П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2019 року
м. Київ
Справа № П/800/217/17
Провадження № 11-32заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу Громадської організації Автономна адвокатура (далі - ГО Автономна адвокатура ) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року (судді Стародуб О. П., Анцупова Т. О., Гімон М. М., Коваленко Н. В., Кравчук В. М.) у справі № П/800/217/17 за позовом ГО Автономна адвокатура до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання частково незаконним і скасування указу та
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2017 року ГО Автономна адвокатура звернулася до суду з позовом до Президента України Порошенка П. О. про визнання незаконними та скасування статей 1, 2 Указу Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017 Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) .
На обґрунтування позову ГО Автономна адвокатура зазначила, що Президент України своїм Указом обмежив право позивача на вільне користування, поширення та зберігання інформації, гарантоване Конституцією України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 20 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовив.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ГО Автономна адвокатура подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції визнав встановленими недоведені й такі, що не відповідають дійсності, обставини, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. На думку скаржника, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки матеріалами справи не підтверджена наявність підстав для застосування оскаржуваним Указом санкцій у відповідності до статті 3 Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VІІ Про санкції (далі - Закон № 1644- VІІ).
ГО Автономна адвокатура також вказало, що суд неправильно застосував положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), оскільки не перевірив, чи дотримано критерій пропорційності при обмежені права на свободу вираження поглядів у мережі Інтернет, та порушив статтю 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), заперечуючи право action popularis правозахисної громадської організації захищати не тільки інтереси власне організації та її членів, а також суспільні інтереси відповідно до мети організації, для захисту прав людини, принципу верховенства права і процесуальної справедливості при застосуванні санкцій.
У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України зазначив, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що приймаючи оскаржуваний Указ відповідач діяв на реалізацію своїх конституційних повноважень, у порядку та на підставі законодавства України. Тому представник Президента України просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду без змін.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГО Автономна адвокатура , а ухвалою від 25 березня 2019 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ГО Автономна адвокатура .
Суд першої інстанції установив , що Указом Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 28 квітня 2017 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) .
Зазначеним рішенням РНБО підтримала пропозиції щодо продовження і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), внесені Кабінетом Міністрів України (розпорядження від 26 квітня 2017 року № 288-р), Службою безпеки України та Національним банком України.
РНБО рішенням від 28 квітня 2017 року застосувала персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до юридичних осіб, зокрема і до ТОВ Мэйл.РУ ГРУП (ООО Мэйл.РУ ГРУП , м. Москва, пр-т. Ленінградський, 39, стр. 79, ИНН 7714789489, ОГРН 1097746572813); ТОВ Вконтакте (ООО Вконтакте , м. Санкт-Петербург, вул. Херсонська, 12-14, літ. А , пом. 1-Н, ИНН 7842349892, ОГРН 1079847035179); ТОВ В Контакті (м. Київ, вул. Червоноармійська, 5, оф. 32, код ЄДРПОУ 38004331) та ТОВ Мейл.РУ Україна (м. Київ, вул. Велика Житомирська, 20, код ЄДРПОУ 36001370).
Відповідно до підпункту 11 пункту 422 додатку 2 до рішення РНБО від 28 квітня 2017 року до ТОВ Мэйл.РУ ГРУП (ООО Мэйл.РУ ГРУП ) строком на три роки застосовується заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів Mail.ru (www.mail.ru) та соціально-орієнтованих ресурсів Вконтакте (www.vk.com) та Одноклассники (www.ok.ru).
Згідно з підпунктом 11 пункту 423 додатку 2 до рішення РНБО до ТОВ Вконтакте (ООО Вконтакте ) строком на три роки застосовується заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів Mail.ru (www.mail.ru) та соціально-орієнтованих ресурсів Вконтакте (www.vk.com) та Одноклассники (www.ok.ru).
На підставі підпункту 11 пункту 424 додатку 2 до рішення РНБО до ТОВ В Контакті строком на три роки застосовується заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів Mail.ru (www.mail.ru) та соціально-орієнтованих ресурсів Вконтакте (www.vk.com) та Одноклассники (www.ok.ru).
Відповідно до підпункту 11 пункту 425 додатку 2 до рішення РНБО до ТОВ Мейл.РУ Україна строком на три роки застосовується заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів Mail.ru (www.mail.ru) та соціально-орієнтованих ресурсів Вконтакте (www.vk.com) та Одноклассники (www.ok.ru).
Вважаючи, що оскаржуваний Указ Президента України у вказаній частині порушує його права на вільне користування, поширення та зберігання інформації, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ГО Автономна адвокатура , Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що, приймаючи оскаржуваний Указ, Президент України діяв на реалізацію своїх конституційних повноважень, у порядку та на підставі законодавства України. При цьому санкції щодо ТОВ Мэйл.РУ ГРУП (ООО Мэйл.РУ ГРУП ), ТОВ Вконтакте (ООО Вконтакте ), ТОВ В Контакті та ТОВ Мейл.РУ Україна , які обмежують їх діяльність на території України, встановлені та регламентовані рішенням РНБО від 28 квітня 2017 року, яке не є предметом розгляду в цій справі. Посилання позивача на обмеження оскаржуваним Указом його прав на зберігання та поширення інформації є безпідставним, оскільки цей Указ не містить положень, які б встановлювали чи обмежували права та обов`язки громадян, у тому числі щодо зберігання, накопичення чи поширення інформації на накопичувачах в мережі Інтернет.
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з огляду на такі міркування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Частиною другою статті 264 КАС України встановлено, що оскаржити нормативно-правовий акт мають право особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
На підставі частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 107 Конституції України РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.
Згідно із частиною першою статті 10 Закону України від 05 березня 1998 року № 183/98-ВР Про Раду національної безпеки і оборони України (далі - Закон № 183/98-ВР) рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів.
Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади (частина четверта статті 10 Закону № 183/98-ВР).
Положеннями частини першої статті 1 Закону № 1644-VІІ встановлено, що зметою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
Частиною першою статті 5 Закону № 1644-VІІ визначено, що пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.
На підставі частини третьої вказаної статті рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.
Як установив суд першої інстанції, РНБО рішенням від 28 квітня 2017 року застосувала персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до юридичних осіб, зокрема і до ТОВ Мэйл.РУ ГРУП (ООО Мэйл.РУ ГРУП ), ТОВ Вконтакте (ООО Вконтакте ), ТОВ В Контакті та ТОВ Мейл.РУ Україна .
Указаним рішенням РНБО підтримала пропозиції щодо продовження і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), внесені Кабінетом Міністрів України (розпорядження від 26 квітня 2017 року № 288-р), Службою безпеки України та Національним банком України.
Президент України Указом від 15 травня 2017 року № 133/2017 ввів в дію рішення РНБО від 28 квітня 2017 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) .
Згідно із частиною другою статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з цим, на підставі частини третьої цієї статті здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Крім того, відповідно до частини другої статті 6 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ Про інформацію (далі - Закон № 2657-ХІІ) право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Частиною другою статті 7 Закону № 2657-ХІІ передбачено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Проте здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду, що визначено пунктом 2 статті 10 Конвенції.
Уведені в дію оскаржуваним Указом Президента України санкції обмежують право на доступ, зокрема, до певних Інтернет ресурсів, що може розглядатися як втручання у гарантовану статтею 10 Конвенції свободу одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Водночас таке втручання держави не є порушенням зазначених свобод, оскільки можливість його запровадження передбачена, зокрема, Конституцією України (частиною третьою статті 34), Законом № 1644-VІІ (абзацом п`ятим преамбули, частиною першою статті 1, частиною третьою статті 5) і Законом № 2657-ХІІ (частиною другою статті 6, частиною другою статті 7) та має легітимну мету, конкретизовану в указаних приписах: потреба невідкладного та ефективного реагування на загрози національній безпеці України. Означена мета відповідає пункту 2 статті 10 Конвенції, згідно з яким обмеження свобод, гарантованих цією статтею, зокрема і свободи одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, може бути передбачено в інтересах національної безпеки.
Відповідно до рішення РНБО від 28 квітня 2017 року санкції направлено, зокрема, на обмеження доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів або сервісів, які загрожують національним інтересам та безпеці України.
При цьому обмеження, установлені Указом Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017, є такими, що відповідають критерію необхідність у демократичному суспільстві , оскільки в їх запровадженні та подальшому продовженні з огляду на визнані факти агресії проти України існувала нагальна потреба. Указане підтверджується, зокрема, Зверненням Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII; Заявою Верховної Ради України Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій ДНР та ЛНР , які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян , схваленою Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 2015 року № 145-VIII; Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями ; Заявою Верховної Ради України Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків , схваленою Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ; Заявою Верховної Ради України Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод , схваленою Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII; Зверненням Верховної Ради України до парламентів іноземних держав, парламентських асамблей міжнародних організацій щодо засудження триваючої агресії Російської Федерації проти України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 18 лютого 2016 року № 1014-VIII.
Велика Палата Верховного Суду також ураховує й те, що позивач не був позбавлений можливості використовувати для одержання, зберігання та передачі інформації через мережу Інтернет без втручання органів державної влади інші вебресурси, аналогічні до тих, на доступ до яких були встановлені обмеження оскаржуваним Указом. Позивач не обґрунтував порушення його прав запровадженими державою Україною обмеженнями на доступ саме до вказаних в оскаржуваному Указі сервісів.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуваним Указом Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017 не було порушено права та свободи позивача.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 800/321/17 (провадження № 11-468заі18).
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що, приймаючи оскаржуваний Указ від 15 травня 2017 року № 133/2017, Президент України діяв на реалізацію своїх конституційних повноважень, у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тобто пропорційно.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі позивача доводи не спростовують викладених у рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ГО Автономна адвокатура задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу Громадської організації Автономна адвокатура залишити без задоволення.
2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
М. І. Гриців Л. І. Рогач
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
В. С. Князєв О. Г. Яновська
Суд | Велика палата Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 05.06.2019 |
Оприлюднено | 02.07.2019 |
Номер документу | 82738705 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Велика палата Верховного Суду
Золотніков Олександр Сергійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні