Постанова

від 26.12.2018 по справі 726/1985/17

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2018 року м. Чернівці

справа № 726/1985/17

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.

секретар Герман Я.І.

з участю позивачів ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, головного редактора газети Чернівці ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційно-видавничий центр Чернівці про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 09 жовтня 2018 року у складі судді Асташева С.А.,

встановив:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2, головного редактора газети Чернівці ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційно-видавничий центр Чернівці (далі - ТОВ Інформаційно-видавничий центр Чернівці ) про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Посилалися на те, що в номерах від ІНФОРМАЦІЯ_1 року та від ІНФОРМАЦІЯ_2 року газети Чернівці надруковано публікації, де зазначено, що позивачі займаються рейдерським захопленням нерухомості по АДРЕСА_1.

Зокрема, у статтях вказано, що аукціон, на якому ОСОБА_1 придбала нерухоме майно є схемою позбавлення ОСОБА_2 права власності, проведений він був без відома боржника за заниженою ціною, був фіктивний і вона нібито оформила акт права власності у рекордні терміни, лише за добу із порушенням всіх норм чинного законодавства.

Стосовно ОСОБА_5 у вказаних статтях зазначено, що він, прибувши на місце, де розташовується нерухоме майно, придбане ОСОБА_1 на аукціоні, дістав викрутку і намагався зайти у приміщення шляхом пошкодження замка, із викруткою накинувся на матір ОСОБА_2

Позивачі вважали вказану інформацію, розміщену у виданні газети Чернівці , такою, що не відповідає дійсності та принижує їх честь, гідність та ділову репутацію.

Просили визнати вищезазначену інформацію недостовірною та зобов'язати ТОВ Інформаційно-видавничий центр Чернівці спростувати її у наступному номері газети. Окрім того, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь на відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 09 жовтня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано недостовірною інформацію, надруковану у виданні газети Чернівці від ІНФОРМАЦІЯ_1 року НОМЕР_1 із назвою ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме стосовно ОСОБА_5 про те, що: ОСОБА_5 дістав викрутку і намагався зайти у приміщення шляхом пошкодження замка; із викруткою накинувся на матір ОСОБА_2 .

Зобов'язано ТОВ Інформаційно-видавничий центр Чернівці у черговому випуску друкованого видання Газети Чернівці , протягом календарного місяця з дня набрання рішенням законної сили, тим самим шрифтом надрукувати спростування визнаної у резолютивній частині рішення недостовірної інформації, за рахунок відповідачів.

Стягнуто з ОСОБА_2, ТОВ Інформаційно-видавничий центр Чернівці та ОСОБА_4, з кожного окремо на користь ОСОБА_5 по 213 грн 30 коп. судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про захист честі, гідності, ділової репутації скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 повідомив недостовірну інформацію редактору, який передав її в подальшому читачам, про те, що у нього намагаються відібрати магазин вже після вчинення дій державними установами щодо передачі для реалізації нежитлової будівлі магазину по АДРЕСА_1 та продажу її на торгах, а отже висновки суду першої інстанції, що така інформація може порушувати лише ділову інформацію посадових осіб підприємств і установ, що здійснювали реалізацію є помилковими та не відповідають дійсності.

Зазначає, що нею доведено належними та допустимими доказами, що вона на законних підставах перемогла на аукціоні з продажу нерухомого майна та оформила на нього право власності.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що висловлювання ОСОБА_2 у номері газети Чернівці від ІНФОРМАЦІЯ_1 року про оформлення права власності ОСОБА_1 у рекордно короткі терміни, лише за добу є оціночними судженнями.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що позивачка ОСОБА_6 під час розгляду справи у суді першої інстанції не надала жодних письмових та інших доказів на підтвердження погіршення її трудової діяльності у галузі права після виходу оскаржуваних статей.

Вважає, що неналежним доказом у справі, на яке посилається заявник у скарзі, є рішення суду від 01 березня 2017 року у справі 725/5237/16-ц, яке набрало законної сили 20 квітня 2017 року, оскільки воно жодним чином не могло впливати на статті, які були опубліковані у січні та березні 2017 року, тобто до моменту завершення зазначеної судової справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з наступних підстав.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації, суд першої інстанції дійшов висновку, що є необґрунтованим пред'явлення нею позову в частині спростування відомостей, що не стосуються її особистих немайнових прав, а саме щодо проведення аукціону, оскільки відповідальність за належну організацію та проведення таких торгів несуть відповідні посадові особи державних органів та підприємств та недостовірна інформація може порушувати саме їхню ділову репутацію, а не позивачки, як фізичної особи.

Також необґрунтованими та недоведеними суд першої інстанції вважає і позовні вимоги в частині визнання недостовірною інформацію про те, що аукціон, на якому позивачка придбала нежитлову будівлю магазину є схемою позбавлення ОСОБА_2 права власності та в частині оформлення акту права власності у рекордні терміни, лише за добу із порушенням всіх норм чинного законодавства.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вказаних вимог ОСОБА_1 внаслідок їх безпідставності та недоведеності.

У справі встановлено, що у номерах газети Чернівці від ІНФОРМАЦІЯ_1 року та від ІНФОРМАЦІЯ_2 року під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_3 , викладено інформацію від імені автора ОСОБА_7 у вигляді інтерв'ю з коментарем, яке дав газеті відповідач ОСОБА_2, з приводу на його думку несправедливого та незаконного продажу з прилюдних торгів за низьку ціну (600 000 грн) його майна - магазину.

Так, у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 року від імені ОСОБА_2 зазначено, що …за цю нереально низьку суму моє майно придбала така собі ОСОБА_1. У рекордно короткі терміни, лише за добу ця особа оформила акт права власності. Хоча, згідно із законом, ми повинні були йти у нотаріальну контору разом (а.с.43).

У публікації від імені того ж відповідача від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, крім іншого, зазначено: Виграла аукціон ОСОБА_1, й одразу ж, у рекордні строки, з порушенням всіх норм чинного законодавства, їй оформили право власності. …В результаті майно було оцінено неправильно, а стартова ціна значно занижена. Уже не кажучи про остаточну .

У публікаціях містяться певні коментарі та судження автора ОСОБА_7.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що висвітлена у вказаних статтях у принизливій формі неправдива інформація порочить її честь, гідність, ставить під сумнів її ділову репутацію у сфері права та вказує на схильність до порушення закону.

З такими доводами заявника колегія суддів як і суд першої інстанції не погоджується.

Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною 3 статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про спростування надрукованої у виданнях газети інформацію про те, що аукціон на якому ОСОБА_1 придбала нежитлову будівлю магазину по АДРЕСА_1 є схемою позбавлення права власності ОСОБА_2. , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що із тексту відповідних публікацій не вбачається речень з подібним формулюванням, що свідчить про те, що позивачка на власний розсуд трактує зміст оспорюваних статей.

Зміст публікацій свідчить не про поширення недостовірної інформації про позивачку ОСОБА_1, а про повідомлення громадськості конкретного факту проведення прилюдних торгів з продажу майна відповідача ОСОБА_2 з наведенням власної оцінки щодо законності, справедливості відчуження майна у відповідний спосіб.

Факт проведення торгів з реалізації майна відповідача ОСОБА_2 та придбання цього майна позивачкою ОСОБА_1 сторонами визнається.

Отже указана інформація є достовірною.

Позивачка ОСОБА_1 вважає, що твердження у публікаціях про те, що прилюдні торги відбулися без відома боржника за заниженою ціною, оформлення нею акта про права власності мало місце у рекордні терміни, лише за добу із порушенням всіх норм чинного законодавства, є такими, що не відповідають дійсності та принижують її честь, гідність та ділову репутацію.

З такими доводами колегія суддів не погоджується.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лінгенс проти Австрії зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи судам роз'яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Згідно зі статтею 277 ЦК України і статтею 12 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639 цс 17.

28 березня 2013 року у справі Нова газета та Бородянський проти Росії Європейський суд з прав людини наголосив, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Як вбачається зі змісту оспорюваних публікацій вищезазначена інформація є лише висловлюваннями відповідача , які за своїм змістом є оціночними судженнями, що виражають суб'єктивну думку , не підтвердженими жодними належними та допустимими доказами, а отже не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, які порушують особисті немайнові права на повагу до гідності, честі та ділову репутацію ОСОБА_1

ОСОБА_1 посилається на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 01 березня 2017 року у справі 725/5237/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третіх осіб: ВПВР Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, ПАТ Укрсоцбанк , ПАТ КБ Надра , ОСОБА_8, про визнання прилюдних торгів недійсними, яким, на думку заявниці встановлено законність проведення прилюдних торгів та оформлення права власності на нежитлові будівлі магазину по АДРЕСА_1.

Проте наявність відповідного судового рішення не позбавляє особу права висловлювати свої міркування та судження, яке можуть бути відмінними від оцінки, що міститься у судових рішеннях.

Вирішуючи справу Лінгенс проти Австрії від 08 липня 1986 року (заява № 9815/82) Європейський суд з прав людини зазначив, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. У справі Гендісайд проти Сполученого Королівства від 07 грудня 1976 року (заява № 5493/72) суд висловив позицію, що свобода вираження поглядів є однією з основоположних підвалин демократичного суспільства. Це стосується не тільки інформації та ідей , що сприймаються доброзичливо або оцінюються як неагресивні чи нейтральні, але й тих, що ображають, шокують або викликають занепокоєння у суспільстві чи серед будь-якої частини його населення. Такими є вимоги плюралізму, терпимості та широти поглядів. У справах Де Хас і Гейсельс проти Бельгії від 24 лютого 1997 року (заява № 19983/92), Праґер і Обершлік проти Австрії від 26 квітня 1995 року (заява № 15974/90) суд вказував на значення, яке має наявність чи відсутність достатньої фактичної основи для такого судження, оскільки навіть оціночне судження без будь-якої фактичної основи може бути надмірним. Аналогічні висновки щодо різниці між фактами та оціночними судженнями, пов'язаності судження з фактичним базисом, можливості оцінки такого судження як перебільшення за відсутності для нього будь-якого фактичного підґрунтя зроблені Європейським судом у справі Українська Прес-Група проти України від 29 березня 2005 року (заява № 72713/01).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, порушує право на недоторканість ділової репутації інформацію, поширеної в номерах від ІНФОРМАЦІЯ_1 року та від ІНФОРМАЦІЯ_2 року газети Чернівці , а також зобов'язання ТОВ Інформаційно-видавничий центр Чернівці спростувати її.

Інші доводи апеляційної скарги щодо неправильної оцінки судом першої інстанції характеру поширеної відповідачем інформації не спростовують висновків суду та не можуть бути підставами для скасування його рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачкою норм матеріального права.

Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

На підставі наведеного та керуючись пунктом 1 частини 1 статті 374, частиною 1 статті 375, статтею 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 09 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 03 січня 2019 року.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк