Постанова

від 20.12.2018 по справі 390/233/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2018 року м. Кропивницький

справа № 390/233/18

провадження № 22-ц/4809/315/18

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участі секретаря - Діманової Н.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018 року у складі судді Пасічника Д.І. і

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2018 року ОСОБА_4, від імені якої діяв представник ОСОБА_7, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та просила в порядку застосування наслідків недійсності правочину, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9572832 від 26.12.2013, видане приватним нотаріусом ОСОБА_6 Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області, за яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номером 3522580900:02:000:0246 за фізичною особою ОСОБА_5 на підставі укладеного договору міни (обміну) з ОСОБА_4, з другої сторони, 26.12.2013 посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за номером 3134.

Позовна заява мотивована тим, що 26.12.2013 між сторонами було укладено договір міни (обміну) земельних ділянок з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який було посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за номером 3134.

Відповідно до умов Договору міни (обміну), позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність земельну ділянку, площею 4,8926 га., що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522580900:02:000:0246, яка до укладання договору міни, належала позивачу на праві приватної власності, яке було зареєстровано відповідно до Державного акту на права власності на земельну ділянку, серія та номер: КР№062708, виданий 29.03.2002, видавник: Кіровоградська районна державна адміністрація Кіровоградської області.

Відповідач передає, а позивач - приймає у власність земельну ділянку площею 0,0100 га., яка розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, яка до укладання договору міни (обміну), належала відповідачу на праві приватної власності. Згідно п. 2.1 Договору міни, обмін земельних ділянок здійснюється без доплати.

Нотаріальне посвідчення Договору міни, яке відбулось 12.02.2014, приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6, як кваліфікованим фахівцем права у розумінні та на вимогу Закону України Про нотаріат , не залишило позивачу, на момент підписання договору, жодного сумніву про законність даної угоди.

Міна (обмін) земельними ділянками сільськогосподарського призначення, у даному випадку, відбулась з порушенням встановлених норм земельного законодавства та є незаконною, а від так, відчуження та набуття права власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у даному випадку, є також незаконні, що порушує загальні вимоги та підстави набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

04 червня 2018 року представник позивача ОСОБА_8 уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним договір міни земельних ділянок, що посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6, що 26.12.2013 зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №3134 та в порядку застосування наслідків недійсності правочину скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.12.2013, видавник: ОСОБА_6, Кіровоградський районний нотаріальний округ Кіровоградської області, за яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3522580900:02:000:0246 за фізичною особою ОСОБА_5 (а.с.45).

Заява про уточнення позовних вимог мотивована тим, що укладання, нотаріальне посвідчення та реєстрація договору міни вчинено всупереч Закону (пункт 15 Розділу Х Земельного кодексу України), цим же Законом визнається його недійсність з часу його укладання (посвідчення) та у відповідності до ч.2 ст.215 ЦК України визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір міни (обміну) від 26 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6, що 26.12.2013 зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 3134.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 352,40 грн. судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що обмін земельними ділянками, які є предметом оспорюваного договору міни відбувся не за схемою пай на пай , за якою кожна із сторін договору відчужує на користь один одного свій пай та отримує взамін пай другої сторони.

Спірний правочин укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також з порушенням вимог ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток , що в силу положень закону є підставою для визнання їх недійсними.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_9, який представляє інтереси ОСОБА_5, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд розглянув заяву про уточнення позовних вимог, яка подана в порушення ч.3 ст.49 ЦПК України.

Висновок суду, що при укладенні договору міни земельних ділянок було порушено норми чинного законодавства, що договір був укладений в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) та з порушенням вимог Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , є неправильним та не відповідає обставинам справи.

Також суд першої інстанції не врахував заяву відповідача про застосування наслідків строку позовної давності, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_9 підтримав доводи апеляційної скарги, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Приватний нотаріус ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася поро час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою, надала відзив на апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 надійшов відзив на апеляційну скаргу про залишення апеляційної без задоволення.

Відповідно до положень ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки учасники справи про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглянути справу без участі третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_6, що відповідає положенням ст.372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка, площею 4,8926 га., яка розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522580900:02:000:0246, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка до укладання Договору міни(обміну), належала позивачу на праві приватної власності, яке було зареєстровано відповідно до Державного акту на права власності на земельну ділянку, серія та номер: IV-КР № 002708, виданий 29.03.2002, видавник: Кіровоградська районна державна адміністрація Кіровоградської області.

26.12.2013 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за номером 3134.

Відповідно до умов Договору міни (обміну) позивач та відповідач міняє (обмінює) (передано у власність один одному) належне їм на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 4,8926 га., що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0100 га., яка розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно п. 2.1 Договору міни (обміну), обмін земельних ділянок здійснюється без доплати.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 105232618 виданої 27.11.2017 встановлено, що ОСОБА_5 з 26.12.2013 є власником земельної ділянки, площею 4,8926 га., що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522580900:02:000:0246, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (ч. 1 ст. 715 ЦК України ).

Встановлена ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину може бути спростована в судовому порядку.

Як передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу .

Так, згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до змісту статей 177 , 181 ЦК України , ст. 79 ЗК України земельна ділянка являється об'єктом цивільних прав.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 178 ЦК України , об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Згідно підпункту б пункту 15 Перехідних положень ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" підпункту 15 Перехідних положень ЗК України , в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Таким чином оборотоздатність земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) є обмеженою.

Обмін (міна) таких земельних ділянок має здійснюватися відповідно до закону, яким являється Закон України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (далі Закон № 899-ІV).

Статтею 14 Закону № 899-ІV передбачено, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.

Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками.

Пунктом 2 статті 15 Прикінцеві положення Закону № 899-ІV зобов'язано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

На реалізацію цієї норми Закону Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 затверджено рекомендації щодо обміну земельними ділянками, згідно підпунктів 3, 5 яких власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельної ділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву. У разі прийняття пропозиції власником іншої земельної ділянки щодо обміну земельними ділянками власники земельних ділянок укладають договір міни земельних ділянок. Договір міни земельних ділянок укладається відповідно до вимог Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України . Право власності на земельну ділянку за договором міни виникає після нотаріального посвідчення договору міни земельних ділянок, одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації.

Частиною 1 ст. 5 Закону № 899-IV встановлено, що матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у справі № 6-464цс16, викладеному у постанові від 12 жовтня 2016 року, законодавець не закріпив у ЗК України чи інших законах України, крім Закону № 899-ІV , порядок міни земельних часток (паїв) в інших випадках. Обміняними можуть бути земельні ділянки за схемою (пай на пай та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону № 899-ІV . Зазначеною нормою право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю.

Предметом договору міни, який укладено між позивачем та відповідачем являлися не земельні частки, а сформовані в результаті їх виділення на місцевості земельні ділянки.

На підставі оспорюваного договору міни позивач позбувся права власності на свій виділений в натурі земельний пай площею 4,8926 га, в обмін на право власності на незначну частку виділеного в натурі паю відповідача ОСОБА_5 площею 0,0100 га.

Тобто, обмін земельними ділянками, які є предметом оспорюваного договору міни відбувся не за схемою пай на пай , за якою кожна із сторін договору відчужує на користь один одного свій пай та отримує взамін пай другої сторони.

З'ясувавши ці обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обмін земельних ділянок відбувся без дотримання вимог закону №899-IV , а отже і всупереч мораторію, встановленому підпунктом б пункту 15 перехідних положень ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд першої інстанції правильно визначив норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та зробив правильний висновок, що оспорюваний договір укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також з порушенням вимог ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток, що в силу положень закону є підставою для визнання їх недійсними.

Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладених у постановах від 12.10.2016 року у справі № 6-464цс16 та від 05.11.2014 року у справі № 6-172цс14.

Разом з тим, встановивши вказані обставини, суд дійшов помилкового висновку, що визначений ст. 257 ЦК України строк позовної давності позивачем не пропущено.

Відповідно до статей 256 і 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, згідно вимог частини 1 статті 261 ЦК України , починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Стаття 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, отже, обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору, є підставою для відмови у позові (ч. 4, 3 ст. 267 ЦК України ).

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У запереченні на заяву представника відповідача про застосування судом строків позовної давності представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 зазначив, що позивачу стало відомо про своє порушене право власності від дочки ОСОБА_10, остання довідалася про це одержавши лист від TOB НИВА-2010 за вих. №77 від 10.07.2017, в якому відмовлялось орендодавцям у виплатах орендної плати за оренду земельних ділянок, у тому числі і позивачу, з причин наявної реєстрації права власності на земельні ділянки за ОСОБА_5.

Також представник позивача зазначає, що позивач не підписувала договір міни та фізично не могла перебувати в приміщенні нотаріуса за адресою м.Кіровоград, вул.Тімірязєва, будинок 47/16, так як з грудня 2011 року та до теперішнього часу є інвалідом і жодного разу не покидала свого помешкання за адресою: Кіровоградський район село Бережинка, вул. Гагаріна 157.

Оскільки стаття 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, обов'язок доведення дати, з якої особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Відповідач, навпаки, зобов'язаний довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

За приписами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів;

3)показами свідків.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У заяві про застосування судом позовної давності представник відповідача адвокат ОСОБА_9 зазначає, що враховуючи дату укладення оспорюваного правочину 26.12.2013 та з огляду на дату подання позову 18.02.2018, позивачем пропущено строк позовної давності, а доказів поважності його пропуску суду не надано.

На підтвердження своїх доводів, Що строк позовної давності не пропущено, оскілдьки позивач не підписувала оспорюваний договір та дізналася про нього лише у 2017 році, представник позивача надав світлокопію листа ТОВ Нива-2010 від 10.07.2017, в якому відмовлялось у виплатах орендної плати за оренду земельних ділянок, у тому числі і позивачу, з причин наявної реєстрації права власності на земельні ділянки за ОСОБА_5 (а.с.61), а також довідку Покровської лікарської амбулаторії практики сімейної медицини Кіровоградського району про перенесену позивачем ОСОБА_4П в 2011 році хворобу (а.с.62) та копію пенсійного посвідчення на ім'я ОСОБА_4, згідно якого вона має статус дитина війни (а.с.63).

Суд вважає, що надані представником позивача світлокопія листа ТОВ Нива-2010 від 10.07.2017, довідка Покровської лікарської амбулаторії практики сімейної медицини Кіровоградського району про перенесену позивачем ОСОБА_4П в 2011 році хворобу, а також пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_4, згідно якого вона має статус дитина війни , не є належними доказами, які б беззаперечно вказували, що ОСОБА_4 оспорюваний договір не підписувала, а тому не знала про нього до 2017 року.

У відзиві на апеляційну скаргу приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_6, яка посвідчувала оспорюваний договір міни, зазначила, що позивач особисто підписала договір міни.

Такі твердження нотаріуса належними доказами, зокрема висновком експертів, не спростовано, тому доводи представника позивача, що позивач не підписувала оспорюваний договір є припущенням, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд також звертає увагу, що в поданій позовній заяві представник позивача ОСОБА_7 зазначав, що нотаріальне посвідчення договору міни, яке відбулось 12.02.2014 приватним нотаріусом ОСОБА_6, як кваліфікованим фахівцем права у розумінні та на вимогу Закону України Про нотаріат не залишило позивачу, на момент підписання договору, жодного сумніву про законність даної угоди.

Наведе свідчить, що позивач при поданні до суду позовної заяви визнавала, що оспорюваний договір міни вона підписувала.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що перебіг строку позовної давності почався з наступного дня після підписання сторонами оспорюваного договору міни, тобто з 27 грудня 2013 року, а тому строк позовної давності сплив 27 грудня 2016 року.

Згідно відмітки канцелярії Кіровоградського районного суду позовну заяву подано 20 лютого 2018 року (а.с.3) тобто після спливу строку позовної давності.

Питання щодо поновлення строку позовної давності ні позивач, ні її представники перед судом першої інстанції не ставили.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_9 у судовому засіданні, яке відбулося 04.09.2018, подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (а.с.75).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Отже, враховуючи, що позивач ОСОБА_4, в інтересах якої діяв представник ОСОБА_7, звернулася до суду з позовом з пропуском встановленої законом позовної давності, а представник відповідача заявив суду до ухвалення рішення про застосування наслідків спливу позовної давності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав пропуску позовної даності.

Суд першої інстанції неповно та неправильно встановив обставини перебігу позовної давності, помилково вважав, що позов пред'явлено в межах позовної давності, що потягло за собою неправильне вирішення спору.

У зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та справедливості, відповідно до приписів ст. 376 ЦПК України , таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги відповідач сплатив 1057 грн. 20 коп. судового збору (а.с.86), які підлягають стягненню на його користь з позивача.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору міни та скасування рішення про державну реєстрацію відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 1057 грн. 20 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 26.12.2018.

Головуючий суддя С.І.Мурашко

Судді О.Л.Карпенко

ОСОБА_3