Постанова

від 01.04.2019 по справі 922/2316/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2019 р. Справа №922/2316/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В. , суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі судового засідання Шило А.М.,

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1, ордер КВ №402482 від 15.02.2019,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Приватного підприємства Світлак , м. Харків (вх.№362Х/1 від 29.01.2019 року) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2018 року (м. Харків, суддя Аюпова Р.М., повний текст рішення складено 20.12.2018 року) у справі №922/2316/18,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ітак , м. Київ,

до Приватного підприємства Світлак , м. Харків,

про стягнення коштів в розмірі 1015663,75 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Ітак звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства Світлак про стягнення заборгованості в розмірі 1015663,75 грн, з яких: 561532,53 грн - основна заборгованість, 91999,04 грн - пеня, 13583,03 грн - 3% річних, 29212,92 грн - інфляційні втрати, 319336,23 грн - відсотки за користування чужими грошовими коштами. Підставою нарахування даної суми заборгованості стало порушення відповідачем умов укладеного між сторонами даного спору договору поставки №43 від 08.02.2016, в частині вчасної та в повному обсязі оплати за отриману відповідачем продукцію.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.12.2018 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28.01.2019) у задоволенні позову відмовлено частково. Стягнуто з Приватного підприємства Світлак на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ітак заборгованість за договором поставки №43 від 08.02.2016, яка складається з: суми основної заборгованості в розмірі 561532,53 грн, 91999,03 грн - пені, 13583,03 грн - 3% річних, 26416,57 грн - інфляційних втрат, 319336,23 грн - відсотків за користування чужими грошовими коштами, а також суму судового збору в розмірі 15193,02 грн.

Відповідач - Приватне підприємство Світлак , з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2018 по справі №922/2316/18 скасувати в частині стягнення з Приватного підприємства Світлак на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ітак 91999,03 грн - пені, 13583,03 грн - 3% річних, 26416,57 грн - інфляційних витрат, 319336,23 грн - відсотків за користування чужими грошовими коштами та прийняти в цій частині нове, яким у позові відмовити.

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт зазначає, що по-перше, суд послався в своєму рішенні на договір від 06.02.2016, тоді як матеріали справи не містять договору із вказаними реквізитами. По-друге, апелянт вважає, що суд стягнув надмірно велику суму штрафних санкцій, яка мала бути зменшена судом першої інстанції. По-третє, апелянт вважає стягнення судом суми відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 319336,23 грн неправомірним, оскільки згідно практики Верховного Суду України проценти за користування чужими грошовими коштами з пенею вважаються заходами юридичної відповідальності одного і того ж виду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача - Приватного підприємства Світлак на рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2018 по справі №922/2316/18; зупинено дію рішення та встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзив на скаргу.

18.02.2019 від позивача на електронну пошту суду та 19.02.2019 засобами поштового зв'язку надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1814), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Також позивач надав суду клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів понесення витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 призначено справу №922/2316/18 до розгляду в судове засідання.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі рекомендованим листом 26.02.2019 за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними 01.03.2019 та 04.03.2019, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення та відомості з офіційного сайту Укрпошта - Пошук поштових відправлень .

11.03.2019 від позивача надійшло клопотання про долучення документів до справи, що підтверджують понесення витрат на правничу допомогу.

19.03.2019 від апелянта надійшло клопотання (вх.№2850), в якому зазначає, що ним направлено на адресу позивача пропозицію щодо укладення мирової угоди в порядку ст.192 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим просить суд надати сторонам час та перенести судове засідання для узгодження питань мирової угоди та подання спільної заяви до суду на її затвердження.

Крім того, у вказаному клопотанні апелянт вказує про незгоду з заявленою до стягнення сумою за надання правової допомоги, вважає її завеликою та необґрунтованою. Звертає увагу на наявність відповідної судової практики, зокрема, на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.10.2018 по справі №569/17904/17.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 розгляд справи відкладено на 01.04.2019.

28.03.2019 позивач надав клопотання про долучення документів до справи, що підтверджують понесення витрат на правничу допомогу.

В судове засідання Східного апеляційного господарського суду 01.04.2019 представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Копія ухвал апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження, призначення справи до розгляду, відкладення розгляду справи направлялись рекомендованими листами з повідомленням про вручення за належними адресами. Зокрема, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення представник відповідача отримав ухвалу про відкладення розгляду справи - 29.03.2019.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи шляхом надіслання копій ухвал на юридичні адреси учасників справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, а також положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 01.04.2019 позивач заперечив проти задоволення скарги, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом норм права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

08.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ІТАК (позивач, постачальник) та Приватним підприємством СВІТЛАК (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 43 (далі - договір).

Згідно п. 1.1 договору постачальник зобов'язався виготовити флексографічним способом та передати у власність відповідача (покупця) друковану продукцію (надалі - продукція), а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити продукцію на умовах основного договору.

Пунктом 1.3 договору сторони узгодили, що постачальник, на замовлення покупця, також виготовляє фотополімерне кліше, яке оплачується покупцем окремо від продукції згідно рахунку-фактури у формі 100% передоплати до початку виконання робіт.

Відповідно до п. 2.2. договору оплата за окрему партію продукції здійснюється в національній валюті України на підставі рахунку-фактури наступним чином:

- 50 % передоплата вартості продукції до початку виготовлення, але не пізніше трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури;

- 50 % по факту виготовлення, до моменту передачі партії продукції, протягом 5 календарних днів, після отримання від постачальника повідомлення про виготовлення продукції, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Згідно додаткової угоди № 1 до договору, що набрала сили з моменту її підписання, сторони погодились змінити п. 2.2. договору та виклали його у наступній редакції:

- 50 % передоплата вартості продукції до початку виготовлення, але не пізніше трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури;

- 50 % протягом 30 календарних днів після отримання продукції Покупцем, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника.

Тобто, повна оплата відповідачем за отриману продукцію мала відбутись протягом 30 календарних днів після її отримання.

Відповідно до п. 6.2 договору, за порушення покупцем (відповідачем) п. 2.2 або п. 4.2 договору, останній сплачує постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії продукції за кожен день прострочення.

Згідно додаткової угоди №1 до договору, що набрала сили з моменту її підписання 15.05.2017, сторони погодились змінити договір та доповнити його п. 2.6, виклавши його у наступній редакції: У разі несвоєчасної оплати покупцем продукції, постачальник має право нарахувати на підставі ст. 694 ЦКУ відсотки за користування чужими грошовими коштами по ставці 0,2 % від вартості поставленої та неоплаченої продукції за кожний день такого користування коштами. При цьому нарахування зазначених відсотків здійснюється з дати настання строків оплати продукції, згідно п.2.2 даного договору і до моменту оплати покупцем продукції в повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи, позивач вчасно та в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання за договором та виготовив і поставив у власність відповідача продукцію на загальну суму 1448988,10 грн, що підтверджується наданими до матеріалів справи позивачем підписаними сторонами договору видатковими накладними та актами наданих послуг.

Натомість, в порушення своїх зобов'язань за договором, відповідно до наданих до матеріалів справи банківських виписок, відповідачем всього було здійснено оплату за договором в сумі 887455,57 грн.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем, на день підписання позовної заяви, становить 561532,53 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлено претензію-вимогу від 11.07.2018 про сплату суми заборгованості за договором, яка залишилась без відповідного реагування з боку відповідача, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Харківської області.

Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов'язань, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України нараховано до стягнення з відповідача 91999,04 грн - пені, 13583,03 грн - 3% річних, 29212,92 грн - інфляційних втрат, 319336,23 грн - відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Суд першої інстанції визнав факт поставки товару позивачем на користь відповідача встановленим, а отже, зважаючи на те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за отриманий товар у вказаному розмірі дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної заборгованості, 91999,03 грн - пені, 13583,03 грн - 3% річних, 26416,57 грн. - інфляційних втрат, 319336,23 грн - відсотків за користування чужими грошовими коштами, а також суму судового збору в розмірі 15193,02 грн. В іншій частині в позові відмовив.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (пункт 1 та пункт 5 статті 692 Цивільного Кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Факт виконання позивачем договірних зобов'язань щодо поставки відповідачу товару та прийняття його відповідачем на загальну суму 1448988,10 грн підтверджується видатковими накладними, наявними в матеріалах справи. Проте, всупереч вимогам договору поставки №43 від 08.02.2016, свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар виконав не в повному обсязі. Відповідно до наданих позивачем до матеріалів справи банківських виписок, відповідач розрахувався за поставлений товар частково в сумі 887455,57 грн, та не надав суду доказів на підтвердження оплати суми боргу за договором поставки в розмірі 561532,53 грн.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 561532,53 грн основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо їх задоволення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 29212,92 грн - інфляційних втрат та 13583,03 грн - 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру 3% річних та інфляційних втрат з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій Ліга.Еліт 9.1.3 , встановила, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 26416,57 грн. - інфляційних втрат та 13583,03 грн. - 3% річних, з врахуванням вимог договору та статті 253 Цивільного кодексу України. В частині стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 2796,35 грн судом правомірно відмолено.

Крім того, у своїй позовній заяві, позивач, на підставі умов договору заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 91999,04 грн.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 6.2 договору поставки від 08.02.2016, за порушення покупцем (відповідачем) п. 2.2 або п. 4.2 договору, останній сплачує постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії продукції за кожен день прострочення.

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру пені з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій Ліга.Еліт 9.1.3 , встановила, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 91999,03 грн пені.

Щодо вимог позивача про стягнення суми відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 319336,23 грн колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит, з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Статтею 536 ЦК України, передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Згідно додаткової угоди № 1 до договору поставки від 06.02.2016, що набрала сили з моменту її підписання 15.05.2017, сторони погодились змінити договір та доповнити його п. 2.6, виклавши його у наступній редакції: У разі несвоєчасної оплати покупцем продукції, постачальник має право нарахувати на підставі ст. 694 ЦКУ відсотки за користування чужими грошовими коштами по ставці 0,2 % від вартості поставленої та неоплаченої продукції за кожний день такого користування коштами. При цьому нарахування зазначених відсотків здійснюється з дати настання строків оплати продукції, згідно п.2.2 даного договору і до моменту оплати покупцем продукції в повному обсязі.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність нарахування відповідачеві відсотків за користування чужими грошовими коштами по ставці 0,2 % (товарний кредит) від вартості поставленої та неоплаченої продукції за кожен день такого користування коштами за договором від 08.02.2016 в розмірі 319336,23 грн.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта в даному випадку на постанови Верхового Суду України від 12.12.2011 у справі №3-132гс11, від 01.07.2014 у справах №3-31гс14, №3-32гс14. Оскільки у зазначеній практиці Верховного Суду України йдеться про той випадок, коли за договором, укладеним між сторонами, проценти за користування чужими грошовими коштами підлягають нарахуванню за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання та фактично за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки.

Щодо посилань апелянта на необхідність зменшення штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ЦК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не звертався із відповідним клопотанням до суду першої інстанції, хоча був належно повідомлений про час та місце судового розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу що, окрім того, що скаржник не обґрунтував поважності причин неподання до суду першої інстанції клопотання про зменшення штрафних санкцій, у своєму клопотанні, викладеному в апеляційній скарзі, він також не обґрунтував: 1) істотності обставин, внаслідок яких суд повинен був би прийняти рішення про зменшення штрафних санкцій; 2) того факту, що штрафні санкції є надмірно великими порівняно із збитками кредитора.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції при винесенні ухвали вимог процесуального закону в частині посилань на договір від 06.02.2016 слід зазначити наступне.

Матеріали справи містять ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2019, якою ухвалено внести виправлення до описової та резолютивної частин рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2018 по справі №922/2316/18, зазначивши вірну дату укладеного між Приватним підприємством Світлак та Товариством з обмеженою відповідальністю Ітак договору поставки № 43, а саме: 08 лютого 2016 року. Вказана ухвала набула чинності та є невід'ємною частиною рішення суду.

Таким чином, доводи апелянта є безпідставними та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

З огляду на викладене, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2018 у справі №922/2316/18 без змін.

Керуючись статтями 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Світлак залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2018 у справі №922/2316/18 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.04.2019.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя В.С. Хачатрян