Постанова

від 18.12.2018 по справі 902/305/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року Справа № 902/305/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І. , суддя Савченко Г.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Гайсин-М'ясокомбінат" на рішення господарського суду Вінницької області від 13.08.2018р. у справі № 902/305/18 (суддя Нешик О.С.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Южлитографметал"

до відповідача ОСОБА_1 підприємство "Гайсин-М'ясокомбінат"

про стягнення 60517,17 грн заборгованості згідно договору купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Южлитографметал" звернулось з позовом до приватного підприємства "Гайсин-М'ясокомбінат" про стягнення 60517,17 грн. заборгованості. В обгрунтування вимог зазначає, що відповідачем не виконані умови договору купівлі-продажу № 2/10-1 від 02.10.2015 р. в частині проведення розрахунків за отриманий товар, внаслідок чого просить стягнути з останнього 24468,11 грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції, 1042,13 грн. процентів річних та 35006,93 грн. пені.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 13 серпня 2018 року у справі № 902/305/18 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Гайсин-М'ясокомбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Южлитографметал" 16181,88 грн основного боргу; 1533,16 грн. інфляційних втрат; 411,28 грн. 3% річних; 18689,60 грн. пені та 1762,00 грн. витрат зі сплати судового збору. Провадження у справі № 902/305/18 в частині стягнення 3000,00 грн. заборгованості за поставлений товар згідно договору купівлі-продажу №2/10-1 від 02.10.2015 р. закрито. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою від 03.09.2018 р., в якій просить останнє скасувати з підстав порушення норм процесуального та матеріального права. В обґрунтування скарги зазначає, що частково заперечує проти задоволення вимог в частині стягнення 1533,16 грн. інфляційних втрат; 411,28 грн. 3% річних; 1869,60 грн. пені, так як за умовами договору передбачалось попередня оплата за товар і у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати в порядку ст. 538 ЦК України, позивач має право невиконувати взяті на себе зобов'язання, а при виконанні продавцем своїх зобов'язань, дія п. 4.2 укладеного договору про сплату пені в розмірі 0,5% не може застосовуватись, оскільки на думку апелянта така поставка виходить за межу укладеного договору поставки. Наголошує, що вимога про оплату за товар поступила 13.09.2017 р. і тому в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України мала б виконатися станом на 20.09.2017 р. З урахуванням зазначеного інфляційні виплати можуть стягуватись лише за період з 20.09.2017 р. як і 3% річних. Стягнення пені на таких умовах поставки не передбачено. Разом з цим звертає увагу, що ухвалою суду від 09.07.2018 р. було призначено розгляд справи в судовому засіданні на 06.08.2018 р. та при цьому стороні відповідача запропоновано надати свої заперечення до 07.08.2018 р. Будь-яких повідомлень про дату, час і місце судового засідання 13.08.2018 р. на адресу відповідача не надходило. Відтак вважає, що судом порушено принцип гласності судового процесу та відкритості інформації щодо справи, оскільки про відкладення розгляду справи з 06.08.2018 р. на 13.08.2018 р. сторона не була повідомлена.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує, мотивуючи тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а вимоги викладені в ній не відповідають чинному законодавству. З врахуванням наведеного просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 10 ст. 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, оскільки сторонами не заявлялось клопотання про його призначення.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 269 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.2015 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Южлитографметал" (продавець) та приватним підприємством "Гайсин-М'ясокомбінат" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №2/10-1(а.с.9).

Згідно п.1.1. договору, покупець зобов'язується передати у власність покупця товар: жерстяну банку та кришку у кількості та за ціною, визначеною у видаткових накладних, в яких фіксується кількість і ціна товару.

Пунктом 1.2 договору, передбачено, що видаткові накладні являються невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.2.1 договору, оплата за товар сплачується в гривнях, шляхом перерахування грошових коштів покупцем на розрахунковий рахунок продавця, в розмірі 100 % передоплати.

Згідно п.2.2. договору, датою поставки товару є дата виписки видаткових накладних.

