Рішення

від 20.12.2018 по справі 374/274/18

РЖИЩІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суддя в суді І інстанції

ОСОБА_1

Єдиний унікальний № 374/274/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року Ржищівський міський суд Київської області у складі:

головуючої - судді Козіної С.М.,

за участі:

секретаря - Маламан Я.О.,

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - (не з'явився),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ржищів Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Центру захисту дітей "Наші діти" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року позивач звернулась до Ржищівського міського суду Київської області із вказаною вище позовною заявою, посилаючись на те, що вона згідно наказу № 25-к від 10 травня 2018 року була прийнята на посаду вихователя до Центру захисту дітей "Наші діти". Згідно запису у трудовій книжці позивача, остання 31 липня 2018 року була звільнена з роботи на підставі п.11 ст. 40 КЗпП, у зв'язку із встановленою невідповідністю займаній посаді протягом іспитового строку. Позивач вважає, що відповідач, нехтуючи нормами чинного законодавства, при її звільненні допустив порушення чинного законодавства.

Згідно запису № 17 трудової книжки Позивача, остання 11 травня 2018 року була прийнята на тимчасову роботу на посаду вихователя.

Відповідно до запису № 18 трудової книжки, позивач згідно наказу від 25 липня 2018 року № 44-к була звільнена з роботи на підставі п.11 ст. 40 КЗпП, у зв'язку з нібито встановленою невідповідністю займаній посаді протягом іспитового строку.

Отже, як вбачається із формулювання звільнення позивача, остання була прийнята на роботу з іспитовим терміном.

Згідно ст. 26 КЗпП України, при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

Однак при прийнятті на роботу позивача не було ознайомлено в тим, що вона приймається на роботу із випробуванням.

Відповідно до ст. 26 КЗпП України, випробування не встановлюється при прийнятті на роботу, крім інших категорій осіб, також і для внутрішньо перемішених осіб.

Згідно з довідкою від 06 лютого 2017 року № 0000106158 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач є внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якої зареєстровано за адресою: 09230, АДРЕСА_2.

Таким чином, при прийнятті на роботу ОСОБА_2 відповідач не мав права встановлювати для неї випробувальний термін, як для внутрішньо переміщеної особи, так само як і звільняти її за нібито встановленою невідповідністю займаній посаді протягом іспитового строку, який на неї не розповсюджується.

31 липня 2018 року ОСОБА_2 без жодного пояснення була звільнена із займаної посади, внаслідок чого, вона 01 серпня 2018 року на адресу відповідача подала письмову заяву, у якій просила надати їй наказ про її звільнення.

Листом, що датований 08 серпня 2018 року № 140 та фактично отриманий позивачем в 20-х числах серпня 2018 року, позивач отримала наказ від 25 липня 2018 року № 44-К про її звільнення (далі - Наказ № 44-К), у відповідь на подану нею заяву.

Як вбачається зі змісту Наказу № 44-К, ОСОБА_2 була звільнена із займаної посади у зв'язку зі встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування, пункт 11 статті 40 КЗпП. При цьому, причиною звільнення згідно Наказу № 44-к, слугували: протокол засідання спеціалістів супроводу № 01/2018 від 20 липня 2018 року; повідомлення про звільнення від 20 липня 2018 року.

Як вбачається зі змісту Наказу № 44-К, останній не був доведений до ОСОБА_2 (відсутність підпису).

Однак, отримавши Наказ № 44-К та ознайомившись із його змістом, було з'ясовано про засідання спеціалістів супроводу, яке оформлено протоколом №01/2018 від 20 липня 2018 року. Разом із цим, позивача не було запрошено на дане засідання, внаслідок чого вона була позбавлена можливості з'ясувати причини, нібито її невідповідності займаній посаді, надавати будь-які пояснення користуватися правовою допомогою адвоката, внаслідок чого були порушені її права.

Вона зазначила, що виконувала покладні на неї обов'язки з 26 березня 2018 року, коли з нею було укладено договір цивільно-правового характеру від 26 березня 2018 року про надання послуг № 1, а вже з 11 травня 2018 року її було прийнято на посаду вихователя. Тобто, починаючи з 26 березня 2018 року по 31 липня 2018 року до позивача не було жодних зауважень з боку відповідача.

Таким чином, позивачу не відомі причини звільнення її із займаної посади.

Що стосується стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, то позивач вказувала наступне.

Відповідно до ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100, було затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок).

Відповідно до пп.3 п.1 розділу 1 Порядку, застосовується у випадках вимушеного прогулу.

Згідно з п.2 розділу ІІ Порядку "Період, за яким обчислюється середня заробітна плата", у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Сума заробітної плати, що була нарахована позивачу складає 21386,07 грн. = (червень 2018 року - 9 940 грн + липень 2018 року - 11446,07 грн).

