Рішення

від 20.12.2018 по справі 1940/1820/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 1940/1820/18

20 грудня 2018 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мандзія О.П.

за участю:

секретаря судового засідання Канюка Н.В.

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом товариство з обмеженою відповідальністю "ТАР ОСОБА_2" до Управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАР ОСОБА_2" (далі - позивач, ТОВ "ТАР ОСОБА_2") звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Тернопільській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ТР1079/790/АВ/ТД-ФС від 27.08.2018 року та припису про усунення виявлених порушень №ТР1079/790/АВ/П від 15.08.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході проведення заходу державного контролю за додержанням ТОВ "ТАР ОСОБА_2" законодавства про працю відповідачем встановлено, що 07.08.2018 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 згідно наказу та строкового трудового договору прийняті на роботу, проте повідомлення ДФС про прийняття працівника на робота подано лише 10.08.2018 року. На підставі результатів інспекційного відвідування ТОВ "ТАР ОСОБА_2", викладеними у акті №ТР1079/790/АВ від 15.08.2018 року, Управлінням Держпраці у Тернопільській області винесено припис про усунення виявлених порушень №ТР1079/790/АВ/П від 15.08.2018 року та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ТР1079/790/АВ/ТД-ФС від 27.08.2018 року. Проте, на дату проведення інспекційного відвідування та прийняття оскарженого припису порушення допущення до роботи трьох працівників без повідомлення ДФС про прийняття працівника суб'єктом господарювання було усунуте. Також позивач не вчиняв дій, за які його притягнуто спірною постановою до відповідальності на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

За таких підстав, вважає оскаржувані припис про усунення виявлених порушень та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 20.09.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проведено за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом сторін). Призначено підготовче засідання у справі на 18.10.2018 року.

Підготовче засідання 18.10.2018 року не проводилось у зв'язку з перебуванням головуючого судді Мандзія О.П. у відпустці згідно наказу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 року №63-В/г.

Ухвалою суду від 02.11.2018 року, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оголошено перерву у підготовчому засіданні до 15.11.2018 року.

Ухвалою суду від 15.11.2018 року, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.7, 8 ст.243 КАС України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.12.2018 року.

Ухвалою суду від 27.11.2018 року зупинено дію постанови Управління Держпраці у Тернопільській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 27.08.2018 року №ТР1079/790/АВ/ТД-ФС у розмірі 223380,00 грн., до набрання законної сили судового рішення в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 03.12.2018 року, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.7, 8 ст.243 КАС України, відкладено розгляд справи до 20.12.2018 року.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з мотивів, наведених в позовній заяві та відповіді на відзив (а.с.71-73). Відзначили, як встановлено в ході інспекційного відвідування та рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 07.09.2018 року у справі №599/1490/18, позивачем було укладено трудові договори з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, однак не своєчасно повідомлено органи ДФС про прийняття цих працівників. За допущене порушення приписів ч.3 ст.24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413, постановою №ТР1079/790/АВ/ІП-ФС від 27.08.2018 року на позивача накладено штраф у відповідності до абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України за допущення до роботи ОСОБА_6 без повідомлення ДФС про прийняття на роботу, який не оскаржений у судовому порядку.

Проте, знову за допущення до роботи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без повідомлення ДФС про прийняття на роботу оскарженою постановою ТОВ "ТАР ОСОБА_2" притягнуто до відповідальності на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, тобто застосовано невідповідну правопорушенню санкцію.

Представники позивача відзначили, що в оскарженій постанові від 27.08.2018 року №ТР1079/790/АВ/ТД-ФС чітко вказано в переліку порушень " Вищевказаних працівників допущено до роботи без повідомлення ДФС про прийняття на роботу", штраф за що уже накладено постановою №ТР1079/790/АВ/ІП-ФС від 27.08.2018 року.

Просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав викладених у відзиві (а.с.37-39). Пояснив, що в ході інспекційного відвідування ТОВ "ТАР ОСОБА_2" 09.08.2018 року виявлено двох працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з якими з 01.08.2018 року укладено цивільно-правові договори, проте оплата праці здійснюється погодинно та за відсутності кількісних та якісних показників. Наступного ж дня повідомлено про розірвання угод 07.08.2018 року та надано заяви працівників про прийом на роботу, накази та строкові трудові договори. Однак, повідомлення ДФС про прийняття на роботу таких подано 10.08.2018 року. У зв'язку з встановленим порушенням вимог ч.3 ст.24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 постановою №ТР1079/790/АВ/ТД-ФС від 27.08.2018 року накладено штраф на ТОВ "ТАР ОСОБА_2 на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

З огляду на те, що заходи до притягнення об'єкта відвідування до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються незалежно від факту усунення виявлень порушень у ході інспекційного відвідування, доводи позивача є безпідставними, а оскаржувані припис про усунення виявлених порушень та постанова про накладення штрафу - правомірними, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши обставини справи у сукупності, суд при ухваленні рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, що позивач ТОВ "ТАР ОСОБА_2" 22.02.2012 року зареєстроване як юридична особа, що підтверджується випискою х Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААА №416586 (а.с.93).

