Рішення

від 18.12.2018 по справі 910/22722/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2018Справа № 910/22722/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акватера"

до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні

відповідача - Національний банк України

про стягнення грошових коштів.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Козуб Б. Ю., представник, довіреність № 28 від 13.11.2018 р.;

Від відповідача: Бауліна В. О., представник, довіреність № 384 від 14.03.2018 р.;

Від третьої особи: Голєв Ю. В., представник, довіреність № 18-0014/33230 від 15.06.18.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14 грудня 2017 року на розгляд Господарського суду м. Києва було передано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Акватера" (позивач) до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач), в якій викладені вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором №19 від 03.03.2009р. в розмірі 24977962,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що внаслідок виконання позивачем обов'язку відповідача у зобов'язанні за кредитним договором №19 від 03.03.2009р. в межах забезпеченої іпотекою частини заборгованості в розмірі 24977962,00 грн., позивач отримав права кредитора у кредитному договорі в частині виконаного зобов'язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2018, позов задоволено, стягнуто з Банку на користь Товариства кошти: 24 977 962 грн. основного боргу та 240 000 грн. судового збору.

Постановою Верховного Суду від 11.10.2018 року касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 у справі № 910/22722/17 скасовано, а справу № 910/22722/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 року № 05-23/1865 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ" та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2018 року, справа № 910/22722/17 передана для розгляду судді Мандриченку О. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2018 року прийнято справу № 910/22722/17 до свого провадження, призначено підготовче засідання у справі на 27.11.2018 року.

У підготовчому засіданні 27.11.2018 року оголошено перерву до 11.12.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/22722/17 до судового розгляду по суті на 13.12.2018 р.

Представник позивача у судовому засіданні 13.12.2018 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача та представник третьої особи у судовому засіданні 13.12.2018 проти позовних вимог заперечували, у задоволенні позову просили відмовити з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

Між Національним банком України (кредитор) та відповідачем (позичальник) 03.03.2009р. було укладено Кредитний договір №19 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору у рахунок відкритої кредитної лінії кредитор надає позичальнику кредит на суму 5 000 000 000,00 грн. на строк з 03.03.2009р. по 03.03.2010р. зі сплатою 16.5 відсотка річних.

29.05.2014р. між Національним банком України (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акватера" (іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір №35 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Відповідно до пункту 1 Іпотечного договору №35 цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору №19 від 03.03.2009р., із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним та продовжують строк користування кредитом, укладеного між іпотеко держателем та ПАТ "КБ "Приватбанк".

Згідно з пунктом 5 іпотечного договору №35 позивач в забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором №19 надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно згідно опису, що міститься в додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору, а саме:

- нежитлова будівля в адміністративній будівлі літ. А-3 на ІІІ поверсі поз. 301-319 прим. ІІІ поз. 1-3 загальною площею 611,00 кв.м.; 1/3 частина прим. V поз. 1-3 загальною площею 28,2 кв.м.; в адмінбудівлі літ. А-3 на мансарді поз. 401-406 прим. ІV поз. 1-3 загальною площею 585,1 кв.м.; ? частина прим. поз. 1-3 площею 30,2 кв.м.; ? частина прим. ІІ поз. 1-4 площею 36,0 кв.м., розташована за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Чкалова, будинок 27.

Сторони іпотечного договору №35 визначили, що вартість предмета іпотеки складає 24 977 962,00 грн. (п. 9 договору).

17.08.2017р. Національний банк України звернувся до позивача з Вимогою №41-0009/57108 щодо усунення порушень за кредитним договором від 03.03.2009р. №19 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Відповідно до вказаної вимоги іпотекодержатель вимагав від позивача сплатити заборгованість за кредитним договором №19 в загальній сумі 4 406 807 568,50 грн.

24.10.2017р. позивач сплатив на користь Національного банку України 24 977 962,00 грн. в якості оплати згідно вимоги від 17.08.2017р. в обсязі забезпечених зобов'язань по іпотечному договору №35, що підтверджується платіжним дорученням №360 від 24.10.2017р. (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Надалі, позивач звернувся до боржника з листом №17 від 13.11.2017р., у якому повідомив про сплату ним на користь Національного банку України 24 977 962,00 грн. за боржника і, у зв'язку з цим, заміну кредитора у зобов'язанні за вимогами у забезпеченому зобов'язанні, а також вимагав оплатити на користь позивача заборгованість за кредитним договором №19 від 03.03.2009р. в розмірі 24 977 962,00 грн., шляхом перерахування їх на вказані новим кредитором реквізити банківського рахунку.

На момент подання позову відповідач добровільно вимог позивача про сплату 24 977 962,00 грн. не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.

Згідно приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Оскільки між учасниками даної справи внаслідок укладення кредитного та іпотечного договорів склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною першою статті 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Положеннями статті 572 Цивільного кодексу України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до положень статті 575 Цивільного кодексу України (частини перша та третя) іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац третій статті 1 Закону України "Про іпотеку").

Статтею 2 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що Законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Положеннями Закону України "Про іпотеку" встановлено наступне:

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (частина перша статті 7).

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

При цьому в іпотечних правовідносинах майновий поручитель за іпотечним договором вступає в правовідносини безпосередньо з кредитором, але не від імені боржника, а від власного імені.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неправомірність вимоги Національного банку України до позивача щодо усунення порушень за кредитним договором від 03.03.2009р. №19 шляхом сплати заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 4 406 807 568,50 грн., оскільки позивач відповідно до іпотечного договору прийняв на себе зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, що складає 24 977 962,00 грн. (п. 9 договору).

Таким чином, враховуючи відсутність в положеннях іпотечного договору від 29.05.2014р. №35 будь-якої встановленої сторонами заборони на виконання іпотекодавцем взятого на себе зобов'язання щодо забезпечення вимог третьої особи за кредитним договором від 03.03.2009р. №19 шляхом сплати грошових коштів на користь останньої в межах вартості предмету іпотеки, зазначені положення чинного законодавства України суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було реалізоване своє право на виконання взятих на себе згідно іпотечного договору від 29.05.2014р. №35 зобов'язань щодо погашення заборгованості відповідача перед третьою особою за кредитним договором від 03.03.2009р. №19 шляхом сплати останньому коштів в розмірі вартості переданого в іпотеку майна, адже саме відповідною вартістю обмежуються його зобов'язання щодо такого забезпечення.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

За приписом частини третьої статті 42 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель, який виконав основне зобов'язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Таким чином, статті 11 та 42 Закону України "Про іпотеку" визначають правові наслідки різних ситуацій - задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки (стаття 11 Закону України "Про іпотеку") і добровільного повного або часткового виконання майновим поручителем обов'язку боржника (стаття 42 Закону України "Про іпотеку").

Тобто якщо основне зобов'язання припиняється внаслідок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, то відбувається заміна особи в зобов'язанні, і майновий поручитель набуває всіх прав кредитора за основним зобов'язанням (частина друга статті 11 Закону України "Про іпотеку").

Разом з тим, якщо майновий поручитель добровільно виконав повністю або частково забезпечене основне зобов'язання і при цьому не відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки, то майновий поручитель вправі вимагати у боржника стягнення раніше сплаченої суми; це право виникає в силу статті 42 Закону України "Про іпотеку", і його правова природа є регресною.

Судом встановлено, що позивачем у визначеному законодавством порядку було виконано взяте на себе зобов'язання перед третьою особою за іпотечним договором від 29.05.2014р. № 35 шляхом перерахування на користь останнього грошових коштів у розмірі 24 977 962,00 грн., а відтак, в силу приписів ст. 42 Закону України "Про іпотеку" до позивача перейшло право вимагати від боржника відшкодування сплаченої суми у відповідному обсязі (право регресу).

Заперечуючи проти позову, боржник у забезпеченому зобов'язанні - відповідач по справі, посилався на висновок експерта у галузі права, підготовлений 05.04.2018р. доктором юридичних наук, професором, член-кореспондентом Національної академії правових наук України, професором кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Дзерою О.В.

Відповідно до ч. 1 ст. 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи. (ч. 2 ст. 108 ГПК України).

Зі змісту та суті вищевказаного висновку експерта у галузі права суд зазначає, що цей висновок є приватним замовленням відповідача, яке виконано з урахуванням обставин та документів, повідомлених і наданих лише відповідачем. Отже, вказаний висновок за своєю суттю є письмовою думкою певних фахівців у галузі права стосовно спірних правовідносин, яку ці фахівці сформували на виконання замовлення відповідача.

Надаючи оцінку вищевказаному висновку експерта в галузі права суд не може прийняти до уваги думку представника відповідача щодо допустимості зазначеного документу в якості доказу, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 109 ГПК України, висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. З урахуванням вищевикладеного суд не приймає вищевказаний висновок експерта в галузі права при вирішенні обґрунтованості позовних вимог.

Верховний Суд в постанові від 11.10.2018 р. в якості підстави для скасування судових рішень зазначив, що судом апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права взагалі не надано оцінки висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 16.04.2018 №004/18, не зазначено про подання цього доказу відповідачем та не вказано мотивів його відхилення або прийняття.

Так, у матеріалах справи міститься висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 16.04.2018 №004/18, складений судовим експертом Чередніченком А.П., на замовлення ТОВ Астерс Консалт .

З мотивувальної та резолютивної частини зазначеного висновку експерта вбачається, що його прийнято з урахуванням висновку експерта у галузі права від 05.04.2018 р., що в свою чергу є порушенням абз. 2 ч. 2 ст. 98 ГПК України, згідно якого, предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

З огляду на вищевикладене, висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 16.04.2018 №004/18 не є належним та допустимим доказом у даній справі та судом до уваги не приймається.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, за викладених в позові № 18 від 17.11.2017р. підстав, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а викладені відповідачем та третьою особою у своїх письмових запереченнях на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 240 000,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (ідентифікаційний код 14360570, адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Акватера" (ідентифікаційний код 32614130, адреса: 49038, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22) основний борг у розмірі 24 977 962,00 грн. (двадцять чотири мільйони дев'ятсот сімдесят сім тисяч дев'ятсот шістдесят дві гривні) та судовий збір у сумі 240 000,00 грн. (двісті сорок тисяч гривень).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.12.2018.

Суддя О.В. Мандриченко