Рішення

від 17.12.2018 по справі 922/2316/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2316/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТАК", м. Київ до Приватного підприємства "Світлак", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 1015663,75 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. від 10.08.2018;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ітак", м. Київ, звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Світлак", м. Харків, про стягнення заборгованості в розмірі 1015663,75 грн., з яких: 561532,53 грн. - основна заборгованість, 91999,04 грн. - пеня, 13583,03 грн. - 3% річних, 29212,92 грн. - інфляційні втрати, 319336,23 грн. - відсотки за користування чужими грошовими коштами. Підставою нарахування даної суми заборгованості стало порушення відповідачем умов укладеного між сторонами даного спору договору поставки № 43 від 06.02.2016, в частині вчасної та в повному обсязі оплати за отриману відповідачем продукцію.

Ухвалою господарського суду від 22.08.2018 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання 17.09.2018 об 11:30 год.

Ухвалою господарського суду від 19.10.2018 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 22 листопада 2018 року.

Ухвалою господарського суду від 06.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/2316/18 до судового розгляду по суті на 22.11.2018 о 12:00 год.

Протокольною ухвалою від 22.11.2018 у судовому засіданні оголошувалась перерва в порядку ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 17.12.2018 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання 17.12.2018 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлений належними чином.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 17.12.2018 відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, згідно ч.9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 06.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ІТАК (позивач, постачальник) та Приватним підприємством СВІТЛАК (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 43 (далі - договір).

Згідно п. 1.1 договору постачальник зобов'язався виготовити флексографічним способом та передати у власність відповідача (покупця) друковану продукцію (надалі - продукція), а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити продукцію на умовах основного договору.

Пунктом 1.3 договору сторони узгодили, що постачальник, на замовлення покупця, також виготовляє фотополімерне кліше, яке оплачується покупцем окремо від продукції згідно рахунку-фактури у формі 100% передоплати до початку виконання робіт.

Відповідно до п. 2.2. договору оплата за окрему партію продукції здійснюється в національній валюті України на підставі рахунку-фактури наступним чином:

- 50 % передоплата вартості продукції до початку виготовлення, але не пізніше трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури;

- 50 % по факту виготовлення, до моменту передачі партії продукції, протягом 5 календарних днів, після отримання від постачальника повідомлення про виготовлення продукції, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Згідно додаткової угоди № 1 до договору, що набрала сили з моменту її підписання, сторони погодились змінити п. 2.2. договору та виклали його у наступній редакції:

- 50 % передоплата вартості продукції до початку виготовлення, але не пізніше трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури;

- 50 % протягом 30 календарних днів після отримання продукції Покупцем, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника.

Тобто, повна оплата відповідачем за отриману продукцію мала відбутись протягом 30 календарних днів після її отримання.

Відповідно до п. 6.2 договору, за порушення покупцем (відповідачем) п. 2.2 або п. 4.2 договору, останній сплачує постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії продукції за кожен день прострочення.

Згідно додаткової угоди № 1 до договору, що набрала сили з моменту її підписання 15.05.2017, сторони погодились змінити договір та доповнити його п. 2.6, виклавши його у наступній редакції: У разі несвоєчасної оплати покупцем продукції, постачальник має право нарахувати на підставі ст. 694 ЦКУ відсотки за користування чужими грошовими коштами по ставці 0,2 % від вартості поставленої та неоплаченої продукції за кожний день такого користування коштами. При цьому нарахування зазначених відсотків здійснюється з дати настання строків оплати продукції, згідно п.2.2 даного договору і до моменту оплати покупцем продукції в повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи, позивач вчасно та в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання за договором та виготовив і поставив у власність відповідача продукцію на загальну суму 1448988,10 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи позивачем підписаними сторонами договору видатковими накладними та актами наданих послуг.

Натомість, в порушення своїх зобов'язань за договором, відповідно до наданих до матеріалів справи банківських виписок, відповідачем всього було здійснено оплату за договором в сумі 887455,57 грн.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем, на день підписання позовної заяви, становить 561532,53 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлено претензію-вимогу від 11.07.2018 про сплату суми заборгованості за договором, яка залишилась без відповідного реагування з боку відповідача, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних, відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 1448988,10 грн. Проте, всупереч вимогам договору поставки № 43 від 06.02.2016, свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар виконав не в повному обсязі. Відповідно до наданих позивачем до матеріалів справи банківських виписок, відповідач розрахувався за поставлений товар частково в сумі 887455,57 грн., та не надав суду доказів на підтвердження оплати суми боргу за договором поставки в розмірі 561532,53 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару за договором поставки від 06.02.2016.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 06.02.2016 в сумі 561532,53 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача даної суми основної заборгованості за договором поставки № 43 від 06.02.2016 належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.2 договору поставки від 06.02.2016, за порушення покупцем (відповідачем) п. 2.2 або п. 4.2 договору, останній сплачує постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії продукції за кожен день прострочення.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 ГК України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки від 06.02.2016, позивач нарахував відповідачеві пеню, яка, станом на 10.07.2018, складає 91999,04 грн.

Перевіривши розрахунок суми пені, наданий позивачем до позову, суд зазначає, що позивач припустився арифметичної помили, та вірною є сума пені в розмірі 91999,03 грн.

Отже, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування пені за договором від 06.02.2016 в розмірі 91999,03 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем до позову, суд зазначає, що даний розрахунок зроблено вірно та на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних в розмірі 13583,03 грн., нарахованих згідно ч.2 ст.625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши розрахунок суми інфляційних нарахувань, наданий позивачем до позову, суд зазначає, що позивач припустився арифметичної помили при розрахунку за період: 12.01.2018 - 10.08.2018, нарахувавши суму інфляційних втрат в розмірі 16720,29 грн. Натомість, вірним є розрахунок інфляційних втрат за даний період в розмірі 13923,94 грн. Дана сума і підлягає стягненню на користь позивача, а в сумі 2796,35 грн. інфляційних втрат, суд відмовляє, як в безпідставно заявлених.

Позивачем також заявлено до стягнення суму відсотків за користування чужими грошовими коштами по ставці 0,2 % (товарний кредит) від вартості поставленої та неоплаченої продукції за кожен день такого користування коштами з 15.05.2017 в розмірі 319336,23 грн.

Відповідно до приписів ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит, з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Статтею 536 ЦК України, передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно додаткової угоди № 1 до договору поставки від 06.02.2016, що набрала сили з моменту її підписання 15.05.2017, сторони погодились змінити договір та доповнити його п. 2.6, виклавши його у наступній редакції: У разі несвоєчасної оплати покупцем продукції, постачальник має право нарахувати на підставі ст. 694 ЦКУ відсотки за користування чужими грошовими коштами по ставці 0,2 % від вартості поставленої та неоплаченої продукції за кожний день такого користування коштами. При цьому нарахування зазначених відсотків здійснюється з дати настання строків оплати продукції, згідно п.2.2 даного договору і до моменту оплати покупцем продукції в повному обсязі.

Отже, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування відповідачеві відсотків за користування чужими грошовими коштами по ставці 0,2 % (товарний кредит) від вартості поставленої та неоплаченої продукції за кожен день такого користування коштами за договором від 06.02.2016 в розмірі 319336,23 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: ОСОБА_1, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_2 України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з'ясування обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення заявлених ТОВ "Ітак" позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 165, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Світлак" (61102, м. Харків, вул. Достоєвського, 3, код ЄДРПОУ 32949745) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітак" (02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, 44, код ЄДРПОУ 16476839) заборгованість за договором поставки № 43 від 06.02.2016, яка складається з: суми основної заборгованості в розмірі 561532,53 грн., 91999,03 грн. - пені, 13583,03 грн. - 3% річних, 26416,57 грн. - інфляційних втрат, 319336,23 грн. - відсотків за користування чужими грошовими коштами, а також суму судового збору в розмірі 15193,02 грн.

Видати наказі після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ітак" (02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, 44, код ЄДРПОУ 16476839);

Відповідач - Приватне підприємство "Світлак" (61102, м. Харків, вул. Достоєвського, 3, код ЄДРПОУ 32949745).

Повне рішення складено 20.12.2018.

Суддя ОСОБА_2

справа № 922/2316/18