законом, оскільки він є троюрідним братом ОСОБА_6

Зокрема, факт родинних відносин із нею, як вказує позивач, випливає із того, що ОСОБА_9 був батьком ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а син ОСОБА_11 - ОСОБА_12 (ОСОБА_13) Гаврилович, є його батьком.

При цьому, ОСОБА_14 є сином ОСОБА_10 та батьком померлої ОСОБА_6.

Таким чином, на думку позивача, у разі встановлення факту його родинних відносин з ОСОБА_6, він набуває статусу її спадкоємця п'ятої черги за законом та спадкує усе належне їй майно, до складу якого входить, зокрема, земельна ділянка площею 8,22 га, яка наразі знаходиться у власності ОСОБА_4, що порушує його права, як спадкоємця.

За таких обставин, представник позивача та позивач, після неодноразового уточнення позовних вимог, просили суд встановити факт, що ОСОБА_1 є братом ОСОБА_6 третього ступеня споріднення; визнати недійсними та скасувати свідоцтво про право на спадщину № 231 від 07 липня 2015 року, видане на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Арбузинського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_8 18 серпня 2009 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1021 на належну ОСОБА_6 земельну ділянку площею 7,9239 га, кадастровий номер 4821484600:04:000:0246, розташовану на території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та свідоцтво про право на спадщину № 232 від 07 липня 2015 року, видане на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Арбузинського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_8 18 серпня 2009 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1021 на належну ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,2961 га, кадастровий номер 4821484600:01:000:0820, розташовану на території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вищевказані земельні ділянки та визнати за позивачем, як спадкоємцем п'ятої черги за законом після смерті ОСОБА_6, право власності на земельну ділянку площею 7,9239 га, кадастровий номер 4821484600:04:000:0246 та земельну ділянку площею 0,2961 га, кадастровий номер 4821484600:01:000:0820 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області.

Процесуальні дії у справі

Провадження за вимогою про встановлення факту родинних відносин, пред'явленою у позовній заяві від 21 серпня 2017 року, було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2017 року.

Заявою від 19 жовтня 2017 року позивач висунув додаткову вимогу про визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 8,22 га, розташовану на території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, що належала померлій ОСОБА_6

Однак, за вказану вимогу позивачем не було сплачено судовий збір згідно із положеннями Закону України Про судовий збір , у зв'язку із чим судом було зобов'язано позивача сплатити його у встановленому законом порядку.

Одночасно, ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2017 року від приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 витребувано спадкову справу, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6

10 листопада 2017 року представник позивача вдруге уточнила позовні вимоги, доповнивши їх вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що видане приватним нотаріусом Братського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 07 липня 2015 року.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2017 року від приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 було повторно витребувано оригінал спадкової справи, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6

Втретє спадкову справу після смерті ОСОБА_6 було витребувано ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2017 року, належним чином звірена копія якої надійшла до суду 21 грудня 2017 року та долучена до матеріалів справи.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 29 грудня 2017 року було викликано учасників справи у порядку ст. 240 ЦК України.

Заявою від 01 лютого 2018 року представник позивача вкотре подала уточнену позовну заяву, яка ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 14 лютого 2018 року була залишена без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Недоліки позовної заяви, відповідно до вказаної ухвали Арбузинського районного суду Миколаївської області, позивач усунув у заяві від 27 лютого 2018 року.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 13 березня 2018 року, у зв'язку із набранням чинності Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства та інших законодавчих актів №2147-III від 03 жовтня 2017 року та у зв'язку із доповненням позивачем не лише позовних вимог, а й остаточним визначенням із статусом учасників справи, з метою забезпечення реалізації їхніх прав та законних інтересів, у справі розпочате підготовче провадження, а учасникам справи встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення, у тому числі, й для надання пояснень третьою особою.

30 березня 2018 року відповідач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на ухвалу Арбузинського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2017 року, яка постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року була залишена без задоволення, а ухвала Арбузинського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2017 року - без змін.

05 липня 2018 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Братського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 заявила відвід головуючому судді, у зв'язку із чим ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 липня 2018 року провадження у справі було зупинено на підставі п.7 ч.1 ст. 252 ЦПК України - до вирішення питання про відвід.

В задоволенні заявленого відводу було відмовлено ухвалою Арбузинського районного суду від 11 липня 2018 року, у зв'язку із чим провадження у справі було відновлено ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 липня 2018 року.

24 липня 2018 року відвід головуючому судді заявила відповідач ОСОБА_4, про що направила до Арбузинського районного суду Миколаївської області відповідну заяву.

У зв'язку із цим, ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 26 липня 2018 року провадження у справі було зупинено повторно на підставі п.7 ч.1 ст. 252 ЦПК України - до вирішення питання про відвід, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 15 серпня 2018 року, а провадження у справі відновлене ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 15 серпня 2018 року.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 04 вересня 2018 року підготовче провадження у справі було закрите, в справу призначено до судового розгляду по суті.

Підготовче провадження у справі не продовжувалось у порядку ч.3 ст. 189 ЦПК України, оскільки його шістдесятиденний строк закінчився під час перебування справи на розгляді Апеляційного суду Миколаївської області, а виходячи із системного аналізу положень ст.ст. 126, 127 ЦПК України, строк, який закінчився, не може бути продовжений.

05 листопада 2018 року явка позивача ОСОБА_1 була визнана судом обов'язковою, про що останній був повідомлений належно, однак в судове засідання не з'явився, причин свого неприбуття не повідомив, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2018 року від Братського районного суду Миколаївської області витребувано судове рішення у справі за позовом ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки такий доказ ні позивачем, ні його представником поданий не був, у той час, як останні в судове засідання не з'являлись, незважаючи на визнання явки позивача обов'язковою. Явку позивача ОСОБА_1 в судове засідання знову було визнано обов'язковою.

06 грудня 2018 року належно завірена копія ухвали Братського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року, якою позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, Сергівської сільської ради Братського району Миколаївської області про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини було залишено без розгляду, надійшла до Арбузинського районного суду Миколаївської області та долучена до матеріалів справи.

10 грудня 2018 року позивач, незважаючи на те, що його явка визнана судом обов'язковою, в судове засідання не прибув, направив до суду письмові пояснення, які долучені до матеріалів справи.

10 грудня 2018 року судом, на підставі ч.6 ст. 259 ЦПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення із визначенням дати та часу складання його повного тексту.

Позиції учасників справи та їхнє вступне слово

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пред'явлений позов підтримав повністю, просив його задовольнити та пояснив суду, що він є троюрідним братом ОСОБА_6, так як його батько ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ) Гаврилович та батько ОСОБА_6 - ОСОБА_14 є двоюрідними братами. У той час, як ОСОБА_10 доводився ОСОБА_6 дідом, а його дідом був ОСОБА_11. Всі вони походили від ОСОБА_9.

Крім того, позивач пояснив, що він та ОСОБА_6 проживали в ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_15 жила бідно, а тому він завжди допомагав їй, лікував після інсульту та здійснив її поховання за власний кошт. Ще п'ять років після її смерті доглядав за її цивільним чоловіком, який також хворів.

У ОСОБА_6 є три рідні сестра - Євгенія, Тетяна і ОСОБА_2, яка вже померла, але вони заяв про прийняття спадщини не подавали.

Так як він та ОСОБА_6 підтримували родинні відносини, то остання запропонувала йому належну їй земельну ділянку, але він хотів оформити її на свою доньку ОСОБА_7, на яку ОСОБА_6 й склала заповіт. Проте, в судовому порядку його було визнано недійсним та стало відомо, що існує заповіт на ОСОБА_4, але хто вона така він не знає, вперше побачив її в Арбузинському районному суді.

Після смерті ОСОБА_6 він відразу спадщину не прийняв, а лише у 2015 році звернувся до нотаріуса, яка роз'яснила йому, що потрібно поновити строк, у зв'язку із чим він і звернувся до Братського районного суду Миколаївської області, який установив факт його родинних відносин із ОСОБА_6, але це рішення було скасоване. Чи надав він його нотаріусу не пам'ятає.

Крім того, позивач направив до суду письмові пояснення , датовані 07 грудня 2018 року, із яких слідує, що ще 02 березня 2015 року він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

12 серпня 2015 року від нього, як спадкоємця за законом, нотаріусом відбиралась заява, у якій йому було роз'яснено положення податкового, цивільного законодавства та Закону України Про нотаріат щодо обставин, які мають істотне значення при видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом.

19 серпня 2015 року він звернувся до ОСОБА_4 з метою отримати згоду щодо прийняття ним спадщини, про що направив останній рекомендований лист, але її відповіді так і не отримав, що свідчить про мовчазну згоду ОСОБА_4, у той час як ОСОБА_7 26 серпня 2015 року подала до приватного нотаріуса заяву про згоду на прийняття ним спадщини.

05 травня 2015 року Братським районним судом Миколаївської області було відкрите провадження у справі за його позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_4 та Сергіївської сільської ради Братського району про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

21 січня 2016 року Братський районний суд Миколаївської області зупинив провадження у вказаній справі за завою ОСОБА_4 до апеляційного розгляду справи № 471/827/15-ц.

15 березня 2016 року провадження у справі було відновлене, але ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, 06 травня 2016 року Апеляційний суд Миколаївської області залишив дану апеляційну скаргу без розгляду. 24 травня 2016 року цей же суд відмовив ОСОБА_4 у відкритті провадження за апеляційною скаргою.

Так тривало до 16 січня 2018 року, так як питання про поновлення строку на прийняття спадщини та встановлення факту родинних відносин є взаємопов'язаними (без встановлення факту родинних відносин неможливо поновити строк на прийняття спадщини та і спадщини, яка складалась із земельних ділянок, на даний час вже немає, так як їх власником із 07 липня 2015 року є ОСОБА_4С.).

У зв'язку з тим, що справу про встановлення факту родинних відносин ВССУ було залишено без розгляду та станом на 16 січня 2018 року вона перебуває в Арбузинському районному суді Миколаївської області, то позивач, як слідує із його письмових пояснень, прийняв рішення про залишення заяви про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини без розгляду, що не позбавляє його права ще раз звернутись до суду з аналогічним позовом після прийняття рішення у справі № 471/592/17-ц.

Таким чином, посилаючись на положення ст. 1222 ЦК України, позивач вважав і вважає себе спадкоємцем після смерті ОСОБА_6

Представник позивача - адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала з підстав, що викладені у ньому та додатково пояснила, що 07 липня 2015 року нотаріусом було видано два свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а тому земельна ділянка, яка належала ОСОБА_6 перебуває у власності ОСОБА_4, яка вже 15 липня 2015 року почала здавати її в оренду Агрофірмі Надія .

Вказані свідоцтва було видано з порушенням норм чинного законодавства, оскільки нотаріус самостійно відновила дію заповіту, чинність якого не відновлюється згідно закону.

Строк для подання заяви про прийняття спадщини не встановлено, оскільки відповідну позовну заяву ОСОБА_1 Братським районним судом Миколаївської області було залишено без розгляду.

Просила позов задовольнити повністю, проте, в подальшому заявила, що відмовляється від вимог про визнання права власності на земельні ділянки, у той час, як буде наполягати на визнанні недійсними та скасуванні свідоцтв про право на спадщину, виданих 07 липня 2015 року на ім'я відповідача ОСОБА_4

Але відповідної письмової заяви про відмову від частини позовних вимог представник позивача не подала.

Крім того, яким чином наявність свідоцтв, виданих 07 липня 2015 року, порушує права позивача у контексті того, що він спадщину не прийняв, представник позивача пояснити не могла та повідомила суду, що нотаріус не хотіла приймати заяву про прийняття спадщини від позивача, вони звертались із скаргою на дії нотаріуса, проте це результату не дало.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив проти позову, посилаючись на те, що позивач у встановленому законом порядку, згідно із положеннями ст. 1272 ЦК України, спадщину не прийняв, а тому за ним не може бути визнане право власності на спадкове майно.

ОСОБА_7 на момент надання своєї згоди на прийняття позивачем спадщини вже не була спадкоємцем, а тому потрібна була згода спадкоємця ОСОБА_4, у той час, як остання її не надавала.

Крім того, позивачем не доведено яким чином свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані на ім'я ОСОБА_4, порушують його права, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача - Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області у судове засідання не з'явився, про його дату, час і місце повідомлявся протягом всього часу судового провадження, неодноразово направляв до суду заяви про розгляд справи за його відсутності, посилаючись на те, що проти задоволення позову не заперечує.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Братського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 та її представник - ОСОБА_16 в судове засідання не прибули, про час і місце судових засідань повідомлялись шляхом направлення судових повісток, причин своєї неявки не повідомили, у той час, як третя особа без самостійних вимог протягом судового провадження направляла до суду письмові пояснення, у яких проти позову заперечувала, просила в його задоволенні відмовити із підстав, що нею викладені у поясненнях.

У цілому ж пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5, зводяться до того, що спадкова справа після смерті ОСОБА_6 була заведена 06 вересня 2013 року і закрита 07 липня 2015 року у зв'язку із видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом спадкоємцю ОСОБА_4, у той час, як позивач ОСОБА_1 не є спадкоємцем ні за законом, ні за заповітом.

Позаяк, спадкоємцем четвертої черги за законом, який прийняв спадщину, є співмешканець ОСОБА_6 - ОСОБА_17

Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 була заведена за заявою доньки позивача ОСОБА_7 про прийняття спадщини за заповітом, посвідченим 13 серпня 2013 року секретарем Сергівської сільської ради Братського району Миколаївської області ОСОБА_18

Але 17 січня 2014 року до спадкової справи була долучена заява ОСОБА_4 про прийняття спадщини за заповітом, посвідченим 30 грудня 2013 року приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_8

Проте, 09 квітня 2015 року рішенням Апеляційного суду Миколаївської області встановлено нікчемність заповіту ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_7, а 30 вересня 2015 року це рішення Апеляційного суду Миколаївської області було залишено без змін Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Крім того, як слідує із письмових пояснень третьої особи, ОСОБА_1 безпідставно посилається на ч.4 ст. 1254 ЦК України, оскільки заповіт ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_7 був визнаний нікчемним, підробленим, то згідно ст.ст. 1233, 1234 ЦК України ніяких правових наслідків не створив.

Після ухвалення Апеляційним судом Миколаївської області рішення про визнання заповіту на ім'я ОСОБА_7 нікчемним, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_19 звернувся із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_8 18 серпня 2009 року.

Здійснивши запит до Братського районного суду Миколаївської області з метою отримання інформації про оскарження ОСОБА_1 та ОСОБА_7 заповіту ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_4, 03 липня 2015 року вона отримала відповідь про те, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та Сергіївської сільської ради про визнання заповіту недійсним визнана неподаною та повернута позивачу, тобто ОСОБА_1

07 липня 2015 року нею перевірено реєстрацію обох заповітів у Спадковому реєстрі та згідно даних інформаційної довідки № 40868051, заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу ОСОБА_8 18 серпня 2009 року був чинним, у той час, як заповіт, посвідчений секретарем Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області ОСОБА_18 13 серпня 2013 року був скасованим на підставі судового рішення від 09 квітня 2015 року.

Крім того, перед видачею свідоцтва нею було перевірено відсутність заборони та арешту, а тому 07 липня 2015 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом спадкоємцю ОСОБА_4

Аналогічні за своєю суттю письмові пояснення направляла до суду й відповідач ОСОБА_4, яка в судові засідання не з'являлась, про їх дату, час і місце повідомлялася належним чином, проте, участь у справі брав її представник.

Показання свідків, допитаних у порядку ст. 230 ЦПК України

Так, свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні показав, що дід ОСОБА_11 і дід ОСОБА_10 - це рідні брати. Вони разом жили неподалік від нього в с. Сергіївка Братського району Миколаївської області.

У діда ОСОБА_10 був син ОСОБА_21, а у ОСОБА_14 були чотири дочки - Євгенія, ОСОБА_19, ОСОБА_4 та ОСОБА_6.

ОСОБА_22 - це батько ОСОБА_23 - позивача по справі, у якого було п'ятеро дітей, включаючи ОСОБА_1.

Батька діда ОСОБА_10 і діда ОСОБА_11 не знає, їх імені, по батькові також, оскільки вони померли, коли йому було близько чотирнадцяти років. Але знає, що вони рідні брати.

Свідок ОСОБА_24 в судовому засіданні дала показання про те, що позивача по справі знає давно. У нього була троюрідна сестра ОСОБА_6. Батька ОСОБА_15 звали ОСОБА_14, а батька позивача - ОСОБА_22. Вони були двоюрідними братами.

ОСОБА_6 проживала разом з нею по сусідству, вони спілкувались, а позивач доглядав її, здійснював поховання та робив поминальні обіди.

Вона знає, що ОСОБА_6 хотіла переоформити земельну ділянку на позивача.

Встановлені фактичні обставини і зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, у тому числі й на докази, що відхилені судом та мотиви їх відхилення, а також оцінка аргументів, наведених учасникам справи

Тож, суд, заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши надані докази та оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, керуючись законом, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, зробив такі висновки.

Щодо вимоги про встановлення факту родинних відносин

Суд установив, що рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2015 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин задоволено, установлено, що він є братом третього ступеня споріднення ОСОБА_6, яка померла 23 серпня 2013 року.

Проте, вказане рішення ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року було скасоване, а заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - Сергіївська сільська рада Братського району Миколаївської області, про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду.

Зокрема, суд касаційної інстанції, посилаючись на положення ч.6 ст. 235 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи) убачав спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження.

Тож, позивач звернувся до суду з цією вимого у порядку позовного провадження.

Тому розглядаючи позов у цій частині, суд установив, що 23 серпня 2013 року в с. Сергіївка Братського району Миколаївської області померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 27 серпня 2013 року виконавчим комітетом Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області.

Висуваючи вимогу про встановлення з померлою ОСОБА_6 родинних відносин, позивач надав до суду довідки Державного архіву Миколаївської області № Г-275/01.1-21 від 15 травня 2015 року, № Г-267/01.1-21 від 14 травня 2015 року та № Г-268/01.1-21 від 14 травня 2015 року, із яких слідує, що відомості щодо народження ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 відсутні.

Вказані докази, в силу ч.1 ст. 77 ЦПК України, суд визнає неналежними, оскільки останні не містять інформації щодо предмета доказування, тобто, із них неможливо прямо чи непрямо встановити відомості, як б підтвердили або ж спростували наявність родинних відносин між позивачем чи померлою ОСОБА_6

У той же час, у матеріалах справи наявний Архівний витяг актового запису про народження з метричної книги ОСОБА_25 церкви с. Сергіївка Єлисаветградського повіту за 1910 рік, однак, цей доказ суд сприймає як недостовірний, оскільки на його підставі не можливо встановити дійсні обставини справи через якість виготовлення копії.

Оригіналу ж вказаного документу ні позивач, ні його представник суду не надали, що позбавляє суд можливості, за таких обставин, посилатись на нього, як на доказ у справі.

У той же час, суд не позбавлений можливості встановити дійсні обставини, виходячи із сукупності інших доказів, які сприймались ним безпосередньо, як то, пояснень позивача та показань свідків.

Так, суд, заслухавши пояснення позивача та показання свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_24, установив, що ОСОБА_9 мав двох синів - ОСОБА_10 та ОСОБА_11.

У свою чергу, ОСОБА_10 мав сина - ОСОБА_14, а ОСОБА_11 мав сина ОСОБА_12 (ОСОБА_13) Гавриловича.

ОСОБА_14 мав доньку - ОСОБА_6, а ОСОБА_12 (ОСОБА_13) Гаврилович мав сина - ОСОБА_1 - позивача у справі.

Таким чином, в контексті положень абз. 2 ч.1 ст. 1265 ЦК України, відповідно до яких ступінь споріднення визначається числом народжень, що віддаляють родича від спадкоємця, а народження самого спадкодавця не входить до цього числа, суд приходить до висновку, що ОСОБА_9, мав двох рідних синів - ОСОБА_10 та ОСОБА_11.

Останні також мали синів - ОСОБА_14 та ОСОБА_12, які доводились один одному братами другого ступеня споріднення, а їхні діти - ОСОБА_6 та ОСОБА_1, відповідно, третього ступеня споріднення між собою.

Крім того, те, що ОСОБА_12 доводився сином ОСОБА_11 підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про народження ОСОБА_12 серії 1-ФП № 521308.

У свою чергу, свідоцтвом про народження серії ЯЕ №829457 підтверджується, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_13.

Походження ОСОБА_6 від ОСОБА_14 підтверджується показаннями свідків.

За такого, суд вважає, що в судовому засіданні сукупністю письмових доказів, пояснень позивача та свідків, доведено наявність родинних відносин між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_6, яка померла 23 серпня 2013 року, а саме, того факту, що позивач є братом третього ступеня споріднення ОСОБА_6

Крім того, суд бере до уваги і те, що ані відповідачі, ані третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору, не надали жодного доказу на спростування цих доводів позивача, а тому, з огляду на установлені фактичні обставин вказана вимога підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом

Висуваючи вимогу про скасування свідоцтв про право на спадщину, виданих 07 липня 2015 року на ім'я ОСОБА_4, позивач посилався на те, що 18 серпня 2009 року ОСОБА_6 склала заповіт, яким заповіла належну їй земельну ділянку площею 8,22 га на користь ОСОБА_4 Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за № 1021.

Однак, як указували позивач та його представник, 13 серпня 2013 року ОСОБА_6 склала новий заповіт, яким заповіла цю ж саму земельну ділянку ОСОБА_7, але рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 09 квітня 2015 року було встановлено його нікчемність, а тому згідно ч.3 ст. 1254 ЦК України, втратив свою чинність й заповіт, складений 18 серпня 2009 року на ім'я ОСОБА_4

Зокрема, як указано в позовній заяві, заповіт на ім'я ОСОБА_4, втративши свою чинність, як такий, що складений раніше, не відновлювався, оскільки його недійсність не пов'язана з обставинами, зазначеними у ст.ст. 225 та 231 ЦК України, у той час, як приватний нотаріус ОСОБА_5 видала на його підставі свідоцтва про право на спадщину, чим фактично самостійно відновила його дію.

Тож, перевіряючи ці доводи позивача та його представника, суд установив таке.

06 вересня 2013 року ОСОБА_7 звернулась до приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, яка, згідно заяви, склала на її ім'я заповіт, посвідчений секретарем Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області 13 серпня 2013 року, зареєстрований у реєстрі за № 55.

Вказаним заповітом ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_7 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,22 га, яка розташована на території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області.

Заповіт наявний у матеріалах спадкової справи.

Земельна ділянка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-МК № 041476, виданого 13 серпня 2002 року Сергіївською сільською радою Братського району Миколаївської області на підставі розпорядження Братської районної державної адміністрації Миколаївської області № 173-р від 13 червня 2002 року, але факт належності ОСОБА_6 вказаної земельної ділянки сторонами не оспорюється.

Проте, рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2015 року визнано недійсним заповіт ОСОБА_6, зареєстрований Сергіївською сільською радою Братського району Миколаївської області від 13 серпня 2013 року за № 55.

Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 09 квітня 2015 року рішення Братського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2015 року змінено, а його резолютивна частина викладена в новій редакції, а саме: встановлено нікчемність заповіту ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_7, посвідчений 13 серпня 2013 року секретарем Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області та зареєстрований в реєстрі за № 55.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року рішення Братського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 09 квітня 2015 року залишені без змін.

Водночас, із матеріалів спадкової справи вбачається, що 07 липня 2015 року приватним нотаріусом Братського районного нотаріального округу ОСОБА_5 видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу ОСОБА_8 18 серпня 2009 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1021 та посвідчено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6, яка померла 23 серпня 2013 року, є ОСОБА_4.