На підставі листа Зборівської районної державної адміністрації від 03.08.2018 року №01-962/12-02-22 (а.с.41), Управлінням Держпраці у Тернопільській області 06.08.2018 року видано наказ №512, зокрема, провести захід державного контролю за додержанням законодавства про працю (інспекційне відвідування) у ТОВ "ТАР ОСОБА_2" з 09.08.2018 року по 17.08.2018 року (а.с.42).

На підставі наведеного наказу та направлення на проведення заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю (інспекційне відвідування) від 06.08.2018 року №ТР1079/790 (а.с.43), інспектором праці 10.08.2018 року складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ТР1079/790/НД/АВ (а.с.44-45) та вимогу про надання документів № ТР1079/790/ПД (а.с.46).

За результатами проведеного заходу державного контролю та аналізу наданих документів, Управлінням Держпраці у Тернопільській області 15.08.2018 року складено акт інспекційного відвідування №ТР1079/790/АВ, в якому зафіксовано порушення вимог ч.3 ст.24 України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413, (а.с.47-49) та припис про усунення виявлених порушень №ТР1079/790/АВ/П (а.с.50-51).

Розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування №ТР1079/790/АВ від 15.08.2018 року, за порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413, Управлінням Держпраці у Тернопільській області 27.08.2018 року винесено постанову №ТР1079/790/АВ/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 223380,00 грн. на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України (а.с.68) та постанову №ТР1079/790/АВ/ІП-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 3723,00 грн. на підставі абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України (а.с.132).

Не погодившись із приписом про усунення виявлених порушень №ТР1079/790/АВ/П від 15.08.2018 року та постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ТР1079/790/АВ/ТД-ФС від 27.08.2018 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, відображених в акті інспекційного відвідування, і винесених на підставі них спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року №877-V (далі - Закон №877-V).

Як зазначено в ст.1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Частиною 4 ст.2 Закону №877-V визначено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (ч.5 ст.2 Закону №877-V).

Відповідно до положень ст.259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Згідно п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Кабінетом Міністрів України постановою від 26.04.2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно з п.2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (п.19 Порядку №295).

За змістом п.23, 24 Порядку №295 припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю. Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник припису залишається в об'єкта відвідування.

У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності (п.27 Порядку № 295).

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються (п. 28 Порядку №295).

Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (п.29 Порядку № 295).

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення" від 17.07.2013 року №509 (далі - Порядок №509).

Відповідно до п.2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Як встановлено судом, за результатами проведеного заходу державного контролю та аналізу наданих документів, Управлінням Держпраці у Тернопільській області 15.08.2018 року складено акт інспекційного відвідування №ТР1079/790/АВ, в якому зафіксовано порушення вимог ч.3 ст.24 України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413, (а.с.47-49) та припис про усунення виявлених порушень №ТР1079/790/АВ/П (а.с.50-51).

Так, в акті інспекційного відвідування зазначено, що інспектором праці 09.08.2018 року виявлено двох працівників: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які пояснили, що допомагають при погрузці зерна у ТОВ "ТАР ОСОБА_2" з 01.08.2018 року. Директором з виробництва ОСОБА_7 надано цивільно-правові договори, у яких зазначено, що оплата праці здійснюється в розмірі 23 грн. за годину, що свідчить про погодинну оплату праці, а також відсутні кількісні та якісні показники. Наступного дня, 10.08.2018 року директором ОСОБА_1 повідомлено, що цивільно-правові договори розірвано 07.08.2018 року, підписано акти виконаних робіт, здійснено розрахунок та виплачено податки. Натомість надано заяви працівників про прийом на роботу, накази та трудові договори.

Згідно наказу від 07.08.2018 року №7-к та строкового трудового договору від 07.08.2018 року, ОСОБА_4 прийнято на посаду різноробочого на термін з 07.08.2018 року по 31.08.2018 року, проте повідомлення ДФС про прийняття на роботу подано 10.08.2018 року. Аналогічне порушення допущено щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Так, згідно з ч.2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За визначенням, наведеним у ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Частиною 1 ст.24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст.24 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" №413 від 17.06.2015 року (далі - Постанова №413).

