Рішення

від 20.12.2018 по справі п/800/217/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

РІШЕННЯ

Іменем України

20 грудня 2018 року

м. Київ

справа №П/800/217/17

адміністративне провадження №П/9901/813/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Анцупова Т.О., Гімон М.М., Коваленко Н.В., Кравчук В.М,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи справу за позовом Громадської організації Автономна Адвокатура до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання частково незаконним та скасування Указу,

в с т а н о в и в :

Громадська організація Автономна Адвокатура звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати незаконними та скасувати статті 1, 2 Указу Президента України від 15.05.2017р. №133/2017 Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Президент України своїм Указом обмежив його право на вільне користування, поширення та зберігання інформації, гарантоване Конституцією України.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування відзиву, крім іншого, посилається на те, що питання законності Указу Президента України №133 вже було предметом судового розгляду, який є аналогічним предмету даної справи, за наслідками якого Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення, в якому дійшла висновку щодо відсутності підстав для його скасування.

Також посилається на те, що судовий захист в адміністративному процесі може здійснюватися тільки шляхом поновлення порушеного суб'єктивного права або захисту індивідуальних свобод чи інтересу позивача, а не інших осіб. У рішенні РНБО, введеному дію оскаржуваним Указом, яке актом індивідуальної дії, персональні санкції застосовано до інших осіб, а не до позивача, а відтак права позивача спірним Указом порушено не було.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2017р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачам строк до 16.06.2017р. для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 29.06.2017р. позовну заяву повернуто позивачам.

Не погодившись з ухвалою Вищого адміністративного суду України про повернення позовної заяви, ОСОБА_3 та Громадська організація Автономна Адвокатура подали заяву про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме - порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених ст. 171-1 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду України від 09.08.2017р. відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_3 та Громадської організації Автономна Адвокатура про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.06.2017р.

15.12.2017р. набув чинності Закон України від 03.10.2017р. №2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

У зв'язку з наведеним, зазначена заява в порядку підпункту 1 пункту 1 Розділу VIII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-VIII) передана на розгляд Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 05.09.2018р. заяву Громадської організації Автономна Адвокатура та ОСОБА_3 задоволено частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.06.2017р. скасовано в частині повернення позовної заяви Громадської організації Автономна Адвокатура , а справу в цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В іншій частині ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.06.2017р. залишено без змін.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2018р. вказану справу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Стародуба О.П., суддів: Анцупової Т.О., Гімона М.М., Коваленко Н.В., Кравчука В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 24.10.2018р. відкрито провадження у справі за позовом Громадської організації Автономна Адвокатура до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання частково незаконним та скасування Указу.

В ході розгляду справи судом встановлено, що Указом Президента України від 15.05.2017р. №133/2017 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017р. Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) .

Зазначеним рішенням Радою національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) підтримано пропозиції щодо продовження і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), внесені Кабінетом Міністрів України (розпорядження від 26.04.2017р. №288-р), Службою безпеки України та Національним банком України.

Так, рішенням РНБО від 28.04.2017р. застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до юридичних осіб, зокрема і до ТОВ Мэйл.РУ ГРУП (ООО Мэйл.РУ ГРУП ), м. Москва, пр-кт Ленінградський, б.39, стр.79, ИНН 7714789489, ОГРН 1097746572813; ТОВ Вконтакте (ООО Вконтакте ), м. Санкт- Петербург, вул. Херсонська, 12-14, літер А, пом. 1-Н, ИНН: 7842349892 , ОГРН: 1079847035179; ТОВ В Контакті м. Київ, вул. Червоноарміська, 5, оф. 32, код ЄДРПОУ 38004331 та ТОВ Мейл.РУ Україна м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 20, код ЄДРПОУ 36001370.

Відповідно до пп. 11 п. 422 додатку 2 до рішення РНБО від 28.04.2017р. до ТОВ Мэйл.РУ ГРУП (ООО Мэйл.РУ ГРУП ) строком на три роки застосовується заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів Mail.ru (www.mail.ru) та соціально-орієнтованих ресурсів Вконтакте (www.vk.com) та Одноклассники (www.ok.ru).

Відповідно до п. 11 п. 423 додатку 2 до рішення РНБО до ТОВ Вконтакте (ООО Вконтакте ) строком на три роки застосовується заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів Mail.ru (www.mail.ru) та соціально-орієнтованих ресурсів Вконтакте (www.vk.com) та Одноклассники (www.ok.ru).

Відповідно до пп. 11 п. 424 додатку 2 до рішення РНБО до ТОВ В Контакті строком на три роки застосовується заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів Mail.ru (www.mail.ru) та соціально-орієнтованих ресурсів Вконтакте (www.vk.com) та Одноклассники (www.ok.ru).

Відповіднодо пп. 11 п. 425 додатку 2 до рішення РНБО до ТОВ Мейл.РУ Україна строком на три роки застосовується заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів Mail.ru (www.mail.ru) та соціально-орієнтованих ресурсів Вконтакте (www.vk.com) та Одноклассники (www.ok.ru).

Позивач вважає що оскаржуваний Указ Президента України порушує його права на вільне користування, поширення та зберігання інформації, у зв'язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції на час звернення з позовною заявою (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 КАС України (у зазначеній редакції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 28.11.2013 № 12-рп/2013, серед іншого, прийшов до висновку, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву до суду подано безпосередньо ГО Автономна адвокатура .

Згідно із частиною другою статті 171 КАС України (в редакції на час звернення з позовною заявою) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до частини 3 статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 статті 107 Конституції України РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

РНБО координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони.

Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 10 Закону України Про Раду національної безпеки і оборони України від 05.03.1998р. №183/98-ВР рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів.

Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про санкції від 14.08.2014р. №1644-VІІ (далі - Закон №1644-VІІ) з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону №1644-VІІ рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.

Згідно із частиною 2 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. А відповідно до частини 3 цієї статті здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України Про інформацію від 02.10.1992р. №2657-ХІІ (далі - Закон №2657-ХІІ) право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Частиною 2 статті 7 цього Закону передбачено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Тобто, законодавець передбачив певною мірою можливість обмеження права на інформацію, водночас жодним чином не обмежив право вибору форм і джерел одержання інформації.

Заборона провайдерам надавати послуги з доступу до певних ресурсів (джерел) не повинна ототожнюватись з обмеженням права на інформацію як таким, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), а саме статтею 10, встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Проте зазначені свободи не є абсолютними і їх здійснення згідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету й безсторонності суду.

Введені в дію Указом санкції обмежують право на доступ, зокрема, до певних Інтернет-ресурсів, що може розглядатися як втручання у гарантовану статтею 10 Конвенції свободу одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Проте таке втручання держави не є порушенням зазначених свобод, оскільки можливість його запровадження передбачено, зокрема, Конституцією України (частиною 3 статті 34), Законом №1644-VІІ (абзацом п'ятим преамбули, частиною першою статті 1, частиною третьою статті 5), і Законом №2657-ХІІ (частиною 2 статті 6, частиною 2 статті 7) та має легітимну мету, конкретизовану в указаних приписах: потреба невідкладного та ефективного реагування на загрози національній безпеці України. Означена мета відповідає пункту 2 статті 10 Конвенції, згідно з яким обмеження свобод, гарантованих цією статтею, зокрема і свободи одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, може бути передбачено в інтересах національної безпеки.

Відповідно до рішення РНБО, запроваджені санкції направлено, зокрема, на обмеження доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів або сервісів, які загрожують національним інтересам та безпеці.

Крім того, запроваджені спірним Указом обмеження є такими, що відповідають критерію необхідність у демократичному суспільстві , оскільки в їх запровадженні та в подальшому продовженні з огляду на загальновизнані факти існувала нагальна потреба. Разом з іншими заходами, що вживаються для захисту України від зовнішньої агресії, встановлені спірним Указом обмеження дозволяють досягнути вказаної вище легітимної мети.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018р. у справі №800/321/17.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи спірний Указ від 15.05.2017р. №133/2017 Президент України діяв на реалізацію своїх конституційних повноважень, в порядку та на підставі законодавства України.

Водночас, санкції щодо ТОВ Мэйл.РУ ГРУП (ООО Мэйл.РУ ГРУП ), ТОВ Вконтакте (ООО Вконтакте ), ТОВ В Контакті та ТОВ Мейл.РУ Україна , які обмежують їх діяльність на території України, встановлені та регламентовані рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017р., яке не є предметом розгляду у даній справі.

Посилання позивача в обгрунтування позовних вимог на обмеження спірним Указом його прав на зберігання та поширення інформації є безпідставним, оскільки спірний Указ Президента України не містить положень, які б встановлювали чи обмежували права та обов'язки громадян, в тому числі щодо зберігання, накопичення чи поширення інформації на накопичувачах в мережі Інтернет.

Крім того безпідставни є посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справі Ahmet Yэldэrэm v. Turkey , у якій, на його думку, суд визнав порушення статті 10 Конвенції з підстав, аналогічних тим, що наведено у даній справі.

Так, в ході розгляду згаданої справи Суд встановив, що спірне блокування було наслідком заборони, яка спочатку стосувалась іншого Інтернет-сайту. Саме через блокування Google Sites воно торкалось також і заявника, власника іншого веб-сайту. Отже, з урахуванням усіх обставин суд постановив, що згаданий захід мав протиправні наслідки і не міг вважатись таким, що спрямований виключно на блокування доступу до спірного сайту, оскільки він спричинив загальне блокування усіх сайтів, яким надавав хостинг Google Sites, а тому мало місце порушення статті 10 Конвенції.

Крім того, у цьому рішенні Суд погодився з можливістю застосування заходів з обмеження у випадку наявності протиправного контенту в Інтернеті, які включають як індивідуальне вимкнення доступу до Інтернету, так і заборону доступу до конкретного сайту і видалення протиправного контенту.

У даній справі позивачем є Громадська організація, яка не є власником веб-сайту, Інтернет-провайдером або безпосередньо представником юридичних осіб, щодо яких спірним Указом застосовано санкції, а є користувачем мережі Інтернет, про що зазначено самим позивачем.

Крім того, в даному випадку спірним є не користування мережею в цілому, а лише заборона Інтернет-провайдерам на певний період здійснювати надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів певних сервісів, яка, в свою чергу, не створює перешкод для користування будь-якими іншими сервісами.

Таким чином, позивач не був позбавлений можливості використовувати для одержання, зберігання та передачі інформації через мережу Інтернет без втручання органів державної влади інші веб-ресурси, аналогічні до тих, на доступ до яких були встановлені обмеження спірним Указом.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що спірним Указом права позивача не обмежено, його права та свободи не порушено, в зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Керуючись статтями 2, 22, 241, 243, 245, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову Громадської організації Автономна Адвокатура до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання частково незаконним та скасування Указу - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

О.П. Стародуб

Т.О. Анцупова

М.М. Гімон

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук