Постанова

від 17.04.2019 по справі 906/585/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 906/585/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Приватного підприємства "ВВ Агро" - Ващук Ю.С.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест" - Груби Д.І.,

Новоборівської селищної ради - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 (у складі колегії суддів: Бучинська Г.Б. (головуючий), Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.)

та рішення Господарського суду Житомирської області від 19.09.2018 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.)

у справі № 906/585/18

за позовом Приватного підприємства "ВВ Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест", Новоборівської селищної ради

про визнання недійсним договору на управління спадщиною,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Приватне підприємство "ВВ Агро" (далі - ПП "ВВ Агро") звернулося до суду з позовом до Новоборівської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест" (далі - ТОВ "Полісся-Інвест"), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати недійсним договір на управління спадщиною від 10.06.2015 № 0615-65, укладений між Фасівською сільською радою і ТОВ "Полісся-Інвест", щодо земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 2,5591 га, яка знаходиться на території Фасівської сільської ради Володарсько-Волинського (Хорошівського) району Житомирської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір на управління спадщиною є недійсним з підстав його невідповідності вимогам закону, а також порушує права позивача на користування спірною земельною ділянкою, оскільки за цим договором Фасівською сільською радою (правонаступником якої є Новоборівська селищна рада) в управління ТОВ "Полісся-Інвест" передано земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1 площею 2,5591 га), яка згідно з договором оренди землі від 27.03.2008, укладеним з власником земельної ділянки - громадянином ОСОБА_1 строком на 10 років, перебуває в оренді позивача.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.09.2018, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2019, позов ПП "ВВ Агро" задоволено. Визнано недійсним договір на управління спадщиною від 10.06.2015 № 0615-65, укладений між Фасівською сільською радою (правонаступник Новоборівська селищна рада) і ТОВ "Полісся-Інвест", на передачу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 2,5591га.

Судові рішення мотивовано тим, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Оскільки договір оренди земельної ділянки від 27.03.2008 на час укладення оспорюваного договору був чинний, у судовому порядку недійсним не визнавався, а умови договору на управління спадщиною передбачають право ТОВ "Полісся-Інвест" на використання земельної ділянки, яка вже перебуває в оренді позивача, за цільовим призначенням (здійснення обробітку землі та вирощування зернових та технічних культур), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що договір на управління спадщиною суперечать правам та інтересам орендаря земельної ділянки, які закріплені у Законі України "Про оренду землі" та Земельному кодексі України, отже, є підставою для визнання зазначеного договору недійсним.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у січні 2019 року ТОВ "Полісся-Інвест" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу ТОВ "Полісся-Інвест" обґрунтовує, зокрема, тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення, отже, суди мали з'ясувати обставини щодо наявності у позивача відповідного права на момент звернення до суду, а також порушення зазначеного права відповідачами з урахуванням належності обраного способу захисту. Проте, в оскаржених судових рішеннях основний акцент спрямовано на захист права землекористувача, однак при цьому жоден із судів не вказав, яке саме право було порушено і чим це підтверджується, також судами не надано оцінки ефективності обраного позивачем способу захисту в контексті статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, суди, пославшись на безпідставність тверджень відповідачів про закінчення строку дії договору оренди, не з'ясували, за яких обставин було укладено договір на управління спадщиною.

У відзиві на касаційну скаргу ПП "ВВ Агро" зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.

Новоборівська селищна рада у судове засідання свого представника не направила, хоча була повідомлена про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ТОВ "Полісся-Інвест" і ПП "ВВ Агро", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 27.03.2008 між громадянином ОСОБА_1 (орендодавець) і ПП "ВВ Агро" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,5591 га, яка знаходиться в адміністративних межах Фасівської сільської ради Володарсько-Волинського району Житомирської області (пункти 1, 2).

У пункті 8 договору передбачено, що договір укладено на 10 років. У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення надсилається рекомендованим листом з повідомленням.

Згідно з пунктом 41 цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір зареєстровано у Володарсько-Волинському реєстраційному відділі Житомирської РФ ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15.05.2008 за № 040820600028.

На виконання умов зазначеного договору між сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.

Право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, про що в Книзі реєстрації актів смертей зроблено відповідний запис від 20.02.2009 № 5.

Також судами встановлено, що 10.06.2015 між Фасівською сільською радою, правонаступником якої є Новоборівська селищна рада (установник управління) і ТОВ "Полісся-Інвест" (управитель) укладено договір на управління спадщиною № 0615-65 на підставі статті 1285 ЦК з метою утримання (догляду) і збереження спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_1, який проживав на території Фасівської сільської ради.

Відповідно до пункту 1.1 договору установник управління передає, а управитель приймає в управління майно, яке потребує догляду, що вказане в пункті 1.2 договору, а саме, земельну ділянку за адресою: Фасівська сільська рада Володарсько-Волинського району Житомирської області; кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1; загальна площа 2.5591 га; цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 24 888,69 грн. На земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, а також інші інфраструктури.

Згідно з пунктом 2.1 договору, управитель зобов'язався здійснювати управління зазначеним майном в інтересах спадкоємців померлого.

Передача майна в управління не тягне за собою переходу права власності на нього управителя (пункт 2.2).

Управитель має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження та охорону майна, що потребує догляду, в тому числі на використання майна відповідно до цільового призначення та отримувати доходи від такого користування (пункт 2.3).

У пункті 2.4 договору передбачено, що управитель зобов'язаний здійснювати управління майном наступним чином: не допускати забур'янення земельної ділянки, погіршення її родючості, для чого здійснювати обробіток об'єкту майна та вирощування на ній зернових і технічних культур.

Урожай, який отримує із земельної ділянки управитель, є його власністю та є платою за виконання ним повноважень і дій із управління майном (пункт 3.2).

Строк дії договору встановлено до настання однієї із таких подій, що зумовлюють припинення дії цього договору відносно певної земельної ділянки: або прийняття спадщини у вигляді земельної ділянки спадкоємцем (спадкоємцями) померлого власника або до набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою, але не раніше закінчення сільськогосподарського року (пункт 4.1).

Зазначений договір зареєстровано Фасівською сільською радою, про що в Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок вчинено запис від 10.06.2015.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору на управління спадщиною від 10.06.2015 № 0615-65, укладеного між Фасівською сільською радою і ТОВ "Полісся-Інвест", ПП "ВВ Агро" послалося на те, що на момент укладення оспорюваного правочину був чинний і продовжував дію договір оренди тієї ж земельної ділянки від 27.03.2008, укладений між ПП "ВВ Агро" і власником цієї земельної ділянки, отже, наявні підстави для визнання недійсним договору на управління спадщиною, оскільки укладення такого договору щодо земельної ділянки, яка перебуває в оренді, суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив із наявності достатніх підстав для визнання договору на управління спадщиною від 10.06.2015 № 0615-65 недійсним, з мотивів його невідповідності актам цивільного та земельного законодавства, а також порушення прав позивача як землекористувача.

Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони є передчасними, зробленими без належного з'ясування і оцінки обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу Украйни, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Як убачається зі змісту оспорюваного договору на управління спадщиною № 0615-65 від 10.06.2015, укладеного між Фасівською сільською радою, правонаступником якої є Новоборівська селищна рада і ТОВ "Полісся-Інвест", щодо земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1; загальною площею 2.5591 га, ПП "ВВ Агро" не є стороною зазначеного договору.

Разом із тим, за твердженням ПП "ВВ Агро", як орендаря цієї ж земельної ділянки за договором оренди від 27.03.2008, укладеного з власником земельної ділянки громадянином ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач має право на оспорювання договору на управління спадщиною, оскільки цей правочин порушує його переважне право на використання спірної земельної ділянки.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У статті 1 Закону України "Про оренду землі" зазначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до частин 1, 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 13 зазначеного Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється у разі, зокрема, закінчення строку на який його було укладено.

За змістом частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції,чинній на час укладення договору оренди) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

За встановлених судами обставин, аналогічні умови було закріплено і у договорі оренди від 27.03.2008, який було укладено строком на 10 років, зокрема у пункті 8, сторони передбачили, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення надсилається рекомендованим листом з повідомленням.

Також судами установлено, що орендодавець земельної ділянки громадянин ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а у подальшому 10.06.2015 між відповідачами у справі було укладено договір на управління спадщиною.

За змістом статті 1285 ЦК (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини .

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на те, що договір оренди земельної ділянки від 27.03.2008 на час укладення оспорюваного договору був чинний, не дали належної правової оцінки тим обставинам, що позивач з відповідним позовом звернувся до суду після закінчення строку дії договору оренди, а відтак суди не встановили і в рішеннях не зазначили, чи було порушено право позивача, за захистом якого останній звернувся до суду, яке саме право позивача порушено та в чому полягає його порушення. При цьому судам слід було врахувати, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК, буде порушене, зокрема, в разі укладення договору оренди з новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, а відтак судами не встановлено, чи було реалізовано переважне право орендаря на поновлення договору в порядку, визначеному законом.

Колегія суддів вважає помилковим посилання судів попередніх інстанції на положення статті 19 Закону України "Про оренду землі" у редакції Закону № 1533-VIII від 20.09.2016, оскільки по-перше на час укладення оспорюваного договору про управління спадщиною, зазначена норма, не містила положень щодо управління спадщиною у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, отже, ця норма не має зворотної дії в часі, а по-друге зазначена норма стосується передачі такої земельної ділянки управителем спадщиною в оренду, тоді як предметом оспорюваного договору є передача спірної земельної ділянки в управління на підставі статті 1285 ЦК з метою утримання (догляду) і збереження спадкового майна, що є різними за своїм змістом правовідносинами.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, належним чином не дослідили зібрані у справі докази та не встановили пов'язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, тому висновки цих судів щодо наявності підстав для задоволення позову є передчасними.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, що з огляду на положення статті 300 ГПК позбавляє Верховний Суд можливості зробити висновок стосовно правильності застосування судами норм матеріального права.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень статті 310 ГПК постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, перевірити доводи сторін та подані ними докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест" задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 та рішення Господарського суду Житомирської області від 19.09.2018 у справі № 906/585/18 скасувати.

3. Справу № 906/585/18 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий