Постанова

від 09.01.2019 по справі 906/585/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2019 року Справа № 906/585/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Полюхович І.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, адвокатське посвідчення №000969 від 20.07.2018,

відповідача 1: не з'явився

відповідач 2: ОСОБА_2,адвокатське посвідчення № 1022 від 02.10.2012,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "ПОЛІССЯ-ІНВЕСТ" на рішення господарського суду Житомирської області, ухваленого 19.09.18р. (повне рішення складено 27.09.18р., суддею Н.Я. Терлецька-Байдюк)

за позовом Приватного підприємства "ВВ ОСОБА_2"

до Новоборівська селищна рада

Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест"

про визнання недійсним договору на управління спадщиною

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ВВ ОСОБА_2" звернулось в Господарський суд Житомирської області з позовом до Новоборівської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест" про визнання недійсним договору на управління спадщиною №0615-65 від 10.06.2015р.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.09.18 року позов задоволено. Визнано недійсним договір на управління спадщиною №0615-65 від 10.06.2015, укладений між Фасівською сільською радою (правонаступник Новоборівська селищна рада) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест" на передачу земельної ділянки з кадастровим номером 1821186500:06:001:0153 площею 2,5591га. Судом встановлено, що договір на управління спадщиною укладено в період дії договору оренди, укладеного між позивачем та ОСОБА_3

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у договорі на управління спадщиною не виконано передумов, передбачених п.9.3 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний договір не відповідає нормам законодавства України та порушує цивільні права позивача, як землекористувача, а тому визнав договір недійсним.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ Полісся-інвест звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 19.09.18 року та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції зробив хибний висновок про наявність достатніх підстав для визнання договору на управління спадщиною недійсним. Суд першої інстанції не врахував той факт, що на момент звернення до суду з позовом по даній справі 05.07.18 р., строк дії договору оренди закінчився, а відтак, права позивача на час звернення до суду не були порушені.

Відповідач стверджує, що відсутність права та охоронюваного законом інтересу у заявника або недоведеність факту цього порушення є підставою для відмови у позові. Крім того, суд першої інстанції в порушення норм ГПК України прийняв від позивача доказ - свідоцтво про смерть та заяву про виправлення описки від 19.09.18 р.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився після смерті орендодавця, а тому в силу ст.. 19 ЗУ Про оренду землі вважається продовженим і діяв як на момент звернення з позовом до суду так і станом на даний час, оскільки право власності на спірну земельну ділянку за спадкодавцем до цього часу не зареєстровано.

Договір, умовами якого передбачено передачу в управління з правом використання майна за цільовим призначенням земельної ділянки, що вже перебуває в користуванні на підставі договору оренди у позивача, порушує право позивача на користування земельною ділянкою, як орендаря.

Позивач стверджує, що оскаржуваний договір суперечить вимогам ст.. 13 ЦК України, яка передбачає, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені у заявах по суті.

В судове засідання від 09.01.19 р. представник Новоборівської селищної ради не з'явились. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача, оскільки останній не скористався своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

27.03.2008 року між ОСОБА_3 Андрієвичем (орендодавець) та Приватним підприємством "ВВ ОСОБА_2" (орендар) укладено договір оренди землі (а.с. 12-13).

Пунктом 1 Договору передбачено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в адмінмежах Фасівської сільської ради Володарсько-Волинського району Житомирської області.

Пунктом 2 Договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 2,5591 га.

Договір укладено на 10 (десять) років . У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення надсилається рекомендованим листом з повідомленням (п.8 договору).

Вказаний договір зареєстрований у Володарсько-Волинському реєстраційному відділі Житомирської РФ ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15.05.2008 за №040820600028.

На виконання умов даного договору між сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки (а.с. 14).

З матеріалів справи вбачається, що право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,5591 га, що розташована на території Фасівської сільської ради Володарсько-Волинського району Житомирської області та, що предметом Договору оренди, підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА №425724 (а.с.15).

18.02.2009 р. ОСОБА_3 помер, про що в Книзі реєстрації актів смертей зроблено відповідний запис № 5 від 20.02.09 р.

10.06.2015 між Фасівською сільською радою, правонаступником якої є Новоборівська селищна рада (установник управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест" (управитель) укладено договір №0615-65 на управління спадщиною на підставі ст.1285 ЦК України з метою утримання (догляду) та збереження спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_3, який проживав на території Фасівської сільської ради (а.с.45).

