Рішення

від 10.01.2019 по справі 922/3324/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3324/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Кучко А.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Аріса" (25028, АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реній Фарм" (62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, кім. 8-7) про стягнення 23953,26 грн. за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1, згідно договору про надання правової допомоги №02/10/18 від 02.10.2018

від відповідача - не прибув.

ВСТАНОВИВ:

04.12.2018 Приватне підприємство "Аріса" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Реній Фарм", згідно вимог якої до стягнення заявлено: суму основного боргу у розмірі 17805,69 грн., пеню у розмірі 4122,72 грн., 3 % річних у розмірі 425,13 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1600,35 грн. В обґрунтування позову, зокрема, вказує на неналежне виконання ТОВ "Реній Фарм" своїх зобов'язань за Договором поставки № РЕФ/06/06/12 від 06.06.2012 в частині повної та своєчасної оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.12.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні на 10.01.2019 об 11:40год., з повідомленням сторін у відповідності до частини 2 статті 120 ГПК України, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Позивач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, а саме, 18.12.2018 р. отримано копію ухвали господарського суду Харківської області від 12.12.2018, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (т.с. І а.с. 128).

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, а саме, 17.12.2018 р. отримано копію ухвали господарського суду Харківської області від 12.12.2018, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (т.с. І а.с. 130).

Відповідач своїм процесуальним правом на надання відзиву скористався та 04.01.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 142), який досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Позивач своїм процесуальним правом на надання відповіді на відзив скористався, 10.01.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду Харківської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 588), яку досліджено та приєднано до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.01.2019 позивач заявлені позовні вимоги підтримав повністю та наполягав на задоволенні позову.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступне:

06.06.2012 між позивачем - Приватним підприємством «Аріса» (постачальник) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Реній Фарм" (покупець) було укладено Договір поставки № РЕФ/06/06/12 (далі - Договір) (т.с. І а.с. 29 - 31), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим Договором товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату, в порядку та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до умов пункту 5.1 Договору оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем періодично, протягом 21 (двадцяти одного) банківського дня з моменту поставки товару на склад покупця. При цьому, пункт 5.2 Договору встановлює, що оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у Договорі або шляхом внесення грошових коштів у касу постачальника.

Згідно з п. 9.1 Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками сторін та діє протягом одного року.

Відповідно до умов пункту п.9.2 Договір автоматично пролонгується на той самий строк, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення дії Договору письмово не заявить про бажання розірвати його.

У даному разі, Договір поставки № РЕФ/06/06/12, укладений сторонами 06.06.2012 та діяв до 01.06.2013, а з огляду на те, що після спливу строку його дії від сторін не надходили повідомлення з приводу розірвання Договору, тому слід вважати що Договір був автоматично пролонгований та продовжує діяти й по цей час до виконання зобов'язань Сторонами.

Так, на виконання умов вищевказаного Договору, позивачем за видатковими накладними за період з 31.10.2017 по 24.01.2018 (т.с. І а.с. 46 - 78) було здійснено поставку товару на суму 72413, 07 грн., однак відповідач оплату отриманого товару здійснив несвоєчасно та не у повному обсязі, оплативши позивачу лише 19254, 06 грн., про що свідчать виписки банківської установи АТ КБ "Приватбанк" по рахунку позивача (т.с. І а.с. 82- 106) у зв'язку із чим, у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість, яка склала 17805,06 грн.

Так, позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому наголошує про те, що 24.01.2018 позивачем була здійснена остання поставка товару за Договором, а дата 21.02.2018 вважається позивачем відправною, так як до цього розрахунки між сторонами відбувалися не в повному обсязі, а частково, то сума за неоплаченими видатковими накладними сумується наростаючим підсумком за даними з неоплачених видаткових накладних, що станом на момент подання даного позову до суду становить 17805,69 грн.

З метою досудового врегулювання спору між сторонами, відповідачу було направлено Лист (вимогу) від 21.08.2018, однак вказаний лист повернувся без вручення адресату з підстав закінчення встановленого терміну зберігання (т.с. І а.с. 43-44).

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Відповідач у наданому відзиві проти позову заперечив повністю, в обґрунтування своїх заперечень наголосив про те, що в додатках до позовної заяви позивачем не подано заявок покупця та специфікацій, тоді, як, згідно умов п. 2.1., 2.2. без наявності специфікацій та заявок відповідач не визнає обґрунтованість постачання певних партій товару за договором, оскільки позивач мав поставляти товар лише за вищевказаними документами, які відображають волевиявлення відповідача на отримання товару. Також, відповідачем зазначено, що за відсутності заявок і специфікацій виходить, що позивачем здійснено постачання частини товару за власною ініціативою, без відома керівництва ТОВ Реній Фарм .

