Постанова

від 21.12.2018 по справі 2а-3399/10/2670

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року Справа № 2а-3399/10/2670

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Кузьменка В.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника прокуратури Тагвей Т.І.,

представника ГУ ДФС у м. Києві Фіщука В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Української спеціальної науково-реставраційної проектно-будівельно виробничої корпорації Укрреставрація на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року у справі

за позовом заступника прокурора Голосіївського району м. Києва

в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції

у Голосіївському районі м. Києва

до Української спеціальної науково-реставраційної

проектно-будівельно виробничої корпорації Укрреставрація

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Заступник прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Української спеціальної науково-реставраційної проектно-будівельно виробничої корпорації Укрреставрація (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 2 944 148, 91 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року адміністративний позов було задоволено.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена позивачем до стягнення сума податкової заборгованості є узгодженою та безпідставно не сплачена відповідачем.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову, наполягаючи на тому, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність у Корпорації податкового боргу, оскільки нею неодноразово подавалися до контролюючих органів уточнюючі розрахунки із зобов'язань з орендної плати за землю, з урахуванням яких відповідач не має непогашених зобов'язань перед бюджетом, а також зазначаючи, що судом першої інстанції помилково не було прийнято до уваги сплату Корпорацією 31.10.2011 р. коштів у розмірі 106 059,55 грн.

Також апелянт наполягав на тому, що судом першої інстанції протиправно не враховано підтвердження господарським судом факту відсутності у Корпорації податкового боргу та безпідставно не зупинено провадження до набрання законної сили судовим рішенням у господарській справі № 5/216, яка є пов'язаною з даною адміністративною справою.

Крім того, апелянт зазначив, що суду першої інстанції було повідомлено про наявність між сторонами судового спору з приводу внесення змін до картки особового рахунку Корпорації та АІС в частині орендної плати відповідно до показників уточнюючих розрахунків за 2008, 2009 роки.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року апеляційна скарга відповідача була задоволена, рішення суду першої інстанції - скасовано, у задоволенні позову - відмовлено з підстав відсутності у відповідача заявленого позивачем до стягнення податкового боргу.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2014 року зазначене рішення суду апеляційної інстанції було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

За результатами нового апеляційного розгляду постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року апеляційна скарга відповідача була задоволена, рішення суду першої інстанції - скасовано, у задоволенні позову - відмовлено з підстав відсутності у відповідача заявленого позивачем до стягнення податкового боргу.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ГУ ДФС у м. Києві та заступником прокурора подано касаційні скарги, які постановою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року - задоволено, вказану постанову Київського апеляційного адміністративного суду - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою для скасування Верховним Судом рішення суду апеляційної інстанції стало неповне встановлення фактичних обставин справи, а саме те, що суд не дослідив зворотній бік облікової картки платника податку (інформаційної картки) на момент вирішення спору, не визначив структуру основного боргу, з урахуванням плати за землю за 2011 рік, не перевірив наявності ознак узгодженості податкового зобов'язання в сумі 49 912,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 07.04.2010 р. № 0008191530/0 та наявності заявленого до стягнення податкового боргу, а також не встановив об'єкт і період нарахування пені в сумі 44 053,36 грн., дотримання порядку її нарахування, не перевірив інформацію облікової картки на момент звернення позивача з позовом і на час розгляду справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року справу було прийнято до провадження даного суду та призначено до судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.12.2007 р. Київською міською радою прийнято рішення № 1538/4371 Про передачу Українській спеціальній науково-реставраційній проектно-будівельно - виробничій корпорації Укрреставрація земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничої бази за адресою: м Київ, Голосіївський район, вул. Промислова, 5 та затверджено проект відведення зазначеної земельної ділянки.

28.11.2008 р. між Українською спеціальною науково-реставраційною проектно-будівельно-виробничою корпорацією Укрреставрація та КМР укладено дговір оренди земельної ділянки.

Пунктом 4.2 вказаного договору визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 11,25 відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

12.03.2010 р. за вих. № 50 Корпорацією Укрреставрація надіслано до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва уточнюючі розрахунки до податкових декларацій з орендної плати за земельну ділянку комунальної власності за 2008, 2009, 2010 роки та заяву до уточнюючого розрахунку до податкових декларацій з орендної плати на земельну ділянку за адресою: м Київ, Голосіївський район, вул. Промислова, 5.

09.03.2011 р. Корпорацією Укрреставрація на поштову адресу ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було повторно надіслано уточнюючі розрахунки до податкових декларацій з орендної плати за земельну ділянку комунальної власності за 2008, 2009, 2010 роки та заяву до уточнюючого розрахунку до податкових декларацій з орендної плати за земельну ділянку за адресою: м Київ, Голосіївський район, вул. Промислова, 5 вих. № 40.

У березні 2010 року заступник прокурора Голосіївського району м. Києва, діючи в інтересах держави в особі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, звернувся до суду з позовом до Української спеціальної науково-реставраційної проектно-будівельно виробничої корпорації Укрреставрація , в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 2 944 148,91 грн.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми податкової заборгованості в повному обсязі, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України), Законами України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами від 21.12.2000 р. № 2181-III (далі - Закон № 2181-ІІІ), Про плату за землю від 03.07.1992 р. № 2535-XII (далі - Закон № 2535-ХІІ), які були чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 14 Закону № 2535-ХІІ платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячної декларації.

Податкова декларація з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності затверджена наказом ДПА України від 20.12.2005р. № 588, зареєстрованим у Мін'юсті України 30.12.2005 р. за № 1591/11871 (чинний на момент укладення договору оренди земельної ділянки), складається платниками на підставі укладеного з відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади договору на оренду землі.

Згідно з п. 1.3 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14 статті 14 ПК України у відповідній редакції передбачено, що податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

У пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-ІІІ визначено, що якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Аналогічні приписи закріплено у ст. 50 ПК України, якою регламентовано обов'язок платника податків подати уточнюючий розрахунок у разі виявлення помилок.

Системний аналіз викладених правових норм, що були чинними на відповідних стадіях виниклих спірних правовідносин, надає підстави стверджувати, що сума узгодженого та не сплаченого податкового боргу підлягає стягненню з платника у примусовому порядку.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги та усуваючи неповноту з'ясування обставин, на виконання висновків Верховного Суду, викладених у рішенні по даній справі, колегія суддів ухвалами від 07.11.2018 р. та від 28.11.2018 р. двічі витребовувала в податкового органу відповідні докази на підтвердження заявленого ним до стягнення з відповідача податкового боргу, зокрема належним чином завірену копію облікової картки Корпорації станом на відповідні періоди часу, детальний розрахунок спірної суми заборгованості з визначенням всіх його складових, періодів їх утворення, відомостями щодо урахування плати за змелю за 2011 рік, докази наявності у відповідача податкового боргу в розмірі 2 944 148,91 грн. станом на вересень 2010 року, березень 2015 року та на теперішній час, відомості і письмові пояснення щодо узгодженості податкового зобов'язання в сумі 49 912,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 07.04.2010 р. № 0008191530/0 та щодо об'єкту, періоду, порядку нарахування відповідачу пені в сумі 44 053,36 грн.

Однак, належних доказів на підтвердження вказаних обставин, окрім суми 49 912,00 грн. за ППР від 07.04.2010 р. № 0008191530/0, суду не надано, а подані роздруківки та письмові пояснення податкового органу /Т.3 а.с. 206-215, 240-242/ спірні обставини даної справи не підтверджують та не спростовують, з огляду на наступне.

Так, колегія суддів встановила, що позов у цій справі позивачем подано в березні 2010 року, предметом спору, з урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог від 31.01.2012 р. /Т.1 а.с.166-167/, є сума податкової заборгованості в загальному розмірі 2 944 148,91 грн., що охоплювала період до 2012 року та складалася з: 2 900 195,55 грн. недоїмки, з яких 49 912,00 грн. - заборгованість за невиконаним узгодженим платежем по ППР від 07.04.2010 р., та 44 053,36 грн. пені.

Тобто, саме на захист державних інтересів щодо отримання вказаних сум податкових платежів було подано адміністративний позов у цій справі і саме ця заявлена сума, включаючи її складові, є предметом позову.

Втім, суми податкових зобов'язань відповідача, вказані в наданій суду роздруківці та в письмових поясненнях охоплюють зовсім інші період (зокрема, весь 2012 рік, а також 2013-2017 роки і навіть частково 2018 рік) та містять відомості щодо зовсім інших сум та підстав їх виникнення: пені в розмірі 407 243,86 грн., а не 44 053,36 грн., що була предметом позову; недоїмки за самостійно задекларованими зобов'язаннями: 2 090 452,85 грн., штрафних санкцій 34 753,45 грн., а не 2 900 195,55 грн., як заявлялося у позовних вимогах.

Тож, у наданих письмових поясненнях та роздруківках з ІКП податковий орган не доводить наявності правових підстав для стягнення з відповідача саме заявленої суми податкової заборгованості, а фактично змінює предмет і підстави позову, що є недопустимим на стадії апеляційного провадження.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному випадку, не зважаючи на те, що судове провадження триває вже майже вісім років, що судами неодноразово витребовувалися у податкового органу докази на підтвердження обґрунтованості заявленої до стягнення суми боргу, позивачем, ані в особі прокурора, ані безпосередньо органу ДФС так і не виконано покладеного на нього обов'язку доказування.

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України), що в сукупності з нормами ст. 77 КАС України обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах саме на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що зумовлюють покладення на платника певних обов'язків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для колегії суддів при вирішенні даної справи.

Судова колегія також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 р. у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , відповідно до яких справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.

Відповідно до ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Отже, податковим органом не надано чіткої структури саме спірної у цій справі заборгованості, не підтверджено належними доказами підстави виникнення кожної з її складових та взагалі не доведено, що саме цей борг обліковується за відповідачем і на теперішній час.

При цьому, у судовому засіданні представник ГУ ДФС у м. Києві підтвердив, що дійсно ухвали суду про витребування доказів були виконані податковим органом лише частково.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, основна частина недоїмки визначеної у складі спірної заборгованості (як виокремлено позивачем в заяві про уточнення позовних вимог та в поданих в наступному документах) утворилася внаслідок невизнання податковою інспекцією поданих відповідачем уточнюючих податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2008-2010 рр. Але, рішенням суду у справі № 2а-4550/11/2670, яке набрало законної сили, відповідну бездіяльність податкового органу було визнано протиправною та зобов'язано ДПІ у Голосіївському районі м. Києва внести зміни до картки особового рахунку відповідача відповідно до показників уточнюючих розрахунків до податкових декларацій з орендної плати за 2008-2010 рр. /Т.3 а.с.25-27 (з урахуванням ухвали про виправлення описки в судовому рішенні)/.

Зазначені обставини та сам факт оскарження відповідачем в судовому порядку відповідної бездіяльності ДПІ, по-перше, вказують на те, що відповідна сума недоїмки, яка утворилася внаслідок неприйняття таких уточнюючих розрахунків, була неузгодженою на момент ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі, а по-друге, взагалі не існує та знівельована наведеним рішенням суду.

Проте, навіть цю суму податковий орган на виконання ухвал Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018 р. та від 28.11.2018 р. виокремити не зміг.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду від 22.10.2013 р. у справі № 2а-5985/12/2670, яка набрала законної сили, встановлено відсутність у відповідача заборгованості перед бюджетом з орендної плати за землю за період з 01.04.2009 р. по 08.11.2011 р., а також визнано протиправним та скасовано ППР від 01.12.2011 р. № 0023151530, яким до відповідача було застосовано штрафні санкції у розмірі 34 583,45 грн. за затримку на 885 календарних днів сплати орендної плати за землю в розмірі 172 917,23 грн.

При цьому, вказана сума (34 583,45 грн.) згадується податковим органом в його письмових поясненнях, але за зовсім іншим ППР (від 02.03.2012 р. № 0003441530), винесеним вже після виникнення спірної суми боргу, тобто за інший період, ніж є спірним у цій справі.

Решта спірної заборгованості, що є безпосередньо предметом даного спору, а не яку ГУ ДФС у м. Києві наразі намагається стягнути поза межами спірних правовідносин, відповідно до матеріалів цієї справи, складалася з:

1) пені 44 053,36 грн., структура, підстави виникнення, періоди і порядок нарахування якої податковий орган суду не довів і відповідних доказів не надав, тобто не підтвердив обґрунтованості позовних вимог і в цій частині також;

2) податкової заборгованості за ППР від 07.04.2010 р. № 0008191530/0 у розмірі 49 912,00 грн.

При цьому, з доказами, наданих ГУ ДФС у м. Києві, та матеріалами справи підтверджується обґрунтованість визначення позивачем податкового боргу відповідача лише за вказаним ППР від 07.04.2010 р. № 0008191530/0 у розмірі 49 912,00 грн., який є узгодженим (зокрема, був узгодженим вже на момент збільшення позовних вимог у цій справі та вирішення справи судом першої інстанції; ППР не оскаржувалося відповідачем, тому підлягає до виконання), та наявність правових підстав для його стягнення і задоволення позовних вимог у цій частині.

Отже, судом першої інстанції було неповно встановлено обставини даної справи, неправильно застосовано норми матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування

Таким чином, апеляційна скарга Української спеціальної науково-реставраційної проектно-будівельно виробничої корпорації Укрреставрація підлягає задоволенню, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року - скасуванню, адміністративний позов - задоволенню.

Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Української спеціальної науково-реставраційної проектно-будівельно виробничої корпорації Укрреставрація - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року - скасувати.

Адміністративний позов заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до Української спеціальної науково-реставраційної проектно-будівельно виробничої корпорації Укрреставрація про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з Української спеціальної науково-реставраційної проектно-будівельно виробничої корпорації Укрреставрація податковий борг у розмірі 49 912,00 грн. (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот дванадцять), що виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 07.04.2010 р. № 0008191530/0.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 21 грудня 2018 року.

Головуючий суддя

Судді: