ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2018 року
м. Київ
Справа № 904/7912/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фагор Україна"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 (у складі Пархоменко Н.В. - головуючого, суддів Коваль Л.А., Чередко А.Є.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фагор Україна"
до Дніпровської міської ради
про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі
за участю:
позивача: ОСОБА_5 (договір від 15.01.2018)
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фагор Україна" (далі - позивач) просило, з урахуванням заяви про виправлення описки, визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 13.10.2009, з урахуванням додаткового договору від 26.03.2010, у редакції запропонованій позивачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від укладання додаткової угоди до договору оренди землі, що є порушенням права позивача на поновлення договору оренди земельної ділянки, яке підлягає захисту в судовому порядку.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2017 (суддя Петренко І.В.), позов задоволено повністю.
Оскарженою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2018, вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказану постанову суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2017 у справі № 904/3187/17, яке набрало законної сили, встановлено, що рішення відповідача від 13.07.2016 № 256/11 є чинним та ним поновлено строк договору на три роки, починаючи з 13.07.2016 до 13.07.2019, що спростовує висновки апеляційного суду про те, що договір оренди земельної ділянки припинив свою дію, а рішення відповідача від 13.07.2016 № 256/11 втратило чинність. При цьому позивач вказує на те, що додатковою угодою не вносилися зміни до договору щодо розміру орендної плати.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 13.10.2009 між Дніпропетровською міською радою, правонаступником якого є відповідач (орендодавець) та позивачем (орендар) було укладено договір оренди землі (далі-договір), за умовами якого, з урахуванням додаткового договору до нього від 26.03.2010, орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 0,8276 га, кадастровий номер 1210100000:09:531:0008, яка знаходиться по вул. Молодогвардійській у районі буд.1-А (Самарський район), терміном на три роки.
Згідно пункту 3.2 договору після закінчення строку, на який його було укладено, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і письмово, не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку договору, звернувся до міської ради з клопотанням щодо продовження його дії, то за відсутності письмових заперечень орендодавця та відповідного рішення міської ради, договір оренди земельної ділянки може бути продовжено або поновлено на той строк і на тих самих умовах, які були передбачені попереднім договором.
Пунктом 14.1 договору передбачено, що він набирає чинності після підписання його сторонами та державної реєстрації.
16.10.2009 договір був зареєстрований у встановленому законом порядку.
Листом від 06.07.2012 № 12 позивач звернувся до відповідача, який був ним отриманий того ж дня, до якого додав проект додаткової угоди та просив поновити договір на той же строк і на тих же умовах, що визначені договором.
13.07.2016 відповідачем було прийнято рішення № 256/11 (далі-Рішення), яким зокрема, вирішено поновити договір на три роки, починаючи з дати прийняття цього рішення, встановлено розмір річної орендної плати за користування земельною ділянкою у мінімальному розмірі, визначеному Податковим кодексом України та зобов'язано позивача у тримісячний строк з моменту прийняття цього рішення укласти з відповідачем додаткову угоду до договору оренди землі шляхом її нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Суди встановили, що 20.09.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив підготувати додаткову угоду до договору згідно Рішення.
Проте листом від 12.10.2016 № 5/9-153 відповідач повідомив позивача про те, що у зв'язку з технічною помилкою, яка виникла при підготовці Рішення, укладання додаткової угоди до договору є неможливим, але найближчим часом до Рішення будуть внесені відповідні зміни та поновлено строк на право укладення додаткової угоди до договору.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2017 у справі № 904/3187/17, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 встановлено, що Рішенням вже поновлено строк договору на три роки, починаючи з 13.07.2016 по 13.07.2019.
В той же час апеляційним судом встановлено, що постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 у справі № 904/3187/17, встановлено, що датою закінчення строку дії договору є 13.10.2012 та позивачем недотримана процедура, яка визначена ст.33 Закону України "Про оренду землі", що свідчить про відсутність юридичного факту поновлення договору на той самий строк та на тих самих умовах шляхом укладення додаткової угоди.
Суди встановили, що відповідачем була подана заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору, сплачує земельний податок, а відповідач проти цього не заперечує, тому договір є поновленим, а укладення додаткової угоди до договору є лише документальним оформленням цього факту з метою виконання Рішення. При цьому суд вказав на те, що позов подано в межах строку позовної давності, оскільки правовідносини сторін є триваючими, тому перебіг строку позовної давності переривався.
Апеляційний суд, скасовуючи наведене рішення суду та приймаючи нове, про відмову в позові, свій висновок мотивував тим, що так як договір припинив свою дію 16.10.2012, а доказів його продовження на наступні три роки сторонами не подано, тому відсутні підстави для поновлення договору згідно приписів ч.6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому апеляційний суд вказав на те, що позивачем не подано доказів направлення відповідачу проекту додаткової угоди про продовження дії договору згідно Рішення. Також апеляційна інстанція вказала на те, що редакція додаткової угоди, яка викладена позивачем у позові, не відповідає Рішенню, оскільки ним були внесені зміни до істотних умов договору щодо його строку та розміру орендної плати, які позивач не відобразив в редакції додаткової угоди, яку просить визнати укладеною в судовому порядку. Крім того, апеляційний суд зазначив, що оскільки права позивача не порушені, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.
Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні з огляду на наступне.
Відповідно до приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, що діяла на час закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного між сторонами, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (ч.1). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч.2). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч.3). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч.4). Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч.5). У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (ч.6). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу (ч.7). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку (ч.8). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч.9). У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (ч.10).
Таким чином стаття 33 цього Закону фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.
При цьому у першому випадку, за яким орендар, який має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, і який має намір скористатися таким переважним правом, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. І у цьому випадку поновлення договору оренди землі здійснюється на підставі додаткової угоди, проект якої орендар додає до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі. При цьому при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін, що вбачається із приписів частин 1-4 вказаної статті.
У другому ж випадку не встановлюється обов'язку для орендаря, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі, а визначається, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.
Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1-5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов'язані одна з іншою.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, відступати від якої колегія суддів не вбачає правових підстав.
Частиною першою статті 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Приписами статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є строк дії договору оренди.
Згідно частини першої статті 19 наведеного Закону, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.
Відповідно до статті 31 вказаного Закону, договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Встановивши, що строк дії договору закінчився 16.10.2012, а також врахувавши постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 № 904/3187/17, згідно якої було встановлено, що сторонами не було укладено додаткову угоду до договору після спливу строку його дії, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погоджується з наведеними висновками апеляційного суду виходячи із того, що оскільки положеннями частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено можливість вважати поновленим договір оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, така можливість обумовлена зазначеним місячним терміном, а положеннями частини 8 цієї статті передбачено необхідність у місячний строк в обов'язковому порядку укладення додаткової угоди до договору оренди землі, але виходячи із того, що згідно встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи додаткова угода про продовження договору протягом трьох років після закінчення договору сторонами не укладалась, у зв'язку з чим договір припинив свою дію, так як закінчився строк, на який його було укладено.
Більш того, колегія суддів зазначає, що неможливо поновити договір, який припинив свою дію, у зв'язку зі спливом його строку.
З урахуванням наведених норм права Рішення відповідача від 13.07.2016 про поновлення договору на три роки, починаючи з дати прийняття цього рішення, не може змінювати положення чинного законодавства щодо строків дії договору оренди землі.
Крім того, запропонована позивачем редакція додаткової угоди, з урахуванням заяви позивача про описку, містить умову, яка перебуває у взаємозв'язку з днем набрання чинності Рішення, що не відповідає змісту проекту додаткової угоди, яку позивач листом від 06.07.2012 № 17 надав відповідачу.
Відтак висновок апеляційного про відмову в позові, є законним та обґрунтованим.
Твердження позивача про те, що згідно рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2017 у справі № 904/3187/17, яке набрало законної сили, Рішенням поновлено строк договору на три роки, відхиляються, так як згідно частини третьої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзиву на касаційну скаргу знайшли своє підтвердження про законність оскарженої постанови.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.
Відповідно до приписів статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фагор Україна" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/7912/17, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 18.12.2018 |
Оприлюднено | 23.12.2018 |
Номер документу | 78802027 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Мачульський Г.М.
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Петренко Ігор Васильович
Господарське
Дніпропетровський апеляційний господарський суд
Пархоменко Наталія Володимирівна
Господарське
Дніпропетровський апеляційний господарський суд
Пархоменко Наталія Володимирівна
Господарське
Дніпропетровський апеляційний господарський суд
Пархоменко Наталія Володимирівна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Петренко Ігор Васильович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні