Постанова

від 10.01.2019 по справі 507/1561/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа № 507/1561/17

провадження № 61-38784св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - фермерське господарство Олена і К ,

представник відповідача - Опалько Олег Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства Олена і К на постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 рокуу складі колегії суддів: Сегеди С. М., Кононенко Н. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фермерського господарства Олена і К (далі - ФГ Олена і К ) про розірвання договору оренди землі .

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки площею 3,62 га, яка розташована на території Бобрицької сільської ради Любашівського району Одеської області. 01 грудня 2013 року він уклав договір оренди належної йому земельної ділянки з відповідачем строком на 10 років. Згідно з указаним договором відповідач за кожен рік використання земельної ділянки повинен сплачувати йому орендну плату у грошовій формі у розмірі 2 600 грн, а також у натуральній формі, що становить 15 центнерів зерна у співвідношенні: пшениця - 5 центнерів, ячмінь - 3 центнери, соняшник - 2 центнери, кукурудза в зерні - 5 центнерів. Натуральна форма оплати оцінена у гривнях не повинна перевищувати розмір грошової, згідно з умовами договору, за врахуванням податку з доходів. Однак, у договорі не зазначено конкретних строків виплати орендної плати, а лише вказано, що орендна плата у натуральній формі вноситься з 01 липня до 31 грудня.

Вказував, що за період дії договору з 2013 року по 2017 рік він взагалі не отримував орендну плату у грошовій формі, а документи, які підтверджують видачу йому оплати у натуральній формі (накладні), взагалі не видавались. Крім того, згідно умов договору оренди розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, що взагалі не виконувалось. Жодного разу розмір орендної плати по договору не переглядався.

Зазначав, що відповідач не виконує умови договору, а саме не виплачує орендну плату у грошовій формі, не проводить перерахунок орендної плати з урахуванням коефіцієнтів інфляції.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 01 грудня 2013 року, укладений між ним та ФГ Олена і К .

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 27 грудня 2017 року у складі судді Вужиловського О. В. у задоволенні позову ОСОБА_1відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач протягом 2014-2016 років належним чином сплачував орендну плату орендодавцю відповідно до умов договору у натуральній формі, що підтверджується належними доказами (витягом Державного реєстру фізичних осіб-платників податків Державної фіскальної служби України, довідками ФГ Олена і К про виплату орендної плати, відомостями на отримання орендної плати), а тому на думку суду, позивачем не доведено систематичної несплати орендної плати. Згідно з пунктом 9 договору оренди землі від 01 грудня 2013 року форма орендної плати може бути грошова, натуральна, а також поєднана. Виплата орендної плати позивачу лише у натуральній формі не може бути визнана судом істотним порушенням умов договору

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1задоволено. Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27 грудня 2017 року скасовано та прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 3,62 га, яка розташована на території Бобрицької сільської ради Любашівського району Одеської області, укладений 01 грудня 2013 року між позивачем ОСОБА_1 і ФГ Олена і К , зареєстрований 31 березня 2014 року реєстраційною службою Любашівського районного управління юстиції в Одеській області за № 5175588.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що умовами договору оренди сторони погодили, що ФГ Олена і К буде сплачувати ОСОБА_1 орендну плату як у грошовій формі, так і в натуральній, у той час, як господарство у період з 2013 по 2016 роки здійснювало оплату лише у натуральній формі. Крім того, у порушення договору, орендна плата сплачувалася без врахування індексу інфляції, господарство жодного разу не переглядало розмір орендної плати у зв'язку із зміною коефіцієнтів індексації.

Апеляційний суд вважав, що вказані обставини свідчать про систематичне невиконання орендарем - ФГ Олена і К умов пунктів 9, 13 спірного договору оренди землі, укладеного із ОСОБА_1, що відповідно до положень статті 32 Закону України Про оренду землі , пункту д частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України є підставою для розірвання договору.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ФГ Олена і К , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду .

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції повинен був повернути позовну заяву особі, яка її подала, оскільки представник позивача не надав суду належних документів на підтвердження своїх повноважень представляти у суді інтереси ОСОБА_1 З цих же підстав, його представник не мав права підписувати апеляційну скаргу.

Вказує на те, що апеляційний суд дійшов хибного висновку про систематичну несплату господарством орендної плати позивачу, оскільки пунктом 9 спірного договору була погоджена сума орендної плати, яка могла сплачуватися, як у грошовій формі, так і в натуральній. Фермерське господарство належним чином сплачувало орендну плату у натуральній формі, яка перевищувала грошову оцінку, визначену договором.

Помилковим є й посилання апеляційного суду на те, що господарство жодного разу не переглядало розмір орендної плати, як на одну із підстав для розірвання договору, оскільки ОСОБА_5 з такими пропозиціями до господарства у письмовій формі не звертався. Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що пунктом 10 договору передбачено, що обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексації.

Посилається на численні правові позиції Верховного Суду України, прийняті у аналогічних справах.

У серпні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи скарги є безпідставними та необґрунтованими. Вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про систематичне невиконання відповідачем умов спірного договору оренди землі, яким сторони погодили, що орендна плата повинна сплачуватися орендарем як у грошовій формі, так і у натуральній, проте у період з 2013 по 2016 роки, у порушення умов договору, здійснювалася тільки у натуральній формі. Вказує також на те, що господарством незаконно не здійснювалася індексація орендної плати. Посилається на постанову Верховного Суду України щодо систематичної несплати орендної плати.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки НОМЕР_2 площею 3,62 га, розташованої на території Бобрицької сільської ради Любашівського району Одеської області, масив № 3.

01 грудня 2013 року між ОСОБА_1 і ФГ Олена і К було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_1 передав в орендну належну йому земельну ділянку площею 3,62 га ФГ Олена і К терміном на 10 років (а. с. 13-15).

З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків Державної фіскальної служби України про суми виплачених доходів видно, що ОСОБА_1 отримав від ФГ Олена і К : у 2013 році - 1 510,1 грн (перераховано 226,51 грн податку); у 2014 році - 2 749,71 грн (перераховано 412,45 грн податку); у 2015 році - 5 505 грн (перераховано 825,75 грн податку); у 2016 році - 5 250 грн (перераховано 945 грн податку); у 2017 році - 6 211,18 грн (перераховано 1 118,01 грн податку) (а. с. 24).

З наданих відповідачем довідок про виплату орендної плати від 02 листопада 2017 року № 48-50, відомостей на видачу продукції, оригінали яких були оглянуті у судовому засіданні, ОСОБА_1 у рахунок орендної плати отримав: у 2014 році - 500 кг ячменю, 500 кг пшениці, 200 кг соняшнику, 500 кг кукурудзи, на загальну суму 2 749,71 грн; у 2015 році - 500 кг ячменю, 500 кг пшениці, 200 кг соняшнику, 500 кг кукурудзи, на загальну суму 5 505 грн; у 2016 році - 500 кг ячменю, 500 кг пшениці, 200 кг соняшнику, 500 кг кукурудзи, на загальну суму 5 250 грн, про що свідчать підписи позивача у вказаних відомостях (а. с. 55-73). У 2017 році позивач отримав згідно з видатковим касовим ордером від 10 лютого 2017 року 5 000 грн та згідно накладної від 12 жовтня 2017 року № 5 850 кг кукурудзи (а. с. 49, 50).

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що він працює головним бухгалтером ФГ Олена і К . Орендна плата, як правило, виплачується після збору врожаю зі складу по відомостям, ніяких окремих накладних не виписувалось. Орендодавці можуть за своїм бажанням отримати орендну плату грошима чи натуральною оплатою. ОСОБА_1 отримував орендну плату натурою, у 2017 році натурою та грошима.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Положеннями статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті д частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов'язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом д статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Вказаний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17.

Встановивши, що ФГ Олена і К протягом 2014-2016 років належним чином сплачувало орендну плату орендодавцю (ОСОБА_1.)відповідно до умов договору у натуральній формі, що підтверджується належними доказами (витягом Державного реєстру фізичних осіб-платників податків Державної фіскальної служби України, довідками ФГ Олена і К про виплату орендної плати, відомостями на отримання орендної плати), суд дійшов висновку, що позивачем не доведено систематичного невиконання відповідачем умов договору оренди землі, а саме не доведено факту систематичної несплати орендної плати.

Суд указав, що згідно з пунктом 9 договору оренди землі від 01 грудня 2013 року форма орендної плати може бути грошова, натуральна, а також поєднана . Виплата орендної плати позивачу лише у натуральній формі не може бути визнана судом істотним порушенням умов договору, оскільки не суперечить його умовам.

Районний суд не прийняв до уваги доводи позивача про те, що орендна плата видавалась без накладних, по відомостях, які не передбачені законодавством, та те, що відповідач подавав недостовірні відомості щодо виплати позивачу доходів по строках до Державної фіскальної служби України, так як вказані порушення є порушенням порядку ведення бухгалтерського обліку та можуть тягнути за собою адміністративну чи кримінальну відповідальність і не спростовують фактів виплати орендної плати відповідачем позивачу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд вказав, що умовами договору сторони погодили, що ФГ Олена і К буде сплачувати ОСОБА_1 орендну плату як у грошовій формі, так і в натуральній, у той час, як господарство у період з 2013 по 2016 роки здійснювало оплату лише у натуральній формі. Крім того, у порушення договору, орендна плата сплачувалася без врахування індексу інфляції, господарство жодного разу не переглядало розмір орендної плати у зв'язку із зміною коефіцієнтів індексації.

Апеляційний суд вважав, що вказані обставини свідчать про систематичне невиконання орендарем - ФГ Олена і К умов пунктів 9, 13 спірного договору оренди землі, укладеного із ОСОБА_1, що є підставою для розірвання договору.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до пункту 9 спірного договору оренди землі від 01 грудня 2013 року орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі, що складає 2 600 грн, із якої вираховується податок з доходів орендодавця згідно Податкового кодексу України.

Орендна плата вноситься орендарем також у натуральній формі: за кожен рік використання вказаної орендної земельної ділянки орендар виплачує орендодавцеві 15 центнерів зерна у співвідношенні: пшениця - 5 центнерів, ячмінь - 3 центнери, соняшник - 2 центнери, кукурудза у зерні - 5 центнерів.

Вищевказана кількість продукції на дату поставки (надання) коригуються орендарем з урахуванням існуючих на таку дату цін на продукцію й приводяться орендарем до розміру орендної плати у грошовій формі , за вирахуванням податку з доходів. Натуральна форма оцінена у гривнях не повинна перевищувати розмір грошової , згідно цього договору, за вирахуванням податку з доходів.

Виплата орендної плати у грошовій формі здійснюється у гривнях готівкою під розписку.

Форми орендної плати при виплаті також можуть бути поєднані (комбінована форма) в межах суми, що не перевищує розмір грошової форми орендної плати .

З аналізу вказаного пункту спірного договору вбачається, що сторони, керуючись положеннями статей 3, 627 ЦК України про свободою договору, погодили суму орендної плати у розмірі 2 600 грн та визначили, що вона може сплачуватися як у грошовій формі готівкою, так і у натуральній формі, а також комбіновано. Проте, у будь-якому разі оренда плата не може перевищувати вказаний розмір грошової форми.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ФГ Олена і К належним чином виконувало свої зобов'язання зі сплати орендної плати, сплачуючи її ОСОБА_1 у 2014-2016 року в натуральній формі, яка у перерахунку не була нижчою за визначену сторонами грошову оцінку, а у 2017 році - у комбінованій формі, що передбачено умовами договору, які позивач не оспорював.

Згідно з пунктом 13 спірного договору оренди землі від 01 грудня 2013 року розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі:

зміни умов господарювання, передбачених договором;

зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами;

в інших випадках, передбачених законом.

Вказуючи на те, що господарство жодного разу не переглядало розмір орендної плати у зв'язку із зміною коефіцієнтів індексації, як на підставу для розірвання спірного договору, апеляційний суд не врахував, що вказаним пунктом не встановлено, що саме орендар повинен ініціювати перегляд розміру орендної плати один раз на рік або самостійно (без згоди орендодавця) змінювати умови договору.

Суд першої інстанції правильно вказав, що той факт, що відповідач не переглядав розмір орендної плати у зв'язку із зміною коефіцієнтів індексації також не може бути визнано істотним порушенням прав позивача, так як у цьому випадку вбачається спір про розмір орендної плати. Крім того, позивачем взагалі не надано належних доказів заподіяння йому істотної шкоди у зв'язку з непроведенням перегляду орендної плати, а також доказів того, що він звертався до відповідача з пропозицією перегляду орендної плати у зв'язку із зміною коефіцієнтів індексації протягом 2014-2016 років.

Отже, ОСОБА_1 не довів, що він звертався до ФГ Олена і К з пропозицією про перегляд розміру орендної плати, а воно, порушуючи пункт 13 спірного договору оренди землі, йому безпідставно відмовило у такому перегляді, що є його процесуальним обов'язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України.

Крім того, у пункті 31 договору оренди не передбачено обов'язку орендаря самостійно індексувати розмір орендної плати, а, навпаки, це є правом орендодавця вимагати своєчасного внесення орендної плати (пункт 28).

Та обставина, що орендар сплачував орендну плату у визначеному договором розмірі, проте без урахування індексації, у будь-якому разі не може бути підставою вважати, що він систематично не сплачував орендну плату, тобто допустив істотного порушення договору, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України (212-215 ЦПК України2004 року), правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, надав правильну правову оцінку наданим сторонами доказам, зокрема, умовам договору оренди землі від 01 грудня 2013 року та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки він не довів наявність істотного порушення спірного договору ФГ Олена і К , яке належним чином виконувало свої зобов'язання зі сплати орендної плати, а суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що інтереси ОСОБА_1 у суді представляли особи, які не мали на це повноважень, оскільки у матеріалах справи містяться документи, які підтверджують відповідні повноваження його представників: ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а. с. 27-29, 147-149).

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

При поданні касаційної скарги ФГ Олена і К було сплачено 1 280 грн судового збору, що підтверджується доданою до скарги квитанцією, які підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь відповідача, оскільки колегія суддів залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні його позову було відмовлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства Олена і К задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 року скасувати.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27 грудня 2017 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь фермерського господарства Олена і К (код ЄДРПОУ 30820785) судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 (тисячу двісті вісімдесят) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В.Черняк