Ухвала

від 20.12.2018 по справі 1-772/11

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

20 грудня 2018 р.

м. Київ

справа № 1/772//11

провадження № 51-8035км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року у кримінальній справі

за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Сокиряни Чернівецької області, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , такого, що не має судимості,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 368 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, працюючи начальником сектору БНОН ЛВ на станції Київ - Пасажирський ЛУ на Південно - Західній залізниці УМВС України на залізничному транспорті, будучи представником влади, працівником правоохоронного органу, зловживаючи службовим становищем, використовуючи надану йому владу, всупереч інтересам служби, діючи з метою створення фіктивних показників в роботі, підриваючи авторитет правоохоронного органу, на протязі червня - серпня 2007 року у своєму службовому кабінеті № 24, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Комінтерну 21 незаконно дав ОСОБА_7 , який співпрацював з працівниками міліції та являвся штатним агентом МВС, особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс для подальшої передачі його особам у районі залізничного вокзалу м. Києва.

Так, ОСОБА_7 , виконуючи вказівки ОСОБА_6 , передавав наркотичний засіб канабіс: ОСОБА_8 - 8,48 г, ОСОБА_9 - 13,95 г, ОСОБА_10 - 11,56 г, ОСОБА_11 - 8,38 г, ОСОБА_12 - 9,00 г, які через нетривалий час були затримані працівниками міліції ЛВ на станції Київ - Пасажирський ОСОБА_6 та іншими працівниками й доставлені до вказаного відділу міліції, де у них було виявлено та вилучено наркотичний засіб канабіс, у кожного відповідної ваги ,та зазначені особи були засуджені вироками судів.

Крім того, ОСОБА_6 , будучи службовою особою, представником влади, працівником правоохоронного органу, маючи спеціальне звання капітана міліції, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, з використанням влади і службового становища, всупереч інтересам служби, 11 березня 2008 року та 15 квітня 2008 року вимагав та отримав від засновника ТОВ «Кафафарма» ОСОБА_13 хабар у сумі 4 000 грн. за не втручання у господарську діяльність зазначеного товариства.

Місцевий суд, дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України та у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 368 КК України виправдав ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року вирок щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурором порушено питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_14 у зв`язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону з направленням справи на новий судовий розгляд. За доводами скарги, прокурор посилається на те, що суд безпідставно виправдав ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 368 КК України. Також вважає, що суд повинен за ч. 3 ст. 364 КК України закрити кримінальну справу у зв`язку з декриміналізацією. Крім того, стверджує, що апеляційний суд, розглядаючи справу, не перевірив викладені у апеляційній скарзі прокурора доводи і не навів в ухвалі переконливих мотивів, через які визнав апеляцію прокурора необґрунтованою, а тому вважає, що ухвала суду 2-ї інстанції не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_15 частково підтримав подану скаргу. Просив ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Захисник ОСОБА_5 та виправданий ОСОБА_6 заперечували проти задоволення скарги прокурора.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.

Відповідно до ст. 323 КПК України 1960 року як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як зазначено у ст. 334 КПК України 1960 року, мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, повинна містити підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення.

Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх та дати оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України 1960 року.

Виправдовуючи ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 368 КК України, суд дотримався цих вимогзакону.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, всебічно та повно дослідивши по справі докази, у тому числі й ті, на які містяться посилання у касаційній скарзі прокурора, та давши належну оцінку в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_14 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України та про недоведеність його участі у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 368 КК України, а тому на законних підставах постановив щодо нього виправдувальний вирок.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали кримінального провадження за доводами апеляції прокурора, дійшов висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість виправдувального вироку щодо ОСОБА_14 , тобто визнав, що цей вирок судом першої інстанції ухвалено відповідно до вимог ст. 323 КПК України 1960 року, навівши в своїй ухвалі докладні мотиви на спростування доводів апеляції прокурора.

Згідно ст. 9 Конституції України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод) та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права.

У справі «Барбера, Мессегуэ і Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 року, Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Перевіривши матеріали кримінальної справи щодо виправданого ОСОБА_14 , за доводами касаційної скарги прокурора, які фактично є аналогічними доводам апеляції прокурора, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для задоволення цієї касаційної скарги немає, оскільки судові рішення постановлені у цьому провадженні відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Апеляційний суд, погоджуючись із висновком місцевого суду про виправдання ОСОБА_14 ,обґрунтовано послався на те, що показання свідка ОСОБА_7 в сукупності з іншими доказами, які були в пред`явленому обвинуваченні, не містять об`єктивних даних на підтвердження винуватості ОСОБА_14 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 364 КК України.

За результатами перевірки кримінальної справи встановлено, що ОСОБА_7 на протязі досудового та судового слідства давав непослідовні та суперечливі показання. Суд був позбавлений можливості усунути самостійно неузгодженість показань зазначеного свідка шляхом безпосереднього його допиту в суді, оскільки передбаченими законом заходами не вдалось викликати його до суду.

ОСОБА_16 на досудовому слідстві та в судах першої і апеляційної інстанцій давав послідовні та незмінні показання, в яких заперечував свою вину у інкримінованих йому злочинах.

Також судом перевірялися доводи останнього щодо обмови його ОСОБА_7 , та суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у ОСОБА_7 були підстави обмовляти ОСОБА_14 , а тому його показання не могли бути покладені в основу обвинувачення. У сукупності з дослідженими іншими доказами, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_17 , суд визнав недоведеною участь ОСОБА_14 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та виправдав його. Колегія суддів погоджується з даним висновком, і вважає його правильним.

Із урахуванням того, що обвинувачення ОСОБА_14 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України пред`явлено у сукупності із ч. 2 ст. 307 КК України, винуватість у вчиненні якого не доведена, то на думку колегії суддів суд дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність в діях ОСОБА_14 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України, з наведених у вироку підстав.

Також суд, виправдовуючи ОСОБА_14 за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, обґрунтовано визнав недопустимими доказами дані, що містяться у протоколі проведення оперативно-технічного заходу від 07 березня 2008 року, де зафіксовано розмову між ОСОБА_13 та ОСОБА_18 , оскільки оперативно-технічний засіб було вручено ОСОБА_13 до подачі ним заяви про злочин, та даних що містяться в протоколі огляду місця події від 15 квітня 2008 року, так як огляд був проведений з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Окрім того, судом повно, всебічно й ретельно проаналізовані заява та показання свідка ОСОБА_13 щодо вимагання й отримання хабара ОСОБА_18 та об`єктивно вказано, що в них є неточності.

Такий висновок суду достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку.

Давши належну оцінку наведеним доказам в їх сукупності та взаємозв`язку, місцевий суд обґрунтовано зазначив про відсутність достатніх, допустимих доказів, які безсумнівно підтверджували б вчинення ОСОБА_18 інкримінованих йому злочинів.

Апеляційним судом при перевірці даного кримінального провадження в апеляційному порядку правильно прийнято рішення. Суд надав відповіді на всі доводи прокурора, які були викладені у його апеляції, зокрема щодо закриття кримінальної справи за ч. 3 ст. 364 КК України у зв`язку з декриміналізацією, та обґрунтовано визнав їх безпідставними. Свої висновки із цих питань, з якими погоджується колегія суддів, суд належним чином умотивував. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги прокурора без задоволення і не знаходить підстав для скасування судових рішень, як про це ставить питання у касаційній скарзі прокурор.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394-396 КПК України 1960 року, Верховний Суд

п о с т а н о в и в:

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції без задоволення.

Ухвала Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_19 ОСОБА_2 ОСОБА_3