Передача товару здійснюється на протязі 5 днів з моменту отримання 100 % передоплати (п.3.1. договору).

Згідно п.4.2. договору, в разі прострочки платежу, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5% від загальної суми заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідно до п.4.4. договору, оплата неустойки не звільняє винну сторону від виконання обов'язків по договору і відшкодування понесених другою стороною збитків.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору купівлі-продажу №2/10-1 від 02.10.2015 товариство з обмеженою відповідальністю "Южлитографметал" за видатковою накладною №РН0000150 від 13.07.2016 р. (а.с.10) передало приватному підприємству "Гайсин-М'ясокомбінат" товар: корпуси жерстяних банок №8 та жерстяних банок №12 з кришками на загальну суму 46181,88 грн. разом з ПДВ.

Вказаний товар був переданий через представника покупця водія-експедитора ОСОБА_2, що діяв на підставі довіреності №65 від 13.07.2016 (а.с.11).

Факт передачі та отримання товару за вищевказаною видатковою накладною сторонами не оспорюється.

Оплату за поставлений товар згідно договору відповідач здійснив частково: 18.08.2016 р. на суму - 20000,00 грн. та 22.02.2017 р. на суму - 5000,00 грн.

Відтак, непогашеною залишилася заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 21181,88 грн., що стало підставою звернення ТОВ "Южлитографметал" до останнього з претензією "про досудове врегулювання спору" №29/01-1 від 29.08.2017 р. (а.с.14), з вимогою оплати вказаної суми заборгованості в повному обсязі.

У відповідь на вказану претензію, листом №784 від 13.09.2017 р. (а.с.15) відповідач просив позивача не звертатись з позовом до суду, при цьому визнав наявність в нього заборгованості та запевнив позивача, що до 29.09.2017 р. погасить вказану заборгованість в повному обсязі.

Однак, вказана заборгованість в обсягах визнаних відповідачем в листі №784 від 13.09.2017 р. погашена не була.

При цьому 30.01.2018 р. останній перерахував ще 2000,00 грн.

Між сторонами, з метою визнання остаточної суми заборгованості станом на 31.03.2018 р. було складено акт звірки розрахунків (а.с.16), відповідно до якого заборгованість на користь ТОВ "Южлитографметал" складає 19181,88 грн.

Відсутність проведення розрахунків в повному обсязі за поставлений товар стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду. В зв'язку з простроченням сплати заборгованості, позивач відповідно до п. 4.2 договору здійснив нарахування пені за кожен день прострочення в сумі 35006,93 грн., а також відповідно до ст. 625 ЦК України нарахував 5286,23 грн. збитків від інфляції та 1042,13 грн. процентів річних.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, після відкриття провадження у ній відповідач згідно платіжного доручення № 293 від 20.07.2018 р. сплатив позивачу ще 3000,00 грн., призначення платежу визначив: "оплата за жестяну банку згідно рах. б/н від 02.02.2017" .

З огляду на викладене сума основної заборгованості з урахуванням часткової проплати на момент розгляду справи в суді першої інстанції склала 16181,88 грн. (19181,88-3000,00=16181,88).

Місцевий господарський суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно із п.3 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Підставою виникнення зобов'язань між сторонами по справі є договір купівлі-продажу №2/10-1 від 02.10.2015 р., який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (ч.1 ст. 693 ЦК України).

Як вбачається з договору №2/10-1 від 02.10.2015 р. сторонами передбачено попередню оплату товару в розмірі 100%.

Однак товар за видатковою накладною № РН-0000150 від 13.07.2016 р. в порушення п. 2.1 договору передано відповідачу без проведення останнім 100% попередньої оплати.

За таких умов застосовуються положення ст. 538 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Таким чином, незважаючи на те, що товар було передано відповідачу без виконання його обов'язку здійснити 100% передоплату, останній не звільняється від обов'язку здійснити оплату поставленого товару.

