Постанова

від 28.12.2018 по справі 637/1150/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 637/1150/17 Головуючий суддя І інстанції Тордія Е.Н.

Провадження № 22-ц/818/89/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із земельних правовідносин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2018 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів Бурлака І.В., Кіся П.В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2018 року, ухвалене суддею Тордією Е.Н., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства БОГОДАРІВСЬКЕ про визнання договорів оренди землі недійсними,

В С Т А Н О В И В :

27 жовтня 2017 року позивач звернулась до Шевченківського районного суду Харківської області з позовною заявою до Фермерського господарства БОГОДАРІВСЬКЕ (далі по тексту ФГ БОГОДАРІВСЬКЕ) про визнання договору оренди І землі недійсним.

В судовому засіданні представник позивача, що діє на підставі довіреності, позовні вимоги підтримав та прохав задовольнити. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 є його матір'ю, та власником земельної ділянки площею 2.58 га, з кадастровим номером 6325785800:02:001:0163 та земельної ділянки площею 3.57 га з кадастровим номером 6325785800:02:001:0162, право на які посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку.

Зазначені земельні ділянки обробляються ФГ БОГОДАРІВСЬКЕ, без укладання будь - якого договору за що сплачується плата, яка рівна орендній платі. В липні 2017 року позивач повідомила відповідача, що вона має намір забрати свої земельні ділянки та обробляти їх самостійно. У відповідь їй було повідомлено, що між нею та ФГ БОГОДАРІВСЬКЕ 27 листопада 2014 року укладений договір оренди, належних їй земельних ділянок строком на 10 років і забрати їх вона не може. Оглянувши договір оренди землі вона з'ясувала, що вона його не підписувала, як не підписувала акти передачі земельних ділянок. Враховуючи викладене, той факт, що вона має намір самостійно розпоряджатися своєї власністю просить визнати договорі оренди земельних ділянок укладений 27 листопада 2014 року між нею та ФГ БОГОДАРІВСЬКЕ недійсним. Стягнути з відповідача на її користь судові витрати та витрати пов'язані з розглядом справи.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти пред'явленого позову та в обґрунтування заперечень зазначила, що 27 листопада 2014 року між ФГ БОГОДАРІВСЬКЕ та ОСОБА_1 було укладено договорі оренди земельних ділянок, що належать позивачу на праві власності строком на 10 років. При укладанні договору, позивач була присутня особисто, їй були роз'яснені умови договору, але враховуючи той факт, що на час підписання договору вона мала певні фізичні вади, що заважали їй поставити свій підпис, з її згоди підпис в договорі поставив ОСОБА_1 М Ф. Договори оренди землі було зареєстровані 03 грудня 2014 року, та весь цей час добросовісно виконуються орендарем. За час використання земельних ділянок жодного заперечення з боку ОСОБА_1 щодо виконання умов договору ані в усному, ані в письмовому вигляді не надходили. Враховуючи викладене вважає, що позовні вимоги надумані, безпідставні та такі, що не підлягають задоволенню.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства БОГОДАРІВСЬКЕ про визнання договорів оренди землі недійсними.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване скасувати та ухвалити нове, яким визнати недійсними спірні договори та скасувати їх державну реєстрацію.

В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказано, що судом було вірно встановлено фактичні обставини по справі, але було зроблено невірні висновки про те, що укладення спірних договорів відповідало вільній волі позивача. Зазначила, що договори оренди землі мають бути підписані їх сторонами, тоді як спірні договори було підписано не нею, а її чоловіком, що було підтверджено висновками судової почеркознавчої експертизи.

Відзиву на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомленням учасників справи.

Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи містять договори оренди земельних ділянок площею 2.58 га, з кадастровим номером 6325785800:02:001:0163 та земельної ділянки площею 3.57 га з кадастровим номером 6325785800:02:001:0162, право на які посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку від 28 липня 2004 року.

Згідно витягу з Державного реєстру речового права на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права спірні договори оренди зареєстровані 03 грудня 2014 року за відповідними номерами 30302960 земельної ділянки площею 3.57 га з кадастровим номером 6325785800:02:001:0162, 30403896 земельних ділянок площею 2.58 га , з кадастровим помором 6325785800:02:001:0163.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що до укладання договору оренди з ФГ БОГОДАРІВСЬКЕ , дані земельні ділянки оброблялись орендарем ОСОБА_2, з яким була домовленість, що коли повернеться син орендодавця то земельні ділянки будуть повернуті.

ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що дійсно вона та чоловік мають земельні ділянки згідно Державних актів на право власності на земельні ділянки. Тривалий час їх земельні ділянки оброблялись орендарем ОСОБА_2, з яким була домовленість про те, що він поверне земельну ділянку, яка належить їй, коли повернеться їх син. Але за час коли останній обробляв її земельні ділянки син не повернувся. Пізніше ОСОБА_2 прийшов до них з ОСОБА_3 бесіда йшла щодо укладання нових договорів оренди, вона була присутня при цьому, цим питанням займався чоловік, якому вона повністю довіряла. Окрім того в той час, та і на теперішній вона має захворювання правової руки, і не мала можливість щось підписувати. Чоловік підписав замість неї договір, пояснив, що уклали вони його на 10 років. Вона була збентежена строком але чоловік не заперечував, і вона також не заперечувала. Мова, щодо договору про повернення земельних ділянок, як вони домовлялись з ОСОБА_2, не ішла. Вони щороку отримували орендну плату, орендар обробляв їх город, будь -яких заперечень щодо використання її земельної ділянки ані в усній, ані в письмовій формі вона не висловлювала. Вперше питання про повернення земельних ділянок стало після повернення їх сина, і чоловіком в 2017 році при отриманні орендної плати було запропоновано ОСОБА_3 повернути її земельні ділянки, так як син хоче спробувати її обробляти самостійно. На що ОСОБА_3 їм відмовив, посилався на те що договір підписаний на 10 років. Тоді вона згадала, що його не підписувала. І це, вважає, є підставою, для визнання його недійсним.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_4 пояснив, що він та його дружина володіють земельними ділянками, які вони передають в оренду. Останнім часом їх обробляв ОСОБА_2, з яким була домовленість про те, що він поверне земельну ділянку, яка належить його дружині, коли повернеться їх син. Але за час коли останній обробляв земельну ділянку дружини, син не повернувся. Десь три роки тому ОСОБА_2 прийшов до них з ОСОБА_3 і сказав підписати договори оренди але строком на 10 років, він заперечував але ОСОБА_3 сказав, що на менший строк він не буде підписувати договір. Тоді він підписав договір. Враховуючи ,що дружина не могла підписатися, він також поставив підпис і на її екземплярі. Коли повернувся син в 2017 році при отриманні орендної плати, він посилаючись на домовленість з ОСОБА_2 щодо повернення земельних ділянок запропонував ОСОБА_3 повернути земельні ділянки що належать дружині, на що останній відмовився, так як з ним такої домовленості не було. Він та дружина вважали, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 працюють разом і вважали що їх домовленість існувала і на той час. Письмово вони це не прописували.

Свідок ОСОБА_2 допитаний в судовому засіданні зазначив, що з ОСОБА_4 співпрацював тривалий час, обробляв їх земельні ділянки та сплачував орендну плату. Підтвердив що між ними була домовленість про повернення земельної ділянки, якщо повернеться їх син. Але за час його використання земельних ділянок останній не повернувся. В 2014 році він прийшов до ОСОБА_4 разом з ОСОБА_3, який пояснив, що він має намір обробляти їх земельні ділянки але строком на 10 років, була узгоджена орендна плата, як грошова так і натуральна, інші умови щодо пахоти городів таке інше. Заперечень, щодо підписання умов договору з боку ОСОБА_4 не надходило, дійсно ОСОБА_1 не підписувала договір, так як у неї щось було з правою рукою, і зі згоди, підпис поставив ОСОБА_4 3 роки вони привозили оренду плату, ніяких заперечень з боку ОСОБА_4 щодо виконання умов договору не було. В 2017 рот при отриманні орендної плати ОСОБА_4 заявив про повернення земельної ділянки, так як повернувся їх син, але ОСОБА_3 йому було пояснено, що такої домовленості між ними не було, і підстав для її повернення немає.