Спадщина, на яку видане це свідоцтво складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,9239 гектарів, яка розташована на території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер 4821484600:04:000:0246 та належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-МК №041476, виданого 13 серпня 2002 року Сергіївською сільською радою Братського району Миколаївської області на підставі розпорядження Братської райдержадміністрації № 1730р від 13.06.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 19.

Свідоцтво про право на спадщину зареєстроване в реєстрі за № 231, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі.

Цього ж дня, 07 липня 2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 також було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом та посвідчено, що на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу ОСОБА_8 18 серпня 2009 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1021, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла 23 серпня 2013 року, є ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Спадщина, на яку видане це свідоцтво складається з земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,2961 гектарів, яка розташована на території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер 4821484600:04:000:0820 та належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-МК №041476, виданого 13 серпня 2002 року Сергіївською сільською радою Братського району Миколаївської області на підставі розпорядження Братської райдержадміністрації № 1730р від 13.06.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 19.

Свідоцтво про право на спадщину зареєстроване в реєстрі за № 232, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі.

Ці свідоцтва позивач та його представник, посилаючись на норми ст. 1254 ЦК України, просили визнати недійсними і скасувати, мотивуючи тим, що вони видані на підставі заповіту, який був складений ОСОБА_6 раніше, однак втратив свою чинність через те, що заповіт на ім'я ОСОБА_7, складений пізніше, визнано недійсним. А тому, як пояснила представник позивача в судовому засіданні, нотаріус самостійно відновила чинність заповіту на ім'я ОСОБА_4, неправомірно видавши їй вказані свідоцтва.

Заперечуючи таке, третя особа - приватний нотаріус Братського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5, посилалась на те, що заповіт, виданий на ім'я ОСОБА_7 не створив собою ніяких правових наслідків, оскільки був підроблений, а вона, видаючи свідоцтва на ім'я ОСОБА_4 на підставі заповіту, що був складений на користь останньої, перевірила його чинність у Спадковому реєстрі, зокрема, згідно Інформаційної довідки із Спадкового реєстру за № 4086051 від 07 липня 2015 року, яка наявна у матеріалах спадкової справи.

Дійсно, згідно ч.ч. 1-4 ст. 1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Згідно абз.2 п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року, у разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Отже, в аспекті вищевикладеного, з урахуванням заперечень третьої особи ОСОБА_5, встановлених судом фактичних обставин видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, вимог ст. 1254 ЦК України, а також того, що установлено нікчемність заповіту на ім'я ОСОБА_7, а не визнано його недійсним, у світлі положень абз.2 п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року, не можна говорити, що заповіт на ім'я ОСОБА_4 автоматично, в силу положень ст. 1254 ЦК України, є не чинним.

Та попри таке, вимога про визнання нечинним заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_8 18 серпня 2009 року, на підставі якого третьою особою ОСОБА_5 були видані оспорювані свідоцтва про право на спадщину за заповітом, позивачем не висувалась і доводів на її обґрунтування не наводилось.

Крім цього, згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд же, у свою чергу, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК України), у той час, коли завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що прямо визначено ч.1 ст. 2 ЦПК України.

Тобто, захист прав здійснюється у разі їх порушення, а особа має право звернутися до суду за захистом саме своїх прав. А у даному, конкретному випадку, з урахуванням обраного способу захисту права, позивач, ініціюючи судовий розгляд, повинен довести належними і допустимим доказами, що його права є порушеними.

Проте, ні позивач, ні його представник не пояснили та не обґрунтували, і, більш того, не довели, яким саме чином, видача оспорюваних ними свідоцтв про право на спадщину за заповітом порушує права позивача, з урахуванням того, що він не прийняв спадщину у порядку, встановленому законом , що підтверджується матеріалами спадкової справи та ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року, якою його позовну заяву до ОСОБА_4, ОСОБА_7 та Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини залишено без розгляду за заявою його представника, та, по суті, визнається й самим позивачем.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що він вважає і вважав себе спадкоємцем померлої ОСОБА_6, оскільки, як зазначалося вище, позивач має саме довести порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Окрім цього, щодо посилання на положення ст. 1222 ЦК України, частина перша якої регламентує, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, суд вважає за необхідне вказати на те, що поняття спадкоємець у цій статті розглядається в контексті так званого універсального правонаступника. Даний термін застосовується як до осіб, які безпосередньо закликаються до спадкування за законом або заповітом, так і до осіб, право на спадкування яких залежить від певних обставин. Тобто, фактично ч.1 ст. 1222 ЦК України встановлює засади спадкової правоздатності фізичних осіб, так би мовити, передумови, за яких особа в принципі може бути спадкоємцем.

Водночас, спадкоємцями у власному розумінні можна вважати лише особу, яка реалізувала належне їй право на спадкування, тобто прийняла спадщину у порядку, визначеному нормами Глави 87 ЦК України.

Тому, враховуючи викладене, у зв'язку із тим, що позивачем не доведено факту порушення його прав, як такого, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6, суд вважає, що в задоволенні вимоги про визнання недійсними і скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 07 липня 2015 року, виданих на ім'я ОСОБА_4 належить відмовити.

Окрім цього, на переконання суду, за умови фактичного оспорювання чинності заповіту на ім'я ОСОБА_4, має бути висунута відповідна вимога, оскільки свідоцтва видані саме на його підставі.

Так як слідує із матеріалів провадження заповіт на ім'я ОСОБА_4 не чинним не визнавався.

За такого, суд не убачає підстав для задоволення вказаної вимоги.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки

То суд вважає, що вона є похідною від вимоги про скасування та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 07 липня 2015 року, виданих на ім'я ОСОБА_4, а тому також не підлягає задоволенню.

Крім того, суд акцентує увагу на тому, що висуваючи таку вимогу, позивач або його представник повинні були надати належні та допустимі докази того, що державна реєстрація права власності на земельні ділянки мала місце або ж, за неможливості надати ці докази, заявити перед судом відповідне клопотання.

Однак, жодного документу, який би свідчив про здійснення ОСОБА_4 державної реєстрації права власності на земельні ділянки, у порядку, встановленому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , матеріали цивільного провадження не містять.

Щодо вимоги про визнання за позивачем права власності на земельні ділянки, як за спадкоємцем п'ятої черги за законом

Позивач висунув вимогу про визнання за ним права власності на земельні ділянки, вважаючи себе спадкоємцем ОСОБА_6 п'ятої черги за законом та пред'явивши її в одному провадженні з вимогою про встановлення факту родинних відносин із спадкодавцем.

Відповідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною першою статті 1269 ЦК України імперативно визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

При цьому, правилами, визначеними у статті 1270 ЦК України, установлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо ж виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Але у цьому випадку, із матеріалів спадкової справи вбачається, що позивач звернувся до приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

Проте, вказана заява не містить вхідної дати і номера, але датована 02 березня 2015 року.

Крім того, у матеріалах спадкової справи міститься заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, подана приватному нотаріусу ОСОБА_5 12 серпня 2015 року, на яку він й посилається, обґрунтовуючи свій позов.

Тож, ураховуючи, що ОСОБА_6 померла 23 серпня 2013 року, а позивач подав заяву про прийняття спадщини 12 серпня 2015 року, то він пропустив установлений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк для прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч.1 ст. 1272 ЦК України).

Листом від 12 серпня 2015 року за № 212/02-14 нотаріус надала ОСОБА_1 роз'яснення відносно того, що строк прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 закінчився 23 лютого 2014 року, а тому може бути поновлений за письмовою згодою усіх спадкоємців або ж у судовому порядку, повідомивши його, крім цього, про наявність двох спадкоємців, які прийняли спадщину.

Дійсно, згідно ч.2 ст. 1272 ЦК України за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Але як слідує із матеріалів спадкової справи, свою згоду на прийняття спадщини ОСОБА_1 надала лише ОСОБА_7, про що особисто написала письмову заяву.

Втім, ч.2 ст. 1272 ЦК України визначає, що таку згоду мають надати усі спадкоємці, які прийняли спадщину, тобто, ті, які подали відповідні заяви у встановлений законом строк.

Але, як установив суд, у лютому 2014 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулась відповідач ОСОБА_4, та більш того, на момент звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, відповідачу ОСОБА_4 вже були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 липня 2015 року.

Однак, згоду остання, як слідує із її письмових пояснень та матеріалів спадкової справи, на подання позивачем заяви про прийняття спадщини у порядку ч. 2 ст. 1272 ЦК України, не надавала.

Тож, позивач не отримав згоди усіх спадкоємців на подання ним заяви про прийняття спадщини, а його посилання на те, що нотаріус вже видала свідоцтва про право на спадщину на момент прийняття у нього заяви, у даному випадку не має правового значення.

Крім того, суд відхиляє доводи позивача про те, що отримав мовчазну згоду ОСОБА_4 на подання ним заяви про прийняття спадщини, оскільки остання не надала відповіді на його лист, яким він звертався до неї щодо отримання згоди.

Зокрема, суд виходив із того, що позивач не надав жодного доказу того, що звертався до відповідача ОСОБА_4 з метою отримати її згоду, а так само і того, що вона дійсно отримала такий лист, хоч і посилався на те, що відправив його з повідомленням про вручення.

Але у будь-якому випадку, згідно ч.3 ст. 205 ЦК України, у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Тобто, з огляду на вказану норму, мовчазна згода не може братись до уваги у цьому випадку, оскільки прийняття спадщини не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, до того ж воля може виражатись мовчанням лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ті ж норми, які регулюють порядок прийняття спадщини не передбачають можливості мовчазного вираження волі спадкоємця, який прийняв спадщину, на її прийняття спадкоємцем, який її пропустив.

Тому ці доводи позивача суд сприймає як такі, що ґрунтуються на помилковому та суб'єктивному тлумаченні мовчазної згоди у цивільному праві.

Згідно ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Між тим, ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 та Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини було залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 257 ЦПК України.

Таким чином, спадкоємець ОСОБА_4 своєї згоди на прийняття позивачем спадщини не надала, а у судовому порядку додатковий строк для подання ним заяви про прийняття спадщини визначений не був.

За таких обставин, у ракурсі всього вищевикладеного, за умови, що позивач пропустив установлений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, спадкоємець ОСОБА_4 своєї згоди на прийняття ним спадщини не надала, а у судовому порядку додатковий строк для подання позивачем заяви про прийняття спадщини визначений не був, суд констатує, що ОСОБА_1 не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 у порядку і у строки, що встановлені Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч.5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Тобто, належність спадщини спадкоємцеві все одно пов'язується із фактом її прийняття, а про прийняття спадщини, у свою чергу, свідчить подання спадкоємцем заяви у строки, установлені ст. 1270 ЦК України.

Та коли суд установив, що позивач не прийняв спадщину, то в силу вказаної правової норми, остання не може належати йому з часу її відкриття, а як наслідок, за таких обставин, виключається застосування ст. 392 ЦК України, на підставі якої за спадкоємцем можливе визнання права власності на спадкове майно за певних умов.

Крім того, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, у тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом.

При цьому, оскільки позивач порушує питання про визнання за ним права власності на земельні ділянки у порядку спадкування, то слід зазначити ще й таке.

За приписами ч.1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Знову ж таки, це право переходить до спадкоємців, тобто осіб, які не просто є родичами спадкодавця, а які прийняли спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК.

Тобто, сам по собі факт родинних відносин із спадкодавцем, без прийняття спадкоємцем спадщини, не створює визначених законом передумов для визнання за ним права власності на спадкове майно.

Посилання ж позивача на те, що він не позбавлений права звернутись до суду повторно із вимогою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини суд відхиляє, оскільки на момент пред'явлення вимоги про визнання права власності на спадкове майно, особа вже має вважатись такою, що прийняла спадщину.

Подальше ж звернення із таким позовом до суду, за умови визнання права власності у порядку спадкування, втрачає будь-який сенс.

До того ж позивач не був позбавлений можливості ініціювати судовий розгляд одночасно двох вимог, як про встановлення факту родинних відносин, так і про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Таким чином, в аспекті всього вищевикладеного, з урахуванням норм, які регулюють правовідносини, що виникли у цій ситуації, суд не убачає передумов для визнання за позивачем права власності на земельні ділянки, які належали ОСОБА_6 у порядку спадкування за законом і приходить до висновку, що ці вимоги позивача є безпідставними і необґрунтованими, а його права, за умови того, що він не прийняв спадщину, не є порушеними.

При цьому, суд робив висновки на основі доказів, які містяться у матеріалах належно завіреної копії спадкової справи, оскільки усі докази, ксерокопії яких направлені до суду відповідачем ОСОБА_4, не посвідчені у встановленому законом порядку, що дає суду підстави згідно ч.1 ст. 78 ЦПК України, вважати їх недопустимими.

Тож, за таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення даного позову, а саме, лише у частині встановлення факту родинних відносин із ОСОБА_6

В задоволенні ж решти позовних вимог слід відмовити із мотивів, що наведені судом.

Щодо розподілу судових витрат

За правилами ч.1 ст. 141 ЦПК України, ураховуючи те, що вимога про встановлення факту родинних відносин була задоволена, то суд, урахувавши обставини, визначені ч.3 ст. 141 цього Кодексу, вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 640,00 грн., тобто за ставкою, що діяла на момент звернення до суду.

Сплачена сума судового збору за решту вимог, у зв'язку із відмовою у їх задоволенні, не підлягає стягненню.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Братського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на земельні ділянки - задовольнити частково.

Встановити факт, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1, є братом третього ступеня споріднення ОСОБА_6, яка померла 23 серпня 2013 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ФП № 185032, виданим 27 серпня 2013 року виконавчим комітетом Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області (55440, Миколаївська область, Братський район, с. Сергіївка, вул. Соборна, 2, код ЄДРПОУ 04376021) та з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (90632, Закарпатська область, Рахівський район, с. Чорна Тиса, вул. Центральна, буд. 283, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт серії ВО № 054082, виданий Рахівським РВ УМВС України в Закарпатській області 20 березня 1996 року), судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп., а саме: по 320 (триста двадцять) грн. 00 коп. - з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Явіца