Відповідно до п.1.1 договору на управління спадщиною, установник управління передає, а управитель приймає в управління майно, яке потребує догляду, що вказане в п.1.2 Договору, а саме: земельну ділянку за адресою: Фасівська сільська рада Володарсько-Волинського району Житомирської області. Кадастровий номер земельної ділянки: 1821186500:06:001:0153. Загальна площа 2.5591 га. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 24888,69грн. На земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, а також інші інфраструктури.

Згідно п.2.1 вищевказаного договору, управитель зобов'язаний здійснювати управління зазначеним майном в інтересах спадкоємців померлого.

Передача майна в управління не тягне за собою переходу права власності на нього управителя (п.2.2).

Управитель має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження та охорону майна, що потребує догляду, в тому числі на використання майна відповідно до цільового призначення та отримувати доходи від такого користування.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що управитель зобов'язаний здійснювати управління майном наступним чином: не допускати забур'янення земельної ділянки, погіршення її родючості, для чого - здійснювати обробіток об'єкту майна та вирощування на ній зернових і технічних культур.

Урожай, який отримує із земельної ділянки управитель, є його власністю та є платою за виконання ним повноважень і дій із управління майном.

Строк дії договору встановлений до настання однієї з таких подій, що зумовлюють припинення дії цього договору відносно певної земельної ділянки: або прийняття спадщини у вигляді земельної ділянки спадкоємцем (спадкоємцями) померлого власника або до набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою, але не раніше закінчення сільськогосподарського року (п.4.1).

Договір на управління спадщиною № 0615-65 від 10.06.15 р. зареєстрований 27.11.17 р.

Предметом позову по даній справі є визнання недійсним договору на управління спадщиною, умовами якого передбачено користування земельною ділянкою, яка вже перебувала в користуванні у ПП "ВВ ОСОБА_2" на підставі договору оренди землі від 27.03.2008р.

Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи (ч. 5 ст. 93 ЗК України).

Згідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ст. 31 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення договору) договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Аналогічного змісту умови передбачені п. 35 та п. 37 Договору оренди.

Крім того, п. 38 Договору оренди сторони узгодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

З аналізу ст.. 32 ЗУ Про оренду землі вбачається, що смерть орендодавця не є підставою для припинення договору оренди, якщо інше не передбачено таким договором.

Таким чином, смерть фізичної особи-орендодавця не є підставою для припинення договору оренди.

Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що після смерті орендодавця, договір оренди земельної ділянки продовжував свою дію.

А відтак, договір №0615-65 на управління спадщиною від 10.06.2015 було підписано відповідачами щодо управління земельною ділянкою, яка вже перебувала в оренді ПП ВВ ОСОБА_2 , право оренди в якої виникло раніше (27.03.08 р.).

Відповідно до ч.1 ст.1285 Цивільного кодексу України, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки.

Отже, єдиною вимогою до майна, що є предметом правочину, є необхідність його охорони, утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані.

Стороною відповідача не надано суду доказів на підтвердження необхідності укладення договору на управління спадщиною в частині земельної ділянки. А відтак відсутні докази на підтвердження правової підстави для укладення спірного правочину.

Згідно пояснень представника ТОВ "Полісся-Інвест" (протокол фіксації судового засідання від 09.01.2019), товариством з 2015р. не вчинялися жодні дії щодо даної земельної ділянки.

При цьому орган місцевого самоврядування при вчиненні дій, спрямованих на охорону спадкового майна повинен керуватися тими ж положеннями, що й нотаріус, а саме, Порядком вчинення нотаріальних дій, який затверджено наказом Міністра юстиції України №296/5 від 22.02.2012.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що у договорі на управління спадщиною не виконано передумов, передбачених п.9.3 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012, оскільки відсутній акт опису спадкового майна, відсутня інформація про дату смерті власника земельної ділянки, інформація про заведення спадкової справи після смерті власника земельної ділянки. Пакет документів, на підставі яких укладався спірний договір на управляння спадщиною, відповідачами не наданий.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним.

Згідно ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Апеляційний суд констатує, що чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Зі змісту ст. 13 ЦК України слідує, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Крім того, апеляційний господарський суд констатує, що непорушність права володіння - одна з основних вимог Угоди про асоціацію з ЄС, підписаної Україною 27 червня 2014 р. І цей принцип передбачає недоторканність як права користування особи, так і самого майна.

Також, слід враховувати, що смерть орендодавця не може бути безумовною підставою для повернення орендованого майна орендарем, якщо це прямо не передбачено Договором оренди; у користувача майна є законні сподівання на ефективне задоволення своїх майнових прав через отримання певних благ, що відповідає змісту права власності відповідно до ст. 1 Протоколу № 1до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У відповідності з приписами ст. 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

За правилами ст.. 24, 25 ЗУ Про оренду землі орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням договору оренди землі.

З матеріалів справи вбачається, що договір оренди земельної ділянки на час укладення договору на управління спадщини був чинний, в судовому порядку недійсним не визнавався.

Водночас, умови п.п. 2.3, 2.4, 3.2 Договору управління спадщиною передбачають право ТОВ Полісся-Інвест на використання майна за цільовим призначенням земельної ділянки (здійснення обробітку землі та вирощування зернових та технічних культур п.п. 2.3, 2.4 договору), яка вже перебуває в користуванні на підставі договору оренди у ПП ВВ ОСОБА_2 .

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що умови оскаржуваного договору суперечать правам та інтересам орендаря земельної ділянки, які закріплені ЗУ Про оренду землі та ЗК України.

А відтак, апеляційний господарський суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання договору на управління спадщиною від 10.06.2015 №0615-65 недійсним внаслідок його невідповідності вищевказаним нормам законодавства України і порушення цивільних прав позивача як землекористувача.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним твердження скаржника, викладене в апеляційній скарзі, про те, що строк договору оренди закінчився, а відтак, жодні права позивача, як орендаря, на час звернення до суду не були порушені, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 19 Закону України "Про оренду землі", якщо строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився у день або після смерті орендодавця, але до державної реєстрації права власності на земельну ділянку за новим власником (спадкоємцем), такий договір вважається продовженим (поновленим) до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця або територіальної громади на таку земельну ділянку. Статтю 19 доповнено частиною згідно із Законом № 1533-VIII від 20.09.2016.

Враховуючи, що зміни до ст. 19 Закону внесено після укладення договору оренди, відповідач ТОВ "Полдісся Інвест" вважає, що такі зміни не застосовуються до договору від 27.03.2008.

Суд вважає неспроможним дане твердження, оскільки, станом на час набрання чинності змінами до ст. 19 Закону, орендні правовідносини за договором від 27.03.2008р. тривали впродовж строку, визначеною самою угодою (10 років), тобто до 27.03.2018, а в силу норми ч. 7 ст. 19 Закону залишились діяти до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця або територіальної громади на земельну ділянку.

Аналогічна норма, спрямована на захист прав орендаря викладена в ст. 33 Закону, згідно якої орендар може продовжувати користуватися земельною ділянкою навіть після закінчення строку дії договору, адже у зв'язку із смертю власника ділянки і до визнання такого майна відумерлою спадщиною перебіг строку на поновлення договору зупиняється. Виняток становить випадки, коли в договорі оренди прямо передбачено його припинення в разі настання смерті власника (ст.. 15 Закону).

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що майно (земельна ділянка) визнано відумерлою спадщиною або було прийнято спадкоємцями.

Доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при долучені до матеріалів справи доказів, колегія суддів вважає надуманими, оскільки, це право безпосередньо випливає з принципу змагальності, який покладає обов'язок доказування на сторін. Подання доказів - це одночасно і право, і обов'язок сторони. Право подавати докази забезпечується обов'язком суду ці докази приймати. Суд може не прийняти подані йому докази лише у випадках, прямо передбачених законом, зокрема, у разі їх неналежності та недопустимості.

Крім того, чинним законодавством України не передбачено обов'язок суду першої інстанції відмовити позивачу у прийняті заяви про виправлення описки у позовній заяві.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

В силу вимог ст.. 129 ГПК України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги залишається за ТОВ Полісся-Інвест .

Керуючись ст. ст. 269, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.09.18р. по справі № 906/585/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 19.09.18р. по справі № 906/585/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/585/18 повернути господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "15" січня 2019 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.