За правилом, визначеним Постановою №413 повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

В свою чергу, укладення договорів цивільно-правового характеру не регулюється зазначеними законодавчими нормами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України). Так, із змісту вказаної норми слідує, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст.902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм видно, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України.

Як слідує з матеріалів справи, 01.08.2018 року ТОВ "ТАР ОСОБА_2", як замовником, укладено з виконавцями такі цивільно-правові угоди: №3 з ОСОБА_8 на виконання погрузки зерна на току та очищення зерна на ОВС-25 (а.с.26), №4 з ОСОБА_4 на виконання погрузки зерна на току та очищення зерна на ОВС-25 (а.с.27) .

У відповідності до п.2.1 даних угод підставою для підписання документа, який підтверджує виконання робіт виконавцем за цим договором є підписаний акт приймання виконаних робіт на об'єкті.

Угоду може бути розірвано за погодженням сторін (п.4.1 угод).

Згідно п.8.2 даних угод на виконавця не розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку замовника. Виконавець самостійно й на власний ризик організує виконання цього договору у відповідності до його умов та вимог цивільного законодавства.

На виконання вимог вищезазначених цивільно-правових угод, між вказаними працівниками та позивачем, підписані акти приймання-здачі робіт, в тому числі проміжні з кількісними показниками, що підтверджується матеріалами справи (а.с.95, 97-102, 104-108). Згідно поданих актів виконавці робіт здійснювали погрузку, підгортання - розгортання зерна на тоці і вкоморі.

Волевиявлення виконавців, за дослідженими судом цивільно-правовими угодами, було спрямоване на виникнення не відносин трудового найму, а цивільно-правових відносин надання послуг на протязі дії договору, оскільки вони виконували послуги на свій ризик, не підлягали внутрішньому трудовому розпорядку, організовували свою роботу самостійно, отримували винагороду за актами приймання виконаних робіт, несли матеріальну відповідальність згідно угоди і відповідно до чинного законодавства, зокрема норм ЦК України.

Окрім цього, вони не подавали замовнику трудову книжку, не повідомляли про бажання укладення трудового договору визначеному ст.24 КЗпП України порядку, а також на них не розповсюджувалися гарантії і пільги працівників підприємства. Також неповнолітні передали письмову згоду батьків на право здійснювати роботи по погрузці зерна.

З наявних у матеріалах справи цивільно-правових угод, укладених між ТОВ "ТАР ОСОБА_2" та фізичними особами не прослідковується, щоб такі договори містили ознаки трудового договору, зокрема у зазначених угодах не міститься: обов'язку виконавця бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години; обов'язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; регламентації процесу праці та тривалості робочого часу.

Водночас, на виконання вимог ст.164, 167, 168 Податкового кодексу України позивачем здійснені відрахування до бюджету єдиного соціального внеску, податку на доходи фізичних осіб, військового збору (а.с.84-86, 94).

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Законодавством України передбачені різні шляхи реалізації конституційного права на працю, зокрема шляхом укладення трудового договору, контракту або цивільно-правового договору. Усі ці договори регулюють суспільні відносини у сфері трудової діяльності осіб, хоча їх правове регулювання істотно відрізняється.

Фізичні особи можуть виконувати роботи (надавати послуги) як на підставі трудового договору, так і на підставі цивільно-правового договору. Під час виконання робіт (надання послуг) за трудовим договором мають дотримуватися вимоги трудового законодавства, а за умови укладання цивільно-правових договорів на виконання роботи (надання послуг) керуються цивільним законодавством.

Спори щодо відмови в прийнятті на роботу осіб, з якими роботодавець згідно із чинним законодавством зобов'язаний укласти трудовий договір, розглядаються безпосередньо в районних, районних у містах, міських або міськрайонних судах (п.6 ч.2 ст.232 КЗпП).

Таким чином, у разі виникнення спору щодо правомірності укладеного договору (трудового, цивільного) зазначене питання має вирішуватися в судовому порядку за позовом особи чиї права порушено.

При цьому ст.204 ЦК України встановлено презумцію правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак не повинні порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків. Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках. По-перше, неправомірними мають вважатися такі правочини, які за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визнаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини). По-друге, вважатимуться неправомірними також ті правочини, недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини).

Рішення судів щодо укладених угод між ТОВ "ТАР ОСОБА_2" та вказаними особами відсутні, а недійсність таких угод прямо не передбачена законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що цивільно-правовий договір на виконання послуг, укладений між позивачем та фізичними особами не можна розцінювати як трудовий в розумінні КЗпП України, та як підставу для нарахування штрафу відповідно до ст.265 КЗпП України.

Окрім того, суд встановив та підтверджено матеріалами справи, що на момент проведення інспекційного відвідування, яке тривало з 09.08.2018 року по 15.08.2018 року, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 07.08.2018 року відповідно до наказів №7-к, №8-к та №6-к (а.с.16-18) та трудових договорів (а.с.19-24) прийняті на роботу ТОВ "ТАР ОСОБА_2" на посаду різноробочого на термін з 07.08.2018 року по 31.08.2018 року.

Що стосується повідомлення ДФС про прийняття вказаних працівників на роботу то таке подано лише 10.08.2018 року (а.с.25, 65-66).

Факт невчасного повідомлення ДФС про прийняття ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на роботу, чим порушено вимоги ч.3 ст.24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413, визнано позивачем та під час судового розгляду справи не заперечувався. За допуск працівника ОСОБА_6 до роботи без повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу постановою №ТР1079/790/АВ/ІП-ФС від 27.08.2018 року на ТОВ "ТАР ОСОБА_2" накладено штраф на підставі абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України (а.с.132).

Проте, важливим є той факт, що у оскарженій постанові №ТР1079/790/АВ/ТД-ФС від 27.08.2018 року у переліку порушень після їх опису знову зроблено висновок: таким чином вищезазначених працівників допущено до роботи без повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу (а.с. 68).

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Суд вважає, що опис управлінням держпраці виявлених двох працівників з якими укладені цивільно - правові угоди та висновок лише про порушення позивачем допуску працівників до роботи без повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого висновку про порушення абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України (фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Відтак, невиконання управлінням держпраці законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Разом з тим, встановлені судом обставини свідчать, що у межах спірних правовідносин позивачем не допущено фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків, за що передбачено відповідальність у вигляді штрафу абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Водночас, сам по собі факт невчасного повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу не є підставою для притягнення до відповідальності на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність постанови №ТР1079/790/АВ/ТД-ФС від 27.08.2018 року у зв'язку з необгрунтованим застосуванням відповідачем абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, не врахуванням усіх обставин які мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, та, як наслідок, невідповідність вказаного рішення вимогам ч.2 ст. 2 КАС України.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень №ТР1079/790/АВ/П від 15.08.2018 року (а.с.50-51), суд вважає за необхідне відзначити, що вказаний акт індивідуальної дії винесено відповідачем на виконання п.19 Порядку №295 з огляду на виявлення порушення законодавства про працю за результатами інспекційного відвідування ТОВ "ТАР ОСОБА_2". Тобто відповідач був зобов'язаний прийняти припис про усунення виявлених порушень при їх виявленні.

Позивачем не заперечується порушення вимоги та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 щодо не повідомлення ДФС про прийняття ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на роботу, яке зафіксовано інспектором праці в акті інспекційного відвідування.

При цьому, з огляду на самостійне виконання позивачем припису: 10.08.2018 року надіслано повідомлення ДФС про прийняття вказаних працівників на роботу, таке рішення (припис) після добровільного виконання фактично є реалізованим, вичерпав свою дію та не порушує прав позивача.

За встановлених обставин, підстави для скасування припису про усунення виявлених порушень №ТР1079/790/АВ/П від 15.08.2018 року відсутні, а тому в задоволенні позову в цій частині вимог слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваної постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ТР1079/790/АВ/ТД-ФС від 27.08.2018 року.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).

Згідно ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2234,80 грн. згідно квитанцій відповідно до квитанції №319 від 17.09.2018 року на суму 3350,70 грн. (а.с.3).

Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 27.08.2018 р. №ТР1079/790/АВ/ТД-ФС прийнятої Управлінням Держпраці у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Шпитальна, 7 м. Тернопіль, код в ЄДРПОУ 39777822).

У задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування припису про усунення виявлених порушень №ТР1079/790/АВ/П від 15.08.2018 року - відмовити.

Стягнути на користь "ТАР ОСОБА_2" (місцезнаходження: с. Розгадів, Зборівський район, Тернопільська область,47270, код ЄДРПОУ 37943439) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Шпитальна, 7 м. Тернопіль, код в ЄДРПОУ 39777822) судовий збір, сплачений за подання позову, в розмірі 2234,80 грн. (дві тисячі двісті тридцять чотири) гривень 80 (вісімдесят) копійок, сплачений відповідно до квитанції №319 від 17.09.2018 р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 грудня 2018 року.

Головуючий суддя Мандзій О.П.

копія вірна

Суддя Мандзій О.П.