Рішення

від 21.12.2018 по справі 813/2405/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/2405/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулкевич І.З.,

секретар судового засідання Іванес Х.О.,

розглянувши у відкритому судовому з асіданні в залі суду в місті Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Майстерня будинків Квітка до Міністерства культури України про скасування припису,-

В с т а н о в и в :

На розгляд суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Майстерня будинків Квітка до Міністерства культури України з вимогою скасувати припис Міністерства культури України вих. №15/10/74-18 від 13.03.2018р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що проектна документація не підлягає погодженню з будь-якими державними органами, в тому числі, із органами охорони культурної спадщини, зокрема, Міністерством культури України. У зв'язку з вказаним, позивач стверджує, що відповідач виніс оскаржуваний припис з порушенням п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Крім того, позивач стверджує, що відповідач помилково вважає, що будівництво по вул. Личаківській у м. Львові здійснюється в межах історичного ареалу м. Львова, оскільки на сьогоднішній день відсутня затверджена відповідачем у встановленому порядку науково-проектна документація щодо визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Львова, як того вимагає ч. 2 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини" та п. 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318. Отже, у зв'язку із відсутністю належним чином затверджених меж та режимів використання історичного ареалу м. Львова, позивач вважає, що у нього відсутній обов'язок отримувати дозвіл відповідача на проведення будівельних та земляних робіт.

Також позивач вказує на те, що оскаржений припис винесено відповідачем з порушенням встановленої процедури проведення державного нагляду (контролю), яка передбачена ст. 7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , та що відповідач не забезпечив позивачу можливість реалізувати свої права під час проведення перевірки, які передбачені ст. 10 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Відповідач позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому вказано, що будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Личаківській , 79 у м. Львові здійснюється в межах історичного ареалу міста Львова, в межах охоронної (буферної) зони об'єкту архітектурний ансамбль історичного центра Львова , включеного до списку всесвітньої спадщини Юнеско. Позивач не погодив з відповідачем проектну документацію, не отримав відповідних дозволів відповідача на проведення земляних та будівельних робіт. Також відповідач вказує, що позивач не поінформував Комітет всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати будівельні роботи в буферній зоні об'єкта культурної спадщини, внесеного до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Також, відповідач стверджує, що не здійснював перевірку позивача на підставі положень Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , оскільки не здійснював контроль (нагляд) у сфері господарської діяльності позивача, а виконував функції щодо державного управління у сфері охорони культурної спадщини в розумінні ст. 1 Закону України Про охорону культурної спадщини .

Ухвалою від 11.06.2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 26.11.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін та представника третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Завідувач сектору контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини управління охорони культурної спадщини Міністерства культури України Богдан Є.А. на підставі листа ГО Вектор Європейського розвитку Варто здійснив візуальне обстеження та фото фіксацію містобудівної ситуації за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 79, про що склав Акт обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу м. Львова (без дати та без номера).

Як встановлено із вказаного Акту обстеження, що земельна ділянка за адресою: вул. Личаківська, 79 розташована в історичному ареалі міста Львова та в межах охоронної (буферної) зони об'єкта Архітектурний ансамбль історичного центра Львова , включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На земельній ділянці по вул. Личаківська, 79 у м. Львові зафіксовано облаштування будівельного майданчика та виконання масштабних будівельних робіт: територію огороджено парканом на якій розташовується об'єкт незавершеного будівництва висотою в 1 наземний поверх (продовжує будуватися), розміщені побутові та технологічні приміщення будівельників і охорони, наявні ознаки об'ємних земляних робіт.. Під час обстеження будівельні роботи не проводились, проте на території майданчика перебували люди, розміщувались різноманітні металеві та бетонні конструкції та будівельні матеріали. На паркані бдівельного майданчика розміщено паспорт об'єкта будівництва Багатоквартирний житловий будинок по вул.. Личаківській, 79 у м. Львові (замовник будівництва - ТзОВ Майстерня будинків Квітка , генеральний підрядник - ТзОВ Галицький будівельний гарант , декларація про початок виконання будівельних робіт від 16.02.2017 року №ЛВ 083170470603 )

Нормами законодавства у сфері охоронної культурної спадщини встановлено, що дозвіл на проведення земляних робіт для потреб будівництва на території вказаної земельної ділянки необхідно отримати у встановленому порядку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерстві культури України) на підставі проектної документації, розробленої та погодженої у встановленому порядку, в тому числі, в Мінкультури.

За результатами перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства культури України встановлено, що погоджень проектів будівництв, дозволів на проведення будь-яких робіт за вказаною адресою Міністерство не надавало.

Здійснення робіт з будівництва на території історичного ареалу міста Львова, за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, на думку відповідача, містить ознаки порушень ч.3 ст. 6-1, ч.3 ст. 32, ч.1 ст. 35 Закону України Про охорону культурної спадщини .

За результатами візуального обстеження містобудівної ситуації по вул.Личаківській, 79 у місті Львові, 13.03.2018 року відповідачем винесено припис №15/10/74-18, відповідно до якого на виконання вимог ч.1 ст. 30 Закону України Про охорону культурної спадщини , діючи в межах повноважень, визначених п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України Про охорону культурної спадщини і Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495, відповідач вимагає негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єкті будівництва Багатоквартирний житловий будок по вул. Личаківській, 79 у м.Львові , які виконуються в межах історичного ареалу міста Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 № 1311), в межах охоронної (буферної) зони об'єкту Архітектурний ансамбль історичного центра Львова , включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як таких, що ведуться з порушенням вимог ч.3 ст. 32, ст. 35 Закону України Про охорону культурної спадщини без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини (Міністерство культури України); вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини; надати до Міністерства культури пояснення по суті викладених в акті обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу фактів.

Не погоджуючись з вказаним приписом позивач звернувся із даним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Спірні правовідносини у справі регулюються, зокрема, Законом України Про регулювання містобудівної діяльності , Законом України Про охорону культурної спадщини .

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 1 Положення про Міністерство затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 р. № 495 Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчій влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини.

Відповідно до пунктів 16, 17, 18 частини другої статті 5 Закону України Про охорону культурної спадщини , до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить:

- заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу об'єкту культурної спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини;

- надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в сторичних ареалах населених місць;

- видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо лі роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них.

Підпунктом 57 пункту 4 Положення Міністерство визначено, що відповідно до покладених на нього завдань:

- видає розпорядження і приписи щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на таких пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законом, дозволів або з відхиленням від них.

Відповідно до підпункту 67 пункту 4 Положення Міністерство видає дозволи на:

- проведення робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях та в зонах хорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Відповідно до частини третьої статті 32 Закону, на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів заселених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні. меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Судом з оскарженого припису встановлено, що об'єкт Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Личаківській. 79 у м. Львові знаходиться в історичному ареалі міста Львова, в межах охоронної (буферної) зони об'єкту Архітектурний ансамбль Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Позивачем не було погоджено проектну сторичного центра Львова , включеного до документацію на будівництво в Міністерстві; позивачем не отримано відповідного дозволу на проведення робіт в Міністерстві.

Відповідно до пункту 16, 18 частини другої статті 5, частини першої статті 30, частини третьої статті 32 Закону Міністерство видало припис щодо припинення робіт в історичному ареалі міста Львова у зв'язку з тим, що ці роботи здійснюються за відсутності погоджень проектної документації будівництва та у зв'язку з відсутністю дозволу виданого Міністерством.

Так, відповідно до статті 30 Закону, органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.

Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Позивач стверджує, що Міністерством порушено норми законодавства, що встановлюють принципи та порядок проведення державного нагляду контролю у сфері господарської діяльності. Суд не погоджується із такими покликаннями позивача з огляду на наступне.

Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності визначає правові та організаційні засади, основні принципи порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до статті 1 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Судом встановлено, що Мінкультури не здійснював плановий захід державного нагляду (контролю) (перевірку), а саме перевірку належної якості продукції, робіт, послуг, а здійснив охоронюваний захід (візуальне обстеження) пов'язаний із перевіркою стану збереження історичного ареалу та на предмет додержання вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини в межах повноважень наданих Законом України Про охорону культурної спадщини та Положенням про Міністерство культури України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2015 № 495.

Відповідно до Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України затверджено Указом Президента України від 31 травня 2011 року № 634/2011, основними завданнями Міністерства економічного розвитку і торгівлі України є формування державної політики з питань розвитку підприємництва державної регуляторної політики, ліцензування, дозвільної системи, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

З роз'яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі країни від 25.07.2016 № 3632-06/23151-06 встановлено, що охорона об'єктів культурної спадщини шляхом проведення перевірок характерних властивостей об'єктів культурної спадщини має здійснюватись відповідно до Закону України Про охорону культурної спадщини . Натомість відповідно до Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності здійснюється державний нагляд (контроль) за видами господарської діяльності.

Державна регуляторна служба України у листі від 20.05.2016 № 3200/0/20-16 підтримує позицію щодо нерозповсюдження норм Закону про нагляд (контроль) на правовідносини, які виникли у зв'язку із виданням припису. Заборона, як один із заходів з охорони культурної спадщини реалізується шляхом видання відповідного припису.

Державна регуляторна служба України вважає безпідставним застосування норм Закону про нагляд (контроль) для оскарження дій органів охорони культурної спадщини, вчинених ними у межах повноважень, встановлених Законом. Хоча у Законі про нагляд (контроль) та Законі про охорону культурної спадщини використовується схожий понятійний апарат та схожі заходи реагування при виявленні порушень (законодавчі акти оперують поняттям припис , передбачають можливість зупинення виконання робіт), але здійснюють регулювання правовідносин різних сферах, мають різну мету, направлені на захист різних за змістом суспільних відносин.

Таким чином, суд презюмує, що правовідносини у сфері збереження культурної спадщини, які регулюються Законом України Про охорону культурної спадщини , не є тотожними правовідносинам у сфері господарювання, контроль і нагляд за якою провадиться за нормами Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності . Вони відрізняються як об'єктом правового регулювання, так своїм змістом, регулюють відмінні за своєю природою суспільні відносини, мають різну мету та спрямування.

Таким чином, не заслуговують на увагу покликання позивача також і щодо недотримання Міністерством вимог Закону країни Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності оскільки, що оскаржений припис винесений відповідачем не в порядку здійснення контролю (нагляду) у сфері господарської діяльності Позивача, а у межах виконання функцій щодо державного управління у сфері охорони культурної спадщини, що у розумінні статті 1 Закону визначається як система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, Мереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

Вказана правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 08.06.2017 справа № 818/308/16.

Щодо покликання позивача на те, що оскільки Кабінетом Міністрів України не затверджено Порядок надання дозволів на проведення робіт, то Міністерство не має право самостійно видавати відповідні дозволи, суд не погоджується із таким покликанням та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 17 частини другої статті 5 Закону, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить:надання дозволів на проведення робіт в історичних ареалах населених місць.

Частиною третьою статті 32 Закону визначено, що, на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, знесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до підпункту 67 пункту 4 Положення, Міністерство видає дозволи на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Статтею 6-1 Закону визначено, що рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою оповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 316 затверджено Порядок видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах хорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території країни.

Пунктом 1 Порядку видачі дозволів визначено, що цей Порядок установлює процедуру видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток і життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території країни.

Пунктом 4 Порядку видачі дозволів встановлено, що археологічні розвідки, розкопки, інші земляні роботи на об'єктах культурної спадщини проводяться лише за наявності дозволів, які видаються Мінкультури.

Форми дозволів затверджуються Мінкультури.

Наказом Міністерства від 24.05.2005 № 329 Про затвердження тимчасових юрм дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України від 09.06.2005 за № 647/10927 затверджена форма дозволу на проведення земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць.

Щодо, покликання Позивача, на те, що у Міністерства не було правових підстав виносити припис про припинення робіт, у зв'язку з тим, що історичний ареал міста Львова не затверджений Міністерством, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої та третьої статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , з метою захисту традиційного характеру середовища заселених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом : виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць країни, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні. меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 1 цього Закону історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних заселених місць України;

історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, які сходять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Судом встановлено, що місто Львів входить до Списку історичних населених місць України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878.

Межі історичного ареалу м. Львова, що є також буферною зоною об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, визначені та затверджені рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 № 1311 Про затвердження меж історичних ареалу та зони регулювання забудови м. Львова .