ОСОБА_3 допитаний у якості свідка в судовому засіданні пояснив, що в 2014 році він уклав договори оренди земельних ділянок, власниками яких є ОСОБА_4, ОСОБА_1 В присутності подружжя він пояснив умови договору його строки, встало питання щодо строку договору, який становить 10 років, на що він пояснив, що на менший строк немає смислу укладати договір, враховуючи що земля це специфічний об'єкт оренди, потребує щорічного вкладення, але дохід отримується лише раз на рік. ОСОБА_4 все почув, підписав договір та враховуючи що дружина через проблему з правою рукою не могла його підписати, з її згоди, підписав договір і за неї. Він був збентежений такими діями але ОСОБА_4 завірили, що вони одна родина і чоловік вирішує усі питання. Питання щодо повернення земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1, у разі повернення сина не вставало, він взагалі не знав що останні мають сина. Тому коли ОСОБА_4 поставив питання про повернення земельної ділянки, відповів відмовою, так як такої домовленості між ними не було. Три роки він добросовісно виконує умови договору сплачує оренду плату, у тій формі, у якій потрібно орендодавцю, обробляє город, робить все що передбачено договором. Ніяких претензій щодо виконання умов договору взагалі використання земельних ділянок від ОСОБА_4 не надходило. Він, як орендар, розраховував на даний договір, має право на отримання прибутку від обробки земельних ділянок, добросовісно виконує всі умови договору тому вважає, що позивачі навмисно ввели його в оману.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що позивач не довела порушення її прав спірними договорами.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 4 ст. 373 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право користуватися їй на свій розсуд відповідно до цільового призначення.

Частиною 2 ст. 792 Цивільного кодексу України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються Законом України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договорі є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних права та обов'язків.

Частина 1 ст. 215 Цивільного кодексу України зазначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

За правилами ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, районний суд помилково дійшов висновку про те, що підписання спірних договорів ОСОБА_4 без належним чином посвідчених повноважень від імені ОСОБА_1 є вчиненням правочинів особою з необхідним обсягом цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Учасниками справи визнано, та підтверджено Висновком судової почеркознавчої експертизи № 26189/8499, що підписи у спірних договорах вчинено не ОСОБА_1, а її чоловіком - ОСОБА_4 (а. с. 53-65).

За правилами ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства

Вказане дає підстави для висновку, що спірні договори були підписані від імені власника її чоловіком, який на момент підписання угод не мав на це жодних повноважень.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, вказана стаття презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Оскільки ОСОБА_4, підписуючи спірні договори оренди землі від імені дружини, не мав на те жодних повноважень, така угода є недійсною, а земельна ділянка на підставі положень статті 216 ЦК України підлягає поверненню позивачу.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у Постанові Верховного Суду України від 25.05.16 по справі № 6-2612цс15, які підлягають врахуванню при розгляді вказаного спору відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

За правилами ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на те, що позивачем до суду першої інстанції не було заявлено вимог щодо скасування державної реєстрації спірних договорів, то така вимога апеляційної скарги знаходиться поза межами розглянутого позову та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

За правилами п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, з огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом було порушено норми матеріального та процесуального права, доводи скарги спростовують висновки суду, колегія суддів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України задовольняє апеляційну скаргу, скасовує оскаржуване рішення, ухвалюючи нове рішення по суті позовних вимог.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що апеляційна скарга та позов ОСОБА_1 підлягають задоволенню, то з ФГ БОГОДАРІВСЬКЕ належить стягнути на користь ОСОБА_1 2560 грн. суми сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391, 392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2018 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсними Договори оренди земельних ділянок б/н від 27.11.2014 на земельну ділянку площею 3.57 га з кадастровим номером 6325785800:02:001:0162 та земельну ділянку площею 2.58 га з кадастровим помором 6325785800:02:001:0163, укладені між ОСОБА_1 та Фермерським господарством БОГОДАРІВСЬКЕ .

Стягнути з Фермерського господарства БОГОДАРІВСЬКЕ (код ЄДРПОУ 38743221) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) 2560 грн. (дві тисячі п'ятсот шістдесят) суми сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2018 року.

Головуючий -

ОСОБА_5

Судді -

ОСОБА_6.

ОСОБА_7.