Постанова

від 13.12.2018 по справі 910/9852/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2018 р. Справа№ 910/9852/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Калатай Н.Ф.

секретар судового засідання : Цибульський Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 13.12.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.10.2017 (повний текст підписано 26.10.2017)

у справі №910/9852/17 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Державного підприємства "Державний автотранспортний

науково-дослідний і проектний інститут"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Арсенал Телекомбуд"

про визнання укладеним з 01.01.2015 року договору

та стягнення заборгованості в розмірі 309 344, 44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" про:

- визнання укладеним з 01 січня 2015 року по 28 лютого 2017 року договору про відшкодування витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд", приміщення спільного користування та прибудинкової території товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд", що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 57 в редакції позивача;

- стягнути з відповідача основний борг у розмірі 230 373,14 грн., пеню у розмірі 21 337,93 грн., індекс інфляції у розмірі 27 419,02 грн., три проценти річних в розмірі 6 083,92 грн., що становить 285 214,01 грн.

Позовні вимоги в частині визнання укладеним з 01.01.2015 по 28.02.2017 договору про відшкодування витрат на утримання приміщень мотивовані тим, що позивач і відповідач є співвласниками нежилих приміщень в інженерно-лабораторному корпусі, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 57. Позивач уклав безпосередньо з виробниками (постачальниками) комунальних послуг відповідні договори. З 2015 року по теперішній час відповідач ухиляється від укладення у письмовій формі договору з позивачем про відшкодування останньому витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд", приміщення спільного користування та прибудинкової території. Також, позивачем з 01 січня 2015 року забезпечувалось надання комунальних послуг, а відповідачем частково відшкодовувались позивачу витрати за забезпечення надання комунальних послуг, та у зв'язку з чим у відповідача за період з січня 2015 року по квітень 2017 року виникла заборгованість перед позивачем на суму 230 373,14 грн. Крім того, стверджуючи про те, що заборгованість є простроченою, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 21 337,93 грн., індекс інфляції у розмірі 27 419,02 грн., три проценти річних в розмірі 6 083,92 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 позовні вимоги задоволені частково, а саме: присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" на користь державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" заборгованість в розмірі 230 373 (двісті тридцять тисяч триста сімдесят три) грн. 14 коп. та судовий збір в розмірі 3 455 (три тисячі чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 51 коп. Рішення суду першої інстанції у наведеній частині мотивовано доведеністю позивачем факту надання послуг відповідачу на вказану суму та їх несплату відповідачем.

Також, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 21 337,93 грн. у зв'язку з відсутністю між сторонами договору та відповідно, договірного врегулювання між сторонами її застосування, а також відмовлено у задоволенні стягнення індексу інфляції в розмірі 27 419,02 грн. та 3 % річних в розмірі 6 083,92 грн. у зв'язку з їх недоведеністю.

В частині позовних вимог про визнання укладеним з 01 січня 2015 року по 28 лютого 2017 року договору про відшкодування витрат на утримання приміщень - судом відмовлено з посиланням на те, що укладення договору про відшкодування витрат на утримання приміщень між співвласниками нежилих приміщень не входить до переліку випадків, коли укладення договору є обов'язковим. Крім того, суд зазначав, що безпідставною є вимога про визнання договору укладеним з 01.01.2015, оскільки протягом усього часу після цієї дати між сторонами тривала переписка та переговори з приводу умов договору.

Не погоджуючись з винесеним рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, Державне підприємство "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі №910/9852/17 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання укладеним з 01.01.2015 по 28.02.2017 договору між позивачем та відповідачем про відшкодування витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності відповідача приміщення спільного користування та прибудинкової території відповідача, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 57 в редакції позивача та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 21 337,93 грн., індексу інфляції в розмірі 27 419,02 грн. та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 6083,92 грн. (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 28.09.2017) та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. В іншій частині оскаржуване судове рішення скаржник не оскаржує та просив залишити його без змін.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилався на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання укладеним з 01 січня 2015 року договору про відшкодування витрат на утримання приміщень не врахував, що обов'язок з укладення такого договору існує у відповідача в силу приписів ст. 19, п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги . Також, відмовляючи у стягненні 3% річних, інфляційних втрат та пені суд першої інстанції неправильно застосував припис с. 625 Цивільного кодексу України, п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2017 апеляційну скаргу Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Гаврилюка О.М., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі №910/9852/17, розгляд справи призначено на 13.12.2017.

Крім того, не погоджуючись з винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2017, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Куксов В.В., судді Гаврилюк О.М., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017, яка залишена без змін постановою Верховного суду від 31.05.2018, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі №910/9852/17 з доданими до неї документами повернуто скаржнику.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 провадження у справі №910/9852/17 зупинено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2018 поновлено провадження у справі №910/9852/17, розгляд справи призначено на 05.03.2018

02.03.2018 через відділ управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли клопотання про долучення документів до матеріалів справи. У вказаному клопотанні позивачем наголошувалось на тому, що відповідач 21.02.2018 сплатив суму основного боргу загалом в розмірі 345 908,64 грн. за відшкодування витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності відповідача за адресою: м.Київ, проспект Перемоги, 57 (третій поверх), приміщення спільного користування та прибудинкової території, згідно з актом звірки розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 31.01.2018. Позивач зазначав, сплативши суму заборгованості за спірний період відповідач визнав факт укладення договору між позивачем та відповідачем з 01.01.2015 по 28.02.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 зупинено апеляційне провадження у справі №910/9852/17 до повернення матеріалів справи №910/9852/17 з Верховного Суду.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2018 №09.1-08/2249/18 у справі №910/9852/17 призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/9852/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Куксов В.В., судді: Гончаров С.А., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2018 у складі: головуючого судді Куксова В.В., суддів Гончарова С.А., Чорної Л.В. поновлено апеляційне провадження у справі №910/9852/17, справу призначено до розгляду на 04.10.2018.

24.09.2018 через відділ управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги та вказував, що між сторонами не узгоджено усі істотні умови договору, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання укладеним договору. Крім того, укладання договору, який вимагає укласти скаржник, - не є обов'язковим згідно із приписами закону і можливість вирішення в судовому порядку переддоговірного спору щодо укладення такого договору - не передбачено вимогами закону. Також, відповідач посилався на те, що судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено позивачу у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" №454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Згідно п. 8 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

25.06.2018 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про юридичну особу - Північний апеляційний господарський суд, ідентифікаційний код 42262953.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

На виконання п. 4 розділу ІІІ Плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової адміністрації від 20.09.2018 №475, за актом прийняття-передачі судових справ від 02.10.2018 справу №910/9852/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2018 апеляційну скаргу Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі №910/9852/17 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2018 справу № 910/9852/17 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 прийнято до провадження визначеним складом суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф., розгляд справи призначено на 15.11.2018.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді - Зубець Л.П. (суддя-доповідач) на лікарняному, судове засідання, призначене на 15.11.2018, не відбулося.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на вихід головуючого судді - Зубець Л.П. з лікарняного з метою забезпечення основних засад судочинства, зокрема, розумності строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначити розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 справу 3 910/9852/17 призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.12.2018.

Позивач в судовому засіданні 13.12.2018 доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та за наслідками апеляційного розгляду справи прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.12.2018 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, згідно з витягом з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна (додаток до листа ФДМУ від 24.06.2014 № 10-15-7975) Державне підприємство "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" є балансоутримувачем приміщення інженерно-лабораторного корпусу загальною площею 10754,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 57.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 23.08.2006 року товариство з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" є власником нежилого приміщення ІІІ-го поверху в літері А, загальною площею 489,70 кв.м., що складає 3/100 від нежилого будинку пл. 14611,1 кв.м., за адресою м. Київ, проспект Перемоги, 57.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, позивач і відповідач є співвласниками нежилих приміщень в інженерно-лабораторному корпусі, що знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 57.

Статтею 360 Цивільного кодексу України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Позивач вказував, що ним було укладено безпосередньо з виробниками (постачальника) комунальних послуг відповідні договори, зокрема: договір №13309/1-5-09 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 26.03.2015 року, договір №1123 на вивезення твердих побутових відходів від 31.01.2011 року та додаткова угода від 01.04.2015 року та №2 від 01.07.2015 року про внесення змін до договору №1123 від 31.01.2001 на вивезення твердих побутових відходів, договір на постачання електричної енергії №374 від 01.01.2013 року, договори на технічне обслуговування об'єктів газопостачання №Т-1121/12-08 від 01.12.2014 року, від 29.02.2016 року та від 30.05.2017 року, договір №211019 на постачання природного газу за регульованим тарифом для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання від 26.03.2012 року та ін.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав, що між ним та відповідачем неодноразово укладалися договори про відшкодування державному підприємству "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" (ДП "ДержавтотрансНДІпроект") витрат на утримання приміщень, які у власності ТОВ „Арсенал Телекомбуд", приміщення спільного користування та прибудинкової території товариства з обмеженою відповідальністю „Арсенал Телекомбуд".

Зокрема, 01.01.2013 року між ДП „ДержавтотрансНДІпроект" (балансоутримувачем) та ТОВ „Арсенал Телекомбуд" (користувач за договором) було укладено договір про відшкодування ДП „ДержавтотрансНДІпроект" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ „Арсенал Телекомбуд", приміщення спільного користування та прибудинкової території Товариством з обмеженою відповідальністю „Арсенал Телекомбуд" №02-К. Строк дії вказаного договорі від 01.01.2013 закінчився 31.12.2014, договір припинений за заявою відповідача від 30.12.2014 №30/12-01.

Позивач звертаючись до суду із позовом, посилався на те, що з 2015 року відповідач ухиляється від укладення у письмовій формі аналогічного договору з позивачем про відшкодування ДП "ДержавтотрансНДІпроект" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд", приміщення спільного користування та прибудинкової території.

Проект договору про відшкодування ДП "ДержавтотрансНДІпроект" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ „Арсенал Телекомбуд", приміщень спільного користування та прибудинкової території на 2015 рік позивачем направлений на адресу відповідача поштовим відправлення з супровідним листом від 12.12.2014 №3.47.01-05/1391.

30.12.2014 позивачем від відповідача отримано лист № 30/12-01 про те, що договір про відшкодування ДП "ДержавтотрансНДІпроект" витрат на утримання приміщень має бути приведений у відповідність до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", та повернуто непідписаним, без протоколу розбіжностей.

Повторно позивачем, 16.01.2015 направлено відповідачу проект договору про відшкодування з супровідним листом № 3.47.01-05/08.

19.01.2015 між позивачем і відповідачем проведена спільна нарада (протокол № ПР-3.10-05-02). Відповідачу було запропоновано укласти договір про відшкодування в термін до 23.01.2015.

23.01.2015 позивачем від відповідача отримано лист № 23/01-01, в якому надані проекти договорів з позиції надання житлово-комунальних послуг.

12.02.2015 позивачем на адресу відповідача направлено лист № 3.05-19/203/217 із запереченнями.

Матеріали справи свідчать, що в подальшому, між сторонами велась переписка щодо укладення та умов договору про відшкодування ДП "ДержавтотрансНДІпроект" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ „Арсенал Телекомбуд", приміщень спільного користування та прибудинкової території.

Листом №3.05-19/1229 від 06.04.2017 позивач направив відповідачу на підписання проект договору про відшкодування ДП "ДержавтотрансНДІпроект" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ „Арсенал Телекомбуд", приміщень спільного користування та прибудинкової території товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" з трьома додатками у двох примірниках.

У відповідь листом №05/05-17 від 05.05.2017 відповідач не погодив запропонований текст договору та направив на підписання позивачу проект договору про відшкодування витрат на утримання приміщень та прибудинкової території у двох примірниках.

У відповідь листом №3.47.01-05/369 від 29.05.2017 позивач повернув відповідачу проекти договорів.

Листом №08/06-1/17 від 08.06.2017 відповідач направив позивачу підписаний договір про відшкодування ДП "ДержавтотрансНДІпроект" витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ „Арсенал Телекомбуд", приміщень спільного користування та прибудинкової території товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" з протоколом розбіжностей до договору.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції), юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Стаття 641 Цивільного кодексу України встановлює, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, відповідно до статі 642 Цивільного кодексу України, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачений загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Частиною 3 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини 1 цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Згідно з ч. 4 статті 181 Господарського кодексу України за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у 20-ти денний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Відповідно до частини 1 статті 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Пунктом 3 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 187 Господарського кодексу України визначено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Статтею 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (ч. 1). Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч. 2). Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч. 3).

Статтею 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги (в редакції, чинній станом на 01.01.2015, тобто дату, з якої позивач просив врегулювати відносини з відповідачем) визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

П.1 ч. 3 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги (в редакції, чинній станом на 01.01.2015, тобто дату, з якої позивач просив врегулювати відносини з відповідачем) визначено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладення договору для сторони є обов'язковим лише у випадках прямо встановлених законодавством чи домовленістю між сторонами. А оскільки укладення договору про відшкодування витрат на утримання приміщень між співвласниками нежилих приміщень не входить до переліку випадків, коли укладення договору є обов'язковим, у зв'язку з чим обумовлені статтею 179 Господарського кодексу України підстави для укладення такого договору в судовому порядку - відсутні, оскільки між учасниками спору не висловлено згоди на його укладення, як не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що ст. 187 Господарського кодексу України не передбачено укладення договору на минуле, а тому доводи позивача в обгрунтування підстав задоволення позову щодо укладення відповідного договору з 01.01.2015 з посиланням на ст. 19, п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги - також є необґрунтованими.

Також, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що відповідач сплативши суму заборгованості за спірний період, визнав факт укладення договору між позивачем та відповідачем з 01.01.2015 по 28.02.2017, оскільки грошові кошти загалом в сумі 345908,04 грн. були сплачені відповідачем вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, і вказана дія не свідчить в розумінні 642 Цивільного кодексу України про згоду відповідача прийняти пропозицію позивача щодо укладення договору.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги позивача про визнання укладеним з 01 січня 2015 року договору про відшкодування витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності ТОВ "Арсенал Телекомбуд", приміщення спільного користування та прибудинкової території товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд", що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 57 в редакції позивача, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції у наведеній частині - відсутні.

Також, матеріалами справи підтверджується, що позивачем забезпечувалося надання комунальних послуг, обслуговування, капітальний і поточний ремонт приміщень спільного користування, ремонт конструктивних елементів будівлі, інженерних систем, технічних пристроїв, що знаходяться за адресою: м. Київ, пр.-т Перемоги, 57, а також утримання прибудинкової території за вказаною адресою.

В матеріалах справи наявні рахунки за період з січня 2015 року по лютий 2017 року (включно) про відшкодування щомісячних платежів за комунальні послуги.

Як зазначено позивачем, вбачається з матеріалів справи, а саме банківських виписок за оспорюваний період, відповідачем частково добровільно сплачені вищезазначені рахунки.

Звертаючись до суду першої інстанції з відповідним позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог), позивач вказував, що заборгованість відповідача перед позивачем становить загалом 230 373,14 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат на утримання приміщення, які знаходяться у власності ТОВ „Арсенал Телекомбуд", приміщень спільного користування та прибудинкової території товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телекомбуд" за період з січня 2015 року по лютий 2017 року (включно) в розмірі 230 373,14 грн. У наведеній частині рішення суду першої інстанції скаржником не оскаржується.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуване рішення було проголошено судом першої інстанції 02.10.2017. В процесі апеляційного розгляду справи, 02.03.2018 позивачем повідомлено суд апеляційної інстанції про те, що відповідач 21.02.2018 сплатив суму основного боргу загалом в розмірі 345 908,64 грн. за відшкодування витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності відповідача за адресою: м.Київ, проспект Перемоги, 57 (третій поверх), приміщення спільного користування та прибудинкової території, згідно з актом звірки розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 31.01.2018. Проте, вказана обставина не віднесена до підстав скасування рішення суду першої інстанції згідно з ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки погашення відповідачем суми основного боргу відбулося вже після ухвалення судового рішення і станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення борг відповідача перед позивачем існував та був документально підтверджений у розмірі 230 373,14 грн. В свою чергу, обставина перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів вже після ухвалення судового рішення має враховуватись під час його виконання згідно з приписами Закону України Про виконавче провадження . Крім того, відповідач не позбавлений права реалізувати права, передбачені Господарським процесуальним кодексом України у розділах V Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у господарських справах та VI Судовий контроль за виконанням судових рішень .

Також, судом першої інстанції відмовлено позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 21 337,93 грн. і у наведеній частині скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції.

Розглянувши доводи скаржника у наведеній частині, суд апеляційної інстанції не погоджується з ними та вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов?язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов?язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону. А оскільки договору між сторонами укладено не було у встановленому законом порядку, а тому і підстави для нарахування пені - відсутні.

Крім того, судом першої інстанції відмовлено позивачу у задоволенні вимог про стягнення з відповідача індексу інфляції в розмірі 27 419,02 грн. та 3 % річних в розмірі 6083,92 грн., і у наведеній частині скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, в матеріалах справи наявна інформаційна довідка надана позивачем щодо розрахунку відсотків відшкодування від суми витрат на утримання приміщень, які знаходяться у власності товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Телеком" та приміщень спільного користування за адресою м. Київ, пр. Перемоги, 57, з якої вбачається, що розмір відшкодування вираховувався у відсотковому співвідношенні загальної площі будівлі та площі, що займає відповідач і площі спільного користування.

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних не містять ні періоду нарахування, за який позивачем заявлено відповідні нарахування, проте, відповідні нарахування розраховані згідно відомостей, які містяться у рахунках, сформованих позивачем за період надання послуг з січня 2015 року по квітень 2017 року.

Вказані рахунки підписані представником позивача та посвідчені печаткою позивача і на вказаних рахунках відсутні відмітки про їх отримання уповноваженою особою відповідача, як не надано і доказів їх щомісячного направлення/виставлення позивачем відповідачу, у зв'язку з чим настання строку оплати вказаних рахунків згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України - позивачем не доведено. Відшкодування відповідачем частково коштів в рахунок оплати витрат з відшкодування утримання майна відбувалось добровільно. При цьому, як зазначалось вище, позивачем не наведено періодів нарахування вказаних показників календарними датами, а зазначено загальну кількість днів без наведення календарного періоду прострочення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 21 337,93 грн., індексу інфляції в розмірі 27 419,02 грн. та 3 % річних в розмірі 6 083,92 грн.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 (повний текст підписано 26.10.2017) у справі №910/9852/17 в межах доводів апеляційної скарги - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника. Крім того, судом першої інстанції за наслідками розгляду справи вірно здійснено розподіл судових витрат відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 76-79, 269, 272, 275, 276, 281, 282, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі №910/9852/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі №910/9852/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9852/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Н.Ф. Калатай

Повний текст постанови складено 27.12.2018