Відповідно до статті 1 Закону України Про місцеве самоврядування виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону утворюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх утворення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Повноваження виконавчих органів міських рад визначені Главою 2 Закону України Про місцеве самоврядування .

Відповідно до частини десятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Судом встановлено, що вказаний акт органу місцевого самоврядування (виконавчого органу Львівської міської ради) в судовому порядку не оскаржувався та не скасований, а отже є чинним.

Таким чином, суд не бере до уваги твердження позивача, що на даний час межі історичного-ареалу Львова не встановлені.

Як же встановив Вищий адміністративний суд України у своєму рішенні від 17.06.2014 по справі К/ 800/43947/1317, Національним Університетом Львівська політехніка проводилось незаконне будівництво в історичному ареалі м. Львова без отримання відповідних дозволів на будівництво в Міністерстві культури України, що підтверджує позицію Міністерства.

Крім того, органи місцевого самоврядування м. Львова у своїй службовій діяльності керуються рішенням виконкому Львівської міської ради від 09.12.2005 №1311 Про затвердження меж історичних ареалу та зони регулювання забудови Львова , що підтверджується, зокрема:

- ухвалою Львівської міської ради від 29.06.2017 № 2139 Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.07.2011 № 664 Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки , якою встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, та перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, в залежності від зони розташування цих об'єктів нерухомості:

Перша зона - центральна: територія історичної забудови, внесеної до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;

Друга зона - середня: територія історичного ареалу (за винятком першої зони). У зону входять території забудови XII - початку XX століть;

Третя зона - периферійна: обмежена з внутрішньої сторони територією історичного ареалу, з зовнішньої сторони - межами м. Львова.

ухвалою Львівської міської ради від 02.03.2017 № 1613 Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4526 Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької цільності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові , якою встановлено, що у разі розміщення тимчасової споруди в історичному ареалі м. Львова надається лист про погодження місця розміщення такої споруди управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради.

ухвалою Львівської міської ради від 09.02.2017 № 1474 Про затвердження Програми відшкодування частини кредитів, отриманих фізичними особами на впровадження заходів з енергозбереження, реконструкції і модернізації житлових квартир та малоквартирних будинків у м. Львові на 2017-2020 роки, якою встановлено, що суть механізму Програми полягає у тому, що з міського бюджету м. Львова відшкодовується позичальникам - співвласникам частина кредитних коштів, залучених ними на впровадження заходів з енергозбереження, реконструкції і модернізації житлових будинків.

Пунктами ухвали встановлено:

5.3. Відшкодування частини суми кредиту, що залучений Позичальниками на впровадження енергозберігаючих заходів, здійснюється на придбання енергоефективного обладнання та/або матеріалів, до яких належать:

5.3.2. Для житлових будинків з кількістю квартир понад десять:

5.3.2.3. Вікна та балконні двері з енергозберігаючим склом (крім однокамерних) та відповідне додаткове обладнання і матеріали до них (для будинків.

які не є пам'ятками архітектури місцевого та державного значення, а також не розташовані в історичному ареалі міста) .

- ухвалою Львівської міської ради від 05.03.2009 № 2452 Про затвердження Порядку отримання дозволів на встановлення відкритих літніх майданчиків у м. Львові біля об'єктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності встановлено, що у разі встановлення літнього майданчика у межах історичного ареалу до проекту додається погодження правління охорони історичного середовища.

Законом України Про регулювання містобудівної діяльності встановлені правові та організаційні основи містобудівної діяльності. Вказаний Закон спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Частиною другою статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.

Частиною четвертою статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що проектування та будівництво передбачає отримання замовником або проектувальником вихідних даних.

Відповідно до статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , основними складовими вихідних даних є містобудівні умови та обмеження.

Частина друга статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлює, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.

Пункт 8 частини п'ятої статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлює, що містобудівні умови та обмеження містять: планувальні обмеження (охоронні зони пам'яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об'єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони).

Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об'єкта незалежно від зміни замовника.

Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.09.2016 № 818 затвердженні містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво ТОВ Майстерня будинків Квітка багатоквартирного будинку з приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. Личаківській, 79.

В пункті 2.5 Містобудівних умов та обмежень визначено: при проектуванні враховувати місце розміщення проектованого багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці на вул. Личаківській, 79, розміщений у межах історичного ареалу міста та вимоги погодженого у встановленому порядку історико-містобудівного обгрунтування.

Пунктом 2.12 Містобудівних умов та обмежень встановлено, що земельна ділянка на вул. Личаківській, 79 розміщена у межах історичного ареалу міста.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 26 Закону позивач зобов'язаний додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.

Відповідно до пунктів 2.5, 2.12 Містобудівних умов та обмежень встановлено, що об'єкт будівництва розміщений в межах історичному ареалі міста Львів.

Відповідно до пунктів 2.5 Містобудівних умов та обмежень позивач повинен враховувати вимоги погодженого у встановленому порядку історико - містобудівного обґрунтування;

Відповідно до пункту 4 історико-містобудівного обґрунтування будівництва об'єкту за адресою на вул. Личаківській, 79, об'єкт будівництва знаходиться в історичному ареалі м. Львова.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем проводяться будівельні роботи в історичному ареалі м. Львова без погодження будівництва з Міністерством культури України, що є обов'язковим, тобто позивачем порушено законодавство про охорону культурної спадщини, у зв'язку з чим, Міністерством правомірно було видано припис про припинення проведення робіт за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 79.

Щодо покликання позивача на те, що необхідність інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО про наміри розпочати будівельні роботи в зоні, що охороняється Конвенцією Про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини покладається саме на державу Україну, а не замовника будівництва, то суд погоджується із таким покликанням, однак, вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 9 Конституції передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 15 та 16 Закону України Про міжнародні договори чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права

Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов'язань.

Статями 4 та 5 Конвенції Про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини , яка була ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини № 6673 від 4 жовтня 1988 передбачено, що кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, то зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї.

Держави - сторони цієї Конвенції з тим, щоб забезпечити якомога ефективнішу охорону і збереження та якомога активнішу популяризацію культурної і природної спадщини, розміщеної на її території, прагнуть в умовах, властивих кожній країні в тому числі повинна вживати відповідних правових, адміністративних і фінансових заходів щодо виявлення, охорони, збереження, популяризації й відновлення цієї спадщини.

Крім того, статтею 172 Провідних настанов ЮНЕСКО щодо втілення в життя Конвенції передбачено, що обов'язком країни-учасниці Конвенції є інформування Комітету Всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, яка охороняється Конвенцією, про значні роботи по відновленню чи новому будівництву, які можуть вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини.

Таким чином, держава, що внесла пам'ятку Архітектурний ансамбль сторичного центра Львова , до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, добровільно взяла визначені статтею 4 Конвенцією зобов'язання, що вона, як країна-учасник має сформувати Комітет всесвітньої спадщини через Секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, що охороняється Конвенцією, значні роботи по відновленню чи нове будівництво, які могли б вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини. Чого також не було зроблено.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 01.12.2010 у справі К-31325/10, що всі перетворення в охоронній (буферній) зоні об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО мають відбуватися у відповідності до Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини, до якої Україна приєдналась у жовтні 1988 року відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини № 6673 від 4 жовтня 1988 року, крім того держава повинна інформувати Комітет всесвітньої спадщини через Секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, що охороняється Конвенцією, значні роботи по відновленню чи нове будівництво.

Таким чином суд зазначає, що оскільки позивачем не було погоджено проектну документацію та не було отримано дозволу в Міністерстві на проведення робіт в історичному ареалі м. Львова, який також є буферною зоною пам'ятки Архітектурний ансамбль історичного центра Львова , яка внесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, то результатом цього є неповідомлення саме державою Комітету Всесвітньої спадщини про наміри розпочати будівельні роботи, що є порушенням норм міжнародного законодавства.

Щодо покликання позивача на відсутність необхідності погодження проектної документації будівництва об'єкту з Міністерством, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 5 Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері хорони культурної спадщини, належить - погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах - заселених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини.

Також відповідно до пункту 8 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 318, опрацюванню проектної документації на будівництво, реконструкцію будівель і споруд у межах сторичних ареалів повинно передувати розроблення історико-містобудівних бгрунтувань.

Згідно із пунктом 18 частини другої статті 5 Закону, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в сторичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них.

Підпунктом 57 пункту 4 Положення визначено, що Міністерство відповідно до покладених на нього завдань видає розпорядження і приписи щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на таких пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законом, дозволів або з відхиленням від них.

Судом встановлено, що замовником робіт отримано дозвіл на виконання будівельних робіт на будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Личаківській, 79 у м. Львові.

Однак, суд зазначає, що наявність вказаного дозволу не звільняє замовника від обов'язку виконувати законодавство України про охорону культурної спадщини та не є безумовною обставиною, що дає право забудовнику здійснювати будівництво.

Закон України Про регулювання містобудівної діяльності встановлює загальні правові та організаційні основи містобудівної діяльності, Закон України Про архітектурну діяльність визначає правові та організаційні засади здійснення ахітектурної діяльності в той час як Закон України Про охорону культурної спадщини є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері охорони культурної спадщини та має перевагу при розбіжностях між загальним і спеціальним -нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту 4 листа Міністерства юстиції України : д 26.12.2008 № 758-0-2-08-19 Щодо практики застосування норм права у випадку колізії , при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Разом з тим, положення Закону України Про охорону культурної спадщини щодо необхідності погодження з Міністерством проектної документації на будівництво не скасовані, а тому в даному випадку необхідно керуватися нормами спеціального закону - Закону України Про охорону культурної спадщини .

Таким чином, позивач повинен був погодити проектну документацію на будівництво та тримати відповідний дозвіл на проведення будівельних робіт.

Отже, із системного аналізу вищевказаних норм права суд дійшов висновку, що для проведення будівельних робіт позивач повинен був:

- розробити історико - містобудівне обґрунтування.

Відповідно до пункту 8 Порядку визначення меж та режимів використання сторичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території сторичних ареалів населених місць , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 опрацюванню проектної документації на будівництво. реконструкцію будівель і споруд у межах історичних ареалів повинно передувати розроблення історико-містобудівних обгрунтувань.

Так, судом встановлено, що позивачем виконанні вказані норми законодавства про охорону культурної спадщини.

- погодити проектну документацію Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом по вул. Личаківській. 79 у м. Львів в Міністерстві.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 5 Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить - погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини

Однак, позивачем вказані норми законодавства про охорону культурної спадщини не виконанні.

Крім того, оскільки позивачем не було поінформовано Міністерство про початок будівельних робіт (не було погоджено проектну документацію будівництва та не було отримано дозвіл на будівництво), то держава Україна не інформувала Комітет всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про заміри розпочати будівельні роботи в буферній зоні об'єкта культурної спадщини внесеного до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що є порушенням норм міжнародного законодавства.

Держава, що внесла пам'ятку Архітектурний ансамбль історичного центру Львова до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, яка має буферну, охоронну зону, що збігається з межами історичного ареалу міста Львова, взяла на себе зобов'язання поінформовати Комітет всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати будівельні робіт в буферній зоні об'єкта культурної спадщини внесеного списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

- Отримати дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок.

Статтею 35 Закону визначено, що проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, д водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Однак, позивачем не були виконанні вказані норми законодавства про охорону культурної спадщини. - Отримати дозвіл на проведення земляних робіт.

Відповідно до пункту 17 частини другої статті 5 Закону, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері хорони культурної спадщини, належить: надання дозволів на проведення робіт в історичних ареалах населених місць.

Згідно із частиною третьою статті 32 Закону, на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, знесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Пункт 58 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності , який є додатком до Закону України Про перелік документів дозвільного характеру передбачений дозвіл на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених пунктів, виданий у відповідності до вимог Закону України Про охорону культурної спадщини .

Однак, позивачем не були виконанні вказані норми законодавства про охорону культурної спадщини

Таким чином, суд дійшов висновку, що Припис Міністерства був виданий у зв'язку з тим, що позивачем при здійсненні будівництва не були дотриманні норми законодавства про охорону культурної спадщини, а саме не погоджено у встановленому порядку проектну документацію на об'єкт будівництва та, не отримано дозвіл на проведення земляних робіт, а тому Міністерство видаючи припис про припинення будівельних робіт діяло на підставі частини другої статті 19 Конституції України, а саме на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити.

Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, суд -

Вирішив:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02 січня 2019 року.

Суддя Гулкевич І.З.