Постанова

від 19.03.2019 по справі 813/2405/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/1853/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Обрізка І.М., Попка Я.С.,

з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстерня будинків "Квітка" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року у справі № 813/2405/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстерня будинків "Квітка" до Міністерства культури України про скасування припису,-

суддя в 1-й інстанції - Гулкевич І.З.,

час ухвалення рішення - 21.12.2018 року,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 02.01.2019 року,

В С Т А Н О В И В :

Товариства з обмеженою відповідальністю Майстерня будинків Квітка звернулося з адміністративним позовом до Міністерства культури України з вимогою скасувати припис Міністерства культури України вих. №15/10/74-18 від 13.03.2018р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проектна документація не підлягає погодженню з будь-якими державними органами, в тому числі, із органами охорони культурної спадщини, зокрема, Міністерством культури України. У зв'язку з вказаним, позивач стверджує, що відповідач виніс оскаржуваний припис з порушенням п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Крім того, позивач стверджує, що відповідач помилково вважає, що будівництво по вул. Личаківській у м. Львові здійснюється в межах історичного ареалу м. Львова, оскільки на сьогоднішній день відсутня затверджена відповідачем у встановленому порядку науково-проектна документація щодо визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Львова, як того вимагає ч. 2 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини" та п. 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318. Отже, у зв'язку із відсутністю належним чином затверджених меж та режимів використання історичного ареалу м. Львова, позивач вважає, що у нього відсутній обов'язок отримувати дозвіл відповідача на проведення будівельних та земляних робіт.

Також позивач вказує на те, що оскаржений припис винесено відповідачем з порушенням встановленої процедури проведення державного нагляду (контролю), яка передбачена ст. 7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , та що відповідач не забезпечив позивачу можливість реалізувати свої права під час проведення перевірки, які передбачені ст. 10 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено

Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновкам, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на доводи позивача і не прийняв до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення того, що оскаржуваний припис був прийнятий на підставі Акта обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу м. Львова, який складений без будь-якої на те правової підстави, не у спосіб, визначений законом, без визначених законом повноважень на його складання, без часу, дати і місця його складання, без участі позивача чи його повідомлення про такий огляд, без залучення свідків чи працівників органу місцевого самоврядування, без подальшого надання цього акта позивачу, без відібрання документів чи пояснень від позивача або органу місцевого самоврядування.

Єдиною підставою винесення оскаржуваного припису є акт обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу м. Львова, який прийнятий з грубим порушення норм чинного законодавства, тому й породжувальні ним наслідки не можуть визнаватися правомірними.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги постанову львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі №813/9/18.

Крім того, відповідач не надав доказів того, що межі історичного ареалу м. Львова затверджені Міністерством культури України.

Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що вона підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що місто Львів входить до Списку історичних населених місць України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878.

Межі історичного ареалу м. Львова, що є також буферною зоною об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, визначені та затверджені рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 № 1311 Про затвердження меж історичних ареалу та зони регулювання забудови м. Львова .

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.09.2016 № 818 затвердженні містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво ТОВ Майстерня будинків Квітка багатоквартирного будинку з приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. Личаківській, 79.

В пункті 2.5 Містобудівних умов та обмежень визначено: при проектуванні враховувати місце розміщення проектованого багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці на вул. Личаківській, 79, розміщений у межах історичного ареалу міста та вимоги погодженого у встановленому порядку історико-містобудівного обгрунтування.

Пунктом 2.12 Містобудівних умов та обмежень встановлено, що земельна ділянка на вул. Личаківській, 79 розміщена у межах історичного ареалу міста.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 26 Закону позивач зобов'язаний додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.

Відповідно до пунктів 2.5, 2.12 Містобудівних умов та обмежень встановлено, що об'єкт будівництва розміщений в межах історичному ареалі міста Львів.

Відповідно до пунктів 2.5 Містобудівних умов та обмежень позивач повинен враховувати вимоги погодженого у встановленому порядку історико - містобудівного обґрунтування;

Відповідно до пункту 4 історико-містобудівного обґрунтування будівництва об'єкту за адресою на вул. Личаківській, 79, об'єкт будівництва знаходиться в історичному ареалі м. Львова.

Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що позивачем проводяться будівельні роботи в історичному ареалі м. Львова без погодження будівництва з Міністерством культури України, що є обов'язковим, тобто позивачем порушено законодавство про охорону культурної спадщини, у зв'язку з чим, Міністерством правомірно було видано припис про припинення проведення робіт за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 79.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не повно і не всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, не правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що Завідувач сектору контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини управління охорони культурної спадщини Міністерства культури України ОСОБА_1 на підставі листа ГО ОСОБА_2 розвитку Варто здійснив візуальне обстеження та фото фіксацію містобудівної ситуації за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 79, про що склав Акт обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу м. Львова (без дати та без номера).

Як встановлено із вказаного Акту обстеження, що земельна ділянка за адресою: вул. Личаківська, 79 розташована в історичному ареалі міста Львова та в межах охоронної (буферної) зони об'єкта Архітектурний ансамбль історичного центра Львова , включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На земельній ділянці по вул. Личаківська, 79 у м. Львові зафіксовано облаштування будівельного майданчика та виконання масштабних будівельних робіт: територію огороджено парканом на якій розташовується об'єкт незавершеного будівництва висотою в 1 наземний поверх (продовжує будуватися), розміщені побутові та технологічні приміщення будівельників і охорони, наявні ознаки об'ємних земляних робіт.. Під час обстеження будівельні роботи не проводились, проте на території майданчика перебували люди, розміщувались різноманітні металеві та бетонні конструкції та будівельні матеріали. На паркані будівельного майданчика розміщено паспорт об'єкта будівництва Багатоквартирний житловий будинок по вул.. Личаківській, 79 у м. Львові (замовник будівництва - ТзОВ Майстерня будинків Квітка , генеральний підрядник - ТзОВ Галицький будівельний гарант , декларація про початок виконання будівельних робіт від 16.02.2017 року №ЛВ 083170470603 )

Нормами законодавства у сфері охоронної культурної спадщини встановлено, що дозвіл на проведення земляних робіт для потреб будівництва на території вказаної земельної ділянки необхідно отримати у встановленому порядку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерстві культури України) на підставі проектної документації, розробленої та погодженої у встановленому порядку, в тому числі, в Мінкультури.

За результатами перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства культури України встановлено, що погоджень проектів будівництв, дозволів на проведення будь-яких робіт за вказаною адресою Міністерство не надавало.

Здійснення робіт з будівництва на території історичного ареалу міста Львова, за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, на думку відповідача, містить ознаки порушень ч.3 ст. 6-1, ч.3 ст. 32, ч.1 ст. 35 Закону України Про охорону культурної спадщини .

За результатами візуального обстеження містобудівної ситуації по вул. Личаківській, 79 у місті Львові, 13.03.2018 року відповідачем винесено припис №15/10/74-18, відповідно до якого на виконання вимог ч.1 ст. 30 Закону України Про охорону культурної спадщини , діючи в межах повноважень, визначених п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України Про охорону культурної спадщини і Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495, відповідач вимагає негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єкті будівництва Багатоквартирний житловий будок по вул. Личаківській, 79 у м. Львові , які виконуються в межах історичного ареалу міста Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 № 1311), в межах охоронної (буферної) зони об'єкту Архітектурний ансамбль історичного центра Львова , включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як таких, що ведуться з порушенням вимог ч.3 ст. 32, ст. 35 Закону України Про охорону культурної спадщини без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини (Міністерство культури України); вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини; надати до Міністерства культури пояснення по суті викладених в акті обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу фактів.

Не погоджуючись з вказаним приписом позивач звернувся із даним позовом до суду .

Ч.2 ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема:- визначення меж територій пам'яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць (п. 12); - погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини (п.14); - надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць (п.17); - видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них (п.18); - надання дозволів на відновлення земляних робіт (п.19).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про охорону культурної спадщини" органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Відповідно до підпункту 67 пункту 4 Положення відповідач видає дозволи на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Статтею 6-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно. Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, із вищенаведених норм вбачається, що на відповідача покладено обов'язок формування та реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини, затвердження меж та режимів використання історичних ареалів, надання дозволів на проведення робіт в історичних ареалах населених місць, а також видання розпоряджень та приписів щодо припинення робіт в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України "Про охорону культурної спадщини", дозволів або з відхиленням від них. При цьому, ст. 6-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" прямо передбачено, що порядок подання документів для отримання відповідних дозволів Міністерства культури України має визначатися Кабінетом Міністрів України. Однак, такий порядок Кабінетом Міністрів України ще не прийнятий, а відтак, на даний час компетентним органом не врегульоване питання отримання дозволів Міністерства культури України, що передбачені Законом України "Про охорону культурної спадщини". Законодавство не наділяє відповідача правом самостійно визначати порядок видачі ним вищевказаних дозволів. Враховуючи те, що відповідач як орган державної влади може діяти тільки у той спосіб, що передбачений законами України, тому за відсутності визначеного Кабінетом Міністрів України порядку видачі Міністерством культури України дозволів на виконання робіт в межах історичного ареалу відповідач безпідставно покликається на відсутність у позивача дозволів на виконання робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Личаківській,79, оскільки такі дозволи не можуть бути видані з незалежних від позивача обставин.

Щодо висновку в акті обстеження та оскаржуваному приписі стосовно здійснення будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Личаківська,79 у м. Львові в історичному ареалі, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На офіційному сайті Міністерства культури України за посиланням http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=244995501 міститься інформація щодо затвердження меж та режимів використання історичних ареалів історичних населених місць наказами Міністерства культури України. З наявних у матеріалах справи роздруківок із зазначеного сайту вбачається, що межі історичного ареалу міста Львова Міністерством культури України не затверджені.

Відсутність погодження відповідачем меж історичного ареалу міста Львова також підтверджується наявним в матеріалах справи листом Міністерства культури України від 11 . 10.2017 року.

Колегія суддів вважає, що наведені обставини дають суду підстави прийти до висновку, що станом на дату винесення оскаржуваного припису у відповідача були відсутні підстави вважати, що будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Личаківській,79 у м. Львові здійснюється у визначених межах історичного ареалу м. Львова з дотриманням чи недотриманням визначених режимів використання, оскільки такі межі та режими не затверджені відповідачем як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини як це передбачено ч.2 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Ні законодавством, яке діяло на дату винесення рішення виконкому Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 року, ні законодавством, яке діяло станом на дату винесення оскаржуваного припису, не передбачено повноважень (власних чи делегованих) виконавчих комітетів рад щодо затвердження меж історичних ареалів населеного місця. Тому в силу закону рішення виконкому Львівської міської ради №1311 від 12.09.2005 року "Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова" не може вважатися належним документом, яким затверджені межі історичного ареалу міста Львова, без погодження таких меж центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, тобто Міністерством культури України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що проектна документація "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Личаківська,79 у м. Львові " була розроблена у відповідності до затверджених містобудівних умов та обмежень, отримала позитивний висновок державної експертизи та затверджена позивачем як замовником будівництва, що відповідає положенням ст. 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ст. 7 Закону України "Про архітектурну діяльність", які прямо передбачають відсутність обов'язку замовника будівництва погоджувати проектну документацію з органами державної влади, в тому числі, з органами охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на відповідача .

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

З огляду на вищевикладене, є підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду слід скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстерня будинків "Квітка" - задовольнити .

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року у справі № 813/2405/18 - скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Скасувати припис Міністерства культури України вих. №15/10/74-18 від 13.03.2018 року.

Стягнути з Міністерства культури України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. І.Франка, 19, код ЄДРПОУ 37535703) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстерня будинків "Квітка" (місцезнаходження: 79024, м. Львів, вул. Старознесенська, буд. 24-26, ЄДРПОУ 40402461) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп та за подання апеляційної скарги в розмірі 2643 ( дві тисячі шістсот сорок три) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повне судове рішення складено 20.03.2019 року