Рішення

від 20.12.2018 по справі 910/12604/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.12.2018Справа № 910/12604/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" (м. Кременчук)

До Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (м. Київ)

Про стягнення 1.634.187,32 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Бурносов Є.В.

Від відповідача: Шуліма Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (далі - відповідач) про стягнення 1.634.187,32 грн., з яких: 1.028.913,65 грн. інфляційних втрат та 605.273,67 грн. 3% річних.

Вказані суми позивачем нараховано на визнану рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.07. у справі № 16/401 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.11. у справі № 43/122 про банкрутство ДП "Краз", внесену до реєстру вимог кредиторів конкурсну заборгованість відповідача в сумі 5.744.276,88 грн., які були нараховані позивачем за період з 28.03.11. по 30.09.14. у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті вартості робіт з розбирання, мийки та дефектовки автомобільної техніки за Договором № 25/03 від 10.03.06.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.18. відкрито провадження у справі № 910/12604/18 та призначено підготовче засідання на 08.11.18.

22.10.18. відповідачем подано заяву про передачу справи № 910/12604/18 для розгляду межах справи № 43/122 про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод".

22.10.18. відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення 1.028.913,65 грн. інфляційних втрат та 605.273,67 грн. 3% річних.

07.11.18. відповідачем подано клопотання про залучення до участі в даній справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державного концерну Укроборонпром та військової прокуратури Центрального регіону України.

Клопотання обґрунтовано тим, що Державний концерн Укроборонпром є органом управління відповідача, а військовій прокуратурі Центрального регіону України доцільно мати статус третьої особи в межах даної справи з підстав того, що комітет кредиторів відповідача, до складу яких входить позивач, прагне саме ліквідації відповідача.

08.11.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання відповідача про передачу справи № 910/12604/18 для розгляду межах справи № 43/122 про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" з наступних підстав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.18. у справі № 910/12604/18 самовідвід судді Баранова Д.О. від розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" про стягнення з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" заборгованості в розмірі 1.634.187,32 грн. - задоволено; позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" про стягнення з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" заборгованості в розмірі 1.634.187,32 грн. передано особі, відповідальній за проведення автоматизованого розподілу справ між суддями.

Вказаною ухвалою встановлено наступне.

20.09.18. до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" про стягнення з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"заборгованості в розмірі 1.634.187,32 грн.

Вказану позовну заяву передано на розгляд судді Баранову Д.О. на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Верховний Суд України у постанові № 16/047 від 13.04.2016 року у справі № 908/4804/14 зазначив, що системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону).

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Положення пункту 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України та частини четвертної статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосовуються незалежно від суб'єктного складу сторін лише у тому випадку, коли майнові вимоги пред'являються саме до особи (боржника), яка перебуває у процедурах банкрутства.

Крім того, пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 в редакції від 22.12.2011 встановлено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Так, провадження у справі № 43/122 про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2011.

Разом з тим, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2011 відкрито процедуру санації боржника - Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод", призначено керуючим санацією боржника керівника Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" - Бєдіна Сергія Анатолійовича, призначено розпорядником майна боржника - арбітражного керуючого Бончака С.А.

Таким чином, з урахуванням наведених правових норм, застосуванню при розгляді даної справи підлягають норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 в редакції від 30.06.1999.

Разом з тим, нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 в редакції від 30.06.1999 не передбачено право суду щодо розгляду в межах справи про банкрутство майнових спорів з вимогами до боржника, у тому числі, спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Таким чином, з огляду на викладене вище, та з врахуванням норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 в редакції від 30.06.1999 відповідно до яких не передбачено право суду щодо розгляду в межах справи про банкрутство майнових спорів з вимогами до боржника, а також беручи до уваги суб'єктний склад правовідносин, із яких виник спір та предмет спору, то за таких обставин, суд дійшов висновку, що при передачі судової справи раніше визначеному складу суду, було порушено порядок визначення судді для розгляду даної позовної заяви, адже, вказана позовна заява підлягає автоматизованому розподілу справ між суддями.

08.11.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залучення третіх осіб з наведених далі підстав.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи (ч. 1 ст. 50 ГПК України).

Разом з тим, у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи визначених відповідачем третіх осіб не буде наділено новими правами чи покладено на нього нові обов'язки, не буде змінено його наявні права та/або обов'язки, чи позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому, рішення в даній справі не вплине на їхні права або обов'язки ні щодо позивача ні щодо відповідача.

08.11.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 27.11.18.

27.11.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про поновлення позивачу пропущеного процесуального строку на подання клопотання про приєднання доказів, письмових пояснень по справі та долучено їх до матеріалів справи. Письмовий відзив відповідача від 26.11.18. долучено до матеріалів справи.

27.11.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.12.18.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті судом було заслухано вступне слово, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Позивачем в судовому засіданні 20.12.18. підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 20.12.18. проти позову заперечував та просив застосувати строк позовної давності

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 20.12.18. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.07. у справі № 16/401 стягнуто з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" 5.718.658,88 грн. заборгованості за виконані позивачем та не оплачені відповідачем роботи з розбирання, мийки та дефектовки автомобільної техніки за Договором № 25/03 від 10.03.06. Крім того, означеним рішенням стягнуто з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" 25.500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. інформаційних витрат. Стягнуто грошові кошти в загальному розмірі 5.744.276,88 грн.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.07. у справі № 16/401 набрало законної сили 17.12.07.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.11. порушено провадження у справі № 43/122 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.11. у справі № 43/122 визнано розмір вимог ініціюючого кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" (код ЄДРПОУ 33383016), який подав заяву про порушення справи про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 07790672) на суму 5.744.276,88 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.11. у справі № 43/122 визнано кредитором Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" на суму 5.744.276,88 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 13.02.14. у справі № 43/122, зокрема, визнано Державне підприємство "Київський автомобільний ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 07790672) банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; постановлено, що строк виконання всіх грошових зобов'язань є таким, що настав 13.02.14.; припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута з 13.02.14.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.15. у справі № 43/122 встановлено наступне. Згідно доданого до заяви від 12.12.14. розрахунку поточних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ітем", останнім ставиться питання про визнання грошових вимог в сумі 5.322.072,48 грн., в тому числі 1.137.366,78 грн. у вигляді трьох процентів річних, 4.184.705,70 грн. нарахованих внаслідок інфляції за весь період прострочення виплати боргу, тобто з 05.07.07. по 13.02.14. Перевіривши правильність розрахунку додаткових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ітем" наданого ліквідатором - арбітражним керуючим, колегія суддів приймає його як вірний в частині нарахування на суму боргу 495.323,23 грн. трьох процентів річних та 97.078,27 грн. внаслідок інфляції за час, що тривало провадження у даній справі до визнання боржника банкрутом, тобто з 28.03.11. по 13.02.14. Вимоги нараховані за період, що передував порушенню провадження у справі задоволенню не підлягають з огляду на те, що не є поточними, а строк заявлення конкурсних вимог кредиторів станом на дату подання заяви з додатковими вимогами закінчився. Термін початку перебігу позовної давності для заявлення ТОВ Компанія ІТЕМ в ліквідаційній процедурі додаткових грошових вимог, які виникли під час процедур банкрутства, застосованих щодо ДП "КАРЗ", пов'язаний з моментом прийняття Господарським судом м. Києва постанови від 13.02.14. по справі № 43/122, якою ДП "КАРЗ" було визнане Банкрутом, а отже ТОВ Компанія ІТЕМ звернулось із заявою про визнання грошових вимог до суду першої інстанції в грудні 2014 року, а тому трирічний строк позовної давності не пропустив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.16. у справі № 43/122, зокрема, визнано кредитором Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" (ідентифікаційний код 33383016) на суму 6.336.678, 38 грн., з яких: 5.744.276, 88 грн. - вимоги четвертої черги, а 592.401, 50 грн. - вимоги шостої черги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.17. (залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.18.) постанову Господарського суду міста Києва від 13.02.14. у справі № 43/122 скасовано, справу № 43/122 повернуто до Господарського суду міста Києва.

За наслідками проведення автоматизованого розподілу справи № 43/122 визначено суддю для її подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.18. справу № 43/122 призначено до розгляду.

20.09.18. Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" про стягнення 1.634.187,32 грн., з яких: 1.028.913,65 грн. інфляційних втрат за період з 28.03.11. по 30.09.14. та 605.273,67 грн. 3% річних за період з 28.03.11. по 30.09.14. Вказані суми позивачем нараховано на визнану рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.07. у справі № 16/401 та ухвалою Господарського суду міста Києва попереднього засідання від 26.08.11. у справі № 43/122 про банкрутство ДП "Краз", внесену до реєстру вимог кредиторів конкурсну заборгованість відповідача в сумі 5.744.276,88 грн., які були нараховані позивачем за період з 28.03.11. по 30.09.14. у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті вартості робіт з розбирання, мийки та дефектовки автомобільної техніки за Договором № 25/03 від 10.03.06.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При постановленні рішення в даній справі судом враховано, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому в п. 5.4 вказаної Постанови Пленум Вищого господарського суду України наголосив на тому, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п. 7.1 зазначеної Постанови).

Отже, дії відповідача є підставою для здійснення захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду і встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1.028.913,65 грн. інфляційних втрат та 605.273,67 грн. 3% річних, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як відзначалось судом, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Проте, за висновками суду, строк позовної давності щодо вимог про стягнення 1.028.913,65 грн. інфляційних втрат за період з 28.03.11. по 30.09.14. та 605.273,67 грн. 3% річних за період з 28.03.11. по 30.09.14. не сплив з наступних підстав.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.07. Верховного Суду України у справі № П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п. 4.2 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Ще 12.12.14. Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ітем" в межах справи № 43/122 заявлено вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в тому числі за період з 28.03.11. по 13.02.14. на визнану рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.07. у справі № 16/401 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.11. у справі № 43/122 про банкрутство ДП "Краз" конкурсну заборгованість відповідача в сумі 5.744.276,88 грн. у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті вартості робіт з розбирання, мийки та дефектовки автомобільної техніки за Договором № 25/03 від 10.03.06., без пропущення трирічного строку позовної давності.

При цьому, скасування в подальшому постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.17. (залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.18.) постанови Господарського суду міста Києва від 13.02.14. у справі № 43/122 про визнання Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 07790672) банкрутом, не має для позивача правових наслідків у вигляді пропущення ним строку позовної давності щодо вимог, заявлених в даній справі, і саме прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом 30.11.17. стало підставою для звернення позивача з окремим позовом до суду про стягнення 1.028.913,65 грн. інфляційних втрат за період з 28.03.11. по 30.09.14. та 605.273,67 грн. 3% річних за період з 28.03.11. по 30.09.14.

За вказаних підстав також, на противагу твердженням відповідача, відсутній спір між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же підстав.

Оскільки судом встановлено, що позивачем трирічний строк позовної давності не пропущено, доводи сторін, які стосуються переривання та поновлення строку позовної давності, судом не приймаються.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (03113, м. Київ, вул. Миколи Василенка, 1; ідентифікаційний код 07790672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" (39600, м. Кременчук, вул. Першотравнева, 51-А; ідентифікаційний код 33383016) 1.028.913 (один мільйон двадцять вісім тисяч дев'ятсот тринадцять) грн. 65 коп. інфляційних втрат та 605.273 (шістсот п'ять тисяч двісті сімдесят три) грн. 67 коп. 3% річних, 24.512 (двадцять чотири тисячі п'ятсот дванадцять) грн. 81 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 27.12.18.

Суддя Т.М. Ващенко