Колегія суддів вважає, що в частині проведення оплати слід керуватися положеннями ч. 1 ст. 692 ЦК України за якими покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, якщо товар отримано відповідачем 13.07.2016 р. за видатковою накладною, то відповідно з вказаної дати у відповідача виник обов'язок його оплати.

Таким чином колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що оплата за товар має відбуватися з врахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України (в семиденний строк з моменту пред'явлення вимоги), оскільки дана норма відноситься до загального регулювання зобов'язань, а положення ст. 692 ЦК України в договірних відносинах купівлі-продажу прямо визначають обов'язок покупця сплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів.

З огляду на те, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо повної оплати товару в порушення ч. 1 ст. 692 ЦК України, суд вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про наявність підстав до задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 16181,88 грн.

При цьому судовою колегією враховується, що суму заборгованості в розмірі 3000,00 грн., приватне підприємство "Гайсин-М'ясокомбінат" перерахувало на користь позивача 20.07.2018 р. згідно платіжного доручення №293, тобто після відкриття провадження у даній справі, зазначивши призначення платежу: "оплата за жестяну банку згідно рах. б/н від 02.02.2017".

Враховуючи вказане, суд першої інстанції вірно вказав, що провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору.

За порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 5286,23 грн. інфляційних втрат, що нараховані за період з вересня 2016 р. по квітень 2018 р.; 1042,13 грн. 3% річних за період з серпня 2016 р. по 23 травня 2018 р., та 35006,93 грн. - пені, що нарахована "за один рік".

В частині вимог про стягнення суми пені в розмірі 35006,93 грн. колегією суддів приймається до уваги наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності із ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п. 4.2. договору визначено, що в разі прострочки платежу, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5% від загальної суми заборгованості за кожен день прострочки.

Колегією суддів відзначається, що даним пунктом договору конкретно не визначено, що пеня нараховується лише на суму невчиненої попередньої оплати товару, а тому нарахування пені може бути здійснене на суму невиконання оплати після отримання товару. Відтак, доводи апелянта в частині неправомірного застосування п. 4.2 договору в разі відсутності попередньої оплати судом відхиляються.

Разом з цим судом приймається до уваги те, що момент виникнення зобов'язання з повної оплати вартості товару у відповідача згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України настав 13.07.2016 р.

Тобто, у випадку відсутності оплати порушення зобов'язання відбулось з 14.07.2016 р.

За умовами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Встановлення в п. 4.2 договору умови нарахування пені "за кожен день прострочки" не може розцінюватись як визначення іншого (продовженого) строку договором, оскільки це є законодавчо встановленою нормою нарахування пені, а тому позивач мав право нарахувати пеню з моменту порушення зобов'язання - починаючи з 14.07.2016 р. та протягом шести місяців до 14.01.2017 р.

Натомість позивач просить стягнути пеню, яка нарахована за один рік, не визначаючи дату порушення зобов'язання, що не відповідає встановленим обставинам та положенням ст. 232 ГК України.

Враховуючи наведене судова колегія дійшла висновку, що з огляду на невідповідність поданого розрахунку пені вимогам чинного законодавства, в задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 35006,93 грн. слід відмовити як необгрунтованих. Суд першої інстанції в даному випадку дійшов помилкового висновку про їх часткове задоволення.

Щодо вимог про стягнення суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд правомірно відмітив, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями. Останні виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Однак, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про їх часткове задоволення, виходячи з періоду нарахування згідно направленої вимоги в порядку ст. 530 ЦК України (починаючи з 19.09.2017 р.), про що зазначено вище.

Доводи апелянта в цій частині також не приймаються до уваги як необгрунтовані та безпідставні.

З наявного в матеріалах справи розрахунку позивача вбачається, що інфляційні втрати за період з вересня 2016 по квітень 2018 складають 5286,23 грн., а 3 % річних за період з серпня 2016 по 23 травня 2018 складають 1042,13 грн.

При цьому, як вже зазначалося вище, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання з 14.07.2016 р., а відтак подані розрахунки втрат від інфляції та 3% річних здійснені позивачем правомірно та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Стосовно посилань апелянта на наявність процесуальних порушень під час розгляду даної справи, колегією суддів відзначається наступне.

Ухвалою місцевого господарського суду від 09.07.2018 р. відкрито провадження у справі № 902/305/18 та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження на 06.08.2018 р. на 11:00 год.

Вказана ухвала отримана учасниками справи завчасно, що стверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованої кореспонденції адресатам (а.с. 48, 49). Зокрема, позивач отримав ухвалу 17.07.2018 р. (поштове відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 2101801551554), а відповідач 01.08.2018 р. (поштове відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 2101801551856).

В судове засідання 06.08.2018 р. учасники справи не з'явились. При цьому позивач надіслав засобами електронного зв'язку повідомлення про розгляд справи без його участі. Відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Як вбачається з протоколу судового засідання за 06.08.2018 р., судом після дослідження матеріалів справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено 13.08.2018 р.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Тобто, матеріали справи свідчать, що рішення судом фактично ухвалено 06.08.2018 р. в скороченій формі (вступна та резолютивна частини), однак при оформленні повного тексту внаслідок технічної помилки у вступній частині рішення вказано дату його прийняття - 13.08.2018 р., замість 06.08.2018 р., яка може бути усунута шляхом винесення ухвали про виправлення описки.

Суд апеляційної інстанції позбавлений права самостійно усунути допущену описку, однак вважає, що рішення прийнято судом саме 06.08.2018 р., а тому доводи апелянта про проведення судом ще одного засідання 13.08.2018 р. за відсутності належного повідомлення сторін спростовуються матеріалами справи.

При цьому положення ст. 277 ГПК України не визначають дане порушення як обов'язкову підставу для скасування рішення.

В даному випадку судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду Вінницької області від 06.08.2018 р. у справі № 902/305/18 скасувати в частині задоволених вимог про стягнення пені, змінити в частині задоволених вимог про стягнення втрат від інфляції та 3% річних з огляду на порушення норм матеріального права. В інших частинах рішення залишити без змін.

За наслідками вирішення спору суд апеляційної інстанції проводить новий розподіл судових витрат, за яким судові витрати позивача за розгляд спору в суді першої інстанції покладаються на відповідача згідно ч. 9 ст. 129 ГПК, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій, а за розгляд спору в суді апеляційної інстанції судові витрати покладаються на сторони в пропорції 50%.

Керуючись ст. ст. 8, 129, 269, 270, 275, п. 4 ч. 1 277, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Гайсин-М'ясокомбінат" задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 р. (повний текст оформлено 13.08.2018 р.) у справі №902/305/18 скасувати в частині задоволених вимог про стягнення пені в сумі 18689,60 грн. з прийняттям нового про відмову в їх задоволенні; змінити в частині задоволених вимог про стягнення втрат від інфляції в сумі 1533,16 грн. та 3% річних в сумі 411,28 грн. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задоволити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Гайсин-М'ясокомбінат" (23700, Вінницька область, Гайсинський район, м. Гайсин, вул. Плеханова, 26, код ЄДРПОУ 34058430) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Южлитографметал" (65098, м. Одеса, вул. Привозна, 1, Застава-2, код ЄДРПОУ 22456203) - 16181,88 грн. основного боргу, 5286,23 грн. інфляційних втрат, 3 % річних в сумі 1042,13 грн. та 1762,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Провадження у справі № 902/305/18 в частині стягнення 3000,00 грн. заборгованості за поставлений товар згідно договору купівлі-продажу № 2/10-1 від 02.10.2015 р. закрити.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Южлитографметал" (65098, м. Одеса, вул. Привозна, 1, Застава-2, код ЄДРПОУ 22456203) на користь приватного підприємства "Гайсин-М'ясокомбінат" (23700, Вінницька область, Гайсинський район, м. Гайсин, вул. Плеханова, 26, код ЄДРПОУ 34058430) - 1321,50 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Господарському суду Вінницької області на виконання постанови видати накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Справу №902/305/18 повернути господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "18" грудня 2018 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Савченко Г.І.