Постанова

від 19.12.2018 по справі 322/467/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 19.12.2018 Справа № 322/467/18

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 322/467/18Головуючий у 1-й інстанції Шиш А.Б. Повний текст рішення складено 26.10.2018 року Пр. № 22-ц/807/1233/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Кулабухової І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 18 жовтня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Софіївка до ОСОБА_2 та фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (надалі - ФОП ОСОБА_3В.) про визнання договору оренди землі недійсним

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ТОВ Софіївка звернулось до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнило (а.с. 78-83) та в якому просило визнати договір оренди землі від 01 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_2, з однієї сторони, та ФОП ОСОБА_3, з другої сторони, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 грудня 2017 року, номер запису про інше речове право 23809907, недійсним.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що на підставі державного акту на право власності на землю, серії IV - ЗП № 030336, виданого головою Новомиколаївської районної державної адміністрації Запорізької області 17 липня 2006 року, зареєстрованого за № 010627400114, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,67 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

10 вересня 2007 року між ТОВ Софіївка та ОСОБА_2 було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на десять років.

Вказаний договір було зареєстровано в Запорізькій регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 23 жовтня 2008 року за № 040827400247.

Ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі". Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 6 ЗУ "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 ЗУ "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент підписання договору) встановлено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент підписання договору) регламентує, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

За змістом ст. 18, 20 ЗУ "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Відповідно до п. 43 укладеного між сторонами договору, він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоди встановленої форми.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Цього висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 07 березня 2018 року № 702/764/16-ц. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року № 2777цс16.

Таким чином договір оренди землі між ТОВ Софіївка та ОСОБА_2 розпочав свою дію з моменту його державної реєстрації, а саме з 23 жовтня 2008 року.

Згідно умов договору його термін дії 10 (десять) років, отже договір діє з 23 жовтня 2008 року по 22 жовтня 2018 року.

З метою встановлення всіх можливих обставин справи, та залучення учасників у повному обсязі, ТОВ Софіївка здійснило запит про надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо прав на оспорювану земельну ділянку.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, від 23 квітня 2018 року, номер інформаційної довідки 121622137, 01 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_2 уклала договір оренди землі із ОСОБА_3 Договір був зареєстрований 06 грудня 2017 року, номер запису про інше речове право 23809907.

Разом з тим ОСОБА_2, на думку Софіївка , не мала права укладати договір оренди землі із третьою особою, так як ця земельна ділянка перебуває в користуванні ТОВ Софіївка , а договір від 10 вересня 2007 року не припинений аж до 22 жовтня 2018 року .

Тобто договір оренди землі між відповідачем ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3, укладений під час дії договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ Софіївка .

Ухвалою суду першої інстанції (а.с.22) провадження у цій справі за вищезазначеним позовом позивача відкрито.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 18 жовтня 2018 року (а.с. 108-111) позов ТОВ Софіївка задоволено.

Визнано договір оренди землі від 01 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 грудня 2017 року, номер запису про інше речове право 23809907, недійсним.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ Софіївка понесені ним судові витрати в сумі 1762,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 117-118) просила рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, стягнути на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати.

Указом Президента України Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах від 29.12.2017 року №452/2017 ліквідовано зокрема: Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область з місцезнаходженням у місті Запоріжжі.

Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 Про переведення суддів судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Маловічко С.В. (а.с. 119).

Ухвалою апеляційного суду (а.с. 122) апеляційне провадження за вищезазначеною скаргою позивача відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.124).

ТОВ Софіївка подало відзив на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі (а.с. 131-142).

Відповідач ФОП ОСОБА_3 своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу у цій справі не скористався.

Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

Ухвалою апеляційного суду (а.с. 151) розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_5 (а.с. 146-150).

У судове засідання 19 грудня 2018 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с. 128 -130, 144-145) всі учасники цієї справи, у тому числі відповідач ФОП ОСОБА_3 через своїх представників (а.с. 33-36) ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, не з'явились, окрім представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в режимі відоконференції , клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Відповідачі ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, представники останнього про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили.

Представник позивача ТОВ Софіївка (а.с.10) Парахіна І.М. подала апеляційному суду заяву (а.с. 143), в якій просила розглядати дану справу апеляційним судом за її відсутністю.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх учасників цієї справи, що не з'явились, і на підставі ст. 372 ЦПК України ухвалив заяву представника ТОВ Софіївка задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в режимі відоконференції .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч.1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що позивач ТОВ Софіївка та відповідач ФОП ОСОБА_3 із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції погодились, останнє в апеляційному порядку не оскаржували.

Таким чином, рішення суду першої інстанції переглядається у цій справі лише в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2

Згідно із ст. 374 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1);…змінити рішення (п.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для … зміни рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в…зміні його мотивувальної та резолютивної частин (ст. ст. 265 ч. 4, 376 ч. 4 ЦПК України).

В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення , постанови.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, правильно задовольняючи позов позивача у цій справі, правильно керувався ст. 12, 81, 263, 265 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності останнього.

Оскільки, судом першої інстанції правильно було встановлено, що на підставі державного акту на право власності на землю, серії IV - ЗП № 030336, виданого головою Новомиколаївської районної державної адміністрації Запорізької області 17 липня 2006 року, зареєстрованого за № 010627400114, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,67 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_3, розташована на території Софіївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

10 вересня 2007 року між ТОВ "Софіївка" та ОСОБА_2 було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на десять років. Вказаний договір було зареєстровано в Запорізькій регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 23 жовтня 2008 року за № 040827400247 (а.с. 11-16).

Ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі". Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 6 ЗУ "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 ЗУ "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент підписання договору) встановлено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент підписання договору) регламентує, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За змістом ст. 18 та 20 Закону України "Про оренду землі", які підлягають застосуванню до договору оренди земельної ділянки згідно з вимогами ст. 792 ЦК України та ст. 93 ЗК України, укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації та набирає чинності після такої реєстрації, що узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 210 ЦК України.

В п. 43 укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Софіївка" договору оренди землі, також передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (а.с. 12 зворот). Таким чином, сторони не домовлялися про початок дії договору з дати його підписання.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоди встановленої форми. Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року № 532/384/16-ц.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що початок строку дії договору оренди землі між ТОВ "Софіївка" та ОСОБА_2 необхідно рахувати з моменту державної реєстрації договору - з 23 жовтня 2008 року.

Вищевказаний договір укладено на десять років, отже він діє по 22 жовтня 2018 року, включно.

Також судом першої інстанції було правильно встановлено, що 01 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_2 уклала договір оренди вищевказаної земельної ділянки із ФОП ОСОБА_3 Вказаний договір було зареєстровано 06 грудня 2017 року за № 23809907 (а.с. 20).

Ч. 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорювальний правочин).

Суд першої інстанції правильно встановив, що договір оренди землі, укладений 01 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, укладено під час дії договору оренди землі , укладеного 10 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Софіївка", а тому він є недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить засадам цивільного законодавства.

У зв'язку із вищевказаним, суд першої інстанції правильно вважав, що позовні вимоги ТОВ "Софіївка" є обґрунтованими у цій справі та такими, що підлягають задоволенню.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, висловлену в запереченнях на позов позивача у цій справі, яку відповідач та її представник вважають, що є єдино вірною та єдино можливою.

Цими доводами також не спростовуються правильно встановлені судом першої інстанції фактичні обставини цієї справи.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів у спростування позову ТОВ Софіївка у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2

Оскільки, в силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України відповідачем ОСОБА_2 та її представником апеляційному суду не були надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

Разом із тим, суд першої інстанції допустився помилки у цій справі при вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

Оскільки, солідарний обов'язок відповідачів перед позивачем у цій справі по компенсації понесених останнім судових витрат у вигляді судового збору, сплаченого ним при подачі вищезазначеного позову до суду першої інстанції у цій справі, відсутній.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 18 жовтня 2018 року у цій справі в частині вирішення питання про судові витрати змінити, стягнувши з ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ Софіївка понесені ним судові витрати при подачі вищезазначеного позову до суду в сумі 1762,00 грн. по 881,00 грн. з кожного окремо замість солідарно ; в решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Крім того, в силу вимог ст. 141 п. 13 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 лише частково при вищевикладених обставинах, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача ТОВ Софіївка будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, та зокрема у вигляді судового збору (а.с. 116), сплаченого нею при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.

Керуючись ст.ст. 12, 141, 367-368, 371 - 372, 374- 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 18 жовтня 2018 року у цій справі в частині вирішення питання про судові витрати змінити, стягнувши з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) та фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) на користь ТОВ Софіївка понесені ним судові витрати в сумі 1762,00 грн. по 881,00 грн. з кожного окремо замість солідарно .

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 26.12.2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.