Постанова

від 18.03.2019 по справі 922/3324/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2019 р. Справа № 922/3324/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "Реній Фарм" (вх.№391Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2019 у справі № 922/3324/18 (повний текст якого складено та підписано 10.01.2019 суддею Сальніковою Г.І. у приміщенні зазначеного суду)

за позовом ПП "Аріса", м. Кропивницький;

до ТОВ "Реній Фарм", м. Мерефа;

про стягнення 23 953,26 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

04.12.2018 приватне підприємство "Аріса" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Реній Фарм", згідно вимог якої до стягнення заявлено: суму основного боргу у розмірі 17805,69 грн., пеню у розмірі 4122,72 грн., 3 % річних у розмірі 425,13 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1600,35 грн. В обґрунтування позову, зокрема, вказує на неналежне виконання ТОВ "Реній Фарм" своїх зобов'язань за договором поставки № РЕФ/06/06/12 від 06.06.2012 в частині повної та своєчасної оплати товару.

Рішенням господарського суду господарського суду Харківської області від 10.01.2019 у справі № 922/3324/18 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Реній Фарм" (62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, кім. 8-7, код ЄДРПОУ 38117625) на користь ПП "Аріса" (25028, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 30227004) - 17805,69 грн. основного боргу; 4122,72 грн. пені, 425,13 грн. 3 % річних; 1600,35 грн. інфляційних втрати та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762,00 грн..

ТОВ "Реній Фарм" із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: прийняти дану апеляційну скаргу до провадження Східним апеляційним господарським судом, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2019 по справі №922/3324/18 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування скарги заявник зазначає, що в додатках до позовної заяви позивачем не подано заявок покупця та специфікацій, тоді, як, згідно умов п. 2.1., 2.2. без наявності специфікацій та заявок відповідач не визнає обґрунтованість постачання певних партій товару за договором, оскільки позивач мав поставляти товар лише за вищевказаними документами, які відображають волевиявлення відповідача на отримання товару. Також, відповідачем зазначено, що за відсутності заявок і специфікацій виходить, що позивачем здійснено постачання частини товару за власною ініціативою, без відома керівництва ТОВ «Реній Фарм» .

Таким чином, на думку відповідача, за договором поставки № РЕФ/06/06/12 від 06.06.2012, внаслідок постачання товару без заявки покупця, постачальник не має права вимагати сплати коштів за цей товар, а навпроти, зобов'язаний сплатити покупцю суму штрафу, що відповідає вартості поставленого товару.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 922/3324/18. Призначено справу до розгляду на 18.03.2019. Позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач надав за вх. № 2239 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

12.03.2019 за вх. № 2570 позивачем подано доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у компенсації витрат на правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

В судове засідання, призначене на 18.03.2019 представник відповідача не з'явився, причину неявки не повідомив, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, залучене до матеріалів справи (арк. справи 181).

Враховуючи належне повідомлення учасників справи про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності його представника, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2012 між позивачем - приватним підприємством «Аріса» (постачальник) та відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Реній Фарм" (покупець) було укладено договір поставки № РЕФ/06/06/12 (далі - договір) (т.с. 1 а.с. 29 - 31), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату, в порядку та на умовах, визначених договором.

Відповідно до умов пункту 5.1 договору оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем періодично, протягом 21 (двадцяти одного) банківського дня з моменту поставки товару на склад покупця. При цьому, пункт 5.2 договору встановлює, що оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у договорі або шляхом внесення грошових коштів у касу постачальника.

Згідно з п. 9.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє протягом одного року.

Відповідно до умов пункту п.9.2 договір автоматично пролонгується на той самий строк, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення дії договору письмово не заявить про бажання розірвати його.

Як вбачається з матеріалів справи, договір поставки № РЕФ/06/06/12, укладений сторонами 06.06.2012 та діяв до 01.06.2013, а з огляду на те, що після спливу строку його дії від сторін не надходили повідомлення з приводу розірвання договору, тому слід вважати що договір був автоматично пролонгований та продовжує діяти й по цей час до виконання зобов'язань сторонами.

Так, на виконання умов вищевказаного договору, позивачем за видатковими накладними за період з 31.10.2017 по 24.01.2018 (т.с. 1 а.с. 46 - 78) було здійснено поставку товару на суму 72413, 07 грн., однак відповідач оплату отриманого товару здійснив несвоєчасно та не у повному обсязі, оплативши позивачу лише 19254, 06 грн., про що свідчать виписки банківської установи АТ КБ "Приватбанк" по рахунку позивача (т.с. 1 а.с. 82- 106) у зв'язку із чим, у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість, яка склала 17805,06 грн.

Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому наголошує про те, що 24.01.2018 позивачем була здійснена остання поставка товару за договором, а дата 21.02.2018 вважається позивачем відправною, так як до цього розрахунки між сторонами відбувалися не в повному обсязі, а частково, то сума за неоплаченими видатковими накладними сумується наростаючим підсумком за даними з неоплачених видаткових накладних, що станом на момент подання даного позову до суду становить 17805,69 грн.

З метою досудового врегулювання спору між сторонами, відповідачу було направлено лист (вимогу) від 21.08.2018, однак вказаний лист повернувся без вручення адресату з підстав закінчення встановленого терміну зберігання (т.с. 1 а.с. 43-44).

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з вимогами ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, в матеріалах справи наявний укладений між сторонами договір поставки № РЕФ/06/06/12 від 06.06.2012, підписані між сторонами видаткові накладні за період з 31.10.2017 по 24.01.2018 (т.с. 1 а.с. 46 - 78).

При цьому, згадані вище видаткові накладні підписані відповідачем без будь - яких претензій та зауважень, тому товар передано у власність покупцю (відповідачу).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували заявлену до стягнення заборгованість за договором поставки № РЕФ/06/06/12 від 06.06.2012, як і не надано доказів оплати товару, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову в частині заявленої до стягнення заборгованості за отриманий товар та стягненню з відповідача на користь позивача 17805,69 грн. заборгованості за договором.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, оскільки останнім прийнято товар за видатковими накладними без будь - яких зауважень.

Колегія суддів зазначає, що згадані вище підписані між сторонами видаткові накладні за період з 31.10.2017 по 24.01.2018 (т.с. 1 а.с. 46 - 78) підписані відповідачем без будь - яких претензій та зауважень, тому аргументи, зазначені відповідачем у відзиві на позов та в апеляційній скарзі не звільняють відповідача від оплати товару.

Щодо позовних вимог в частині заявлених до стягнення пені у розмірі 4122,72 грн., 3 % річних у розмірі 425,13 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1600,35 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно зі вимог статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В силу ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України.

У відповідності до пункту 6.2 договору, сторони передбачили, що у разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Розрахунок пені здійснено позивачем у відповідності до вимог статті 232 ГК України та із врахуванням шестимісячного терміну.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивачем був наданий обґрунтований розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого сума пені складає 4122,72 грн., 3 % річних у розмірі 425,13 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1600,35 грн. (т.с. 1 а.с. 10-28).

Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи п. 7.2 спірного договору та приписи ст. 232 ГК України, ст. 625 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, у зв'язку з чим позов в цій частині є обґрунтований, доведеним матеріалами справи та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги приватного підприємства "Аріса" обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо тверджень, викладених в апеляційній скарзі, стосовно того, що в додатках до позовної заяви позивачем не подано заявок покупця та специфікацій, і тому відповідач не визнає обґрунтованість постачання певних партій товару за договором, оскільки позивач мав поставляти товар лише за вищевказаними документами, колегія суддів зазначає, що як свідчать матеріали справи, відповідач даний товар прийняв без будь-яких зауважень та частково сплатив за нього кошти, чим підтвердив належне виконання позивачем умов договору поставки. Часткова оплата зазначеного товару свідчить про волю відповідача на прийняття товару без заявок та специфікацій, передбачених п.2.2. договору поставки.

Щодо розподілу судових витрат у справі № 922/3324/18 колегія суддів зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази є суд недостатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 4000,00 виходячи з наступного.

Так, позивачем заявлено до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).

Відповідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених Законом (ч. 2 ст.16 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

До позовної заяви представником позивача подано договір про надання про надання правової допомоги №02/10/18 від 02.10.2018, розрахунок витрат на правову допомогу за договором №02/10/18 від 02.10.18, копію ордеру серія ХВ №000097 на ім'я ОСОБА_1 та копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю (т.с. 1 а.с. 118-123).

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

З матеріалів справи вбачається, що 02.10.2018 між приватним підприємством Аріса та адвокатським об'єднанням ШЕВЕРДІН ТА ПАРТНЕРИ укладено договір № 02/10/18 про надання правової допомоги.

У п.1.1 договору зазначено, що клієнт доручає, адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а саме представництво інтересів клієнта по справі за позовом ПП Аріса до ТОВ Реній Фарм про стягнення заборгованості.

Відповідно до п. 4.1, п.4.2 договору визначено, що правову допомогу, що надається адвокатським об'єднанням, клієнт сплачує в гривнях в розмірі, що встановлюється у додатковій угоді до даного договору. Оплата за даним договором здійснюється в порядку, передбаченому у додатковій угоді до даного договору.

З матеріалів справи вбачається, що 02.10.2018 сторони підписали додаткову угоду № 1 до договору № 02/10/18 про надання правової допомоги, якою визначили порядок та розмір розрахунку вартості послуг адвоката. Зокрема, сторони погодили, що вартість гонорару адвокатського об'єднання по даному договору про надання правової допомоги складає 4000,00 грн.

Для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката за договором про надання правової допомоги необхідним є як факт їх надання позивачу, так і те, що зміст наданих послуг є необхідним для розгляду справи у господарському суді.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст. 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В обґрунтування витрат з оплати послуг адвоката, останній надав суду: акт здачі-приймання послуг від 01.12.2018 за договором № 02/10/18, розрахунок витрат на правову допомогу за договором №02/10/18 від 02.10.18.

У вказаних документах зазначено, що адвокатом наданий клієнтові комплекс юридичних послуг.

В контексті норми ст. 126 ГПК України судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано суду платіжне доручення № 939 від 21.11.2018, яке підтверджує перерахування позивачем на рахунок адвокатського об'єднання 4000,00 грн. оплати послуг за надання правової допомоги за договором від 02.10.2018.

Згідно зі ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи, витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

У ч. 8 ст. 129 ГПК України зазначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява № 19336/04, п. 269).

Відповідно до ч.4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вказаної позиції дотримується також Верховний Суд у постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У ч.5 ст.126 ГПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Проаналізувавши подані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.

У відповідності до ст.129 ГПК України позивачем надано суду належні докази надання адвокатських послуг та понесених позивачем витрат на правову допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги №02/10/18 від 02.10.2018, розрахунок витрат на правову допомогу за договором №02/10/18 від 02.10.18, копію ордеру серія ХВ №000097 на ім'я ОСОБА_1 та копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю, платіжне доручення № 939 від 21.11.2018 на суму 4000,00 грн., акт здачі-приймання послуг від 01.12.2018 за договором № 02/10/18 на суму 4000,00 грн.

Отже, керуючись приписами ст.129 ГПК України, позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, надано докази виконання робіт та оплати позивачем наданих послуг, прийнятих згідно з актом виконаних робіт за договором та факт понесених позивачем витрат у розмірі 4000,00 грн.

Таким чином, оцінивши заявлені до стягнення витрати, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, з урахуванням всіх аспектів цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, колегія суддів дійшла висновку, що сума витрат на правову допомогу, яка заявлена до стягнення у розмірі 4000,00 грн. є співмірною зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

При цьому, відповідачем у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України не доведено неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за доцільне задовольнити вимогу позивача про стягнення на його користь з відповідача витрат, пов'язаних з правовою допомогою адвоката у розмірі 4000,00 грн.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі щодо вирішення справи по суті, разом з цим, судом першої інстанції неправомірно відмовлено у стягненні витрат на правову допомогу, що є підставою для зміни судового рішення шляхом доповнення резолютивної частини наступним абзацом: Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Реній Фарм" на користь приватного підприємства "Аріса" 4000,00 грн. витрат на правову допомогу .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Реній Фарм" на рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2019 у справі № 922/3324/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2019 у справі № 922/3324/18 змінити та доповнити резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту:

«Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Реній Фарм" (62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, кім. 8-7, код ЄДРПОУ 38117625) на користь приватного підприємства "Аріса" (25028, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 30227004) - 4000,00 грн. витрат на правову допомогу.»

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 25.03.2019.

Відповідно ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко