Постанова

від 22.12.2018 по справі 2а-7792/11/2670

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2а-7792/11/2670 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Мельничука В.П., Земляної Г.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика Феррум на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2018 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика Феррум до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фабрика Феррум звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.05.2011: № 0004372303, № 0004362303, № 000438303.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2011 позов було задоволено, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.10.2015.

Постановою Верховного Суду від 21.05.2018 ухвалу Вищого адміністративного суду України від 05.10.2015, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2011 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2018 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що суд першої інстанції врахував докази відповідача, які ґрунтуються на припущеннях, а також, що несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом було здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ Автопартнерс за період з 01 листопада 2010 року по 28 лютого 2011 року, результати якої оформлено актом № 462/23-3/37144912 від 28.04.2011, яким встановлено, що операції позивача з придбання робіт та палива у ТОВ Автопартнерс з 01 листопада 2010 року по 28 лютого 2011 року не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

В результаті вказаного, відповідачем встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , п.п. 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість та прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.05.2011 № 0004372303, № 0004362303 та № 0004382303, якими визначено позивачу грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 793 600, 00 грн., податку на прибуток в сумі 663 626, 00 грн. та зменшено розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 152 540, 00 грн. відповідно.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями відповідача, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскільки відповідним рішенням суду підтверджено фіктивний характер діяльності контрагента позивача та умисел його керівника на здійснення фіктивного підприємництва, то вчинені за участю ТОВ Автопартнерс нелегальні операції, стороною яких був позивач, не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках ТОВ Фабрика Феррум не може надавати передбачені законом податкові вигоди.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, між позивачем (як замовником) та ТОВ Автопартнерс (як виконавцем) було укладено Договір № 77 про перевезення сипучих вантажів від 17.11.2010, предметом якого є виконання робіт з перевезення сипучих вантажів по маршруту, протяжністю 10 км. по території комплексу по збагаченню гематитових кварцитів кар'єру Південний за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Гусєва, 15а, та договір поставки № 01/02 від 01 лютого 2011 року, предметом якого є поставка продавцем, - ТОВ Автопартнерс , дизельного пального покупцю, - ТОВ Феррум .

Сплачені за вказаними зобов'язаннями кошти були включені позивачем до валових витрат та сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись податковим органом.

Порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за період, що передував січню 2011 року, регулювався нормами п. 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , а починаючи з січня 2011 року - нормами статті 198 ПК України. Порядок формування платником податку на прибуток валових витрат за періоди, що передували ІІ кварталу 2011 року, регулювався нормами статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Так, системний аналіз п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , п. 138.2, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139, п. 198.2, п. 198.6 статті 198 ПК України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону N 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

На підтвердження доказів реального характеру господарських правовідносин між позивачем та ТОВ Автопартнерс позивачем було надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), товарно-транспортні накладні, банківські виписки, реєстри кількості перевезеного вантажу і відпрацьованих машино/годин.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що надання платником податків належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних, в яких установлена судом.

Між тим, підставою для прийняття Верховним Судом постанови від 21.05.2018 було порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що полягає у тому, що суди неповно і не всебічно з'ясували обставини у справі, а саме, не врахували при вирішенні справи постанови Оболонського районного суду міста Києва від 18.03.2011 у кримінальній справі № 1-385/2011 про звільнення відповідно до ст. 45 Кримінального кодексу України від кримінальної відповідальності засновника та директора ТОВ Автопартнерс ОСОБА_2 у зв'язку з дійовим каяттям за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 статті 205 (фіктивне підприємництво), ч. 2 статті 358 Кримінального кодексу України (складання чи видача працівником юридичної особи завідомо підроблених офіційних документів).

На виконання зазначеної вказівки Верховного Суду, обов'язковою для врахування при вирішенні даної справи є вищевказана постанова Оболонського районного суду міста Києва від 18.03.2011 у кримінальній справі № 1-385/2011, з якої вбачається, що ОСОБА_2 визнав себе винним у скоєнні інкримінованих йому злочинів та підтвердив обставини своєї участі у створенні ТОВ Автопартнерс з метою прикриття незаконної діяльності.

Суд першої інстанції вірно вказав, що наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування валових витрат та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, що в має місце в межах досліджуваних у даній справі обставин. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Варто зауважити, що Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірним правовідносини, у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у п. 1 ч. 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року (постанови від 24 травня 2016 року у справі № 21-5332а15, від 14 червня 2016 року у справі № 21-1318а16, від 22 листопада 2016 року у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірні. Обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.ч. 1 і 2 статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.

Аналогічні висновки були підтримані і Верховним Судом при розгляді адміністративних справ №№ 2а-16055/11/2670, 2а-7463/11/2670, 826/14619/13-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що податковим органом в акті перевірки позивача було правомірно встановлено безпідставність включення ТОВ Фабрика Феррум до своїх валових витрат та сум податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних звітних періодів коштів, сплачених за зобов'язаннями перед ТОВ Автопартнерс , що свідчить про обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу, в межах даного спору, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, зазначений обов'язок виконано, та у встановленому порядку обґрунтовано правомірність своїх рішень.

В контексті наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки рішенням суду підтверджено фіктивний характер діяльності контрагента позивача та умисел його керівника на здійснення фіктивного підприємництва, то вчинені за участю ТОВ Автопартнерс нелегальні операції, стороною яких був позивач, не можуть бути легалізовані, що свідчить про безпідставність включення ТОВ Фабрика Феррум до своїх валових витрат та сум податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних звітних періодів коштів, сплачених за зобов'язаннями перед ТОВ Автопартнерс .

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта, який вказує, що докази відповідача ґрунтуються на припущеннях, та не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки наявність постанови Оболонського районного суду міста Києва від 18.03.2011 у кримінальній справі № 1-385/2011 у встановленому порядку підтверджує висновки податкового органу щодо фіктивності спірних господарських операцій.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика Феррум залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2018 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 22.12.2018)

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя В.П. Мельничук