Постанова

від 20.12.2018 по справі 815/63/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/63/18

Категорія: 12.2 Головуючий в І інстанції: Бойко О.Я.

Дата ухвалення рішення 16.05.2018 р.

Місце ухвалення: м. Одеса

П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

Судді - доповідача -Шеметенко Л.П. судді -Стас Л.В. судді -Турецької І.О.

За участю: секретаря Голобородько Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Держпраці в Одеській області, Державної служби України з питань праці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці в Одеській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державна служба України з питань праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Держпраці в Одеській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державна служба України з питань праці, в якому, з урахуванням зменшення позовних вимог, позивач просив: стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.10.2015 року по 29.12.2017 року в сумі 183249,28 грн. без утримання податків й інших обов'язкових платежів; стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Держпраці в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.10.2015 року по 29.12.2017 року в сумі 183249,28 грн. без утримання податків й інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з Головного управління Держпраці в Одеській області на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач та третя особа - Державна служба України з питань праці подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заявленого позову, посилаючись, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював у Територіальному управлінні Держгірпромнагляду по Одеській області з 02.02.2011 року.

02.10.2015 року позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням.

За результатами розгляду вказаної заяви рішення не прийнято.

Наказом від 20.09.2016 року № 4-к голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду України було припинено державну службу позивача шляхом звільнення з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області, у зв'язку із вчиненням систематичного дисциплінарного проступку, а саме за прогули без поважних причин, згідно підпункту 4 пункту 1 статті 87 Закону України Про державну службу .

Постановою від 19.12.2016 року по справі № 815/4924/16 (залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 року) Одеський окружний адміністративний суд встановив незаконність звільнення позивача, визнав протиправним та скасував наказ від 20.09.2016 року № 4-к голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду.

При зверненні до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, позивач не заявляв вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На час розгляду даної адміністративної справи відповідач та третя особа не вчинили жодних дій щодо виконання зазначеного вище судового рішення, позивач на попередній роботі не поновлений, жодний запис до трудової книжки не внесений, заробітну плату позивач не отримує, що і стало підставою для звернення останнього до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, часткового задовольняючи заявлені позовні вимоги, виходив з того, що факт незаконного звільнення позивача згідно наказу від 20.09.2016 року № 4-к є доведеним та не належить доказуванню, оскільки встановлений рішенням суду, що набрало законної сили, а тому на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням та не виконанням рішення суду.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що період вимушеного прогулу позивача слід обраховувати з 19.10.2015 року, а також на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у сумі 5000 грн.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 235, ст. 236 Кодексу законів про працю України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт незаконного звільнення позивача згідно наказу від 20.09.2016 року № 4-к є доведеним та не належить доказуванню, оскільки встановлений рішенням суду, що набрало законної сили.

Так, як вірно зазначено судом першої інстанції, у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 року по справі № 815/4924/16, якою визнано протиправним та скасовано наказ від 20.09.2016 року № 4-к голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду, суд встановив, що відповідач грубо порушив порядок звільнення позивача з державної служби, зазначені в наказі підстави не є належними підставами для звільнення позивача.

Вказане судове рішення набрало законної сили в порядку апеляційного оскарження згідно ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 року про залишення без змін вказаної постанови.

Згідно ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції на момент набрання чинності вказаного судового рішення (далі - КАС України), судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до вимог ст. 255 КАС України, у вказаній редакції, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Аналогічні вимоги містять положення ст. 14 КАС України, в редакції з 15.12.2017 року.

Разом з цим, всупереч вказаним вимогам КАС України, учасниками судового процесу не надано жодного доказу щодо виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо визнання незаконним звільнення позивача, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджено під час апеляційного розгляду справи, зокрема, дослідженням оригіналу трудової книжки позивача, позивач не поновлений на раніше займаній посаді, не прийнято жодного наказу щодо відновлення становища позивача, позивачу не виплачено, ані середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ані заробітної плати.

Станом на теперішній час наказ про звільнення позивача скасований за рішенням суду, що набрало законної сили, проте будь-яких дій щодо відновлення правового становища позивача до прийняття наведеного наказу до цього часу не вчинено Головним управлінням Держпраці в Одеській області та Державною службою України з питань праці.

В поданих апеляційних скаргах відповідач та третя особа вказують на те, що на них не було покладено постановою суду жодних зобов'язань стосовно позивача, оскільки останні не є правонаступниками Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України.

Поряд з цим, колегія суддів вважає, що вказані доводи апелянтів вірно відхилені судом першої інстанції.

Так, по-перше, Державну службу України з питань праці утворено згідно постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади , реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з питань праці та Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.

Крім того, відповідачем у справі № 815/4924/16 виступала Державна служба України з питань праці, як орган, що наділений повноваженнями прийняття/звільнення позивача зі служби.

Тобто, вбачається, що Державній службі України з питань праці, як центральному органу, було достеменно відомо про визнання судом незаконним звільнення позивача.

В свою чергу, позивача було звільнено з посади Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.10.2016 року Територіальне управління Держгірпромнагляду в Одеській області було припинено в результаті реорганізації.

При цьому, згідно довідки з Державного архіву Одеської області від 29.09.2016 року № 559/04 Територіальне управління Держгірпромнагляду в Одеській області (код ЄДРПОУ 37873058) відповідно до наказу Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 19.03.2015 року № 15 Про реорганізацію територіальних управлінь Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України реорганізовується шляхом злиття з Територіальною державною інспекцією з питань праці в Одеській області в Головне управління Держпраці в Одеській області (код ЄДРПОУ 39781624) з передаванням усіх прав та обов'язків.

Факт правонаступництва підтверджується і передавальним актом від 27.09.2016 року, в якому зазначено: Правонаступником прав та обов'язків Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області є Головне управління Держпраці в Одеській області .

Таким чином, вбачається, що Державна служба України з питань праці була відповідачем у справі № 815/4924/16, а Головне управління Держпраці в Одеській області є правонаступником Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області, звільнення з посади якого визнано незаконним рішенням суду у вказаній справі, що повністю спростовує доводи апелянтів про те, що у останніх не виникло жодних обов'язків перед позивачем у зв'язку із визнанням незаконним його звільнення.

Посилання апелянта Головного управління Держпраці в Одеській області на те, що останній не наділений повноваженнями на прийняття на службу, що виключає можливість задоволення заявленого позову, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в даному випадку позивачем заявлені вимоги щодо стягнення середнього заробітку на його користь у зв'язку з незаконним звільненням, при цьому, позивач займав посаду саме в Територіальному управлінні Держгірпромнагляду в Одеській області, яке було окремою юридичною особою та саме від вказаного Управління позивач отримував заробітку плату, а тому Головне управління Держпраці в Одеській області, як правонаступник, є належним відповідачем щодо заявлених вимог.

Також, як в запереченнях на заявлений позов, так і в поданих апеляційних скаргах, апелянти посилаються на те, що впродовж розгляду справи № 815/4924/16 позивач не порушував питання щодо поновлення його на посаді, а тому відповідно відсутній обов'язок щодо такого поновлення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте, колегія суддів вважає такі доводи апелянтів безпідставними, оскільки, як вже зазначалось, рішенням суду у справі № 815/4924/16 визнано незаконним звільнення позивача та це рішення набрало законної сили, та в силу приписів ст. 255 КАС України, в редакції на момент набрання ним законної сили, це рішення є обов'язковим до виконання для апелянтів. У зв'язку із набранням законної сили рішенням суду щодо визнання незаконним звільнення позивача, у апелянтів виник обов'язок щодо відновлення становища позивача до такого незаконного звільнення, в тому числі, щодо вирішення питання про виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в подальшому заробітної плати.

Однак, апелянтами фактично проігноровано рішення суду у справі № 815/4924/16.

З моменту набрання законної сили наведеного рішення суду (з 12.04.2017 року) та по теперішній час апелянтами не вчинено жодних дій щодо скасування наказу про звільнення позивача, прийняття іншого наказу щодо правового становища позивача, виплати середнього заробітку позивачу за час вимушеного прогулу, виплати позивачу заробітної плати. Із дослідженого судом апеляційної інстанції оригіналу трудової книжки позивача вбачається, що остання не містить жодних записів щодо звільнення позивача, поновлення тощо.

Фактично вбачається, що у вересні 2016 року позивача звільнено із займаної посади і це звільнення визнано судом незаконним, проте до теперішнього часу не вчинено жодних дій щодо відновлення порушених трудових прав позивача, відсутні будь-які накази з цього питання, не здійснено будь-які записи у трудовій книжці, а так само з наведеного часу позивач не отримує жодних виплат.

Разом з цим, така бездіяльність з боку апелянтів, в тому числі, щодо виплати позивачу середнього заробітку не може бути визнана судом обґрунтованою. Апелянтами, як суб'єктами владних повноважень, не доведено жодних підстав для не вчинення дій щодо відновлення трудових прав позивача, порушення щодо яких встановлено рішенням суду, що набрало законної сили.

За таких обставин, враховуючи, що рішенням суду, що набрало законної сили, встановлено незаконність звільнення позивача, та це рішення не виконане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач набув права на отримання середнього заробітку у зв'язку з незаконним звільненням та невиконанням рішення суду.

Поряд з цим, вирішуючи спірне питання, судом першої інстанції помилково не враховано, що позивача звільнено із займаної посади згідно наказу, який датований 20.09.2016 року, та саме цей наказ визнаний судом протиправним у справі № 815/4924/16.

Таким чином, саме з цієї дати позивач набув права на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не з 19.10.2015 року, як то визначено судом першої інстанції та позивачем.

З встановлених у даній справі обставин та встановлених обставин у справі № 815/4924/16 чітко вбачається, що позивача звільнено із займаної посади з 20.09.2016 року та 19.10.2015 року жодних рішень щодо звільнення позивача прийнято не було.

Відсутність прийняття рішень щодо звільнення позивача з 19.10.2015 року підтверджується і постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року у справі № 815/6925/15, що набрала законної сили, якою відмовлено у задоволенні заявлених вимог позивача про зобов'язання внести запис до трудової книжки про звільнення його з 19 жовтня 2015 року з посади начальника ТУ Держгірпромнагляду в Одеській області за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України).

За таких обставин, враховуючи, що 19.10.2015 року не приймалось жодних рішень щодо звільнення позивача, що встановлено матеріалами даної справи та рішеннями суддів, що набрали законної сили, у справах №№ 815/6925/15, 815/4924/16, з огляду на те, що рішенням суду у справі № 815/4924/16 визнано незаконним звільнення позивача саме за наказом від 20.09.2016 року та з цієї дати, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток з 20.09.2016 року, при цьому, враховуючи, що судом встановлено, що по теперішній час не відновлено порушених прав позивача, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток у зв'язку з визнанням судом незаконним звільнення позивача по день прийняття рішення судом апеляційної інстанції (20.12.2018 року).

Що стосується вимог позивача за період з 19.10.2015 року по 19.09.2016 року колегія суддів зазначає наступне.

Як вже вказувалось судом, згідно встановлених у даній справі обставин та встановлених обставин у справі № 815/4924/16 позивача звільнено із займаної посади з 20.09.2016 року.

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції з витребуваних розрахунків виплаченої заробітної плати позивачу, за період з 19.10.2015 року позивачу не виплачувалась заробітна плата.

При цьому, будь-яких рішень щодо звільнення позивача із займаної посади із цієї дати прийнято не було.

За змістом трудової книжки позивача та представлених суду табелів робочого часу, вбачається, що позивач з 19.10.2015 року рахувався працівником Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області та останнього звільнено із займаної посади лише 20.09.2016 року.

Також, як вбачається з матеріалів справи та встановлено рішенням суду у справі № 815/6925/15, згідно наказів Держгірпромнагляду України № 44 від 27.07.2015 року та № 85 від 07.10.2015 року позивача було відсторонено від виконання повноважень начальника ТУ Держгірпромнагляду в Одеській області з 27 липня по 24 вересня 2015 року, включно, та з 07 жовтня по 04 грудня 2015 року, відповідно.

Водночас, за правилами ст. 22 Закону України Про державну службу (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), на яку йдеться посилання у вказаних наказах, відсторонення в порядку цієї статті проводиться із збереженням заробітної плати.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача не було підстав для не нарахування заробітної плати позивачу з 19.10.2015 року.

Посилання апелянтів на те, що позивач фактично не виконував свої трудові обов'язки, що виключає можливість нарахуванню останньому заробітної плати, колегія суддів вважає безпідставними. Так, як вже зазначалось, за період з 07 жовтня по 04 грудня 2015 року позивача було відсторонено та за правилами ст. 22 Закону України Про державну службу (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), на підставі якої здійснено таке відсторонення, за позивачем зберігалась заробітна плата, а тому підстав для її не нарахування не було. В свою чергу, після закінчення строку відсторонення будь-яких рішень щодо звільнення позивача прийнято не було, згідно представлених суду табелів робочого часу позивач облікувався, як робітник ТУ Держгірпромнагляду в Одеській області, та позивача звільнено із займаної посади лише 20.09.2016 року, а тому підстав для не нарахування позивачу заробітної плати за цей період так само не було.

Що стосується посилань на рішення суду у справі № 815/4965/16 щодо вимог позивача про стягнення заробітної плати за період з 19.10.2015 року, яким визначено, що наявність судового рішення у справі № 815/4924/16 дає підстави позивачу для вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що було б належним способом захисту у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає.

Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною четвертою статті 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами КАС України.

При цьому, суди також повинні враховувати вимоги КАС України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

У даній справі судом встановлено, що позивача із займаної посади було звільнено з 20.09.2016 року та саме це звільнення визнано незаконним. В свою чергу, 19.10.2015 року не було прийнято рішень щодо звільнення позивача, позивач облікувався на займаній ним посаді, а тому цей період не може бути визнаний вимушеним прогулом.

Водночас, враховуючи, встановлені обставини щодо не нарахування позивачу заробітної плати за період з 19.10.2015 року по 04.12.2015 року - в період відсторонення, що прямо суперечить вимогам ст. 22 Закону України Про державну службу (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), а також з огляду на те, що після закінчення строку відсторонення будь-яких рішень щодо звільнення позивача прийнято не було, згідно представлених суду табелів робочого часу позивач облікувався, як робітник ТУ Держгірпромнагляду в Одеській області, та позивача звільнено із займаної посади лише 20.09.2016 року, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для не нарахування позивачу заробітної плати за цей період не було, а тому вимоги позивача з 19.10.2015 року по 19.09.2016 року підлягають задоволенню шляхом стягнення заборгованості з нарахування заробітної плати.

Як вказано відповідачем у представлених суду додаткових поясненнях із відповідними розрахунками, за посадою, яку займав позивач, він отримував заробіток згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 року та наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 97 від 31.03.2006 року, що включав в себе в обов'язковому порядку до виплати на місяць: посадовий оклад - 2638 грн., надбавка за ранг - 100 грн., надбавка за вислугу років 40% - 1095,20 грн., всього 3833,20 грн.

Кількість робочих днів за жовтень 2015 року складає - 21, тобто, денна заробітна плата позивача за цей місяць складає 182,53 грн., за період з 19.10.2015 року по 31.10.2015 року - 10 робочих днів, а тому заборгованість з виплати позивачу заробітної плати за жовтень 2015 року складає 1825,33 грн.

За період з листопада 2015 року по серпень 2016 року (10 повних робочих місяців) заборгованість з виплати позивачу заробітної плати складає 38332 грн.

Кількість робочих днів за вересень 2016 року складає - 22, тобто, денна заробітна плата позивача за цей місяць складає 174,24 грн., за період з 01.09.2016 року по 19.09.2016 року - 13 робочих днів, а тому заборгованість з виплати позивачу заробітної плати за вересень 2016 року складає 2265,12 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості з виплати заробітної плати позивачу складає 42422,45 грн.

Що стосується розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів зазначає наступне.

За правилами п.п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено судом, згідно наказу від 20.09.2016 року, який визнано протиправним рішенням суду, що набрало законної сили, припинено державну службу позивача з 20.09.2016 року.

Таким чином, останні 2 календарних місяці, що передують звільненню, є липень-серпень 2016 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що заробітна плата, що підлягала нарахуванню позивачу за липень - серпень складає 3833,20 грн. кожного місяця, загалом 7666,40 грн.

Кількість робочих днів липня-серпня 2016 року складає - 43, тобто, середньоденний заробіток позивача складає 178,29 грн.

Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу позивача з 20.09.2016 року по 20.12.2018 року включно складає - 565 днів, а тому середній заробіток, що підлягає стягненню на користь позивача складає 100733,85 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно задоволення позовних вимог в цій частині.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з порушенням права власності, стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В даному випадку позивачем не надано ні розрахунку моральної шкоди, ні доказів чи обґрунтування моральних страждань, спричинених неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача.

Крім того, оцінюючи завдану позивачеві моральну шкоду у розмірі 5000 грн., суд першої інстанції також не навів жодного обґрунтування.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, судове рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про часткове задоволення заявленого позову.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Держпраці в Одеській області, Державної служби України з питань праці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці в Одеській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державна служба України з питань праці, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (код ЄДРПОУ 39781624) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість з виплати заробітної плати за період з 19.10.2015 року по 19.09.2016 року в сумі 42422,45 грн. (сорок дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 45 коп.).

Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (код ЄДРПОУ 39781624) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за період з 20.09.2016 року по 20.12.2018 року в сумі 100733,85 грн. (сто тисяч сімсот тридцять три гривні 85 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Судове рішення складено у повному обсязі 21.12.2018 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Л.В. Стас

Суддя: І.О. Турецька