Кількість робочих днів у червні 2018 року - 20.

Кількість робочих днів у липні 2018 року - 22.

З цього: 21 386,07 грн. (нарахована заробітна плата за червень 2018 року та липень 18 року) : 42 (кількість робочих днів за червень 18 року та липень) = 509, 19 грн (середня заробітна плата в день).

Відповідно до приписів ст. 163.1.1 Податкового кодексу України компенсація за затримку розрахунку при звільнені є базою для оподаткування податком з доходу фізичних осіб.

Згідно ст. 18 Податкового кодексу України особа, яка нараховує та виплачує доходи на користь фізичної особи називається податковим агентом, тобто відповідач є відповідальним за нарахування та сплату до бюджету податку з доходів фізичних осіб, який утримується з нарахованої виплати.

Отже, зважаючи на наведене, зазначені вище суми, повинні бути виплачені позивачу, після утримання необхідних податків і зборів, а саме ПДФО та військового збору, з моменту звільнення по день поновлення позивача на роботі.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Весь час, що минув після незаконного звільнення позивача, вона та її сім'я перебувають в стресовому стані, без засобів до існування. Позивачу було дуже боляче те, що після її бездоганної роботи її було звільнено, що підірвало її авторитет, а роботодавці можуть скептично ставитися до її персони, адже за весь час усього її трудового досвіду до неї ніколи не застосовувалися дисциплінарні стягнення, вона виконувала свою роботу сумлінно, жодних дорікань на її адресу з боку керівництва не було, що свідчить лише про її гідне ставлення до роботи. Тому ОСОБА_2 вважає, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відповідач повинен відшкодувати їй моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 15 000 гривень.

Позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ Центру захисту дітей "Наші діти" №44-к від 25 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_2 з посади вихователя Центру захисту дітей "Наші діти", згідно з п. 11 ст. 40 КЗпП України.

05 жовтня 2018 року відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, у якому вказано, що Центр захисту дітей "Наші діти" вважають, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 26 КЗпП України при укладанні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

Таким чином, випробувальний термін можна вважати законним, якщо його встановлення погоджено з працівником під час прийняття його на роботу.

Згідно з наказом № 25-к від 10 травня 2018 року ОСОБА_2 була прийнята на тимчасову роботу на посаду вихователя в Центр захисту дітей Наші діти з випробувальним терміном три місяці, з даним наказом ОСОБА_2 була ознайомлена та погодилась, про що свідчить її особистий підпис на наказі. Факт ознайомлення ОСОБА_2 з наказом про прийняття на роботу з випробувальним терміном свідчить про досягнення між сторонами згоди на встановлення строку випробування.

Враховуючи вищевикладене, твердження Позивача про її не ознайомлення із тим, що вона приймається на роботу із випробувальним терміном є необґрунтованими, надуманими та такими, що не відповідають дійсності.

Щодо тверджень позивача про те, що стосовно неї, як внутрішньо переміщеної особи відповідно до норм ст. 26 КЗпП України при прийнятті на роботу не встановлюється випробування зазначають наступне.

Статус внутрішньо переміщених осіб визначається Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII. Відповідно до зазначеного закону внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб .

Однак, Центру захисту дітей Наші діти на час прийняття ОСОБА_2 на роботу не було відомо, що вона являється внутрішньо переміщеною особою. Дана обставина стала відома Центру лише після отримання позовної заяви та доданих до неї копій документів, в тому числі довідки № 0000106158 від 06 лютого 2017 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України при укладанні трудового договору громадянин зобов'язаний подати: паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку.

Статтею 25 КЗпП України, передбачена пряма заборона вимагати при укладенні трудового договору деякі відомості та документи.

Оскільки надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи прямо не передбачено законодавством, Центр не мав права вимагати від ОСОБА_2 подібні відомості (більше того, Центр при працевлаштуванні не має, а ні передбаченого законодавством обов'язку/права, а ні технічної можливості для перевірки потенційних працівників щодо того чи мають вони статус внутрішньо переміщеної особи).

Таким чином, Центр як роботодавець не мав жодного законного права вимагати від ОСОБА_2 будь-які інші документи ніж документи, зазначені в ст. 24 КЗпП України.

Під час працевлаштування до Центру, ОСОБА_2 було надано автобіографію, яка також не містить жодних відомостей, що вона є внутрішньо переміщеною особою.

Внутрішній опис документів особової справи ОСОБА_2 містить перелік документів, які знаходяться в особовій справі працівника та були надані позивачем при працевлаштуванні. В переліку документів, що міститься в зазначеному описі не має відомостей про наявність копії довідки № 0000106158 від 06 лютого 2017 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Вище наведенні обставини свідчать, що при працевлаштуванні ОСОБА_2 до Центру, останньою не було повідомлено про те, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи.

Отже, посилання позивача щодо неправомірності встановлення стосовно неї при прийнятті на роботу випробувального терміну (відповідно до ст. 26 КЗпП України) необґрунтоване та не містить жодних правових підстав, враховуючи факт, що позивачем не було повідомлено Центр про статус внутрішньо переміщеної особи та не надано доказів підтвердження даного статусу (довідки № 106158 від 06 лютого 2017 року).

Щодо тверджень позивача про звільнення без пояснення причин, та не доведення наказу про звільнення до її відома, зазначали наступне.

Відповідно до Протоколу засідання спеціалістів супроводу № 01/2018 від 20 липня 2018 року проведена оцінка відповідності працівника обумовленій роботі - було встановлено недостатній рівень підготовки позивача для подальшої роботи.

На підставі Протоколу засідання спеціалістів супроводу № 01/2018 від 20 липня 2018 року ОСОБА_2 було надано повідомлення про звільнення за результатами випробування від 20 липня 2018 року. ОСОБА_2 20 липня 2018 року категорично та в грубій формі відмовилась отримувати повідомлення про звільнення, що підтверджується Актом від 20 липня 2018 року про відмову отримання повідомлення.

На підставі Протоколу засідання спеціалістів супроводу № 01/2018 від 20 липня 2018 року та повідомлення про звільнення від 20 липня 2018 року - було прийнято наказ № 45-к від 25 липня 2018 року Про звільнення ОСОБА_2.

Позивач категорично відмовилась ознайомлюватись із наказом про звільнення. Про відмову ОСОБА_2 ознайомитись з наказом було складено Акт від 25 липня 2018 року.

Таким чином, наказ про звільнення фактично був доведений до позивача 25 липня 2018 року, але з незрозумілих причин вона відмовилась ознайомлюватись із даним наказом.

Крім того, позивачем не було висловлено незгоди з висновками, які містяться в Протоколі засідання спеціалістів супроводу від 20 липня 2018 року, не надано жодних усних чи письмових пояснень щодо зазначеного протоколу та взагалі позивач не виявляла жодного бажання ознайомитись із даним Протоколом.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що звільнення ОСОБА_2 із займаної посади було проведено без порушень закону, тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вважають, що позивачем не доведено факту причинно-наслідкового зв'язку між її звільненням та заподіянням моральних страждань. Таким чином, вимоги щодо моральної шкоди є необґрунтованими.

Відповідач просив відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди до Центру захисту дітей Наші діти у повному обсязі.

Крім того, відповідачем 17 грудня 2018 року було подано заперечення, зміст якого аналогічний змісту відзиву на позов, що поданий 05 жовтня 2018 року.

28 листопада 2018 року представником позивача ОСОБА_3 було подано відповідь на відзив, де вказано наступне.

Що стосується вказівки відповідача на те, що ОСОБА_2 не повідомила Центру при прийняття на роботу про те, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи, то слід зазначити, що перелік працівників, випробування при прийнятті на роботу яких не встановлюється перелічений у ст. 26 КЗпП України. Таким чином, встановлюючи позивачу випробувальний термін відповідач мав би з'ясувати належність позивача до категорій осіб, відносно яких іспитовий термін не встановлюється.

В той же час, згідно ст.9 КЗпП умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1421 затверджено Типове положення про Центр захисту дітей "Наші діти", відповідно до якого Центр захисту дітей "Наші діти" - заклад соціального захисту дітей, призначений для перебування дітей віком до 18 років і надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної та інших видів допомоги. Центр утворюється, реорганізується та ліквідується структурним осередком Німецько-Польсько-Українського товариства в Україні. Центр є юридичною особою і діє на підставі Положення. Згідно п. 11, 15 Типового положення, Центр здійснює підбір кандидатів в опікуни, прийомні батьки чи батьки-вихователі, сприяє підготовці документів, необхідних для їх призначення опікунами, створення прийомної сім'ї чи дитячого будинку сімейного типу, надає сім'ям, що виховують дітей під опікою, прийомним сім'ям чи дитячим будинкам сімейного типу у користування житлове приміщення. Опікуни, прийомні батьки, батьки-вихователі проживають разом з дітьми і виконують обов'язки з утримання та виховання згідно з вимогами законодавства.

Відповідно до п.34 Типового положення, директор центру серед інших завдань, призначає за погодженням із засновником на посаду і звільняє з посади працівників центру.

В свою чергу в матеріалах справи відсутні відомості про погодження звільнення позивача із засновником Центру.

Як було зазначено вище, постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1421 затверджено Типове положення про центр захисту дітей "Наші діти", відповідно до якого Центр утворюється, реорганізується та ліквідується структурним осередком Німецько-Польсько-Українського товариства в Україні.

Представник позивача зазначав, що осередок Німецько-Польсько-Українського товариства в Україні, окрім Відповідача, також є засновником Громадської спілки "Українська мережа за права дитини" (далі - Мережа).

Звернувшись до Мережі із письмовим зверненням, Позивач та її чоловік отримали експертний висновок, за наслідком перевірки діяльності Відповідача, а також причини їх звільнення.

Згідно з п.3 Експертного висновку, "до родини ОСОБА_2, яка на момент прийняття на роботу не пройшла навчання в ЦСССДМ, керівництво центру влаштувало двох Статусних дівчат, мало наміри без наказу та будь-яких інших документів влаштувати ще одну дівчину, ОСОБА_5, яка має девіантну поведінку і вже більше ніж 2 роки є вихованкою Центру, проте до сімейних форм не влаштована і постійно переміщується з однієї родини в іншу, що не дає їй змоги соціалізуватися, отримати вірну модель виховання в родинному середовищі.

Наказ про влаштування дитини до родини подружжя ОСОБА_2 отримало лише після того, як дівчина самовільно вночі з 27 на 28 червня 2018 року покинула територію Центру, при цьому вихователям ОСОБА_2, охоронцю та іншим співробітникам з боку Луценко Н.А. була надана усна заборона подавати заяву в органи поліції щодо зникнення малолітньої дитини.

Як наслідок, дівчина майже протягом місяця була невідомо де, жила невідомо як і так само невідомо, за які кошти харчувалась. Назад до Центру дитина повернулась лише наприкінці липня. Подружжя ОСОБА_2 з двома дівчатами встановили добрі, довірливі відносини, а з ОСОБА_5, в тому числі, враховуючи факти, викладені вище, стосунки не склалися, що в подальшому призвело до того, що керівники Центру поставили їм цей факт в докору як невідповідність займаним посадам і безпідставно звільнили за відповідною статтею КЗпП, що є неприпустимим і свідчить про те, що керівництво Центру недбало відноситься до покладених на них повноважень, не здійснює заходи щодо соціального захисту дітей-вихованців, приховує факти самовільного залишення дітьми території закладу.

Директор Центру не обізнана з вимогами п. 40 Постанови КМУ №866, де чітко зазначено, що особа, яка виявила бажання взяти на виховання в сім'ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, подає службі у справах дітей за місцем свого проживання, зокрема, довідку про проходження курсу навчання з виховання дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Дану родину Центр направив на навчання лише в липні, а потім, після звільнення, подали документи щодо необхідності термінового припинення такого навчання в м. Київ.

Крім того, родину звільнено без своєчасного надання будь-яких юридичних документів, наказів про звільнення, без ознайомлення з протоколами засідання педагогічної ради Центру тощо. Підставою для розірвання стосунків з родиною стало усно проголошене рішення Директора Центру Луценко Н.А. щодо їх, на її погляд, невідповідності. Родина намагалась витребувати від керівництва юридичні документи, які є підставою для розірвання стосунків з Центром, проте жодного документу на день звільнення не отримали. Більше того, адміністрацію Центру психологічний стан дітей, які майже щомісяця змушені перебувати в нових відносинах із працюючими дорослими і тривалий час перебувають поза межами сімейного оточення у стані психологічного дискомфорту, не турбує".

Отже, як вбачається із експертного висновку, підстав для звільнення позивача з посади вихователя не було.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надавши клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача, позовні вимоги ОСОБА_2 просив залишити без задоволення з підстав, викладених у відзиві та запереченні.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Відповідно до довідки від 06 лютого 2017 року № 0000106158 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановлено, що ОСОБА_2 взята на облік як внутрішньо переміщена особа та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12).

Згідно з посвідченням № 0378 від 25 червня 1992 року встановлено, що ОСОБА_8 має посвідчення вихователя дитячого садка (а.с.13).

Згідно з довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб № 02-03-07-426 від 02 травня 2018 року, виданою виконавчим комітетом Ржищівської міської ради Київської області встановлено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2, до складу її сім'ї входять: ОСОБА_9, - чоловік та ОСОБА_10 - син (а.с. 14).

Відповідно до договору про надання послуг № 1 від 26 березня 2018 року встановлено, що між Центром захисту дітей "Наші діти" та ОСОБА_2 укладено договір, згідно п.1.1. якого ОСОБА_2 зобов'язувалась надавати послуги з утримання, виховання та розвитку вихованців Центру під час виконання останнім основного завдання щодо соціального захисту дітей та реалізації їх права на виховання наближеному до сімейного та фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, а замовник - Центр захисту дітей "Наші діти" зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти та оплатити надані виконавцем послуги (а.с. 15-16).

Згідно з заявою ОСОБА_2 від 10 травня 2018 року, остання звернулась до Центру захисту дітей "Наші діти" із заявою про прийняття її тимчасово на посаду вихователя на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку основного працівника ОСОБА_11 з 11 травня 2018 року по 18 липня 2020 року (а.с. 51).

Згідно з наказом № 25-к від 10 травня 2018 року встановлено, що ОСОБА_2 прийнято на тимчасову роботу на посаду вихователя на період відпустки ОСОБА_11 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 11 травня 2018 року по 18 липня 2020 року з випробувальним терміном 3(три) місяці з посадови окладом згідно зі штатним розписом. ОСОБА_2 з наказом ознайомлена, про що проставлено власноручний підпис. (а.с.52).

10 травня 2018 року ОСОБА_2 подала автобіографію, де зазначила про місце народження та місце навчання, склад сім'ї та заняття членів сім'ї (а.с. 53).

Згідно з довідкою про доходи від 16 липня 2018 року, виданою Центром захисту дітей "Наші діти", встановлено, що ОСОБА_2 отримала за період роботи з 26 березня 2018 року по 10 травня 2018 року заробітну плату у розмірі 15070 грн 32 коп.(а.с. 17).

Згідно з довідкою про доходи від 16 липня 2018 року, виданою Центром захисту дітей "Наші діти", встановлено, що ОСОБА_2 отримала за період роботи з 11 травня 2018 року по 30 червня 2018 року заробітну плату у розмірі 16717 грн 27 коп.(а.с. 18).

Згідно з довідкою № 59 від 17 квітня 2018 року встановлено, що ОСОБА_2 працює на посаді сімейного вихователя і проживає в Центрі захисту дітей "Наші діти" за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з наміром оформити опіку на дітей, які в подальшому будуть проживати в квартирі Центру, ОСОБА_2 на період роботи на посаді сімейного вихователя та виконання обов'язків опікуна дітей буде проживати в Центрі (а.с. 19).

Згідно з довідкою, виданою департаментом інформатизаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України, серії ІАА № 0551987 встановлено, що ОСОБА_2 станом на 11 липня 2018 року до кримінальної відповідальності не притягувалась, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а.с. 20).

Згідно з копією трудової книжки встановлено, що ОСОБА_2 11 травня 2018 року прийнята на тимчасову роботу на посаду вихователя до Центру захисту дітей "Наші діти", - наказ № 25-к від 10 травня 2018 року. 31 липня 2018 року звільнена у зв'язку з встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування, п.11 ст. 40 КЗпПУ, - наказ № 44-к від 25 липня 2018 року (а.с. 21-22 (зворот)).

Згідно з повідомленням № 131 від 31 липня 2018 року (а.с. 25) встановлено, що ОСОБА_2 від Центру захисту дітей "Наші діти" адресовано повідомлення про необхідність отримання трудової книжки та проведення остаточного розрахунку, у зв'язку з розірванням 31 липня 2018 року укладеного трудового договору відповідно до п.11 ст. 41 КЗпП України.

Згідно з актом від 31 липня 2018 року встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 склали акт про те, що 31 липня 2018 року Центр захисту дітей "Наші діти" вимагає від подружжя ОСОБА_12 покинути приміщення Центру без будь-яких пояснень та пред'явлення документів. Наказ про вивід дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_15 з їхньої сім'ї не видають, причин звільнення не називають. Акт виконання робіт на протязі липня 2018 року зі сторони ОСОБА_11 не підписують. Наказ та трудову книжку про звільнення 31 липня 2018 року видати відмовляються. Директор І.В. Черниш у присутності свідків відмовилась розмовляти з ОСОБА_12 і видворила їх з кабінету, про що зафіксовано сім'єю ОСОБА_14 на відео (а.с. 23).

Згідно листа від 31 липня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_9, адресованого до громадської спілки "Українська мережа за права дитини" встановлено, що подружжя ОСОБА_9 звернулось до вказаної спілки з проханням розібратися в ситуації, яка склалась в Центрі захисту дітей "Наші діти" (а.с. 24).

Відповідно до повідомлення № 131 від 31 липня 2018 року (а.с. 25), Центр захисту дітей "Наші діти" адресував ОСОБА_2 повідомлення про необхідність отримання трудової книжки та проведення остаточного розрахунку.

01 серпня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Центру захисту дітей "Наші діти" із заявою про видачу наказу про звільнення (а.с. 26).

Відповідно до наказу Центру захисту дітей "Наші діти" № 44-К від 25 липня 2018 року встановлено, що ОСОБА_2, вихователя Центру захисту дітей "Наші діти" звільнено 31 липня 2018 року у зв'язку із встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування, п.11 ст. 40 КЗпП України. Причини звільнення: протокол засідання спеціалістів супроводу № 01/2018 від 20 липня 2018 року, повідомлення про звільнення від 20 липня 2018 року (а.с. 28).

Згідно з довідкою Пенсійного фонду України встановлено, що ОСОБА_2 отримала заробіток для нарахування пенсії: червень 2018 року - 9 940 грн, липень 2018 року - 11 446 грн 07 коп (а.с. 29). Вказане також підтверджується довідкою банку про надходження коштів на рахунок (а.с. 30, 31, 32, 33).

Згідно внутрішнього опису справи № 27 Центру захисту дітей "Наші діти" встановлено, що серед переліку документів відсутня довідки щодо статусу внутрішньо переміщеної особи (а.с.54).

Відповідно до протоколу № 01/2018 від 20 липня 2018 року встановлено, що було проведено засідання спеціалістів супроводу Центру захисту дітей "Наші діти". Присутні на зборах: Черниш І.В. - директорка ГО "Німецько-Польсько-Українського товариства в Україні"; Луценко Н.А. - директорка Центру захисту дітей "Наші діти"; Глушко Л.М. - фахівець із соціальної роботи Центру захисту дітей "Наші діти"; Фальківська А.В. - фахівець із соціальної роботи Центру захисту дітей "Наші діти"; Фоміна К.О. - психолог Центру захисту дітей "Наші діти". Вказаними зборами ухвалили: припинити співпрацю з подружжям ОСОБА_2; призначити робочу зустріч подружжю ОСОБА_2 на 16 год 30 хв 20 липня 2018 року; за результатами зустрічі прийняти рішення щодо способу звільнення ОСОБА_2. Результат голосування "за"- одностайно. Рішення прийнято (а.с. 55).

Згідно з повідомленням від 20 липня 2018 року встановлено, що вихователю ОСОБА_2 адресовано повідомлення про те, що її буде звільнено 31 липня 2018 року у зв'язку із встановленням невідповідності займаній посадів під час строку випробування (п.11 ст. 41 КЗпП України) (а.с. 56).

Актом про відмову співробітника отримати повідомлення про звільнення з роботи від 20 липня 2018 року зафіксовано те, що 20 липня 2018 року о 17 год 30 хв вихователь Центру захисту дітей "Наші діти" ОСОБА_2 відмовилась отримати (поставити власний підпис про отримання) повідомлення про звільнення за результатами випробування від 20 липня 2018 року, про що й посвідчено (а.с.57).

Актом про відмову ОСОБА_2 від поставлення підпису про ознайомлення з наказом від 25 липня 2018 року зафіксовано те, що 25 липня 2018 року вихователь Центру захисту дітей "Наші діти" ОСОБА_2 ознайомилась з наказом № 44-к від 25 липня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_2." та відмовилась від поставлення підпису про ознайомлення з ним (а.с.58).

Згідно з відомостями з ЄДРПОУ Центр захисту дітей "Наші діти" має ідентифікаційний код 35912325, місцезнаходження: 02152, м. Київ, Дніпровський район, проспект Павла Тичини, 28-Б (а.с.59).

Відповідно до протоколу № 11 засідання Наглядової ради Німецько-Польсько-Українського товариства в Україні громадської організації від 04 квітня 2018 року встановлено, що директором Центру захисту дітей "Наші діти" призначено Луценко Н.А., та вирішено питання про повноваження директора (а.с.60). Наказом №13-к від 10 квітня 2018 року призначено на посаду директора Центру захисту дітей "Наші діти" Луценко Н.А. з 11 квітня 2018 року (а.с.62).

Відповідно до Типового положення про центру захисту дітей "Наші діти", яке затверджено постановою від 29 грудня 2009 року № 1421 встановлено, що Центр утворюється, реорганізується та ліквідується структурним осередком Німецько-Польсько-Українського товариства в Україні (Засновник). Центр є юридичною особою і діє на підставі Положення (а.с.87-89). Центр зареєстрований як юридична особа (а.с.90-91).

Відповідно до експертного висновку, складеного громадською спілкою "Українська мережа за права дитини" (ідентифікаційний код юридичної особи 40211870) (а.с.92-94), за результатами опрацювання звернення родини ОСОБА_2 та родини ОСОБА_14 щодо порушення прав вихованців Центру захисту дітей "Наші діти" м. Київ встановлено, що було перевірено діяльність центру відповідності нормам чинного законодавства. Встановлено, що дії директора ГО "Німецько-Польсько-Українського товариства в Україні, директора Центру захисту дітей "Наші діти" та наслідки, які виникли, суперечать вимогам Статуту Громадської спілки "Українська мережа за права дитини", членом якої є ГО "Німецько-Польсько-Українське товариство в Україні" (а.с.96-100).

Пунктом 34 передбачено, що директор центру призначає за погодженням із засновником на посаду і звільняє з посади працівників центру.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ст. 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу, крім інших категорій працівників, також на внутрішньо переміщених осіб.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом, і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.

Як вбачається з наказу № 25-к від 10 травня 2018 року ОСОБА_2 було прийнято на тимчасову роботу на посаду вихователя на період відпустки ОСОБА_11 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 11 травня 2018 року по 18 липня 2020 року з випробувальним терміном 3 (три) місяці з посадови окладом згідно зі штатним розписом (а.с.52).

Як вбачається із наказу № 44-к від 25 липня 2018 року ОСОБА_2 звільнено 31 липня 2018 року у зв'язку зі встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування, п. 11 ст. 40 КЗпП України (а.с.28).

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" в редакції закону від 27.03.2018, підстава - 2279-VIIІ, (далі - Закон), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідкою № 0000106158 від 06 лютого 2017 року підтверджено статус ОСОБА_2 як внутрішньо переміщеної особи (а.с.12).

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Аналізуючи вказані вище документи та норми законодавства про працю, судом встановлено, що при прийнятті ОСОБА_2 на роботу вихователем до Центру захисту дітей "Наші діти" було порушено норми ст. 26 КЗпП України. Відповідно, наказ про прийняття на роботу, а як наслідок, і наказ про звільнення з роботи ОСОБА_2 порушують права особи, яка має статус внутрішньо переміщеної особи.

У відзиві на позовну заяву та у запереченнях представник відповідача, заперечуючи проти позову, посилався на те, що ОСОБА_2 не повідомляла та не надавала документів про те, що вона є внутрішньо переміщеною особою. Однак, суд не приймає до уваги такі твердження представника відповідача, оскільки при встановленні позивачу випробувального терміну, відповідач мав би з'ясувати належність позивача до категорій осіб, стосовно яких іспитовий термін не встановлюється.

Крім того, у порушення вимог п. 34 Типового положення про центр захисту дітей "Наші діти", затвердженого постановою КМУ від 29 грудня 2009 року № 1421, у матеріалах справи відсутні відомості про погодження із засновником під час призначення на посаду вихователя ОСОБА_2, та відсутні відомості про погодження із засновником під час звільнення вихователя ОСОБА_2 з посади.

Відповідно до п. 11 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 КЗпП України у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Отже, КЗпП містить норму, яка дає право роботодавцю звільнити працівника у випадку його невідповідності роботі, - це невідповідність, встановлена протягом випробувального строку. Звільнення на підставі ч. 2 ст. 28 КЗпП можливе лише протягом встановленого строку випробування. У випадку звільнення за результатами випробування також важливо підтвердити факт невідповідності працівника певній роботі. Під невідповідністю потрібно розуміти недостатню кваліфікацію. Одним із способів виявлення невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі є проведення атестації. Однак, матеріали справи не містять відомостей про проходження атестації вихователя Центру захисту дітей "Наші діти " ОСОБА_2 чи інформації про відмову проходити атестацію.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи у порушення ст. 26 КЗпП України ОСОБА_2, яка має статус внутрішньо переміщеної особи (а.с. 12), 11 травня 2018 року було прийнято на посаду вихователя до Центру захисту дітей "Наші діти" з випробувальним терміном три місяці (а.с. 52) та у подальшому 31 липня 2018 року звільнено із займаної посади у зв'язку зі встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування.

Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку про те, що наказ Центру захисту дітей "Наші діти" № 44-к від 25 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_2 слід визнати незаконним та скасувати його.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної пiдстави або незаконного переведення на iншу роботу працівник повинен бути поновлений на попереднiй роботi органом, який розглядає трудовий спiр.

Виходячи з наведених обставин, які підтверджуються матеріалами справи, при ухваленні даного рішення, та приймаючи до уваги вищенаведені порушення, допущені відповідачем при звільненні позивача за п. 11 ст. 40 КЗпП України, суд дійшов висновку про задоволення вимог ОСОБА_2 в частині поновлення на роботі на посаді вихователя Центру захисту дітей "Наші діти".

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Крім того, положеннями розд. ІІІ Порядку передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Ураховуючи, що звільнення позивача відбулось 31 липня 2018 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, а саме за червень та липень 2018 року.

З витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України встановлено, що ОСОБА_2 отримала заробітну плату у червні 2018 року - 9 940 грн, у липні 2018 року - 11 446,07 грн (а.с. 29). Вказане також підтверджується довідкою про доходи, виданою Центром захисту дітей "Наші діти" (а.с. 18).

Оскільки останнім днем роботи вважається день звільнення, тобто 31 липня 2018 року, то судом взято до розрахунку розмір заробітної плати за останні два місяці роботи ОСОБА_2, а саме: червень та липень 2018 року.

Враховуючи вказаний розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_2 за червень та липень 2018 року, а також кількість відпрацьованих робочих днів у червні 2018 року - 20 та липні 2018 року - 22, та витяг з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України щодо розміру суми заробітку, - середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 складає 509 грн 19 коп., тобто: 9940 грн + 11 446 грн 07 коп. (заробітна плата за червень та липень 2018 року) : 42 (кількість робочих днів у червні та липні 2018 року) = 509 грн 19 коп. Отже, суд приймає до уваги розрахунок середньоденної заробітної плати, зроблений позивачем.

Як встановлено з матеріалів справи, за час вимушеного прогулу позивач ніде не працювала та на обліку в центрі зайнятості не перебувала.

Що стосується розрахунку середньомісячного числа робочих днів, то суд виходить з такого.

Відповідачем не надано до суду графіка роботи Центру захисту дітей "Наші діти", тому суд бере до уваги загальноприйняті норми робочого часу. За останні два місяці роботи позивача число робочих днів склало 42 дні, тому середньомісячне число робочих днів складає 21 день.

Враховуючи, що період вимушеного прогулу становить з 01 серпня 2018 року по дату ухвалення рішення - 20 грудня 2018 року, та враховуючи середньомісячне число робочих днів - 21, то кількість днів, які беруться для нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, складає (4 місяці х 21 + 14) = 98 днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 складає 98 х 509 грн 19 коп = 49 900 грн 62 коп., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

В порядку п. 2, 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України слід допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, що складає 10 692 грн 99 коп. та рішення в частині поновлення на роботі позивача.

Що стосується розміру відшкодування моральної шкоди, то суд виходив з такого. Позивач моральну шкоду в розмірі 15 тис. грн обґрунтовувала тим, що вона працювала сумлінно та бездоганно у цьому закладі, нарікань та зауважень з боку керівництва не мала, однак, коли її було звільнено з роботи через встановлення невідповідності займаній посаді, це підірвало її авторитет, нові роботодавці можуть скептично ставитись до неї під час працевлаштування, весь час після її незаконного звільнення вона та її сім'я перебувають в стресовому стані фізичними та душевними стражданнями внаслідок її звільнення, перебуває без засобів до існування.

Суд, на підставі ст. 237-1 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , вважає за необхідне задовольнити позов ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди частково, враховуючи при цьому характер та глибину фізичних і моральних страждань позивача, тяжкість вимушених змін у її житті, пов'язаних зі звільненням, а також те, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та не має тісних зв'язків у суспільстві.

Отже, враховуючи вищевикладене, зважаючи на вимоги розумності і справедливості, суд вважає, що відшкодування моральної шкоди на користь позивача можливе в сумі 10 тис. грн, оскільки позивачем доведено, що неправомірними діями відповідача їй було завдано моральної шкоди. В решті вимог слід відмовити.

Оскільки суд дійшов до висновку про задоволення позову частково, та у зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , то відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави у розмірі 1 879 грн. 47 коп. за одну вимогу немайнового характеру - 704 грн 80 коп., за одну вимогу майнового характеру - 704 грн 80 коп. та частково за вимогу майнового характеру (моральна шкода) - 469 грн 87 коп., щодо позовних вимог, які подані фізичною особою.

Керуючись ст. 21, 26, 235, 237-1 КЗпП України, ст. 2, 4, 12, 81, 82, 141, 142, 198, 200, 206, 247, 263-265, 273, 352, 354, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Центру захисту дітей "Наші діти" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Центру захисту дітей "Наші діти" № 44-к від 25 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_2 з посади вихователя Центру захисту дітей "Наші діти", згідно з п.11 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_2 на посаді вихователя Центру захисту дітей "Наші діти".

Стягнути з Центру захисту дітей "Наші діти" (код ЄДРПОУ 35912325, 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 28Б), на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживає за адресою: 09230, АДРЕСА_2), середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті (після відрахувань ПДФО та військового збору), починаючи з 01 серпня 2018 року по день винесення рішення, виходячи із середньоденного розміру 509 грн 19 коп, що складає 49 900 (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот) гривень 62 копійки.

Стягнути з Центру захисту дітей "Наші діти" (код ЄДРПОУ 35912325, 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 28Б), на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживає за адресою: 09230, АДРЕСА_2), кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Стягнути з Центру захисту дітей "Наші діти" (код ЄДРПОУ 35912325, 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 28Б), в дохід держави судовий збір у розмірі 1 879 (одна тисяча вісімсот сімдесят дев'ять) гривень 47 копійок.

В решті вимог, - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді вихователя Центру захисту дітей "Наші діти" та стягнення з Центру захисту дітей "Наші діти" на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 10 692 (десять тисяч шістсот дев'яносто дві) гривні 99 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 15.12.2017) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто до Київського апеляційного суду через Ржищівський міський суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 29 грудня 2018 року.

Суддя