Окрім того, відповідачем вказано про те, що за договором поставки № РЕФ/06/06/12 від 06.06.2012 внаслідок постачання товару без заявки покупця, постачальник не має права вимагати сплати коштів за цей товар, а навпроти, зобов'язаний сплатити покупцю, тобто ТОВ Реній Фарм , суму штрафу, що відповідає вартості поставленого товару.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з вимогами ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У даному разі, в матеріалах справи наявний укладений між сторонами Договір поставки № РЕФ/06/06/12 від 06.06.2012, підписані між сторонами видаткові накладні за період з 31.10.2017 по 24.01.2018 (т.с. І а.с. 46 - 78).

При цьому, згадані вище видаткові накладні підписані відповідачем без будь - яких претензій та зауважень, тому товар передано у власність покупцю (відповідачу).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували заявлену до стягнення заборгованість за Договором поставки № РЕФ/06/06/12 від 06.06.2012, як і не надано доказів оплати товару, Суд приходить до висновку про задоволення позову в частині заявленої до стягнення заборгованості за отриманий товар та стягненню з відповідача на користь позивача 17805,69 грн. заборгованості за договором.

При цьому, Суд відхиляє доводи відповідача, оскільки останнім прийнято товар за видатковими накладними без будь - яких зауважень.

Суд вдруге констатує, що згадані вище підписані між сторонами видаткові накладні за період з 31.10.2017 по 24.01.2018 (т.с. І а.с. 46 - 78) підписані відповідачем без будь - яких претензій та зауважень, тому товар передано у власність покупцю (відповідачу), тому аргументи, зазначені відповідачем у відзиві на позов не звільняють відповідача від оплати товару.

Щодо позовних вимог в частині заявлених до стягнення пені у розмірі 4122,72 грн., 3 % річних у розмірі 425,13 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1600,35 грн., Суд зазначає про наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно зі вимог статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В силу ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України.

У відповідності до пункту 6.2 Договору, сторони передбачили, що у разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Розрахунок пені здійснено позивачем у відповідності до вимог статті 232 ГК України та із врахуванням шестимісячного терміну.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивачем був наданий обґрунтований розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого сума пені складає 4122,72 грн., 3 % річних у розмірі 425,13 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1600,35 грн. (т.с. І а.с. 10-28).

Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи п. 7.2 спірного договору та приписи ст. 232 ГК України, ст. 625 ЦК України, Суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, у зв'язку з чим позов в цій частині є обґрунтований, доведеним матеріалами справи та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "Аріса" обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат у справі № 922/3324/18.

Позивачем заявлено до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Згідно до приписів ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

У даному разі, на підтвердження понесених витрат у сумі 4000,00 грн. представник позивача надав: договір про надання про надання правової допомоги №02/10/18 від 02.10.2018, розрахунок витрат на правову допомогу за Договором №02/10/18 від 02.10.18, копію ордеру серія ХВ №000097 на ім'я ОСОБА_1 та копію Свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю (т.с. І а.с. 118-123).

Однак вищевказані докази суд вважає недостатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 4000,00, тому Суд приходить до висновку про відмову у стягненні з відповідача 4000,00 грн. витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката позивача у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки позивачем не подано доказів саме здійснення оплати таких послуг.

Додатково Суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що у даному випадку спір у справі не є складним, підготовка позову не займає великого обсягу правових знань та часу, тривалість розгляду справи не одного засідання, а ухвалою господарського суду Харківської області від 05.12.18 позовну заяву було залишено без руху у зв'язку із наявними у ній недоліками та надано строк для їх усунення.

Окрім того, вирішуючи питання розподілу судових витрат, Суд керується статтею 129 ГПК України, покладаючи витрати зі сплати судового збору в розмірі 1762,00 грн. на відповідача, з вини якого виник даний спір, який доведено до суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Реній Фарм" (62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, кім. 8-7, код ЄДРПОУ 38117625) на користь Приватного підприємства "Аріса" (25028, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 30227004) - 17805,69 грн. основного боргу; 4122,72 грн. пені, 425,13 грн. 3 % річних; 1600,35 грн. інфляційних втрати та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.01.2019 р.

Суддя ОСОБА_2