Постанова

від 21.11.2018 по справі 2а-202/08

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 24-202/08

Провадження № 11-614апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б. ,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Арій (далі - ПП Арій ) до Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (далі - КП) про визнання протиправними дій

за касаційною скаргою ПП Арій на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року (судді Коротких А. Ю., Ганечко О. М., Літвінова Н. М.),

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2008 року ПП Арій звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним рішення КП щодо відмови в реєстрації права власності нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Алма-Атинська, 8 (літ. ХХХ загальною площею 662,9 кв. м, літ. ХХХІ загальною площею 193,4 кв. м, літ. ХХХІІ загальною площею 161,4 кв. м, літ. ХХХІІІ загальною площею 84,2 кв. м), визнати право власності та зобов'язати КП зареєструвати за ПП Арій право власності на будівлі.

На обґрунтування позову ПП Арій зазначило, що воно є власником нежитлових будівель, що знаходяться за вказаною адресою, і звернулося до КП щодо державної реєстрації права власності на ці об'єкти нерухомого майна.

Проте КП відмовилося здійснити державну реєстрацію за ним права власності на належне йому на праві приватної власності нерухоме майно, оскільки вважає, що зазначене майно не є його власністю.

Святошинський районний суд міста Києва постановою від 9 жовтня 2008 року позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 вересня 2017 року провадження в адміністративній справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 чинного на той час Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства .

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки з огляду на заявлені позовні вимоги захист прав та інтересів позивача підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ПП Арій подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права апеляційним судом, порушує питання про скасування цього рішення та залишення без змін постанови суду першої інстанції.

На час розгляду справи відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки в касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 15 січня 2003 року між ДП КАП ВАТ тр. ПАЕБ , з одного боку, та ПП Арій , з іншого, було укладено договір купівлі-продажу № 15, згідно з яким ПП Арій набуло право власності на автозаправочну станцію та установлене обладнання з відчуженням землі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Алма-Атинська, будинок 8 і займає земельну ділянку в розмірі 2676,84 кв. м (за текстом договору).

У зв'язку з виробничою необхідністю у березні - травні 2008 року за кошти та будівельні матеріали ПП Арій бригадою кваліфікованих будівельників було здійснено будівництво та реконструкцію нежитлових будівель, що знаходяться за зазначеною адресою.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Як убачається з матеріалів справи, ПП Арій звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним рішення КП щодо відмови в реєстрації права власності на нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: м. Київ,

вул. Алма-Атинська, 8 (літ. ХХХ загальною площею 662,9 кв. м., літ. ХХХІ загальною площею 193,4 кв. м., літ. ХХХІІ загальною площею 161,4 кв. м., літ. ХХХІІІ загальною площею 84,2 кв. м; визнати за ПП Арій право власності на нежитлові будівлі, що знаходяться за зазначеною адресою, та зобов'язати КП зареєструвати право власності за ПП Арій на вказані нежитлові будівлі.

Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги призводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Визнання незаконним та скасування вищезазначеного рішення відповідача впливає на права третьої особи, а тому в цьому випадку існує спір про право, що у свою чергу унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

За змістом частин першої, другої статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Зі змісту позовних вимог та наведених на їх обґрунтування доводів убачається, що ПП Арій звернулося до адміністративного суду з позовом про визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке з огляду на суб'єктний склад сторін у справі підлягає захисту в порядку господарського судочинства.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують цих висновків.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу ПП Арій слід залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства Арій залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаІ. В. Саприкіна О. С. ЗолотніковО. М. Ситнік О. Р. Кібенко О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич